Чи вторгнеться Ніколас Мадуро в Гайану?

Департамент просвіти УСС

Автор: Даніель Райзбек

політичний аналітик з питань Латинської Америки в Центрі глобальної свободи та процвітання Інституту Катона.

3 грудня 2023 року у Венесуелі авторитарний уряд провів референдум, на якому, згідно з офіційними даними, 95% виборців підтримали претензії Ніколаса Мадуро на багатий нафтою регіон Ессекібо в сусідній Гайані. Хоча аналітики припускають, що Мадуро не вторгнеться до Гайани, проте не можна заперечувати того, що у нього, як авторитарного лідера, є кілька вагомих причин для такого вторгнення.

Reuters пояснює, що Ессекібо становить понад дві третини всієї території Гайани. Претензії Венесуели на Ессекібо, які були джерелом тривалої територіальної суперечки, відновилися в останні роки після того, як Гайана виявила поклади нафти і газу поблизу морського кордону.

Референдум відбувся на тлі зростання військової напруженості на кордоні між Венесуелою і Гайаною, а Бразилія, яка межує з обома країнами, 29 листопада, посилила військову присутність на кордоні.

На венесуельському референдумі виборців просили підтримати відмову венесуельського режиму від юрисдикції Міжнародного суду ООН над Ессекібо і «погодитися з планом її інкорпорації та створення держави під назвою Гуаяна-Ессекібо». Також у новоствореній державі прагнуть «надати населенню венесуельське громадянство».

У жовтні уряд Гайани на чолі з президентом Мохамедом Ірфааном Алі звернувся до посла Венесуели в Джорджтауні з проханням надати пояснення щодо посиленого пересування військ у прикордонних регіонах.

В умовах невизначеності є причини для занепокоєння. Націоналістичні стимули Мадуро, його хитке внутрішньополітичне становище, співвідношення військової потуги між Венесуелою і Гайаною, регіональна політика і збіг інтересів великих держав — все це разом може призвести до військових дій.

Націоналістичний кут зору

Претензії Венесуели щодо Ессекібо справді давні. Однак лише у квітні минулого року Міжнародний суд ООН постановив, що він має юрисдикцію у цій справі, після того як у 2018 році Гайана подала позов проти Венесуели. Це рішення було важливим. Режим Мадуро явно побоюється несприятливого результату. Сам Мадуро не хоче, щоб Венесуела назавжди втратила правові претензії на Ессекібо за його керівництва. Це було б національним приниженням, яке б похитнуло його авторитет.

Мадуро боїться такого рішення, тому й намагається повністю заперечити юрисдикцію суду у цій справі. Референдум, який подається як доказ переважної народної підтримки його націоналістичних претензій на Ессекібо, можна розглядати як політичну підготовку до воєнних дій.

Внутрішньополітичний / електоральний ракурс

Мадуро непопулярний. Більше того, тепер він стикається з серйозною загрозою виборів уперше за понад десять років. У жовтні опозиція організувала і провела первинні вибори, на яких перемогла Марія Коріна Мачадо, класична ліберальна діячка і колишня конгресвумен, набравши 93% голосів (понад 2,4 мільйона виборців проголосували як у Венесуелі, так і за кордоном).

Тим не менш, режим Мадуро намагався делегітимізувати референдум і роками забороняв Мачадо бути кандидатом на будь-яких офіційних виборах. Однак на режим чиниться тиск з метою проведення вільних і чесних виборів. Мадуро навіть погодився на пропозицію опозиціонерів провести «вільніші» вибори у 2024 році. Зрозуміло, що ця угода передбачала подальше послаблення санкцій, запроваджених США, особливо проти державної нафтової компанії PDVSA.

Мадуро сподівається, що після референдуму анексія значної частини Гайани — під цинічним приводом «антиімперіалізму» та повернення втрачених земель Венесуели — згуртує навколо режиму принаймні частину населення.

Що ще важливіше, військові дії дозволять Мадуро оголосити надзвичайний стан і, таким чином, відкласти чи взагалі скасувати президентські вибори 2024 року. Він може навіть цинічно вказати на Україну, яка нещодавно зробила те саме (з тією помітною різницею, що Україна зазнала вторгнення, а не є загарбником, звісно)

Військовий баланс між Венесуелою і Гайаною

Баланс сил між Венесуелою і Гайаною значно переважає на користь Венесуели, що також схиляє шальку терезів на користь застосування сили. Згідно з даними, опублікованими бразильською газетою Folha de Sao Paulo, венесуельська армія налічує 123 000 військовослужбовців проти лише 3 400 у Гайани. Остання програє і за кількістю наявного озброєння, зокрема бронетехніки (514 проти 6).

Військові аналітики, як зазначає Ігор Гілов з Folha, вважають, що економічна криза, спричинена соціалізмом, призвела до того, що здатність Венесуели вести війну на папері виглядає набагато більшою, ніж вона є насправді. Наприклад, приблизно половина парку з 24 винищувачів Су-30 російського виробництва вважається придатною до польотів.

«Але навіть як паперовий тигр», — додає Гілов, — Венесуела є гігантом у порівнянні з Гайаною». Щодо можливості вторгнення: «значна частина 800-кілометрового кордону між Венесуелою і Ессекібо складається з густих джунглів, які є непрохідними для невеликих підрозділів», а операції з бронетехнікою є «надто дорогими».

