Чому ми не дбаємо про дорослих на роботі, так як дбаємо про дітей в школах?
Сучасних батьків в цілому світі дуже цікавить питання правильного виховання їх дітей як вільних людей. Індивідуалізм та самостійність вітається з самого юного віку, тоді як узагальнення та оцінка дітей згідно з якимось стандартом осуджуються.
В мережі за останні роки з'явилося купа класних відео стосовно класичної системи освіти, її негативний вплив на дітей та альтернативи.
З найбільш відомих це:
(1) Вірш, де систему освіти судять за її злодіяння (цікаво, що проблема поганої оплати праці вчителів це таки глобальна проблема)
(2) Виступ сера Кена Робінсона, де він аналізує чому так багато дітей харяться в школах, і толком нічого там не вивчають через культуру освіти, яка йде загалом проти людської природи.
(3) І відео, яке набрало 10мільйонів переглядів, де хлопчина з захопленням розповідає, як його батьки вирішили не віддавати його в школу, а навчати вдома (там єдине з часом його таки віддали в школу, але більше для соціального досвіду, а не академічного)
Сьогодні в України є безліч приватних садків та шкіл, де стараються з дітей не робити рабів системи, або готувати їх до роботи на заводах (зміна по 45хв, дзвінок що треба приступати до роботи, страх перед авторитетом, тощо). Багато батьків навіть наважились на навчання вдома, для того щоб максимально допомогти своїй дитині розвинутись.
Більшість людей сьогодні погоджуються, що система освіти потребує серйозних змін. Проте, такі думки давно не є новими оскільки ще John Dewey (1896-1952), американський філософ, психолог та реформатор системи освіти, відомо говорив “Ви не можете навчати так само, як ви це робили вчора, щоб підготувати учнів до завтрашнього дня”
І здавалось би, ці просвітлені дорослі, які щодня невпинно воюють з пострадянськими вчительками, прийшовши на роботу будуть пропагувати ті ж цінності стосовно кар'єрного розвитку дорослих людей… але ні. Тут в нас знову жорстка система job descriptions, competence development та personal evaluation. Ми міряємо одне одного тими ж списками та нормативами в роботі, які так сильно хочемо вбити в системі освіти🤦🏻♀️ Всім виставляються оцінки згідно з середньостатистичною шкалою, де неможливо оцінити індивідуальну специфіку тої чи іншої людини.
Можливо саме тому в сучасної людини, яка ходить на роботу, так гостро стоїть питання перегорання. Мені подобається фраза, що «люди перегорають не від того, що важко працюють, а від відчуття, що їх праця нічого не варта». А відчуття коли в тебе є набагато більше талантів, або специфічних навиків, які не поміщаються в ексельку, точно не провокує відчуття вартісності.
Частково цю проблему дорослі, працюючи в компаніях, стараються вирішити врученнями різного роду відзнак за гарно пророблену роботу, зазвичай раз на рік. В теорії це мотивує, надихає та відзначає найкращих працівників і відповідно дає їм відчуття визнання від роботодавця. Додатково теорія говорить, що таке визнання настільки цінне, що буде мотивувати інших людей старатись отримати таке визнання теж. Але що ж вийшло на практиці?
Harvard University в 2019 році опублікував дослідження “The Demotivating Effect (and Unintended Message) of Awards” про пагубний ефект такої мотивації. Під час дослідження було взято 15 тисяч студентів з 14 шкіл. Всі студенти в минулому отримували відзнаки за ідеальну відвідуваність уроків. Студентів поділили на три групи. Першій групі сказали, що якщо вони в цьому місяці не пропустять жодного уроку, то їх чекає винагорода. Другій групі сказали, що через ідеальну відвідуваність в минулому, їм вже дають винагороду. Третя група була контрольна, і їм нічого не говорили. Через місяць результати були наступними: перша і третя група мали однакові показники відвидуваності, тобто обіцянка винагороди за активність, яка і так передбачалась звичайними правилами школи, не мала сильного ефекту. Цікавим був результат другої групи: відвідуваність цих студентів впала на 8%, оскількі вони тепер вважали, що вони і так перевершили сподівання показавши таку класну відвідуваність в минулому. Тому, згідно з висновків дослідників, керівникам потрібно бути дуже обережними з відзнаками та нагородами в компаніях, бо є ризик давати нагороди за роботу, яку і так треба було зробити, або провокувати спад продуктивності в людей, які вже і так на їх думку перепрацювали.
Ви мене правильно спитаєте: а шо ж ти пропонуєш? Як нам взаємодіяти з працівниками на роботі? Як знати хто якої кваліфікації і на що спроможен? Як знати кому платити більше і за що? Скажу чесно, я сама не знаю відповідь. Але точно знаю, що якщо б люди проводили час задаваючи і обговорюючи це питання, замість того щоб створювати нові чек листи, ми б вже мали якісь відповіді😎
Alvin Toffler, американський письменник, футурист та бізнесмен, в минулому столітті написав дуже круті книжки, де він аналізує зміни які відбулись з людством в 20му столітті і ділиться роздумами про технологічне майбутнє і як воно буде впливати на людей та культури. Дуже цікаво читати аналітику з 1970х років, яка таки збулась (тепер я точно знаю в кого надихався Ювал Ноу Харарі)🤯 🙌🏻
Так вот, він колись сказав: "Коли стараєтесь передбачити майбутнє, важливіше мати уяву та проникливість, аніж мати рацію у 100% віпадків. Карти світу, намальовані середньовічними картографами, були безнадійно безглуздими .. наповнені помилками .. проте великі дослідники ніколи б не відкрили новий світ без них"
Тому давайте переставати вічно засуджувати все старе, і вважати, що його потрібно спалювати будуючи нове. Краще використовувати ці знання як карти, від яких можна відштовхнутись, будуючи нові системи.