Чи треба вчити інженера мріяти?

Перший ректор Київського політехнічного інституту Кирпичов був упевнений, що обов’язково треба. Він стверджував, що «відсутність фантазії нічим не може бути замінена в технічній справі» [1]. Видатних вчених та винахідників Кирпичов називав «геніальними фантазерами». Як педагог, ректор університету, він, звичайно, задається питанням «Чи можна підготовлювати винахідників?». На це питання він давав негативну відповідь і вважав, що книжки на кшталт «Як робити винаходи» хоча і можуть бути цікавими, але навряд чи досягнуть своєї мети. Адже винахід — це якраз вихід за межі відомого, а не просто копіювання вже досягнутого. Шкідливими для розвитку технічної справи він вважав «всякі шаблони, установлені зразки, готові конструкції». «Вони убивають фантазію, віднімають у неї поле діяльності, породжують мертвенність». Цим він, звичайно, не хотів сказати, що не треба вивчати кращі зразки вже досягнутого, але вивчати їх треба зовсім не для того, щоб їх копіювати, а для того, щоб зробити краще. На превеликий жаль, Кирпичов зовсім мало уваги приділив тому, як же все-таки розвивати фантазію. Цьому питанню він присвятив всього один коротесенький абзац. Але цей абзац дуже характерний:

«Але можливо дещо розвивати природну фантазію, або, принаймні, не заважати їй вільно розвиватися. Для маленьких дітей дуже важливо в цьому відношенні читання чарівних казок. Тепер нерідко можна зустріти батьків, які виступають проти таких казок, вони не дають їх своїм дітям, прагнучи виховати тверезих, ділових людей. Я завжди пророчив таким батькам, що з їхніх дітей не вийдуть ні математики, ні винахідники» [1].

Зрозуміло, що для виховання фантазії у майбутніх інженерів читання чарівних казок в дитинстві буде малувато, а що робити для її розвитку далі, Кирпичов не пише. Тому попробуємо провести невеличке емпіричне дослідження щодо того, що може вийти з тих майбутніх інженерів, яким батьки не забороняли в дитинстві читати чарівні казки, і що вони читали після казок.

Предметом нашого дослідження буде біографія С.П. Корольова — найвизначнішого колишнього студента КПІ. Тим паче, що він сам теж дуже високо цінував мрію, і був впевнений, що своїми найбільшими досягненнями він втілює мрії людства. От що писав С.П. Корольов про перший штучний супутник Землі:

«Він був малий, цей найперший штучний супутник нашої старої планети, але його дзвінкі позивні рознеслися по всіх материках і серед усіх народів як втілення відважної мрії людства».

Для дослідження літературної складової біографії С.П. Корольова ми скористаємося книжкою Ярослава Голованова [2], кілька цитат із якої тут наведемо. От що розповідають про зовсім маленького Корольова:

«Він навчався охоче, особливо любив арифметику, добре вирішував усно короткі завдання, вивчав напам’ять байки, віршики і любив переповідати оповіданнячка із «Задушевного слова». Коли Лідія Маврикіївна читала байки, слухав незворушно. Потім запитував...»

А це, коли йому було десять років:

«Того літа він особливо захопився книгами... Тільки в десять років людина може читати так жадібно і одночасно так безсистемно, все сприймаючи чисто і гаряче, все вбираючи і все переживаючи. Сергій читав «Геометрію», Чехова, потім Гауфа, потім випадковий том Реклю, лицарський роман без початку, вірші Надсона, довідники з опору матеріалів».

А це про Одеську будівельну професійну школу, в якій навчався майбутній конструктор космічної техніки:

«Однією з головних турбот організаторів школи було естетичне виховання дітей. Диспути, самодіяльні спектаклі, над якими професійно працював великий знавець театру, викладач літератури П.С. Златоустов; хоровий спів, курс античної драми Б.А. Лупанова, концерти, лекції з історії музичної культури - їх читав професор консерваторії Б.Д. Тюне і талановитий піаніст і композитор П.І. Ковальов; танцкласи, заняття з живопису, які вів художник А.Н. Стіліануді, учень Рєпіна, друг Сєрова, Врубеля і Пастернака, — все це було нормою в будпрофшколі № 1».

Треба сказати, що ця школа дуже нагадувала одночасно і школу ім. Достоєвського В.М. Сороки-Росінського, і колонію ім. Горького А.С. Макаренка. Таких педагогічних експериментів тоді було дуже багато.

«Борис Олександрович Лупанов, - продовжує Я. Голованов, - влаштовував літературні диспути. «По кісточках» розбирали, судили, захищали Катюшу Маслову, Базарова, Раскольникова. Корольов сам руку піднімав рідко, але, коли питали, відповідав толково».

За свідченням матері, в 15 років Сергій писав вірші, альбом з котрими, правда, спалив, коли хтось із друзів скептично їх оцінив.

Не можна забувати і таку річ, як листування. Його ніяк не можуть замінити ні СМС-ки, ни «пости» в соцмережах. Одна річ — виражати свої емоції за допомогою смайликів, і інша річ — передавати свої почуття в написаному на папері листі, який буде читатися і перечитуватися кілька раз. Такий лист соромно писати з граматичними помилками, і за стилем треба слідкувати. Можна сказати, що одним із досягнень, а одночасно і одною із складових тодішньої культурної революції, було виникнення масової епістолярної культури. Листи, які писав С.П. Корольов, — це справжні художні твори. Недаремно листи Сергія Павловича дружині були видані до сторіччя з його дня народження окремою книжкою [3].

