Cкрижалі мудрості політолога

Cкрижалі мудрості політолога

Олексій Ткаченко

4 роки був я в рамках нормативного вивчення політології. Але я вклав чимало зусиль, аби наповнити цю справу реальним змістом, як я чиню і щодо будь-якої важливої нормативної справи у своєму житті. Аби дослідити масиви даних з політичних історії та сучасності, і їх аналіз через призму ряду досліджень політичних науковців. І на основі цього можу твердо сказати наступне. Я не нормативно, а дійсно і став політологом. І для тих, кому цікаво, як я бачу світ дійсним політологом. Для колег-політологів, які мають власні бачення, які ми можемо взаємно посилити у дискусії. Для неполітологів, які можуть знайти тут відповіді з іншої площини на важливі для себе питання устрою суспільства. Викладаю основи свого бачення суспільства політологом. Скрижалі мудрості політолога:

1. Головне питання, яке потрібно ставити за аналізом політичної спільноти з позиції політичної науки - "Як ефективно організувати роботу цієї спільноти?"

Ефективність роботи політичної спільноти вимірюється ефективністю виконання її функцій. Наприклад, якщо ми розглядаємо політичну спільноту, організовану як державу, такими функціями є, як виділяє Тіллі: ведення війни, державне будівництво, захист і стягнення (податків). Якими ж цінностями це обгрунтовується, має вторинне значення. По-перше, бо політичні цінності є сконцентрованими у політичній культурі. Але ж як влучно підмічають Алмонд та Верба, "політична культура є політичною системою, яка інтерналізується (усвідомлюється та приймається) у когнітивних здібностях, пізнаннях, відчуттях та оцінках тих, хто її складає". І тоді не можливо організувати систему політичної спільноти з орієнтиром на чіткі цінності, бо ці цінності стануть виразом вже сформованої політичної системи. А отже цінності не можуть йти поперед батька політичної системи, яка їх і породить. По-друге, навіть якщо не приймати першу позицію, не тільки всі політичні системи, але й всі людські спільноти, що відкрито взаємодіють між собою, всю історію конкурують не на основі цінностей, а на основі ефективності. І які б цінності спільноти не були, історія демонструє, що у відкритій взаємодії ця спільнота програє іншій, більш ефективно функціонуючій. Тому для людських спільнот, що вже знаходяться у відкритій взаємодії між собою є 2 виходи. Або постійно підвищувати ефективність функціонування, не дивлячись на цінності. Або штучно ізолюватись, але історія знову демонструє, що ізоляцію неможливо буде протримати довго.

Для відповіді на це питання, тобто для ефективної організації функціонування політичної спільноти потрібно:

2. Визнати всіх людей, учасників спільноти раціональними істотами з власними інтересами, які вони прагнуть реалізувати.

Як концентровано висловився з цього приводу Де Мескіта: "Майже кожен раціональний. Всі раціональні. Вони намагаються робити те, що думають, найбільш вигідно для них. Є лише два виключення, які мені відомі. Двох-річні діти та шизофреники". Одразу потрібно зауважити, що під раціональністю тут мається на увазі не стан всезнання. А намагання приймати рішення на основі раціональної оцінки власних ресурсів і знань, не безмежних, а обмежених. Тобто, раціональною розуміється не якийсь ідеал розумної людини. Тобто аж ніяк не ліберальна Людина як втілення Розуму. А просто людина, яка дотримується будь-яких цінностей, а не лише прогресивних, вірить в будь-якого Бога, а не лише у Прогрес, яка має слабкості, а не лише сильні сторони. Кожен з читачів, у поведінці якого в умовах його життя стільки ж раціонального, скільки й у ікон Розуму.

