ДНК ДИНОЗАВРІВ?

Здається, що сьогодні мало кого можна здивувати новиною про знахідку в скам’янілих кістках динозаврів нескам’янілих решток клітин, кров’яних тілець чи білкових структур. Тому мало хто здивувався новому дослідженню групи вчених, які стверджують про відкриття в скам’янілостях хрящових клітин в процесі поділу, збережених ядер клітин та хромосом у них, а також вражаючі натяки на збережену ДНК – і це в скам’янілих рештках, вік яких визначили в 75 мільйонів років.(!)

Стаття була надрукована в National Science Review 12 січня 2020 року.¹ Відкриття було зроблено під час вивчення фрагментів двох черепів качконосого динозавра Hypacrosaurus stebingeri. Черепи належали двом молодим особинам, які ще не покинули гнізда. На задній частині черепа вчені знайшли рештки хрящової тканини в місці, де кріпляться хребці шиї. Там і були виявлені хрящові клітини, дві з яких виглядали так, ніби знаходились в процесі поділу. В ядрі одної з них були виявлені структури, які нагадували хромосоми. Дослідники провели ряд тестів на наявність органічних молекул. Імунологічні тести виявили наявність білка колагену II типу, який зазвичай є в хрящовій тканині. Тоді були застосовані два маркери, які зв’язуються з фрагментами ДНК. Аналіз показав, що деяка кількість цієї молекули збереглася в досліджуваному зразку.

Хоча, вірогідно, наявність навіть фрагментів ДНК, а не цілої молекули, є сенсацією в науковому світі, дивує не це. Це було очікуваним з огляду на попередні знахідки. Дивує реакція вчених на результати досліджень (після стількох разів виявлення білкових структур в фосилізованих рештках біологічних організмів!). Дивує кількість років, яка знадобилася від часу виявлення клітин, до часу, щоб розпочати ширше дослідження. Дивують численні спростування на межі з логікою. Одним словом, неможливість (небажання?) вийти за рамки парадигми.

Аліда Байєль (Alida M Bailleul), співробітник лабораторії еволюції хребетних і людини Китайської академії наук, зізналася: «Я трохи злякалася – відійшла від мікроскопа, подумала і повернулася», – каже вона. «Я подумала, о Боже, такого не може бути!».² Вона була настільки шокована відкриттям, що кілька наступних днів ні з ким про це не говорила.

Пізніше Аліда зв’язалася з доктором Мері Швейцер (Mary H Schweitzer). Та глянула на зразок і погодилася, що Байєль знайшла щось надзвичайне. Наступне десятиліття Байєль працювала разом з Джеком Хорнером (John «Jack» R. Horner), Марі Швейцер та їхніми колегами, щоб вивчити скам’янілості. «Я навіть не хочу називати це ДНК, тому що я тепер обережна, і я не хочу завищувати результати», – говорить Швейцер. «У цих клітинах є щось, що хімічно містить і поводить себе як ДНК».² Що сказав знаменитий Джек Хорнер невідомо, але, напевно, щось на кшталт того, коли Мері Швейцер, тоді ще студентка доктора Хорнера, вперше виявила збережені м’які тканини в кістці T-Rex’a: «Так, це подібно на червоні кров’яні тільця. А тепер подивись чи зможеш знайти якісь докази, які б показали, що це не те, чим воно є».³ 

Вперше ці два черепи гіпакрозаврів були знайдені в далеких 80-х роках в Монтані доктором Джеком Хорнером. Він знайшов рештки декількох молодих особин Hypacrosaurus stebingeri й серед іншого їхні два черепи, які були передані в музей Монтани (Museum of the Rockies). Тільки в 2010 Аліда Байєль розпочала вивчення дрібних суглобів та швів, які скріплюють череп разом. Тоді ж вона й зробила сенсаційне відкриття. З 2010 року по 2020 рік, коли була опублікована праця, це дослідження мало статус як довгостроковий побічний проєкт (!). Вірогідно, через невпевненість в результатах.

Команда дослідників несподівано отримала впевненість у своїх висновках, коли були опубліковані дві праці – в 2014 і в 2018 роках. Перша з них належала команді шведських вчених, які виявили в скам’янілостях папороті, що була датована віком 180 мільйонів років, скам’янілі клітини зі збереженими ядрами і хромосомами.⁴ Авторами другої роботи стали австралійський вчений російського походження з групою колег з Німеччини й Росії, які знайшли в скам’янілих рештках Дікінсонії (Dickinsonia), вік якої, як стверджують, ≈ 550 мільйонів років, біомолекули стероїдів, зокрема холестероїдів.⁵ «Коли вийшла робота з цією папороттю, я зраділа: вау, гаразд, ми не збожеволіли», – каже Аліда Байєль.²

Спростування були класичними: зразки були засмічені сторонніми білками, і найцікавіше – це мікробні біоплівки. Ну звичайно. При тому, що скептики прекрасно повинні були розуміти, що імунологічний тест на колаген не має впливу на мікроби. Просто тому що в них немає колагену!

І ще один цікавий факт. В одному дослідженні, присвяченому визначенню періоду збереження ДНК в скам’янілих кістках,⁶ було зазначено, що термін зберігання ДНК в умовах теплого клімату є не набагато більше 1000 років. І тільки за умови температури навколишнього середовища не вище -5ºС, ДНК може зберігатися в середньому 1 мільйон років. А тепер висновок вчених (увага!) – часові рамки треба переносити, з усього видно, що ДНК може зберігатися десятки (!) мільйонів років. 

Ось таке цікаве дослідження. Висновки робіть самі. 

Посилання:

1. Alida M Bailleul et al. (2020), Evidence of proteins, chromosomes and chemical markers of DNA in exceptionally preserved dinosaur cartilage, National Science Review, Volume 7, Issue 4, April 2020 

2. Hints of fossil DNA discovered in dinosaur skull, ByMichael Greshko, National Geographic Society, Published March 3, 2020

3. Dinosaur Shocker, Helen Fields, Smithsonian magazine, May 2006

4. Benjamin Bomfleur et al. (2014), Fossilized Nuclei and Chromosomes Reveal 180 Million Years of Genomic Stasis in Royal Ferns, Science, 21 Mar 2014, Vol 343, Issue 6177

5. Ilya Bobrovskiy et al. (2018), Ancient steroids establish the Ediacaran fossil Dickinsonia as one of the earliest animals, Science, 21 Sep 2018, Vol 361, Issue 6408

6. Morten E. Allentoft et al. (2012), The half-life of DNA in bone: measuring decay kinetics in 158 dated fossils, Proceedings Biological Sciences, (2012) 279 (1748)