Чорні проти тероризму: чому вони билися?

Велика кількість статей у медіа, що присвячені Родезії, категоричні у своїй оцінці режиму: він вважався і вважається расистським. Як би мені не були огидні ці статті, я вимушений визнати: на перший погляд все так і було. В Родезії влада була зосереджена в руках білих, які утворювали всього 6% від загального населення. Білі були більш освідчені, багатші, мали в своїй власності найкращі сільськогосподарські землі. Крім того, як стверджують деякі "експерти", економічний успіх країни забезпечувала експлуатація білими власниками бізнесу малоосвічених чорних, які виконували найважчу роботу за мінімальну оплату. 

Якщо виходити з такої логіки, то поява "повстанських" рухів, як от ЗАНУ і ЗАПУ- є досить закономірною, а їх справа- справедливою.

Все "пригнічене" та "експлуатуєме" чорне населення Родезії мало б без сумніву підтримати "борців за свободу" усіма можливими методами- заради кращого, світлого майбутнього. У цих людей не могло бути жодної причини підтримувати режим білої меншості- так стверджують імениті дослідники і журналісти. 

Але, напротивагу всім цим гучним заявам, велика кількість чорних не тільки підтримувала законну владу Родезії, але й добровільно вступала в лави Родезійських Сил Безпеки, аби боротися з "борцями за свободу".

Які ж причини побуджували їх це робити?

Відповіддю на це питання може стати аналіз рекрутингової системи Родезійських Африканських Стрільців- одного з найбільших і найвідоміших підрозділів родезійської армії.

Перш за все, необхідно зазначити наступне: в Родезійських Африканських Стрільцях служили виключно добровольці. Хоча в Родезії і була обов'язкова строкова служба, так званий армійський і поліцейський резерв, більша частина роботи на війні лягала як раз на плечі професійних військовослужбовців- і найбільшим з таких регулярних підрозділів був саме полк РАС. Чорні солдати і сержанти (пізніше й офіцери) служили за контрактом, який укладали на сім років. Полк ніколи не мав проблем з набором добровольців: коли підрозділ оголошував про початок конкурсу набору в свої лави, на 150-200 вільних місць претендувало 500-700 кандидатів. Дехто стверджує, що це пов'язано з високим рівнем безробіття в Родезії, але статистичні дані стверджують про всього 6% безробітних у містах по всій країні. В сільській місцевості та в зоні племен ситуація була дещо гіршою, але незначно.

Причин для настільки високої явки добровольців було багато і далеко не всі з них були фінансовими.

Якщо вже говорити про гроші, то солдати мали непогану заробітну плату: в ранніх шістдесятих досить низьку в порівнянні з бійцями елітних підрозділів, як от RLI, але ближче до кінця війни, у 1977-1978 роках в результаті постійного підвищення грошового забезпечення вони отримували рівно стільки ж, скільки мав будь-який інший солдат (за виключенням САС, де оплата була дещо вищою). Втім, навіть в часи найгіршого грошового забезпечення, заробітна плата солдата була досить конкурентною. Більшість африканців мали низьких рівень освіти та виконували низькокваліфіковану працю: робота на фермах, заводах тощо. В таких місцях оплата була нижчою за ту, яку мав солдат. Самі ж чорні солдати і сержанти могли претендувати на дежавну пенсію за вислугою років, при чому на відміну від білих з їх зарплати не вираховувався податок у пенсійний фонд. Крім того, зарплата солдата зростала разом з його просуванням по службі, а самого солдата забезпечували усім необхідним: житлом, речима, харчуванням та медичним забезпеченням.

Все необхідне, до речі, розповсюджувалося не тільки на солдата, але і на членів його сім'ї. Соціальний пакет, який отримувала сім'я військовослужбовця, був доволі об'ємний. Перш за все, сім'я отримувала службове житло на території військової бази. Умови проживання на військовій базі були набагато кращими, ніж в будь-якому африканському краалі. Вся сім'я безоплатно отримувала продукти та могла харчуватися в армійській столовій (на відміну від білих, з зарплатні яких вираховувалась вартість харчування). На військових базах були присутні школи, в яких діти та дружини військових могли безоплатно отримати досить непогану освіту, завдяки чому могли претендувати на більш високооплачуюму роботу. Існувала розгалужена система взаємопідтримки між сім'ями солдат: їх жінки та діти завжди могли розраховувати на допомогу в ті дні, коли чоловік перебував на завданні, завдяки цим теплим взаємовідносинам із сусідами у військових містечках була присутня приємна сімейна атмосфера.

Часто траплялось так, що діти військовослужбовців після досягення ними необхідного віку самі вирішували стати військовими. Для таких кандидатів в полку була спрощена система прийому: солдати, для яких полк РАС в прямому сенсі був сім'єю дуже цінилися. Взагалі, найпростішим способом потрапити на службу в РАС як раз і був факт наявності родичів серед ветеранів полку та їх письмова рекомендація щодо кандидата. Хоча в полку і служили бійці з усієї Родезії, найбільший відсоток солдат був родом з племені Каранга. Саме з представників цього племені у далекому 1916 році був сформований Добровольчий Корпус, який брав участь у Першій Свійтовій на стороні Британії. В племені сформувалась стійка традиція служби в полку: для молодих африканців було почесною справою продовжувати шлях своїх дідів і батьків.

Втім, боєць РАС мав повагу не тільки від представників свого племені, а й від будь-якого мешканця Родезії, в якій військових дуже поважали. Ні в кого б язик не повернувся назвати родезійського військовослужбовця каффіром, або ж відноситись до нього як до людини другого сорту- за це б такий невіглас справедливо отримав би по обличчю- і ніхто б не подав йому руки, щоб допомогти встати. Африканські солдати були хоч і дисциплінованими, але гордими людьми, вони справедливо пишались своєю службою, а цивільні - пишались ними.

За семирічний строк служби солдат мав можливість дослужитися до сержанта. Розгалуджена система звань і посад у сержантській ланці командування мотивувала бійців до професійного розвитку, який гарно винагороджувався як грошима, так і претижем. Велика кількість бійців продовжували свої контракти на довший термін, отримуючи в нагороду кращі умови служби і вищу зарплату.

В полку Родезійських Африканських Стрільців змінилося три покоління військовослужбовців, які за довгі роки сформували свої традиції. Вірність солдат полку і державі була неймовірно високою, на що Родезія відповідала взаємністю.

У жодного бійця РАС не стало б нахабства сказати, що його хтось там пригнічує. І тому, коли в країну прийшли терористи, вони стали на захист своєї країни, свого народу, свого полку і своєї сім'ї. Стали на захист Родезії.