Cтронізм

Розповім вам про цікавий період в історії Парагваю, який носив назву - "стронізм".

На початку і в середині 20-го століття, Парагвай, південноамериканська республіка, був в стані постійних переворотів та перманентної громадянської війни.

Щоб ви розуміли масштаби зубожіння - в столиці Парагваю не було навіть водопроводу.

В таких умовах, до влади, згідно парагвайських традицій - в результаті заколоту та перевороту, влітку 1954-го року, приходить така особа як Альфредо Стресснер. 

Отримавши владу Стресснер став фактично диктатором, а його партія "Колорадо" стала домінуючою в усіх галузях суспільно-політичного життя. При цьому, що цікаво, в країні проводилися вибори та існували інші партії.

Свою зовнішню дипломатію, Альфредо побудував на тотальному антикомунізмі, що сподобалось США і він став "прийнятним" для Вашингтону диктатором, а послідовна ненависть до комунізму дозволила знайти союзників серед інших диктаторів, якими тоді славилася Південна Америка.

Внутрішня ж політика була доволі строкатою. З одного боку, висока корумпованість, навіть кримінальність, з іншого - стрімке економічне зростання: від 4,9% на рік з 1962 по 1973, до 10% у з 1974 до 1981. 

Парагвай не вийшов на перші місця в світі, але відносно часів до Стресснера - зробив титанічний крок вперед.

Цікаво, що в часи стронізму дуже розвинулася тіньова економіка, яка все одно залишалася підконтрольною диктатору і фактично створювала два бюджети. Один легальний, інший нелегальний. Прибуток від контрабанди перевищував прибуток від зовнішньої торгівлі Парагваю. 

Відбулося зрощення криміналітету та державних органів, замість боротьби із злочинністю, диктатор її очолив. В той же час була майже знищена "вулична злочинність", яка шкодила організованому "бізнесу". 

Відбулася аграрна реформа, коли державні землі за малі гроші, або навіть примусово, надавалися селянам, реформа хоча і була дуже політизованою та несправделивою - створила великий прошарок фермерів-власників і зробила Парагвай значним експортером сільскогосподарської продукції.

Люди, задіяні в незаконній діяльності отримали соціальні гарантії, збільшилися прибутки робочого класу, з'явився урбанізований середній клас. Режим будував нові міста та поселення.

Символом режиму стала ГЕС "Ітайпу", що перетворила Парагвай ще й на експортера електроенергії.

Боротьба з комуністами була дуже жорстокою, до 12 тисяч противників режиму було страчено, ще півмільйону було заарештовано, числа великі, але зазначу, що це за 35 років режиму.

Парагвай був активним учасником операції "Кондор" - коли вся Південна Америка отримала карт бланш від США на фізичне знищення людей комуністичних поглядів.

В Парагваї також був створений прихисток для біженців з Німеччини, адже тільки відгриміла Друга Світова; біженці брали участь в аграрній реформі і зробили значний внесок у розвиток фермерського господарства.

Але до чого це я згадав про цей режим? Багато хто каже, що Україна не має змоги бути незалежною від Заходу. Я з ними згоден - в умовах сьогоденної суспільно-політичної системи - ми змушені коритися.

Але є варіант, в якому ми зможемо побудувати, так би мовити, "тіньову" Україну. Яка зможе таємно розірвати обмеження вже давно недійсного Будапештського Меморандуму та інших договорів, які ставлять нас у нерівноправні умови. 

Історично склалося, що в нас існує великий прошарок контрабандистів, а наша тіньова економіка за оцінками експертів може навіть перевищувати її легальний сектор. За нявності політичної волі і сильного уряду - ми могли б поставити обидві економіки, легальну і нелегальну - на службу інтересам нації та держави. Більше того. Підкоривши криміналітет для задоволення державних інтересів, ми зможемо спрямувати такі явища як наркоторгівля - назовні країни, обмінявши "експортну" підтримку держави - на фізичне винищення внутрішнього ринку наркотиків, адже криміналітет не обмежений законами. 

Використовуючи людей сумнівного бізнесу ми не лише зможемо жорстоко викорінити п'яту колону та руйнівні соціальні явища, але і отримаємо розгалужену розвідувально-диверсійну мережу за кордоном.

Це не найкращий варіант, в ньому присутня карколомна кількість ризиків. 

Але він значно більш реалістичний ніж консервативна революція в стилі художника, Франко чи Беніто. Завжди існує більше одного варіанту.
Достатньо лише дивитися ширше і відмовитися від обмежень.