Цидулки мандрівниці. На Різдво у Вільно!

Коли плануєш ідеальні різдвяні вихідні, то беззоряне небо, що брудними хмарам нависає над головами, темрява насичена лише сирістю і вологою, ані холодний байдужий дощ, що ліниво і нав’язливо плентається поруч з вами, звісно - не ті ефекти та декорації, які мрієш зустріти, залишивши такий же мокрющий рідний Львів.

Проте, навіть якщо ви прибули сюди пізньої дощової ночі, столиця Литви привітно зустріне вас.

Навіть тоді, коли вуличками прокотяться відлунням лише ваші кроки, а перехожі нечутно і зненацька з’явившись, як з води, так само швидко розсіються безвучно дощовими краплинками десь у нічній мряці, вам ані трохи не буде лячно пізнього години.

Мерехтливі вогники святкових гірлянд та затишне світло із незашторених вікон різдвяними світлячками манитимуть далі і далі, поки раптом не винирне перед вами вишукана і нестримана краса одного з безлічі вільнюських храмів. І ви вже зовсім не в змозі опиратися бажанню зазирнути, не дивлячись на час та втому, зачувши звуки органу.

Ледь освітлений, здавалось зовсім безлюдний, костел Всіх Святих був по вінця наповнений магією звуків. Незримий орган та піднесенні голоси такого ж невидимого хору єднались в святковому співі, відбиваючись від високих ледь освітлених склепінь та розписаних стін по-бароково розкішного храму.

«Veni, Veni Emmanuel» - до мурашок! Старовинний гімн, що бере свій початок з чернечого життя 8-9 століття. Надзвичайно мелодійний, по-зимовому стриманий, він відображає очікування людства Спасителя і тихий відгомін різдвяної радості. Залишу посилання, можливо з’явиться бажання зануритись в його чарівні звуки. Спробуйте закрити очі.

Якщо підбирати влучний епітет, то для мене Вільнюс, насамперед – затишний! Попри барокову помпезність та позолоту, всю його історичну розкіш та багатогранність загалом. Попри дощову погоду та парасольку, що заважає фотографувати.

Власне, на саме Різдво, як і у всій Європі – у столиці Литви все зачинене, святкують усі.

Але ж ніхто не забороняє неквапом поблукати туристичними і не дуже вуличками старого міста - одного з найбільших збережених середньовічних старих міст у Північній Європі, це немало не багато - 70 вулиць та провулків та майже півтора тисячі будівель.

Прогулюючись вузькими, викривленими вуличками та провулками, що примусили невисокі та малоповерхові будинки повторювати свої примхливі вигини, або мандруючи просторими, давнішими вулицями, що були колись торговими шляхами, а зараз так ошатно демонструють уздовж себе величні палаци, можна відвідати силу-силенну храмів, які належать до різних конфесій (мудра Wiki каже що 9).

Практично порожні в день храми, не дивлячись на свята, та й непривітний пан дощ посприяв, дозволяли на повну насолоджуватись духовними скарбами. І це звісно було неймовірно.

Пресвята Марія та новонароджений Ісус у різдвяних шопках зустрічали нас чи не в кожному храмі.

За легендою, традиція встановлювати такі шопки започаткував святий Франциск Ассизький. Першу шопку він підготував в італійському містечку Греччо в 1223 року, щоб перенести акцент у святкуванні Різдва Христового зі всього світського, матеріального та подарунків на поклоніння Ісусу. Уже через 100 років різдвяні шопки встановлювали у всіх італійських церквах, а з Італії ця традиція поширилась по всій Європі.

Найдивовижнішу шопку із живими овечками та віслючками ми зустріли в старовинному Бернардинському костелі того ж святого Франциска Ассизького та Святого Бернарда Сієнського.

Цей костел гостино ділить подвір’я із костелом святої Анни, що своєю готичною красою бовваніє поруч ввись.

Між тим, обидва в святковому вбрані із незадоволенням споглядають на широку прокладену дорогу-вулицю, що так безапеляційно, перерізала колись бернардинський сад.

