Чому нас приваблює темрява?

Нічний ліс за вікном так і манить зазирнути вглиб нього. Шелест листя кличе до себе, наспівуючи таку спокійну, але водночас моторошну мелодію. 

Відчуття, ніби своєю музикою воно доторкається до найпотаємніших ділянок моєї душі. 

Відчуття, ніби це місце хоче відкрити усі дива, які лише здатна вигадати уява, направлена в темряву.

Головне у ній не побачити себе. Свої вчинки, думки й образи. Бо в лісі власної душі всі дороги йдуть лише вглиб нього.

Можливо, тому інколи так цікаво вишукувати щось у темряві? Щоб знайти хоч щось для легшого блукання у власній пітьмі.

Темні та містичні речі часто приковують увагу людей. Ми прагнемо дізнатися про темну сторону знайомих, про той простір, де немає місця жалю, милості, проте є повна відкритість до свого, інколи тваринного, буття, різноманітних фантазій, емоцій люті, злості, заздрості… Насправді на все це є свої причини. Нам дійсно подобається темрява, тому що контактуючи з нею ми можемо не пригнічувати свого темного боку. Темний парк у деяких викликає тільки задоволення. На таке явище можна знайти принаймні 3 цілком логічні пояснення: еволюція, адреналін та психологія. Зупинимось детальніше на кожній з причин.

Чому еволюція тягне нас до пітьми?

Як відомо, за теорією Дарвіна ми є ніхто інші, як ссавці. І для вищої нервової діяльності людей характерна наявність двох сигнальних систем.

Перша з них – це сукупність нервових процесів, що виникають у мозку людини й тварини при безпосередньому впливі на зовнішні чи внутрішні подразники. У людини ця система працює у постійній взаємодії з другою, завдяки чому ми можемо узагальнювати сигнали першої системи від зорових, слухових чи інших аналізаторів. Чи потрібна нам така складна структура? Звісно.

Уявіть собі, що ви печерна людина, яка постійно мусить думати чи не стане вона жертвою хижака. Ви готуєтесь до полювання, але з-за меж печери доносяться різні звуки, що можуть свідчити про небезпеку. Ви тут же готуєтесь захищатись. Саме наявність 1 сигнальної системи, яка отримує сигнал від слухового аналізатора і дозволяє зробити це.

Перенесімося в сучасний світ. Один негативний коментар змушує вас задумуватися над ним весь день? Ви забули позитивні речі протягом дня, відчули їх в моменті, проте все ще зафіксовані на тому, що зранку вам нагрубили? Вітаю, ви людина. Людський мозок хоч і еволюціонував від тваринного, проте все ще збереглася фіксація на негативному. Це зветься негативним упередженням.

Негативне упередження – це явище, яке збереглося під час еволюції, і було захисним механізмом. І справді, коли ви в будь-який момент можете опинитись в пащі лева, вам дійсно необхідно постійно зосереджуватися на всіх підозрілих сигналах. Але в сучасних умовах це уже не носить захисного характеру, а може тільки нашкодити.

Та чому ж мозок фіксується на негативі? Задумайтесь, інколи відчуття болю виникає в усьому тілі, проте високе задоволення (для більшості з нас) розвивається тільки від стимуляції конкретних регіонів. За словами професора Стенфордського університету Кліффорда Насса, негативна і позитивна інформація обробляється в різних системах нашого мозку. Так, негативна обробляється значною мірою в правій півкулі, а позитивна - в лівій. Це має сенс, адже права півкуля більше спеціалізується на візуально-просторовій стимуляції, що дозволяє відстежити загрози із навколишнього середовища.

Професор Рік Хансен наголошує, що негативні подразники викликають більшу нервову активність, ніж однаково інтенсивні позитивні.

Значною мірою за відчуття негативу та сприйняття його відповідає мигдалеподібне тіло, яке також інколи називають «зоною страху». Мигдалина має тісні нервові зв’язки з ретикулярними ядрами таламуса, який обробляє інформацію від рецепторів. У випадку надмірної активності цього шляху, у людини відмічається постійна тривога, адже будь-який зовнішній фактор може сприйматися як потенційна загроза.