І не треба думати, що художня література була для Корольова тільки підготовкою до конструкторської роботи. Життя, особливо хороше життя — це не розклад занять, де всі «предмети» поділені, розведені в просторі і часі.

В старших класах школи, коли Корольов уже був керівником авіаційного гуртка, йому не раз доводилось брати участь в так званих «інтимниках» — вечорах, на яких безкоштовно виступали артисти, поети, лектори, а гроші від продажу білетів йшли на побудову планерів. Так от, як зазначає Я. Голованов, на одному з таких вечорів виступав В. Маяковський, а Е. Багрицький на цих вечорах був постійним гостем. Та й самому старшокласнику Серьожі Корольову не раз і не два (в анкеті, яку він заповнював при вступі до КПІ, майбутній конструктор написав, що протягом трьох років він заробляв на життя читанням лекцій) доводилось виступати з лекціями перед моряками, робітниками порту, популяризуючи ідеї створення вітчизняної авіації. Перед тими самими робітниками і моряками, які слухали Багрицького і Маяковського. Так що володіти словом треба було добре.

Але досить про художню літературу. Вона ж-бо тільки засіб. А мета — навчитися мріяти. На одному з семінарських занять на першому курсі факультету соціології ми організували невеличку імпровізовану фокус-групу з питання про те, що може служити життєвою метою людини, складати сенс її життя? Результат був вражаючий. Ніхто із учасників групи не зміг привести не тільки жодного альтернативного варіанту, але навіть жодного раціонального аргументу проти того, що метою людини, інакше кажучи, мрією її життя, має бути особисте збагачення. Погодьтеся, що це не дуже оригінальна і не надто захоплива мрія. Маю зауважити, що на найпершому занятті в цій групі ми виясняли, хто яку літературу читає. Група вразила тим, що всі студенти, окрім одного, який заявив, що він художніх книжок не читає, виявили непогані знання класичної літератури.

Виходить, що читання художньої літератури само по собі ще не гарантує того, що людина навчиться мріяти хоча би більш чи менш толково, або хоча би критично ставитися до тих «мрій», які навіює нам реклама.

Зрозуміло, що коли я, орієнтуючись на тему конференції, напишу, що для того, щоб навчити людину мріяти, до літератури треба додати ще й філософію, це навряд чи буде звучати переконливо. Насправді, навіть з тих пунктів біографії С.П. Корольова, які я привів, і які стосуються виключно художньої літератури, видно, що на його становлення впливало дуже багато інших факторів — не просто читання художньої літератури, але й колективне обговорення її, спроби самостійного писання, наявність талановитих наставників і т. д. Не кажучи про те, що художня література може й є необхідною умовою підготовки геніальних інженерів, але ніяк не достатньою. Якщо б не було притаманного тодішній епосі масового ентузіазму, спрямованого на практичне втілення найсміливіших мрій, якщо б не було підтримки цього ентузіазму з боку суспільства та держави, то не допомогла б жодна філософія. В кращому разі з Корольова вийшов би геніальний мрійник, такий як Ціолковський, чи геніальний теоретик, як Жуковський, але ніяк не геніальний інженер. До речі, про філософію в біографії Корольова взагалі не згадується. Але я не можу втриматися, щоб не привести одне місце із Гегеля:

«Не треба бути дуже дотепним, щоб зробити смішним положення, що буття і ніщо суть одне і те ж, або щоб привести різні нісенітниці, видаючи їх за наслідки та застосування цього положення. Можна, наприклад, сказати, що, згідно з цим положенням, байдуже, чи існують мій будинок, моє майно, повітря для дихання, це місто, сонце, право, дух, бог, чи не існують.

Насправді ж філософія і є те вчення, яке повинно звільнити людину від нескінченної кількості кінечних цілей і намірів і зробити її байдужою до них, так, ніби їй і справді було все одно, чи є подібні речі, чи їх немає» [4, с. 222-223].

Так вчила діяти філософія ще з часів Сократа, про якого розповідають, що він чи то на базарі, чи в будинку якогось багатія сказав: «Як багато тут речей, які мені ніколи не згодяться».

Тільки такі люди, які засвоїли ці нехитрі істини, чи то перевідкрили їх самотужки, здатні мріяти по-справжньому, здатні зосереджуватися на великих цілях, тільки вони рухають людство вперед.

Можливо, С.П. Корольов ніколи й не читав Гегеля, але те, що не тільки мріяв, але й діяв він саме за описаним вище принципом — це факт.

Список літератури:

1 – Кирпичов В. Л. Значение фантазии для инженеров [Електронний ресурс] / Виктор Львович Кирпичов. – 1903. – Режим доступу до ресурсу: https://kpi.ua/kyrpychov-fancy

2 – Голованов Я. К. Королёв: факты и мифы [Електронний ресурс] / Ярослав Кириллович Голованов. – 1994. – Режим доступу до ресурсу: https://www.litmir.me/br/?b=10337

3 – Нежные письма сурового человека: из архива Мемориального дома-музея академика С.П. Королева. Изд-во «Робин», 2007 – 383 c.

4 – Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук Т.1/ Георг Вильгельм Фридрих Гегель. – Москва: Мысль, 1975. – 452 с.