Чому "нормального" мозку не існує?
Годинник у кімнаті очікування в лікарні зупинився. Ніби із ввічливості до відвідувачів, які чекають на сеанс когнітивної поведінкової терапії. Одним об'єктом, що відволікає увагу, менше. То краще для тих, хто страждає на синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).
Інший годинник трохи далі по коридору нестерпно цокає перед іншою групою пацієнтів.
Я - у першій групі. Нещодавно у віці 38 років я отримав діагноз СДУГ. Я не можу відвести погляду від годинника в кімнаті. Він здається мені мовчазною метафорою мого світу, який також зупинився.
Для багатьох, напевно, мій діагноз здасться несуттєвим. Але мені він дає солодко-гірке усвідомлення того, що природа створила мій мозок трохи інакшим. І саме тому я бачу своє минуле, сьогодення та майбутнє не так, як інші.
Відверто кажучи, розлад впливає на різні галузі мого життя доволі специфічним чином.
Діагноз дав можливість зрозуміти, що саме зі мною відбувається, які обмеження я маю і як я можу собі допомогти. Тепер я можу частково контролювати свій стан за допомогою ліків і спокійніше сприймаю самого себе.
Крім цих особистих думок з моменту, як мені діагностували СДУГ, я постійно чую один вислів - "нормальний мозок". Його часто використовують інші пацієнти із СДУГ, і він повсякчас виринає з інтернету.
Тоді я замислився над тим, а чи дійсно мій мозок так разюче відрізняється від "нормального". І, можливо, ми всі більш схожі одне з одним, ніж розрізняємося?
І що довше я шукав відповідь, то більше переконувався, яким складним і суперечливим є це питання.
За даними одного опитування 2016 року, приблизно 62 млн людей в усьому світі можуть мати розлад аутистичного спектра (зокрема синдром Аспергера), а 63 млн - СДУГ. У декого ці синдроми перетинаються.
І це не кажучи вже про багато інших станів, як-от дислексія, синдром Туретта та Вільямса (гіперсоціальна особистість). Всі вони можуть бути пов'язаними з відмінностями в анатомії мозку.
Фахівці, які проводять таку діагностику та досліджують ці стани, зазвичай використовують терміни "нейрорізноманіття " (для опису відмінностей мозку) та "нейротиповий" (для опису решти людей).
"Наша дурнувата система освіти намагається замкнути людей у вузькому руслі нормальності, замість того, щоби вивчати, яку користь вони можуть отримати з цього розмаїття", - зазначає австралійська соціологиня Джуді Сінгер, що вперше використала термін "нейрорізноманіття" у своїй дисертації 1998 року.
Дослідниця проводить паралелі з поняттям "біорізноманіття", яке позначає не окремий вид рослин або тварин, а властивість всієї біосфери.
Хоча не всі фахівці погоджуються з коректністю терміна "нейротиповий", він все ж таки є кращий, ніж "нормальний".
На думку Томаса Армстронга, виконавчого директора Американського інституту навчання та автора наукових статей, слово "нейротиповий" не припускає, що дещо є правильним або ідеальним, воно лише зазначає, що деяке явище є частотнішим.
Попри це Армстронг погоджується, що реальність набагато складніша за терміни. "Ми можемо визначати дітей з типами психіки X, Y і Z. Але що більше ми дізнаємося про певну дитину, то більше вона постає як унікальна особистість", - пояснює він.
Природа vs виховання
Хоча на позір дискусія про термінологію виглядає академічною схоластикою, багатьом людям з аутизмом та іншими станами термін "нейрорізноманітність" допомагає позитивному сприйняттю себе. Потреба зменшити стигматизацію, безумовно, є.
Армстронг розповідає, що інколи під час його лекцій люди з аутизмом встають і ходять по залі. Звісно, більшість звичайних слухачів так не поводиться. Але зрештою, "що ненормального у тому, щоби вчитися, рухаючись, а не сидячи на місці?"
Всі ці норми часто є результатом соціальних умовностей.
"Нас привчили з дитинства до очікувань певної поведінки, певних настанов, моралі", - зазначає дослідник.