Страх, як зрозуміло з другої назви цієї структури, теж виникає від мигдалини. Справа в білку статміну, який бере участь у формуванні цього відчуття, а висока концентрація даної речовини міститься саме у нейронах мигдалеподібного тіла. 

Чому ми гуляємо темним парком?

Темний парк чи просто фільм жахів вночі сприймається нашим мозком як потенційна небезпека. У результаті у відповідь на такі стимули організм майже постійно перебуває в стані стресу. Мається на увазі, що певна кількість адреналіну завжди секретується в кров. Проте, при додатковому аналізі мозок розуміє, що фактор може не чинити загрози. Але хоч раз в житті нам всім доводилося чути про людей, які «шукають небезпеку». Це можна пояснити зв’язком «щастя та стресу».

От уявіть, що ви стоїте на краю моста, з професійною страховкою і плануєте стрибнути над морем. Чому нам це подобається? Коли мигдалеподібне тіло сприймає інформацію від аналізаторів про потенційну небезпеку, оброблена інформація спочатку направляється до гіпоталамуса, де виділяється адренокортикотропний гормон (АКТГ), що стимулює роботу надниркових залоз. І що ми маємо? Вдивляючись у шалену висоту, в нашу кров викидається адреналін та кортизол, що є гормонами стресу. Але чому нам «в кайф»? Досить просто, відповідь криється у бета-ендорфінах. Річ у тому, що вони пов’язані з роботою осі гіпоталамус-гіпофіз-наднирники. Тобто, коли активується гіпоталамус на вироблення АКТГ, одночасно виробляється гормон щастя, що приносить нам задоволення. Та їх концентрація не завжди 1:1, адже хоч ці гормони обидва синтезуються, перетворюючись з попередника проопіомеланокортину, бета-ендорфіни мають складніший цикл утворення. Саме тому, ще більше задоволення у нас виникає уже після здійснення стрибка.

Проте, люди "шукають адреналін" не тільки через ендорфіни. У відповідь на стрес також виділяються і дофамін та серотонін. Таким чином мозок ніби "віддячує" за пережитий стрес, хоч еволюційно це потрібно для заспокоєння, швидшого відновлення організму і легкого забування неприємних емоцій.

Третій аспект тяги до пітьми можна описати питанням: «Чи є в ідеальних людей темна сторона?»

Насправді психологи дали відповідь на це питання порівняно недавно. У 2002 році дослідники Делр Полхус і Кевін Вільямс представили світу так звану «темну тріаду» особистості людини, яка присутня у кожному з нас, проте проявляється по-різному. Це поняття стосується психології та містить у собі 3 елементи: макіавеллізм, неклінічну психопатію та неклінічний нарцисизм.

Макіавеллізм характеризується такими рисами, як: недовірливість, цинічність, маніпуляція заради свого блага, низький рівень емпатії.

Для неклінічної психопатії характерною є двоскладову модель: первинна – емоційна холодність, наприклад, дефіцит емпатії, почуття страху та тривоги, егоцентризм; вторинна – асоціальна поведінка (бунтарство, конфліктність). Дослідники виявили для психопатії зарозумілість, байдужість, імпульсивність, домінантність.

Нарешті неклінічний нарцисизм характеризується перебільшення своєї значущості та унікальності, гіперболізація своїх дій, демонстративність поведінки, чутливість до критики тощо.

Саме цю темну сторону ми бачимо в людях. Та чи погано це? Звісно, якщо певні риси надто виражені - так. Але дослідники вважають, що темна тріада існує як «швидка життєва стратегія» або особливий «соціальний стиль», спрямований на досягання своєї мети агресивними, імпульсивними, експлуататорськими діями, які в сучасних умовах є ефективними (на жаль чи на щастя) у короткотривалій перспективі.

Тож, темна сторона чи парк, що нас вабить не є симптомом психічного порушення. Подумайте, контактуючи з темною стороною своєї особистості ви можете прийняти її та стати ще кращими в першу чергу для себе, а потім, можливо, і для інших.