Оскільки вторгнення Венесуели через Бразилію малоймовірне, «найбільш логічною можливістю для диктатора Ніколаса Мадуро є поєднання повітряної атаки на кілька міських центрів Ессекібо і висадки десанту на Карибському морі». Військові дії завжди є невизначеними і ризикованими, але військовий баланс між двома країнами не є великою перешкодою для вторгнення.

Регіональна політика

Нещодавні події у двох великих сусідів також роблять венесуельську політику більш схильною до війни, ніж це було раніше. Внутрішньополітичні зміни в Колумбії та Бразилії дійсно можуть вплинути на Мадуро в цьому питанні.

Колумбія була найближчим союзником США в регіоні з кінця 1990-х років. Однак ця країна зробила різкий поворот вліво після обрання колишнього партизана Густаво Петро у 2022 році. Якщо колишній президент Іван Дуке відмовився визнати Мадуро законним президентом Венесуели, що призвело до закриття офіційних пунктів перетину колумбійсько-венесуельського кордону, то Петро не лише визнав Мадуро, а й де-факто уклав союз з його режимом.

З моменту свого вступу на посаду Петро відвідав Каракас вже чотири рази, востаннє — в листопаді, коли він оголосив про партнерство між Ecopetrol, державною нафтовою компанією Колумбії, та PDVSA. Під час візиту до Білого дому в квітні Петро зосередився на лобіюванні скасування всіх санкцій США проти Венесуели.

Через тісні зв'язки з Петром, який був радником Уго Чавеса, Мадуро не бачитиме потенційної військової загрози з боку Колумбії, поки колумбійський лідер перебуває при владі. Це величезна різниця порівняно з останніми десятиліттями, і вона гарантовано триватиме лише до 2026 року, коли Петро має піти з посади. Петро може навіть надати дипломатичне прикриття Мадуро, якщо той вторгнеться в Гайану.

В останні десятиліття Бразилія розвивала альянс з Гайаною, який включав військову співпрацю, щоб посилити свій вплив на півночі Південної Америки. Бразильський уряд, який підтримує юрисдикцію Міжнародного суду ООН над Ессекібо, ймовірно, вважає за краще зберегти статус-кво. 22 листопада Селсо Аморім, головний радник президента Бразилії Лули да Сілви, відвідав Мадуро і спробував зменшити напруженість. Сам да Сілва говорив про своє бажання запобігти війні між двома країнами.

У військовому плані Бразилія є єдиною регіональною державою, яка може діяти в Гайані з найменшими логістичними труднощами. Як така, вона є найсерйознішим стримуючим фактором, або, принаймні, могла б ним бути. Досі Бразилія докладала вищезгаданих дипломатичних зусиль для уникнення конфлікту і намагалася убезпечити власні кордони. Але гарантій безпеки немає.

Проблема для да Сілви, який намагається переконати Мадуро триматися подалі від Гайани, полягає в тому, що, принаймні до певної міри, він має справу з істотою, яку створив сам. Під час свого першого терміну при владі да Сілва був близьким союзником Уго Чавеса. Підтримка да Сілви навіть допомогла легітимізувати Чавеса, який створив авторитарну державу, навіть якщо їхня ідеологічна близькість не призвела до повного геополітичного зближення. Перед тим, як знову вступити на посаду наприкінці 2022 року, да Сілва оголосив, що визнає Мадуро після трьох з половиною років роздумів. Опинившись на посаді, він також привітав Мадуро в Бразиліа і навіть визнав важливість демократичних виборів, коли його запитали про позицію його уряду щодо венесуельської тиранії.

Урешті, Мадуро не сприйматиме уряд Да Сілви як ворожий своїм інтересам. З іншого боку, будь-який диктаторський, подібний до Леопольдо Галтьєрі, крок проти Гайани від імені Мадуро повинен поставити перед да Сілвою питання, на які він повинен буде відповісти, особливо щодо правильності надання кредитів диктаторам.

Інтереси великих держав

Санкції проти режимів-ізгоїв, як правило, не спрацьовують і навіть є контрпродуктивними. Тим не менш, Мадуро, схоже, підбадьорений послабленням Білим домом санкцій епохи Трампа проти Венесуели і, зокрема, PDVSA. Мадуро може відчувати, що адміністрація Байдена прагне — можливо, відчайдушно — зберегти стабільний потік венесуельської нафти, що надходить на світові ринки. У зв'язку з цим Мадуро може вважати, що силове захоплення території з великими запасами нафти лише зміцнить його позиції у відносинах з Вашингтоном. М'яко кажучи, Латинська Америка в останні роки не була у фокусі зовнішньої політики США.

Зі свого боку, і росія, і Китай мають тісні військові та політичні зв'язки з режимом Мадуро, який був значним покупцем російської зброї. Згідно з доповіддю про роль росії та Китаю в регіоні за 2021 рік: «Разом ці “глобальні держави” перетворюють Венесуелу на серйозний фронт конфлікту в “сірій зоні”, який створює стратегічний і оперативний виклик для партнерів США в регіоні, а саме Колумбії та Гайани».

Водночас Китай інвестував у Гайану. Чи призведе це до тиску на Мадуро, щоб він залишився на своєму місці, чи Пекін більше виграє від незручностей, завданих Сполученим Штатам вторгненням у маленьку південноамериканську країну, особливо в ту, де американські компанії мають значні інвестиції? У випадку з росією відповідь видається більш зрозумілою.

Експерти запевняють, що Мадуро не буде вторгатися в Гайану, що було б найрозумнішим варіантом. Водночас, було б нерозумно заперечувати, що у нього є більш ніж один стимул для цього.

Переклад: Тарас Якимчук