Чи зможе Європа втримати успіх Макрона?

Європа - в усякому разі, Стара Європа - все ж змогла перебороти виклики правопопулістів. І, здається, пішла на поправку. Живим втіленням цієї тенденції бачать Еммануеля Макрона. Однак наскільки надійним є це щастя, і чи не повернеться нещодавнє відчуття безвиході. Це намагається зрозуміти екс-прем'єр-міністр Швеції Карл Більдт у своїй колонці для Project Syndicate.

На початку 2017-го багато хто побоювався, що в році, що наступив європейський проект може наблизитися до свого краху. Велика Британія вирішила вийти з Євросоюзу; США вибрали президента, який підтримав прихильників Брекситу; популісти, які балотувалися на виборах у Франції та Німеччині, визначили європейську інтеграцію як неминучу загрозу.

Але ми наближаємося до початку 2018-го і бачимо зовсім іншу картину. Європейський проект не просто вижив, а й, можливо, отримав новий імпульс. Принаймні, в світі інститутів Євросоюзу в Брюсселі знову відчувається впевненість.

Центральною фігурою в цьому розвороті став президент Франції Еммануель Макрон. Його переможна промова після травневих виборів супроводжувалася гімном ЄС, бетховенською «Одою до радості». Це був сильний символічний жест. З тих пір Макрон пропонує одну за іншою ініціативи для зміцнення інститутів ЄС, при цьому взявши на себе лідерство в європейській зовнішній політиці. Канцлер Німеччини Анґела Меркель зіткнулася з труднощами при формуванні нового уряду після загальних виборів у вересні, тому всі погляди тепер спрямовані у бік Макрона.

На зміну настроїв в Європі протягом минулого року особливо вплинули три фактори. Перший фактор - Брексит, який абсолютно беззаперечно створив проблеми для британців. Це, в свою чергу, змусило багатьох європейців прийти до розуміння, наскільки переплетені економіки і суспільства їх країн. Колись прославлена ​​країна, Велика Британія опинилася зараз в стані політичної агонії, намагаючись розібратися з політичними, економічними та логістичними аспектами виходу з ЄС. Малоймовірно, щоб виборці якої іншої країни ЄС почали заздрити британському становищу.

Другий фактор - Дональд Трамп. Його адміністрація має гіршу репутацію в Європі, ніж будь-яка інша адміністрація США у новітній історії. За даними нещодавнього опитування, німці нині вважають Трампа серйознішою загрозою інтересам своєї країни за кордоном, ніж президента Росії Володимира Путіна або диктатора Північної Кореї Кім Чен Ина. У цьому змаганні за звання найгіршого Трамп лідирує.

За минулий рік європейські лідери усвідомили, що Європі тепер доведеться нести більше відповідальності за власні справи. Після неприємної зустрічі з Трампом на травневому саміті G7 в Італії Меркель підсумувала настрої, які зараз розділяє більшість інших європейських лідерів. «Ми, європейці, повинні боротися за наше майбутнє, - заявила вона експромтом на передвиборчому мітингу. - Ми, європейці, повинні реально взяти свою долю у власні руки».

Третій фактор - путінська Росія, яка продовжує втручатися у вибори на Заході і агресивно діяти в Україні. В цілому, «ефект БТП» - Брексит, Трамп, Путін - переконав навіть скептично налаштованих європейців у необхідності співпраці на рівні ЄС.

Однак крім впливу «ефекту БТП» Європа отримала додатковий поштовх за рахунок прискорення зростання економіки. Похмурі дні кризи євро блякнуть в спогадах, так само як і криза біженців в кінці 2015 року, що справила глибокий політичний вплив на Німеччину, Швецію та інші країни. Хоча величезне завдання щодо поглиблення інтеграції ЄС як і раніше залишається невиконаною, політичні та економічні умови для завершення цієї роботи покращилися.

Крім того, ЄС раптово перетворився в захисника ліберального світового порядку. У вересні вступило в силу «Всеосяжна економічна і торгова угода» (CETA) між ЄС і Канадою. А після цього ЄС почав рухатися до завершення роботи над ще більш важливою торговою угодою з Японією, паралельно ведучи переговори про угоду з країнами-засновниками блоку Меркосур - Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм. Так, Британія виходить з ЄС, але інші країни світу, схоже, вишикувалися в чергу на підписання угод з Євросоюзом.

Втім, для самозаспокоєння немає приводів. Незважаючи на безліч позитивних подій, в деяких європейських країнах державне управління стає все більш складним завданням через розширення тріщин в політичному ландшафті. Раніше формування нового уряду після виборів у Німеччині було простою справою. Тепер ж країна може опинитися під керуванням перехідного уряду аж до березня, при цьому абсолютно незрозуміло, якого роду уряд в результаті буде створено. Упродовж цього часу Німеччина навряд чи зможе грати звичну роль якоря стабільності в Європі.

У придунайських землях Угорщини, Австрії і Баварії спостерігається підйом націоналізму. І мало хто зважиться дати хоч які-небудь переконливі прогнози підсумків наступних загальних виборів в Італії, які мають відбутися до 20 травня 2018 року.

Крім того, європейці не можуть нескінченно розраховувати на низькі відсоткові ставки, які сприяли нинішньому відновленню економіки. Лідерам ЄС доведеться набагато активніше, ніж зараз, проводити структурні реформи. Так, Іспанія оживила економіку за допомогою важливих реформ, а Макрон взявся за трудовий кодекс Франції, знаменитий своєю візантійщиною, проте, на багатьох фронтах Євросоюз, як і раніше відстає. Наприклад, незважаючи на героїчні зусилля Естонії щодо розробки програми цифрової реформи, які вона робила під час головування в Раді ЄС, у цьому напрямку ще багато чого не зроблено.

Майбутній рік стане останнім шансом для проведення реформ на рівні ЄС, тому що потім настане фатальний рік розплати. У березні 2019 року Британія вийде з ЄС, незалежно від того, буде у неї угода про розлучення чи ні. Потім, в травні, відбудуться вибори до Європейського парламенту, і нові лідери будуть призначені в ключові інститути ЄС. Ми оком не встигнемо кліпнути, як головування Жан-Клода Юнкера в Європейській комісії завершиться.

Макрон з нетерпінням чекає появи нового уряду в Берліні. Поки що немає ніяких гарантій, що нова німецька коаліція підтримає його програму реформ в ЄС. А у Єврокомісії з кожним днем ​​скорочується час на будь-які нові ініціативи, які можна було б справді реалізувати до 2019 року.

Отже, хоч повна безвихідь 2016 року, можливо, й відступила, але вона з легкістю може повернутися. Збереження позитивного настрою, викликаного обранням Макрона у Франції, і виконання обіцянок, які були з ним пов'язані, вимагатиме рішучих дій в майбутні місяці.

Джерело: «Пётр и Мазепа»

Переклад: HEADLINE