"Але насправді поняття "нормальності" є дуже, дуже сумнівним. Я намагаюся звернути увагу людей на це, щоб вони вчилися уникати автоматичних, несвідомих упереджень", - каже Армстронг.
Визнаючи ці упередження, ми могли би змінити наше середовище, щоби задовольнити різні потреби людей.
Деякий прогрес у цьому вже є.
Британська мережа супермаркетів Morrisons щотижня проводить "тиху годину" для покупців з аутизмом, які страждають від музики і шуму. Низка інших торговельних мереж запровадили схожі ініціативи.
Британське національне товариство з аутизму та інші схожі організації звертаються до роботодавців з проханням пристосовувати свої організації до людей з різними потребами.
Зрештою, компанії теж можуть отримати з цього користь, адже люди з аутистичним спектром мають чимало переваг як працівники.
Нейронні відбитки пальців
Кетрін Хармер, когнітивний нейробіолог з Оксфордського університету, погоджується, що "мозок кожного з нас - унікальний, як і відбитки пальців".
"Існує величезна різноманітність, і те, що може функціонувати в одних умовах, не функціонує в інших", - додає вона.
Втім, розуміти причини та наслідки цих відмінностей дуже важливо, наголошує дослідниця: "Нам треба відмовитися від судження про те, що є нормальним або ненормальним, і зосередитися на тому, як допомогти людині, якщо щось заважає їй функціонувати".
Саме тому ми не можемо повністю відмовитися від медичних термінів, вони потрібні для точної діагностики. Як я з'ясував на власному досвіді, встановлення конкретного діагнозу може бути надзвичайно корисним.
Лікарям та вченим потрібні чіткі критерії для вивчення мозку та вибору найкращих методів лікування для тих, кому воно потрібне.
Варто також пам'ятати, що багато людей, які загалом не відповідають діагностичним критеріям синдрому дефіциту уваги, можуть мати певні ознаки цього стану.
Скільки ваших знайомих скаржаться, що часто забувають ключі від машини або що їм важко зосередитися? Це ще нічого не означає. Про розлад можна говорити тільки тоді, коли ці риси поєднанні з іншими симптомами і настільки виражені та постійні, що помітно впливають на життя.
Для діагнозу СДУГ та інших порушень потрібна ретельна діагностика лікаря. Це й вивчення історії життя людини, і детальна оцінка симптомів, а іноді й опитування родичів про їхні спостереження за поведінкою людини.
Коли діагноз встановлено, лікар може запропонувати когнітивно-поведінкову терапію та ліки, які допомагають впоратися з труднощами, пов'язаними з розладом.
Зрештою, наша центральна нервова система має спільні риси, але поза ними мозок кожної окремої людини може бути таким же типовим або таким же різноманітним, як зірки на нічному небі.
І хоча в назвах діагнозів є медична цінність, ми маємо визнати, що кожен з нас має свій унікальний профіль зі своїми сильними та слабкими рисами.
Що таке СДУГ?
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю - це розлад розвитку нервової системи, який може впливати на поведінку. Іншими словами, система виконавчої функції мозку не працює так, як очікується.
Основними симптомами СДУГ є неуважність, гіперактивність та імпульсивність. Людям з цим розладом також може бути важко розслабитися і контролювати емоції. Вони можуть мати труднощі з робочою пам'яттю (здатністю тимчасово зберігати інформацію в голові).
Цей стан часто супроводжують тривога, депресія, дислексія та диспраксія (порушення системи спланованих рухів).
Цей розлад є одним з найбільш досліджених у психіатрії. Щоб правильно поставити діагноз, потрібно ретельно вивчити, як симптоми впливають на різні сфери життя людини.
У дорослих СДУГ спостерігається ще з дитинства, але сукупність симптомів у всіх може бути різною. Наприклад, мозок може бути внутрішньо гіперактивним, але ззовні людина виглядає спокійною і врівноваженою.
Друга частина синдрому - дефіцит уваги - пов'язана з двома видами концентрації уваги. Один з них - розсіяна увага, коли людині важко зосередитися на завданні, інший - гіперувага, коли від завдання, навпаки, складно відключитися.
Втім, люди з цим розладом мають і чимало позитивних рис.
Вони часто креативні та енергійні, мають гнучке мислення і здатні до співчуття.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.