Чому ЛГБТ-спільнота та інші організації цього ідейного вектору є по суті вираженням Сатани та відповідно антиукраїнських настроїв? Частина перша.

Грунтуватися буде роздум на всіх можливих тезах , що стосуються уже не стільки української культурної спадщини в цілому і боротьби за неї, скільки самої Віри для українців.

А отже, прагнення відірвати її [культуру] від історично усталеного канону, чого «захисники прав» і прагнуть, від норм, від стандарту, що не регулюється сучасними постмодерністськими матеріалістичними трендами, є проявом прямої цілковитої ненависті до неї, казати зворотнє суспільству — лицемірство.
Буде пояснено , чому саме антихристиянські/антисімейні міри/заходи/наративи є в принципі й за встановленою всесвітом історичною логікою антиукраїнськими. Врешті решт не може ніяк звичаєм української нації бути лояльне ставлення до головного всесвітнього зла.
Це аксіома!

1. Історико-культурна роль Православного християнства в Україні протягом основних періодів існування української держави.

Скільки б ми голосно не казали про місію Православ'я, уже споконвічну цінність цієї віри для України неможливо перебільшити, тому будьмо відверті — вона величезна!
Саме Православ'я стало з плином історії одним з стовпів української цивілізації , невід'ємною частиною нашої культури, а згодом і важливо частиною національної ідентичності.

В часи Київської Русі Православ'я було повністю інтегровано в її суспільство та визначало вектор розвитку в багатьох соціокультурних питаннях починаючи з 988 року, як те, що на добровільній основі через зв'язок між державами дісталося нам у спадщину від іншої на той час найрозвинутішої цивілізації в Європі — Ромейської Імперії, а разом з цією релігією отримали ми й азбуку(повноцінну з лінгвістичної точки зору писемність(ЛГБТ також на рівні з іншими українофобами сприяють англізації суспільства, приклад — словосполучення «шелтер КиївПрайду», а не "сховище" до речі, pride, теж не наше слово) на всіх рівнях, позбавляючи в перспективі Україну унікальності мови та культурної ідентичності), відповідно і освіту, моральні догми й суспільні цінності та цілу окрему суспільну верству — духовенство, разом з його соціальними інститутами.
У свою чергу перше і останнє з вищеперерахованого були тоді головними маркерами чинної цивілізації, що розвивається!

В Часи Гетьманщини Православ'я якраз і стало частиною української національної свідомості,що уже перебувала на стадії формування, адже Православ'я було одним з фундаментальних принципів( і як виявилося формою соціальної масової психології) протиставлення себе тодішнім ворогам — Польському поневолювачу і Кримсько-татарському/Османському розорювачу; напротивагу Католицизмові Речі Посполитої та Ісламу Османської імперії/її васалів-варварів.

Яким чином протиставлення себе як самоусвідомленої окремої спільноти?

Справа в тому, що поняття модерної нації ще ті часи не існувало, але етнічні групи вже були більш менш сформовані, а суспільства закриті у питанні міграції основної непривілейованої маси населення(масових станів) по регіонах хочаб однієї країни, не кажучи вже про добровільні подорожі до інших країн. Саме тому віра на рівні з мовою(іноді її діалектом), культурно-побутовими особливостями, самим регіоном і суспільним становищем(трошки рідше походженням) , була однією з головних ознак самовизначення людини як одиниці та приналежності її до певного народу/культури.

І так само протиріччя між Католиками та Православними, тодішнє привілейоване становище перших в Речі Посполитій та прагнення до самостійності як представників старшої та іншої чинної релігійної течії других стали однією з першопричин такої доленосної події як Національно-визвольна Війна.

Наступного разу представники українського Православ'я зазнали жорстоких систематичних утисків уже після захоплення та ліквідації УНР, як знов ж таки чинної історичної форми української держави, більшовиками.
Зверніть увагу, що гоніння влаштовувалися саме на українських православних попів та священиків усіх рівнів, тобто саме на Київський патріархат, а не Московський.
Тут є 2 основні причини, чому саме так:

1. Вони не змогли замінити , як у випадку з Російською православною церквою, сумлінних і порядних священнослужителів на власних агентів для використання християнської віри в Україні для своїх ганебних червоних(на основі Марксизму, важливим елементом якого є войовничий атеїзм) по своїй суті антихристиянських цілей;
2. Ця причина по суті частково витікає з попередньої, адже Православна церква для української нації була дуже важливим оплотом моралі і хранителем великого пласту культури, включно з деякими традиціями, а кремлівському кату було б вигідно позбутися інституту, що залишався при своїх принципах, які їхнім «постулатам революції» прямо протирічили, та підірвати таким чином український національний дух, який вони так само вважали вадою та перепоною, також обов'язково врахуємо, що СРСР нищив українців та їх свідомість різноманітними способами протягом усього періоду свого існування;

Висновок з огляду на Історію України такий — Православне християнство — унікальний дарунок історії, воно без сумніву зіграло(як би не хотілося його противникам іншого розкладу, але подій не зміниш) велику роль у становленні України як національної держави і для збереження культурної спадщини великих цивілізацій, пов'язаних з нею, і неодмінно ще гратиме таку роль, якщо ми [українці] прислухаємося до себе, до органічно властивих нам принципів, до нашого походження . Православ'я це важливо, навіть якщо це не найголовніше, що сьогодні мають українці.
Православ'я залишається частиною Українства!
А тим, хто полюбляє установку про «відходження класичної Віри в минуле» — варто показати, чому все рівним чином навпаки, і далі буде!

2. Московія — дійсно православна держава чи лише оманливий образ «правовірних» ?

Вертаючись до права на спадщину Київської Русі, слід одразу зазначити, що ніякого відношення до останньої, а тим паче до праведного канонічного і ортодоксального Християнства Московія(сьогодні вже «Росія») не має і мати не може!

Московія (MOSCOVIA, MOSCOVITE, Московське ханство) - відокремлена від європейської спільноти дика і заліснена територія (від. «мокша» - болото), як її позначали на картах, яку переважно населяли різні угро-фінські (чудь, меря, мордва, вепси та ін.), тюркські (половці, хозари, булгари, татари, башкіри та ін.), кавказькі (адиги, кабардинці, шапсиги, касоги) та монгольські орди (азійська, ногайська орда та ін.). Московія завжди прагнула загарбати собі територію «Русі-України», а тому заперечувала існування українського народу.

«З цинізмом, з неперевершеним нахабством, самі вони в них голосять, що диявол є пославший їх, щоб обернути світ в хаос. Москва нагадувала того біснуватого з Євангелії «одержимого не чистим духом, який кричав і бився об каміння, розбивав ланцюги і ніхто не мав сили його вгамувати». Цим духом зла й були одержимі москалі, і пишаються з давна тим, а при тім, як це робить їх патрон, невидимий патрон брехні, вмовляють світ, що це їх патрон є добродійна сила, а носієм її — вона, Москва…»

Сьогоднішня жорстока Війна — кульмінація їх диявольської суті, а постійні спроби загарбати з собою усі досягнення України-Руси, культурну спадщину і навіть сам факт існування супроводжують і її.

«Путінські ординці 2022 року в один з днів Війни захопили Храм Покрова Божої Матері в Маріуполі та ведуть з вікон церкви вогонь. Тим самим вони не тільки здійснили осквернення святині, але й прирікають її на руйнування внаслідок вогню у відповідь.
Це подвійне глумління і над церквою, і над нашими воїнами, які вимушені будуть стріляти, щоб захистити людські життя.
Храм знаходиться в юрисдикції МП, тому можна сміливо стверджувати, що путиноїди ведуть війну проти усіх форм християнства, зокрема і проти московського різновиду православ'я.
Свідоме знищення храма Покрова Божої Матері в місті імені Марії... Це вже не просто агресивне безбожництво, а прямий сатанізм.»
Едуард Юрченко

Не дарма насправді і це, ось повноцінна обгрунтована саме Святим Письмом та історичною закономірністю стаття, що пояснює, чому ми як істинний колективний син Божий вкотре боремося з одним з головних втілень Антихриста на Землі — з Москвою.

