Чому ми живемо в борг?

Уявіть що ви живете в борг. При чому, обставини змушують вас цей борг брати, оскільки у вас вже є борг перед іншими людьми. А у тих людей, у свою чергу, є зобов’язання перед вами. Водночас ви забезпечуєте і повинні забезпечувати можливість цей борг реалізувати.

Це не брєд сивої кобили, як може здатися (хоча, якщо вдуматися - це він). Це просто стосунки сучасної держави зі своїми громадянами і навпаки, а, також, трохи про економіку. Як це відображається на нас з вами? Чому все відбувається так, як відбувається? Спробуємо розібратися.

Що ж таке зобов’язання, боржник та кредитор? 

Щоб зрозуміти - звернемося до чогось простого та буденного. Наприклад, ви завітали до ресторану. 

Ви замовили їжу і так уклали угоду про надання послуг з рестораном. Вам принесли їжу і у вас виник борг, який ви маєте сплатити, коли попросите рахунок. Фактично, в момент надання їжі ресторан стає для вас кредитором, а ви відносно нього - боржником. Те ж саме виникає, наприклад, коли в магазинчику вам записують певний товар у борг з надією на те, що ви його колись повернете.

Держава теж має зобов’язання перед своїми громадянами та особами, що перебувають на її території. Як і вони відносно неї. Також вона має і зобов’язання перед іншими суб’єктами свого внутрішнього права (ті ж самі держ підприємства та різноманітні державні органи та органи місцевого самоврядування), а також суб’єктами міжнародного права (інші країни з якими у нашої держави є певні договори; міжнародні організації, членство в яких має Україна).

Щодо внутрішньої ситуації: уявіть, що ви живете на таку широку ногу, що аж не можете забезпечити деякі сфери і йдете в економічний дефіцит, закінчуючи рік з витратами більшими, ніж надходження за цей рік (умовно, витрати більше вашої зарплати). Як так виходить?

Держава - боржник

Щороку Верховна Рада України ухвалює бюджет на поточний рік. Щорічний ЗУ “Про бюджет” - це те грошове зобов’язання, яке кожного року бере держава для функціонування її структури, а також для реалізації державної політики на прийдешній бюджетний період, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31-го грудня. 

Але якщо є бюджет, відповідно, є певні гроші які виділяються державою на його реалізацію. Правильно? Але тут є один нюанс: витрати держави переважають за її надходження. Це називається дефіцитом, ну, або “дирою в бюджеті”.

 Попросимо не плутати з «касовим розривом». «Касовий розрив» - тимчасова нестача коштів, унаслідок чого підприємство (ну а в нашому випадку все ж держава) не може виділити на щось більше коштів, але потім надходження з’являються і є змога перекрити ту нестачу й нормально продовжити існування. При касовому розриві ви не берете боргів, але зменшуєте витрати, поки не прийде ваша власна зарплата. Тоді як дефіцит бюджету – це вже свідоме закріплення факту, що власних грошей не буде і треба буде брати борг.

Питання: як тоді держава може брати постійно таке саме навантаження, не спричиняючи колапс усієї системи. Чесно? Ніяк. Вона відтерміновує це, беручи певне боргове зобов’язання перед іншими суб’єктами (державами, міжнародними організаціями) або сама в себе.

Але чому держава повинна брати, а не, скажімо, “затягнути пояси” та не скоротити деякі видатки, які, наразі, для неї є непосильними? Банально тому, що з більш суворими умовами у держави не зникають інші зобов’язання перед своїми громадянами. 

Скажімо, ви скоротили державний апарат, недофінансували якусь важливу галузь або все одразу. Що з цього вийде? Соціальний вибух. Банально того, що люди звикли до певного рівня комфорту і їм буде глибоко чхати на всі причини чому вони мають пожити хоч трохи гірше, ніж жили до того. Політика, що піде на таке, чекає, у кращому разі, політична смерть. Бо за такого політика - не проголосує сучасний електорат, нехай би це й була крута економічна многоходовочка з виходом у профіцит, але не вже, а за років 5-10 (у випадку України, 5-10 років – фантастично короткий період).

Що залишається? Брати борг, щоб сплатити борг. Але розбирати зовнішнього кредитора - надто банально, тому поговоримо лише про, так званий інфляційний механізм. Це процедура, за рахунок якої Нац. Банк друкує більше грошей, формально викупаючи у держави державні облігації, за рахунок чого валюта стає менш цінною, але як у держави, так і в її громадян стає більше грошей на руках. Чисто формально, бо ціни на все також будуть зростати. Але іноді ця процедура допомагає покрити деякі сфери, на які не вистачало грошей. Але знову ж таки, формально, бо цінність їх впала.

Держава не могла перекрити видатки цінними паперами чи якимось майном, тому вона перетворила їх у гроші і видала вже в готівковому вигляді.

Споживчий кредит для держави. Як з цим бути?

Кожен, хто мав чесний бізнес або хоч якось стикався з борговими зобов’язаннями (з кредитами) скаже вам відверто - краще з тим не зв’язуватися, а брати лише тоді, коли те, на що ти береш хоча б теоретично може його покрити. Тобто на відкриття своєї справи або на коротко-, середньо- та довго -строкову перспективу. Що укріпить вашу певну справу і допоможе вам заробляти гроші у майбутньому.

Наразі, держава бере саме споживчий кредит на певні зобов’язання, які не приносять їй профіциту та зростання. Гроші не примножуються, а «проїдаються». Чи правильно це? Ні. Чи можливо щось з цим зробити? Так. В демократичних умовах? Сумнівно.

Головна суть у тому, що, навіть, коли в тебе є гроші, і ти їх на щось спрямовуєш, ти повинен розраховувати, що береш ці гроші у самого себе в майбутньому. Тобто все одно настане період, коли ти будеш їх витрачати менше, щоб не навантажувати себе ще більшим боргом та не спонукати зростання боргових зобов’язань.

Як покращити ці умови? Як і було сказано раніше, інвестувати у те, що може принести тобі вигоду у майбутньому, покращити та закріпити внутрішні та зовнішні умови.

Як би там не було, але ми віримо у світле майбутнє для української нації і у можливість побудувати сильну та впливову українську економіку. А щодо її форми, відповімо словами класика: “Яка різниця, якого кольору кіт, якщо він ловить мишей?”.

Висновок

За кожне взяти на себе зобов’язання доведеться колись платити. 

Звичайно, можна до певного часу відтерміновувати цей момент, проте боржник таки доведе себе до неплатоспроможності і вся система піде по одному місцю.

Уникнути цього можна, якщо витрачати доходи із зобов’язання на власний розвиток стимуляцію, що закріпить та підвищить власні позиції, а не на свої споживацькі потреби. Так само, як і всюди, тут діє закон рівноцінного обміну, де для того, щоб чогось досягти - ти повинен щось дати. Кожен сам коваль свого щастя. Тим більше - своєї економіки. Тому універсального закону, який би міг підійти всім і кожному - не існує і існувати не може. Кожен випадок - індивідуальний.