Чому Демократи програли?

Ноа Ротман

Це не була яксь конкретна причина - це було все, що вони робили.

Джо Байден не довго пробув на своїй посаді, коли стало зрозуміло, що його адміністрація - це інтелектуальна сила, що вичерпала себе. Серед ранніх прикладів цього можна назвати незрозуміле рішення ексгумувати моральну п'єсу Барака Обами "Життя Джулії", яка була справедливо забута.

Версія Байдена цієї дидактичної історії про відносини жінки з найбільш важливою фігурою її життя - державою - перетворилась в "життя Лінди". Як і Джулія, Лінда була зачарована користю, яку несе нереалізована програма Байдена "Build Back Better". Вона також мати без жодної чоловічої фігури у її житті. Вона заробляє середній місячний дохід як член профспілки до того, як "зелена економіка", податкові пільги на дітей, субсидії по догляду за дітьми та погашення кредитів за коледж покращили її життя. Її золоті роки пройшли у догляді за літніми людьми, який фінансується державною програмою Medicare. Єдина різниця між Джулією та Ліндою в їхньому самотньому житті - Лінда належить до етнічних меншин - риса, що на думку лівоцентристів має нам сказати усе, що нам треба знати про цього персонажа.

Не дивно, що ця рекламна кампанія не отримала популярності. Подібно до "Життя Джулії", про яку "Pepperdine Policy Review" написало, що "відеоролик був швидко видалений з офіційного сайту Барака Обами і тепер його не можна там знайти", Лінда швидко зникла. Вона стала уособленням ідеологічного проекту, на реалізацію якого адміністрація Байдена не мала мандату.

Президента Байден завдячував своїй перемозі вузькій коаліції виборців, які вирішили усунути Дональда Трампа з Білого дому, майже не зачепивши Республіканську партію. Справді, Республіканська партія збільшила свою присутність у Палаті у 2020 році. Успіх Байдена був пов'язаний з тим, що він протистояв прогресивним лівим та тому, що він не був Дональдом Трампом. Але його спокусила група ідеологічних істориків, які зачарували його обіцянкою, що він стане трансформаційною фігурою. Зрештою, Байден отримав те, що бажав.

Піддавшись спокусі задовольнити ненажерливий клас прогресивних активістів, Байден натиснув на фіскальний акселератор. Він схвалив нові запозичення на суму 4,8 трильйонів долларів в перші два роки свого президенства, і наповнив економіку, яке вже страждала від неможливості задоволення попиту, готівкою, яка мала ще більше стимулювати попит.

В кінці 2021 року фіскальні заходи, вжиті для послаблення наслідків пандемії, спричинили різке зростання інфляції. Коли споживачі почали обурюватись зниженням своєї купівельної спроможності, їм кинули законодавчу обманку: великі витрати на зелену енергетику, яку рекламували як "Закон про зниження інфляції".

Економічна політика Байдена була направлена на інтереси небагатьох проти інтересів більшості: Байден намагався відродити культуру об'єднання в профспілки, від якої Америка давно відмовилась, обмежувала внутрішнє виробництво енергії через втручання виконавчої влади, змушувала пенсіонерів фінансувати електорат Демократичної партії, вимагаючи від менеджерів пенсійних фондів включати "нефінансові фактори" у свої стратегії. Але економіка була не єдиною сферою, де адміністрація Байдена потурала своїм нереалістичним фантазіям і втратила довіру виборців.

З самого початку Білий дім намагався покінчити з тим, що він розглядав як занадто вороже ставлення адміністрації Трампа до нелегальних мігрантів. Він відмовився від політики Дональда Трампа стосовно кордону та міграції, що призвело до притоку понад 10 мільйонів нелегальних іноземців - каскаду, який не могла б абсорбувати жодна нація світу. Незабаром ця загроза стала помітною в кожному великому місті Америки.

Ця помітність частково пояснюється спритними діями республіканських губернаторів прикордонних штатів, які допомагали мігрантам дістатись до бажаних місць призначення, таких як місто Нью-Йорк чи місто Вашингтон, округ Колумбія, Чикаго, штат Іллінойс чи навіть Мартас-Віньярд у штаті Массачусетс. Невдозі вимоги республіканців зі зменшення нелегальної міграції дістались вух демократів з великих міст.

За допомогою поступливої преси, Демократи намагались уникнути відповідальності за кризу на кордоні, яка виникла під млявим керівництвом Джо Байдена. На той час, коли Демократи намагались розділити відповідальність з Республіканцями шляхом двопартійного законодавства, Республіканська партія вже зрозуміла, що більшість американців не сприймуть половинчасті заходи. Байден із запізненням визнав існування кризи на кордоні, водночас продемонструвавши небажання що-небудь з цим робити. Незначні виконавчі дії під час його останнього року перебування на посаді нічого не змінили, окрім того, що підтвердили твердження Республіканської партії про саме існування кризи на кордоні, існування якої Демократи довго заперечували.