Різдвяну месу нам пощастило відвідати у однойменному, практично однолітку, нашої львівській церкви - костелі святого Миколая. Такий же камерний, храм зберіг свої готичні риси майже в незмінному вигляді. Внутрішній інтер'єр храму своєю ошатністю і красою сильно відрізняється від скромного зовнішнього вигляду. Чотири восьмигранних колони, складених з цегли, підтримують сітчасті склепіння.

На противагу малолюдному дню – вечірній храм був вщерть заповнений дорослими і дітками, хоча один пан в шортах на різдвяній месі таки дивував.

Увечері місто стає ще магічнішим та казковим. В очікувані різдвяного дива кожен храм, крамничка, готель, дворик, площа та вуличка, як - різдвяні подарунки під ялинкою, загорнуті у сріблясто-золотаве та святкове, мигкотять кольоровими вогниками та майорять стрічками і блискітками, нагадуючи про родинне свято, про тепло рідного дому.

Туристам тут комфортно та затишно - і в готельчиках, і в В&В. Можна поселитися в колишньому монастирі, наприклад кармелітів босих, жити в колишніх келіях та снідати у справжнісінькій трапезній.

Цей монастир становить один ансамбль із костелом Святої Терези та Воротами Світанку (Аушрос) - єдиним залишком старих фортифікацій міста; одними з дев’яти воріт, що в середньовіччі стояли на сторожі міських мурів.

Та й тепер цей привітний сторожовий на варті і зустрічає силу-силенну подорожніх. Ворота Світанку або Остра брама є незвичайними.

Над ними у надбудованій каплиці зі сторони Старого міста знаходиться ікона Пресвятої Діви Марії Остробрамської або Чорної Мадонни – одного з невідоміших витворів мистецтва епохи Ренесансу. Ікона - чудотворна, збирає натовпи прочан з усього світу, вшановується і католиками, і православними, і греко-католиками.

Це було найкраще Різдво, тому що були ми один в одного, а приймало нас одне з найдивовижніших давніх міст Європи!

Нехай кожен відчує магію Вільнюса, гарних подорожей у мирний час, мої солодкі! Бережіть рідних та нехай усі наші воїни повернуться додому здоровими якнайскоріше! 💙💛

П.С. для витривалих:

Не можу втриматись від порівнянь. Знову шукає Львів! – скажете ви і я нічим не зможу це заперечити.

Як і Львів, Вільнюс (чи Вільно) - мультикультурне стародавнє місто на перехресті торгових шляхів, в якому свого часу переважаючим населенням були євреї, поляки, а вже потім литовці. (Його єврейський вплив призвів до того, що його прозвали «Єрусалимом Литви», а Наполеон назвав його «Єрусалимом Півночі»).

Давнє місто налічувало багато церков, які в досить збереженому стані дійшли до наших часів, та також ділилось на квартали за віросповіданням. Вільнюське братство, наслідуючи Львівське, в свій час так само стояло на сторожі духовних традицій свого краю.

Неодноразово середньовічні Львів та Вільно через часті пожежі зазнавали значних архітектурних та мистецьких втрат. Сумну долю Львівського гетто зазнав і Вільнюський єврейський квартал.

Старе місто Вільна також належить до світової спадщини Юнеско. У Вільно також існували Верхній та Нижній замок, правда ще був Кривий)). Обидва міста оточували оборонні мури, центром, яких була ратуша та ринкова площа, на якій влаштовувались ярмарки. Правда львівській річці Полтві, що шпацерувала центром, не так пощастило як річці Вілії (чи Няріс), що й надалі несе свої води посеред забудованих берегів міста.

Приміряли ці шановані міста свого часу й столичні шати, а дехто в них і донині. Століттями нашаровуючи найяскравіші риси архітектурних стилів: готики, ренесансу, бароко та класицизму, вони нині дозволяються насолоджуватись та вивчати збережене.

Місто Вільнюс настільки привітне, настільки «відкрите для світу» і так щиро ділиться з подорожніми своїми скарбами, що ми із задоволенням пообіцяли йому відвідати його ще не один раз.