Таку позицію можна повалити рядом ціннісних аргументів. І я не буду заперечувати багатьом з них. Адже сутність даної позиції не в просторі моральній зверхності. А знову ж в просторі ефективності. В межах спільноти просто ефективніше й успішніше діяти і чогось досягати, коли ставишся до всіх її учасників з визнанням і повагою до їх інтересів. Ніж коли міряєш кожного учасника Прокрустовим ложем цінностей і автоматично перетворюєш ряд з них на противників. Цю позицію влучно охарактеризував Моргентау, підкресливши «неминучу невідповідність між моральним імперативом і вимогами успішної політики. Універсальні моральні принципи не можуть бути застосовні до державної діяльності у своєму абстрактному формулюванні і повинні бути пропущені через конкретні обставини місця і часу». Впевнений, що абсолютно більшість з читачів цього тексту надасть перевагу взаємодії і підтримці того, хто зі старту ставиться до вас як до рівних собі, у яких є такі ж інтереси, які потрібно поважати, а не як до бидла, унтерменшів чи негідних. І того, хто відповідно за реалізації своїх інтересів враховує інтереси інших, знаючи, що за зневагу до них він може отримати відповідь, яку він не витримає зі своїми обмеженими силами. А не того, хто носиться з системами абсолютних цінностей, в жертву яким він здатний принести інтереси безлічі оточуючих, маючи їх абсолютну владу за спиною. З такої позиції вороги також є, але ними стає лише вузька група осіб, інтереси якої несумісні з інтересами певної особи, а не спільноти. Причому ще група варіативна, до якої потрапляють не за напередписаною ознакою. А за змінною - виникненням несумісності інтересів, що може і зникнути.

Це безмежно ефективніше дії чи управління в межах спільноти на основі системи цінностей. Адже, приймаючи її, прийдеться:

А) Оголосити війну частині членів суспільства автоматично за їх незмінною рисою. Але це означає відсікти цінні кадри і викликати ненависть в спільноті без підстави й інтересу, що не ефективно.

Б) Прийняти позицію ціннісної вибірковості подібно до Ленінської: "Я сам вирішую, хто буржуй" або Герінської: "Я сам вирішую, хто єврей". Але це означає підірвати віру у систему цінностей у членів спільноти, адже якщо її не дотримуються самі провісники, то нема сенсу і всім іншим. І тоді цю систему прийдеться підтримувати лише жорсткою силою, що ніяк не ефективно.

3. Доступно підкреслити прямі вигоди для кожної людини, учасника спільноти від підтримки її існування та участі в її діяльності.

Якщо розуміти кожну людину як раціональну і таку, що бореться за свої інтереси, то навіщо їй робити наступне? А саме витрачати частину своїх ресурсів на участь і підтримку організованої спільноти (клас, нація, держава), інтереси якої часто не співвідносяться з її інтересами? (окрім спільнот з вузькою кількістю учасників, витрати на підтримку діяльності яких вкрай низькі порівняно з вигодами - "малі групи" за Олсоном, групи інтересу, групи тиску).

Адже:

А) Є блага (встановлення порядку, зменшення рівня насильства, побудова масштабної інфраструктури на великій території), яких не зможе досягти окремий індивід з його обмеженими можливостями і ресурсами. А може тільки спільнота з таких індивідів, можливості якої зростають.

Б) Такі спільноти мають бути лише організованими, бо є кризові ситуації, вирішити які з досягненням вигоди можна лише з опорою на організовану силу. Такі ситуації породжуються, як помітив Даунс тим, що "Це колективно раціонально, але індивідуально ірраціонально. І за відсутності механізму гарантування колективної дії превалює індивідуальна раціональність". Це дія "іншої невидимої руки" за терміном Олсона. Тобто "руки", що збирає індивідуальну раціональність не в колективну раціональність, як "рука" Сміта, а в колективну ірраціональность. Наприклад, ситуації кризи перевиробництва, ефекту зайця, абсентеїзму і т. д.

Таке обґрунтування необхідності існування організованих спільнот теж є не морально зверхнім. А просто ефективним, адже висвітлює для будь-якого їх учасника конкретні причини, чому вигідно підтримувати їх існування.

4. Встановити розподіл учасників спільноти за функціональною роллю у підтримці існування спільноти та участі у її діяльності на: принципалів і агентів.

З таких позицій відбувається реконструкція будь-якої організованої спільноти на засадах ефективної дії. Дії, за якої одна частина учасників спільноти знаходиться у керма апарату організовчої сили (принципали), інша - ні (агенти). Для ефективної дії, обидві частини учасників мають гармонійно і взаємовигідно взаємодіяти в межах спільноти. А саме:

5. Забезпечити, аби принципали спільноти гарантували ефективну дію агентів спільноти.