Йдемо далі. Гарячі війни у Східній Європі та на Близькому сході з третьою, яка насувається в Східній Азії, ставили американські національні інтереси під загрозу. Кожна з цих криз лише доводила не здатність адміністрації Байдена впоратися з ними.

Тон цьому завдав провальний вихід американських військ з Афганістану. Адміністрація Байдена почала евакуацію військ перед тим, як провести ексфільтрацію цивільних і наших афганських союзників, відмовилась від авіабази Баграм, оприлюднила брехливу інформацію про безпечність нашого посольства в Кабулі і була змушена покладатись на талібів в питаннях безпеки аеропорту Кабулу під час евакуації. Те, що 13 американських солдат загинуло біля Східних воріт продемонструвало провал цього плану. Приниження Америки в Афганістані стало прелюдією до багатьох нових поразок, адже під час перебування Джо Байдена в Білому домі міжнародні ситуація погіршилася.

Президент Байден зайняв посаду, одержимий тією ж ілюзією, що переслідувала трьох його попередників: що погані відносини з Росією були наслідком поганих особистих відносин президентів і Путіна, а не конфлікту постійних інтересів. Байден нагородив Путіна за нарощення військ на кордоні з Україною спільним самітом і щиро був здивований, що йому не вдалося заспокоїти Путіна.

Після цієї невдачі, Байден зробив максималістські заяви щодо зобов'язань з підтримки України, але не підкріпив їх діями. Байден відмовився надавати певні типи озброєнь тоді, коли вони були найбільше потрібні. Він відмовлявся надати дозвіл України бити по цілям на території Росії. Побоючись, що Байден "кине їх під автобус", українці захопили частину російської території, щоб захиститися від інстинкту Заходу щодо замороження бойових дій на поточній лінії зіткнення. Збільшення масштабів військових дій не було стримано. Сьогодні вона охоплює кілька кордонів і північнокорейські війська воюють на боці Росії.

Подібним чином президент провів три роки, марно намагаючись вмовити Іран повернутись до покійних ядерних угод епохи Обами. Щоб підкупити Іран, Байден зробив ряд фінансових послаблень, останнє з яких - надання дозволу іракським банкам переправляти де-факто відмиті кошти до Ірану - сталося менш ніж за три місяці до нападу "Хамас" на Ізраїль 7 жовтня.

Після цього нападу Байден переосмислив свою політику щодо Ірану (Виявилося, що іранські 6 мільярдів долларів, які були заморожені, і які потім Байден розблокував, могли замінити видатки, які натомість пішли на фінансування терористичної діяльності. Хто б міг подумати?). Президент визнав легітимність Ізраїлю на військову відповідь проти "Хамас" і направив ресурси на його підтримку. Але незабаром команда Байдена злякалася, що анти-ізраїлський натовп вдома, який заперечував право Ізраїля на самооборону і суверенітет, є вагомою політичною силою.

Адміністрація Байдена робила все можливе, щоб заспокоїти бунтівників, які громили кампуси і тероризували американські вулиці. Він публічно критикував Ізраїль, заоохочуючи його лише приватно. Він висував угоду за угодою про припинення вогню і натякав, що неконструктивною стороною є уряд Нетаньяху, а не терористи з "Хамас". Він заморожував поставки зброї, що прямували до Єрусалиму і заявляв, що Ізраїль не може входити у Південну Газу, де зрештою ЦАХАЛ звільнив деяких своїх заручників і ліквідував лідера "Хамас" Яхью Сінвара.

Закриваючи очі на фанатиків, які погрожували американським євреям, адміністрація Байдена також втратила ціль: перемогу Ізраїля. У процесі вона вкрала в себе можливість підносити публічно успіхи нашого союзника.

Було і більше невдач: безсилля проти китайських розвідувальних повітряних куль, які заходили в американський повітряний простір, дивна толерантність до атак підтримуваних Іраном хуситів у Червоному морі, закриття чи евакуація семи дипломатичних місій з міркувань безпеки. І все ж управління адміністрацією Байдена зовнішніми справами ще виглядає спритним порівняно з її підходом до внутрішніх культурних конфліктів.

З огляду на результати проміжних виборів 2022 року, провідні ЗМІ країни все ж визнали, що, не зважаючи на заяви Демократів, насильницька злочинність в Америці не знизилася. Але в темно-синіх редутах Америки більше симпатій висловлювалось до порушників закону, ніж до їх жертв, і цей погляд просочився в адміністрацію Байдена.

Для прикладу, обоє і Байден, і Камала Харріс, засудили "системний расизм", що інфікував систему правосуддя в Америці після засудження Дерека Шовена за вбивство Джорджа Флойда - результату, якому б "системний расизм" мав би завадити. Але логіка була швидко підпорядкована ідеології. Згідно з New York Times, завданням Сьюзан Райс, голови Ради з питань внутрішньої політики адміністрації Байдена, було те, щоб "питання расової рівності були включені в усі дії адміністрації".

