Діти Лір

Саморобний глиняний лебідь Фьоналла, якого принесла моя дитина зі школи, надихнув мене написати сьогоднішню статтю. Шматочок ірландсього фольклору і наша улюблена розповідь із книжки “Tales from Old Ireland”. 

Заварюйте гарячий чай, і сідаєм разом читати справжню ірландську легенду, яка сягає своїм корінням тисячолітньої давнини. Бо ж час на острові йде своїм дивним ходом, він тут вязкий і сталий, він наче приморожений холодними вітрами. Давнє минуле відчувається зовсім поруч, воно надає сучасному життю ірландців глибини і значучості. 

Oidhe chloinne Lir  

Діти Ліра 

Багато тисячоліть тому, ще до приходу прадавніх ірландців на острів, містичний Народ богині Данну панував на цих землях. Так сталося, що на трон короля було декілька претендентів, одним із яких був могутній маг на ім’я Лір. Але обрали королем не його, а мудрого та розважливого Бобд Дерга. Щоб заспокоїти загніваного Ліра, Дергх віддав йому у дружини свою старшу дочку Ебхе. 

Ебхе була справжньою красунею, що полюбила Ліра і народила йому чотирьох дітей — дівчинку Фьоналлу, яка красою була схожа на квітучу сакуру під час зходу сонця, старшого сина Еда, що був наче молодий орел у небі, та двох молодших братів близнюків Фіахра та Конн, чий дзвінкий сміх нагадував швидкий свіжий струмок. Нажаль із часом дружина Ліра тяжко захворіла і померла. 

Лір був невтішним у своїй скорботі, діти дуже сумували за матірю. Щоб їх утішити він вирішив знайти нову дружину та матір їм. Тоді король Бодб Дерг віддав йому свою другу дочку — Аойфе. Молода дружина була безплідною, та заздрила любові, що оточувала її чотирьох племінників у володіннях Ліра. Ненависть її була настільки сильною, що Аойфе одного літнього дня позвала дітей на прогулянку, але під час мандрівки наказала своїм слугам вбити дітей. Коли слуги відмовилися вона сама довела коней до великого озера і наказала племінникам і племінниці залізти в воду. Як тільки вони ввійшли в воду, вона вдарила чарівним посохом, перетворивши дітей на лебедів, та промовила закляття: 

- “ Триста років ви приречені плавати в цьому озері”, промовила Аойфе, “ потім ви полетите до північного моря Mойл, де холодні хвилі битимуть вас, ще триста років. Останні триста років ви проведете у південному морі Ерріс”

- “Ти жахлива жінка, мій батько накаже тебе!” прокричала Фьоналла.

Але Аойфе лише розсміялася у відповідь: 

-“Чекайте допоки друїд із вистриженою на голові короною не прийде із-за морів і не задзвонить у великий дзвін. Лише молитва його і дзвін знімуть закляття.”

- “І ти нічого не даси нам щоб полегшити нашу долю? Ми ж однієї крові тобі” заплакала Фьоналла.

- “ Залишаю вам силу голосу і співу. І більше нічого”.

Поки Аойфе читала закляття, слуги бігли додому попередити Ліра. Лір летів до озера на найкращих конях, але не встиг. Він побачив чотирьох лебедів що говорили до нього голосом обожнюваних дітей. 

- “Діти мої, я не можу зняти закляття, але я заберу вас додому, щоб життя наше було щасливим разом” 

- “Ми не можемо полишити це озеро, батьку, а навіть якби могли, то не повернулись би до дому до Аойфе”

Тут Лір помітив її, дружина виглядала із-за каменя сміючись. 

- “Будь ти проклята, творіння ночі! Холодні вітри вічність носитимуть тебе найтемнішими землями! Ти втратиш всю свою красу і огидним драконом лишишся доскону віків!”

Тієї ж миті Аойфе зникла, перетворившись на летючого демона, бо ж Лір був потужним магом. Але вся його сила, і жоден інший маг у королівстві, не могли зняти 900-річне прокляття з чотирьох дітей. 

На ніч він лишився ночувати на озері, і до ранку слухав чарівний спів Фьоналли. Ранком же Лір попросив короля видати закон, що суворо забороняв вбивство будь-яких лебедів по всьому острову. Він боявся, що мисливці випадково зайдуть у ці края і вполюють лебедів, не знаючи хто вони насправді. 

Невтішний батько провів решту свого життя поруч зі своїми дітьми, які щодня співали йому чарівних пісень. Всі хто проходили повз озеро казали про неймовірну красу цих пісень, та магічне зцілення у людей, що їх чули. Тож коли Лір помер, люди ще декілька століть ходили до озера послухати зцілюючий спів чотирьох лебедів. 

А потім настав час летіти і Фьоналла, Ед, Фіахр та Конн перелетіли до холодного та кусючого північного моря Мойл. Триста років старша сестра намагалась захищати молодших братів під своїми крилами від ударів хвиль та штормових вітрів. Вона вже майже не співала і почала забувати пісні свого дому. 

Коли триста років закінчились, вони знову полетіли. Цього разу до південного моря Ерріс. Стомлені та засмучені вони мало раділи теплому літньому сонцю, але всеж у південному морі було значно приємніше, і життя було більш прийнятним. 

Одного літнього дня, 900 років скінчилися, нарешті, діти були вільні самі обирати собі шлях. Все ще в образі лебедів, вони полетіли додому. Але за ці віки їх народ, очолений Мананнаном відійшов у сид, замки та холми зрівнялися із землею, і майже нічого тут вже не нагадувало про колишню велич та затишок рідної домівки. Нові люди були дивними та вірили у інших богів. За цей час синів Міля - Святий Патрик навернув у християнську віру. 

Поблукавши новими краями, чотири лебеді повернулися до південного моря, бо ж там хоча б було тепло і світило сонце. А в один із тихих осінніх днів Фьоналла нарешті почула його, той самий дзвін, про який говорила Аойфе. 

Вони полетіли на звук і у підніжжя церкви чотирьох дітей Ліра зустрів пострижений священник. Здивований що лебеді розмовляли, він все ж покірно та зачаровано вислухав усю їх історію, та детально записав. Після чого священник прочитав над дітьми молитву, як вчив його Святий Патрик, вдарив тричі у дзвін та напоїв їх святою водою. Четверо лебедів звільнились від закляття, та повернулись до людської подоби. Але їм було 900 років, тож майже одразу вони померли. Нарешті вся сім’я Ліра була разом на небесах — матір, батько і їх четверо дітей : Фьоналла, яка красою була схожа на квітучу сакуру під час зходу сонця, старший син Ед, наче молодий орел у небі, і двоє молодших Фіахра та Конн, чий дзвінкий сміх нагадував швидкий свіжий струмок.

З тих пір на острові все ще заборонено вбивати лебедів, а летючий демон десь скитається найтемнішими землями у вічному проклятті могутнього Ліра.

 Як думаєте, що саме злітає над озером Портумна, що у графстві Голуей, колишній землі Народу богині Данну. Чи це ще лебідь у останніх променях вечірнього сонця, чи вже дракон у вранішній пітьмі? У Ірландіі важко щось знати напевно коли справа торкається містичних істот. Іноді здається що ми тут лише гості, нові люди із новими дивними богами, а вони просто десь залітались, задумались, зовсім поруч застгили у хододних вітрах і чарах, лише протягни руку та торкнись...

Фото 

 https://www.instagram.com/okmarketing

#ДітиЛір