Ось на додачу хронологія конфліктології Українства та підступної Московської орди:

• Розорення Києва — (1169)
• Литовсько-московська війна — (1487-1494)
• Литовсько-московська війна — (1512-1522)
• Битва під Оршею — (1514)
• Польсько-московська війна — (1609-1618)
• Облога Москви — (1618)
• Смоленська війна — (1632-1634)
• Московсько-українська війна — (1658-1659)
• Битва під Конотопом — (1659)
• Московсько-українська війна — (1660-1663)
• Битва під Чудновим (1660)
• Бужинська битва — (1662)
• Московсько-українська війна — (1674-1676)
• Північна війна в Україні — (1708-1712)
• Московсько-українська війна — (1708-1709)
• Оборона Батурина — (1708)
• Полтавська битва — (1709)
• Придушення гайдамацького повстання (Коліївщини) — (1768)
• Ліквідація Запорозької Січі (1775)
• Російсько-турецька війна. Київська козаччина — (1855)
• Радянсько-українська війна — (1917-1922)
• Радянсько-українська війна (УПА) — (1941-1953)
• Конфлікт щодо острова Тузла — (1992)
• Російсько-українська війна — (з 2014)
• Тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і Севастополя Російською Федерацією — (2014)
• Війна на сході України — (з 2014)
• Конфлікт у Керченський протоці — (2018)
• Російське вторгнення в Україну — (2022)

І після всього ще сміють мокшани називати себе, не те, щоб «старшим братом для українців», а й навіть однієї з нами конфесії — православними?!

Найцікавіше, що Московія історично у випадку з останнім дуже давно є потаємним розсадником богохульства, мужоложства і навіть Сатанізму напряму, цікаво, що самі вони це вперто заперечують, хоча дуже багато є прямих і непрямих доказів укоріненого мужоложства та інших форм збочення головним чином в керівництві...
І це навіть не враховуючи, що РПЦ благословляли та благословляють московитів на завоювання, поневолення та вбивства навіть людей, як вони самі вважають однієї з ними віри. Лицемірству немає меж!

Стосовно покарання на при Петрі першому(яке так люблять використовувати в якості аргументу), який, до речі, і дав їй горду назву «Росія», можна не турбуватися, воно було відносним та стосувалося тільки армії та флоту(які, як не іронічно, краще сильно не стали).
А що там стосовно самого царського двору та його «культури»? А ось що...

Сам Петро Перший був гомосексуалістом та любителем оргій зі своїм полом. Увесь його Царський престол був масовою оргією, педерастичної та аморальної, азійської черні:
«...Меншиков, переодетый в чистое платье, показался царю достаточно приятным, чтобы сделать его камердинером и своим фаворитом в итальянском вкусе… Содомия считается на России столь незначительным преступлением, что закон не предусматривает никакого наказания виновных в этом. За это наказывают только в войсках, где виновных, застигнутых на месте преступления, прогоняют три раза сквозь палочный строй. Это наказание было установлено военным уставом, созданным Петром I, который, как и другие, не был лишен этого порока. Он был подвержен, если так можно выразиться, приступам любовной ярости, во время которых он не разбирал пола» — уривок з документального твору «Записках про російський двір» Франца Вільбуа, петровського офіцера при його дворі.

Так званий «культурний центр» та столиця так званої Російської імперії в дореволюційній період вартували б окремого дослідження...

А для любителів говорити про гомофобний СРСР та слідуючі за ним «старі-нові російські скрєпи»
є окремі матеріали на цю тему по відношенню як досталінського періоду, так і періоду після.

Інформація додатково по сьогоденню для справки — дещо, і ще дещо, і ще дещо, і ще дещо, і ще дещо про зв'язки, нахабство й справи українських та закордонних колег ЛГБТ...

Знов ж таки, зверніть увагу, що вже під кінець існування червоної імперії саме російська ЛГБТ-спільнота дала першою про себе знати.
Ну хто б сумнівався.
І на передостанок розслідування про УПЦ ФСБ МП та про її цікаві деталі «взаємовідносин між чинами церковної ієрархії», очами СБУ, щоб не було питань стосовно зв'язків та напрмку спільних дій.
А також на додачу ще й релігійно-філософські погляди головного на сьогоднішній день дійсного пропагандиста РФії та ідеолога державного рівня.

Ой лишеньки, невже знов ТАК вийшло, що головна зовнішня історико-політична причина страждань українського народу, найближчий центр цинізму до рідної нас віри та вкорінених і прихованих збочень на всіх рівнях, і велика частина сатаністів та брехунів зібрані в одному місці та в одному суспільстві?!

З туману глибоких роздумів немов притихла мантра випливає фраза:
Все нове — це добре забуте старе.

