Це сон?

десь в голові все ще плавали думки. місяць, що так яскраво світив тієї ночі фіолетовим сяйвом немов прискорював мій рух.

швидкий крок, який прагнув втекти від реальності, прискорювався разом з частотою її сердцебиття.

час йшов назад, вітер втратив себе, він більше не обвіював її тіло.

замість тієї чарівної натури в її очах виднівся відчай, в світлі якого вона потонула.

колись яскраві дні перетворилися у дні, які переповнювало почуття тривоги, коли це розпочалося. це дещо неосяжне, що перенаправило її думки в інше русло.

вечора в жарі, сльозах й навушниках.

безперервна гра тієї пісні свідчила про її самопочуття. саме ця пісня наштовхнула тримтячі пальці взяти олівця до рук.

всі свої відчуття вона вміла відтворювати тільки на бумазі. бумазі, що більш покалічена ніж її душа, ніж ті нестерпні рани.

колючі рози, які вона бачила в зеркалах загубили свій відтінок. в який раз перевернуті спогади закружляли серед темної ночі.

сни, що немов фільми показувались їй з інших ракурсів з кожним разом буди дедалі заплутанішими. звук шайби, що билась по стінам маленького, скляного коридору в мить змінилась на падіння до скель, а пізніше й крок по хиткій платформі.

кожного разу як згадую, що хочу відтворити бачу немов змонтоване відео.

частинки з різних снів створювали касету жахіть, що не всім дано було побачити. вірніше, нікому.

ніхто з знайомих, друзів чи випадкових людей не знає про це.

і не тільки.

скажу чесно, я не довіряю нікому. нікому без вийнятків, а собі особливо. навіщо комусь знати про жахіття моєї свідомості?

чи зміниться щось з тим?

я не з тої групи людей, що здатна довіряти всім і всьому. мої особисті повідомлення завжди пустують.

для всіх я всього-навсього співрозмовник на час, та й мені цього достатньо.

але досить про це.

за кадром все завжди не так яскраво, як на сцені. буйні оплески та букети квітів, це все отримують артисти довго працюючи. але чи є в когось з них ціль, заради якої вони ставлять свою звичайну роботу під загрозу?

по своїй сутності, фільм — звичайнісінька фантазія якого-небудь композитора.

справжня любов, емоції та переживання втілені в ідеї. кожний фільм наділений барвами, яких в реальності немає.

її роль завжди була єдиною. незмінний сюжет, що нагадував розмову ледь знайомих людей на балконі, потім звичайні зустрічі в пекарні.

розповідь про поетів, що її оточують лилася на душу мов град. казино, що передалося їй від дяді було сполито кров'ю, жалем й вином.

саме ця пристрасть залила її багряними розами на могилі, поряд з якою стояв останній шедевр.