Насправді "рівність" означала публічні звинувачення поліції в надмірному застосуванні сили, звинувачення таких штатів як Джорджія в "бажанні відродити часи Джима Кроу" шляхом проведення виборчих реформ і порушення 14-ї поправки Конституції шляхом надання расових преференцій під час виплати грантів, які фінансували платники податків. Демократи на місцевому рівні пішли ще далі. Каліфорнія просила виборців ратифікувати поправку до Конституції штату, яка б дозволила "різномаїття як чинник державної зайнятості". Така поправка була необхідна, оскільки чинна Конституція забороняла будь-яку дискримінацію, позитивну чи негативну, за ознаками раси, етнічної належності чи віросповідання. Каліфорнійці відмовились підтримати це.

Громадське невдоволення викликала спроба адміністрації Байдена націоналізувати хрестовий похід місцевих Демократів проти приладів домашнього комфорту. В ім'я екологічного максималізму, очолювані Демократами уряди усіх рівнів намагались регулювати роботу посудомийних машин, пластикових пакетів, кондиціонерів і плит, що працюють на природньому газі, двигунів внутрішнього згорання у американських гаражах. Білий дім Байдена зробив усе можливе, що застосувати ці правила на націонлаьному рівні, але громадськість зустріла це спротивом.

Це була не найгірша манія, що охопила партію Байдена. Незабаром Байден спробував інтегрувати соцільні причуди стосовно участі чоловіків у жіночих видах спорту у свою адміністрацію. Він не зупнився на відновленні політики Обами стосовно трактування Розділу IX  Закону про освіту, деякі положення якої позбавляли студентів, звинувачених у проступках, на належний процес захисту. В останній рік свого правління Байден розширив трактування дискримінації за ознакою статті, про яку йдеться у Розділі IX, включивши в нього "гендерну ідентичність", відкривши шлях для чоловіків до участі у жіночих спортивних змаганнях. Рішення було вкрай непопулярне. За даними опитування Gallup від травня 2023 року лише 26% американців погодилися з цією політикою Байдена. Кампанія Трампа та інших республіканців витратили мільйони долларів на рекламу, звертаючись до більш ніж 70% населення, які не згодні з такою політикою.

І поки Демократи на місцевому та федеральному рівні були зайняті погіршенням життя виборців, президент був зосереджений на питаннях, які взагалі не мали значення. "Байден каже, що американський капіталізм відноситься до американських робітників та споживачів як до "лохів" - повідомило Reuters влітку 2023 року. Що викликало цю дивну тираду? Вартість квитків на концерт Тейлор Свіфт. Я не жартую.

Це було в часи короткочасної, але палкої одержимості адміністрації Байдена боротьбою з так званими "непотрібними зборами" (прим. junk fees - так звані додаткові збори, що впливають на ціну, на кшталт плати за обслуговування кредитних карток чи комісії за овердрафт, які на думку лівих є непотрібні і мають регулюватися державою), але це не створило відчуття, що Байден на одній нозі з пересічним виборцем. Здавалося, що Демократична партія більше, ніж будь-коли, стала символом ексклюзивного способу життя, що стурбований дрібницями, які не стосуються життя більшості американців.

Крім того, маємо і самого президента: сварливого і дратівливого, не здатного відповідати образу доброго дідуся, який йому створювали його іміджмейкери. Він оточив себе членами своєї родини, які стали цілями федеральних розслідувань та судових баталій, підриваючи твердження Демократичної партії, що Трамп був унікально корумпованим президентом.

Швидке зниження когнітивних здібностей Байдена було самоочевидним задового до дебатів 27 червня, які викрили усі заперечення його апологетів. Але тоді вже було пізно. Занадто багато Демократів поклали свою довіру на вівтар кар'єри Джо Байдена.

То що Демократи зробили не так? Все. Все з цього.

Байден та його партія витратили останні чотири роки, щоб дати населенню принаймні одну причину тяжіти до Республіканців. Накопичення невдач Демократичної партії та їхні спроби втручатись в приватне життя людей призвело до того, що вони повернули до влади фігуру, яка двічі зазнала імпічменту, яка стала першим президентом за покоління, який не зміг переобратись на другий строк і був засуджений за тяжкі злочини. Спроба Камали Харріс спочатку випромінювати "позитив", щоб потім знову повернутись до набридлих мантр Байдена про "фашизм", було яскравим прикладом наскільки Харріс не вдалося дистанціюватись від адміністрації Байдена.

Потрібна наполеглива робота, щоб відштовхнути від себе різноманітну коаліцію, яку Трамп забрав собі. Історичне відвернення від Демократів цих людей - це подвиг. Байден сподівався, що нащадки побачать в ньому епохальну фігуру і він отримав те, чого хотів. Без нього Республіканська партія не була б там, де вона є сьогодні.

Джерело National Review