І Святе Письмо також наголошує:
“Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем. Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами. Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці“ (Екклезіаста 1:9-11)

3. Ворожість до догм/принципів Святого Письма.
Навіть якщо ЛГБТ і не прямі сатаністи(потім переконаєтеся у зворотному), вони однозначно в опозиції до християнських догм, до сімейних принципів і традицій української нації.

От ми й підійшли до ключової частини роздуму, адже без опори на Святе письмо, яке одначе заслуговує називатися джерелом абсолютної істини в даному питанні, усі продемонстровані вище обвинувачення в глибокій гріховності були б просто дрібними поряд з улюбленою брехнею прибічників толерантності про те, що заповідь «Возлюби ближнього свого!» наділена абсолютною дією та відсутні будь-які інші Господні настанови.

Содомія — один з термінів, які найбільшою мірою асоціюються в Заповіті з мужеложством та збоченням.

...Старозавітний пророк так пише про моральний занепад в місті:
“Лише це беззаконня Содоми, твоєї сестри, — гордість. Вона і її дочки, що жили в повноті хліба та в добробуті. Це було її та її дочкам, і вони не допомогли руці бідного й убогого.” (Єзекіїля 16:49).

І кара господня за розпусту і збочення:
«Тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню Господнього з неба,
І винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі.» (Буття 19:24-25)

І на відміну від вказаного нижче Нового заповіту та попри стереотипи про "давній час" та "необізнаність давньої людини до такого рівня в питанні мужоложства та норм сексуальної поведінки", у Старому заповіті все набагато жорсткіше й ясніше, із славнозвісної Книги Левіт: “Не спи із чоловіком, як із жінкою, бо це гидота. …Хто переспить із чоловіком, як із жінкою, — обоє вчинили гидоту, тож нехай будуть неодмінно вбиті, — вони винні.” (Левіт 18:22, 20:13)

Новий же Заповіт говорить про причини Божої кари, яка спіткала Содом і Гомору та міста коло них: чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад(Юди 1: 7).

Тут гомосексуалізм безпосередньо згадується тричі. Причому всі три рази – у апостола Павла (побічно гомосексуали можуть бути зараховані до “поган” або “розпусників”, в залежності від перекладу, в Одкровенні 21: 8).

Ось приклад святого вказу:
“Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні наклепники, ні розбійники Божого Царства не успадкують. І такими були деякі з вас, але ви обмилися, ви освятилися, ви виправдалися Ім’ям Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога” (1 Коринтян 6: 9-11).

Апостол у вигляді грецьких слів використовує два терміни: μαλακοὶ (malakoi) та ἀρσενοκοῖται (arsenokoitai), які стосуються одностатевого сексу. Є певні найбільш вживані теоретиками інтерпретації. Malakoi — вживалась для опису пасивної ролі в гомосексуальному сексі, тій, яка, по суті, не приносила задоволення, але радше була об’єктом задоволення іншого партнера. ἀρσενοκοῖται (arsenokoitai) — це слово було створене Павлом, який поєднав слова «αρρεν» (arrhen, «чоловік») та «κοίτη» (koite, «ліжко»). На наш лад це було перекладено, як «мужеложники».

В іншому посланні апостол пише: “Знаємо й те, що Закон не даний для праведного, але для беззаконних і нестриманих, безбожних і грішників, несправедливих і нечестивих, для тих, хто зневажає батька й матір, для вбивць, розпусників, мужоложників, викрадачів людей, неправдомовців, клятвопорушників і для всього іншого, що противиться здоровому вченню” (1 Тимофію 1: 9, 10).

Найбільш же докладно Павло говорить про гомосексуалізм на початку Послання до Римлян, використовуючи його в якості вихідного прикладу:
“Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця — оповиті темрявою. Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними, і славу нетлінного Бога вони замінили подобою тлінної людини, птахів, чотириногих і плазунів. Тому Бог через пожадання їхніх сердець віддав їх нечистоті, щоб вони самі між собою безчестили свої тіла. Вони замінили Божу істину на неправду, поклонялися і служили творінню більше, ніж Творцеві, Який є благословенний навіки! Амінь. Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне; так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки із чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд.“ (Римлян 1: 21-27).