Хоча вигоди від участі та підтримки спільноти доступні, через обмеженість у власній інформованості та ресурсах агенти схильні поступово ухилятись від цих участі й підтримки. І переходити до все нижчих і нижчих стадій долучення до них. А саме до таких:

Допустимими:

1. Активного агента. Активні участь в діяльності спільноти та підтримка її існування.

2. Пасивного агента. Участь у діяльності спільноти та підтримка її існування лише на базовому рівні.

3. Легального опозиціонера. Не-участь у діяльності спільноти та/або протидія певним галузям її існування шляхами, можливість яких визначає сама спільнота.

Недопустима.

4. Нелегального опозиціонера. Не-участь у діяльності спільноти та/або протидія її існуванню шляхами, можливість яких не дозволена самою спільнотою.

Для того, щоб уникнути цього, принципалам найефективніше застосувати (окрім способу відкритого протистояння, що ефективно лише до нелегальної опозиції):

А) Спосіб вибіркових стимулів. Його найбільш влучно описав Олсон: "Персональний селективний мотив може спонукати індивіда, що належить до групи, діяти в її інтересах. Такі мотиви діють на учасників групи вибірково, на відміну від колективного блага, яке діє на всіх підряд. Подібні вибіркові мотиви можуть бути як позитивними, так і негативними: вони можуть як примушувати до участі тих, хто відмовився від неї за допомогою покарання, або заохотити тих, хто діє в інтересах групи".

Б) Спосіб нагадування вигідності та важливості колективного блага. А саме нагадування через офіційні колективні вислови єдності й солідарності членів спільноти (як пропонував Ренан щодо нації).

6. Забезпечити, аби агенти спільноти гарантували ефективну дію принципалів спільноти.

Добре, якщо принципал А) ефективно діє в інтересах спільноти. Тоді спільноті добре, незалежно від форми її організаційного устрою. А якщо Б) ні? Яка форма організаційного устрою спільноти може бути найбільш надійною гарантією, що принципал буде діяти в інтересах спільноти.

Там де є контроль більшості агентів над діяльністю принципала. Тобто, якщо це спільнота політична – демократія.

Чому? Адже:

А) Вже було пояснено, що в з позиції наявності раціональних інтересів у будь-якої людини, вона обмежує і корелює через наявність схожих інтересів в інших людей. Але необмежена влада ( в політичній спільноті за автократії) вивищує людину над іншими, і вона з великою імовірністю перестане зважати на інтереси більшості з них, і почне просувати свої в супереч їм й інтересам спільноти в цілому. І покладатись на якісь аристократичні принципи, чи принципи демократичного самоконтролю такого принципала - неефективна гра в здогадайку. Гра з мізерним шансом виграти, за зауваженням Родеріка 1 до 10 ("на одного Лі Куан Ю десять Мобуту"). Як абсолютно точно підмітив Мілль: «Якщо хтось думає, що одна необхідність дотримуватися правил становить сильну перешкоду до зловживання владою, той не звертав уваги на поведінку тих, хто не вважає за потрібне звертати на ці правила увагу».

Лише контроль агентів за діями принципала є ефективним способом нагадати йому, що з їх інтересами та інтересами спільноти потрібно рахуватись. Інакше це може призвести до втрати ефективності роботи спільноти й втрати місця самим принципалом. Контроль агентів легальним, передбаченим самою спільнотою шляхом. Контроль, в результаті якого всі принципали з поведінкою нефективного управління швидко або стимулюються до її зміни, або усуваються. І тоді принципалами лишаються лише індивіди, що здатні організувати ефективне функціонування спільноти, незалежно від інших їх ознак. Контроль, який і є головною ознакою демократії. Як влучно з цієї позиції її визначив Даль: «демократія є тим суспільством, в якому звичайні громадяни проявляють відносно високий ступінь контролю над лідерами».

Тоді як за спостереженням Олсона: «обіцянку авторикратичного правителя не може бути приведено до виконання жодними незалежними органом або силою, оскільки автократична влада за визначенням є влада, яка не передбачає наявності над собою будь-яких джерел влади, які не підкоряються автократу».

І немає жодних легальних способів примусити автократичного принципала ураховувати інтереси агентів та спільноти чи усунути його. А є лише шлях його нелегального усунення через бунт чи заколот, що веде до хаосу і підриву самої спільноти.

Б) Оскільки принципали в демократії контролюються більшістю агентів, вони створюють умови для сприйняття раціональних інтересів та вільної діяльності для них на більшості стадій участі в активності спільноти та її підтримки (активний/пасивний агент/легальний опозиціонер), окрім такої стадії, що є несумісною з діяльністю спільноти (нелегальна опозиція). Вільна діяльність же агентів зумовлює вчасні усунення недоліків у роботі спільноти через:

i.       Вчасне виявлення таких моментів через широкі можливості для легальної критики до того моменти, як їх критична вага зросте до моменту хаотичних збоїв в роботі спільноти та протесту агентів у нелегальній формі як відповіді на це;

ii.       Найбільша доступність інноваційних не стандартних засобів їх усунення через відкритість для агентів шляхів для їх розробки.

Звісно, такий спосіб організаційного устрою спільноти (демократія, якщо до держави) не є абсолютним ідеалом. А лише відносним у порівнянні з іншими способами, коли переваги демократії переважують недоліки інших.

А це можливо лише тоді, коли для організації демократії немає інших недоліків.

коли для організації демократії наявні всі умови і і недоліки від них не перевищують переваги від її наявності. А саме, коли:

a) більшість населення (у стані агентів трьох допустимих для спільноти стадій) має достатньо ресурсів та інформації, аби постійно брати участь в діяльності спільноти та контролі принципалів.

b) спільнота знаходиться на рівні розвитку, який уможливлює технічну організацію участі більшості агентів у житті спільноти.

Тільки за наявності цих умов переваги демократії будуть високими, аби забезпечити разом:

1) взаємний постійний контроль принципалів та агентів;

2)гармонізацію реалізації інтересів принципалів та більшості агентів (окрім частково легальної та мізерної нелегальної);

3) довготривалу ефективну діяльність і принципалів, і агентів;

4)довготривале  ефективне функціонування спільноти в цілому та її тріумф над іншими спільнотами!

Якщо ж умови a і b відсутні в межах, форма організаційного устрою з контролем принципала агентами (демократія для держави) не стане благом для неї. А її впровадження викличе ризики у роботі спільноти. Тоді оптимальнішою буде форма правління з менш неконтрольованим принципалом (для держави - автократія чи гібрид автократії та демократії). А ризики свавілля такого все одно будуть меншими для роботи спільноти.

От чому, а саме як ефективно організувати роботу організованих спільнот, перш за все спільнот політичних, можна і потрібно навчитись в межах політичної науки. І я мав щастя перевірити це сам. А не заради яких цінностей створюються політичні спільноти. Це не наш профіль, це питання філософів. А політологам це може бути цікаво лише в розрізі політичної культури та прийняття її населенням (соціалізації/легітимації). Але не може бути політичної культури, як ціннісного відображення політичної системи без самої системи. Тому не потрібно бігти поперед потяга політ системи, якої або ще нема, або яка ще ефективно не працює. А потрібно зібрати та ефективно розігнати сам потяг. А вже потім, розігнавшись до тріумфів, думати, що буде попереду.

P. S. Безумовно, у зведених вище скрижалях мудрості мене як політолога, наявні порожні місця, не до кінця підкріплені логікою чи емпіричними дослідженнями. Наприклад,

1. Чому раціональні індивіди все ж таки формують широкі колективні спільноти (класи, нації, держави) вперше, коли їм раціональна вигода від їх створення для них ще не достатньо прозора?

2. Яка конкретно форма автократії є вигідною і в яких конкретних умовах для ефективної роботи політичної спільноти, коли демократія ще не вигідна?

3. Як визначити момент, коли конкретні вигоди від демократії переважують витрати на її організацію для більшості учасників спільноти, і якими є ці вигоди?

І я безумовно бачу ці місця і бачу шляхи їх заповнення. І готовий пройти ними для блага політичної науки, всіх, хто отримує блага від її розвитку, і свого! І вже йду власним шляхом політолога! І навіть встиг на благо учасників, і власне благо застосувати ці принципи ефективного управління у спільнотах, де мав честь стати принципалом не теоретично, а практично;)