Гомосексуалізм наводиться тут як наочний приклад того, як нечестиві отримують «в собі відплату». Грішать ті, хто вступають в гомосексуальні відносини аж ніяк не в меншій мірі(!), ніж всі ті, хто названий в наступних віршах – ті, хто “сповнені всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби; повні заздрості, вбивства, суперечок, підступу, поганих звичок, пліткарства; вони наклепники, богоненависники, напасники, зухвалі, горді, хвалькуваті, винахідники зла, непокірні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, [непримиренні], немилосердні. Вони, знаючи про суд Божий, що ті, хто таке коїть, варті смерті, не тільки продовжують це робити, але й схвалюють інших, які таке чинять” (Римлян 1: 29-32).

І нарешті повертаючись у підсумку назад в минуле для переосмислення...
«І з дружиною ближ­нього твого не лягай, щоб вилити сíм’я­ і осквернитися з нею. Із дітей­ твоїх не віддавай­ на служіння Молоху і не знечещуй імені Бога твого. Я Господь. Не ля­гай з чоловіком як з жінкою: це гидота. І ні з якою худобою не лягай, щоб вилити [сíм’я] і осквернитися від цього; і жін­ка не повин­на ставати перед худобою­ для злучення з нею: це мерзенно.

Не опоганюйте себе нічим цим, тому що всім цим опоганили себе народи, яких Я проганяю від вас: і опоганилася земля, і Я споглянув на беззаконня її, і звергла з себе земля тих, що жили на ній. А ви дотримуйтеся постанов Моїх і законів Моїх і не робіть усіх цих гидот, ні тубілець, ні прибулець, що живе між вами, тому що всі ці мерзоти робили люди цієї землі, що перед вами, і опоганилася земля; щоб і вас не звергла із себе земля, коли ви станете опоганювати її, як вона звергла народи, що були раніше вас; бо якщо хто буде робити усі ці мер­зоти, то душі, які роблять це, знищені будуть з народу свого. Отже, дотримуйтеся повелінь Моїх, щоб не чинити за гидотними звичаями, за якими чинили раніше за вас, і щоб не опоганюватися ними. Я Господь, Бог ваш.» (Левіт 18:20-30)

Стосовно шлюбу між чоловіком та жінкою...

Слід розуміти, що існують різні види шлюбних відносин, які можуть включати різні аспекти: духовний, фізичний, правовий, майновий. (Душевний аспект (дружба) може як бути присутнім, так і відсутнім в будь-якому з них, і тому залишимо його поза розглядом), АЛЕ
Шлюбний завіт, як було сказано раніше, — єдиний вид шлюбних відносин, який відповідає початковому Божому задуму; він включає в себе всі чотири зазначених аспекти: і духовний, і фізичний, і правовий, і майновий.
Коли знавці Писання запитали Ісуса про межі непорушності шлюбу, Він поставив їм зустрічне запитання:
“А Він у відповідь сказав: Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає” (Мт 19: 4-6).

«Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!» (Ефесянам 5:22-33)

Тим самим Спаситель нагадав їм про первинний задум Творця щодо шлюбного завіту.
З тексту можна виділити три принципові складові первозданних шлюбних відносин:

• єдність;
• між чоловіком і жінкою;
• на все життя;

Окрім основних помилкових переконань, щодо сумісності істинної віри і почитання Господа та гомосексуалізму, існує також цілий ряд міфів , щодо припустимості останнього в Біблії.
Цікаво, що міфи такої вкрай нахабної та лицемірної природи потрібно знову-таки кому? ЛГБТ-спільноті!

А тепер згадаємо, хто згідно з Біблією полюбляє перебрехувати чи свідомо ігнорувати Закон Божий при збереженні вигляду його дотримання, правильно —

«У Біблії немає однозначних персонажів. Понтій Пилат виступає проти того, аби Христа розіп'яли. Юда, котрий зрадив Христа, вчинуює акт самогубства — він зрозумів всю жахливість даного вчинку. В Біблії є лише одні персони, що виступають як абсолютне зло. Це книжники та фарисеї — еталонні лицеміри.»

“Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.
Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдови́ні хати поїдаєте, і напо́каз молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви при́ймете!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одно́го; а коли те стається, то робите його сином геє́нни, вдвоє гіршим від вас!” (Від Матфея 23:13)

Кінець першої частини.