Чи «на горе всім буржуям світовий пожар роздують»

Людина — безперечно, найвеличніша істота на нашій планеті. Від моменту, коли навчилася прямо ходити, вона прагнула творити та змінювати світ для свого комфорту. У підсумку люди залишали і продовжують залишати після себе фантастичні дива, починаючи від єгипетських пірамід, закінчуючи нейромережами та способами отримувати енергію від сонця, що для людей ще 100 років тому звучало б неймовірно, якщо не божевільно. 

Одним із таких винаходів епохи стала атомна енергетика, яка в середині XX століття дозволила людям дешево та, попри катастрофи на Чорнобилі та Фукусімі, відносно безпечно отримувати величезну кількість енергії як для промисловості, так і для звичайних мешканців, що сприяло небувалому прискоренню технічного прогресу. Але людство не було б собою, якби разом із корисними якостями не отримало від нового винаходу того, що завжди йшло нога в ногу з прогресом: зброї. 

У випадку ядерної енергетики військове освоєння відбулося набагато раніше. Перші ядерні бомби було використано в серпні 1945 року, у той час, як на відкриття першої атомної електростанції людство чекало до 1954 року. Із першими хвилинами після ядерних вибухів в Хіросімі та Нагасакі та початком «холодної війни» між двома світовими системами світ остаточно увійшов в епоху, коли виникли всі умови для справжнього, біблійного апокаліпсису. Саме тому «холодна війна», попри всі загрози, так і не перейшла в «гарячу» фазу. 

Із розпадом СРСР в 1991 році Росія, яка мала найбільший у світі арсенал ядерної зброї, стала на шлях налагодження стосунків із колишніми ворогами, і весь світ видихнув із полегшенням, щиро сподіваючись, що ядерна війна так і залишиться сюжетом романів та відеоігор. Однак всі надії було знищено 24 лютого 2022 року, коли правонаступниця СРСР вирішила, що наслідки найбільшої геополітичної катастрофи XX століття можна нівелювати, якщо повернути в склад імперії території, які все ще оговтувалися від наслідків комуністичного «господарювання». І хоча пікові точки напруги та ядерних погроз вже пройдені, загроза застосування зброї масового ураження залишатиметься як мінімум доти, доки РФ буде впевнена в тому, що початок війни в центрі Європи у XXI столітті — правильне рішення. Але чи є ядерна зброя єдиним засобом «судного дня», який Кремль потенційно може використати? На превеликий жаль для нас всіх — ні.

Набагато раніше за ядерну зброю, совєти активно досліджували іншу потенційну зброю масового ураження — біологічну. Перше в російській історії управління, яке займалося дослідженням перспектив використання біологічної зброї у війні було створене в 1925 році. Воно спеціалізувалося переважно на дослідженні та модифікуванні вже наявних вірусів та виведені на їх основі абсолютно нових сполук. Незважаючи на початок перебудови в 1985 році та поступове поліпшення стосунків між СРСР та Заходом, розробки нових вірусів у лабораторіях тривали до останніх днів існування держави. Вони припинилися на певний час лише в 1990-х роках (як пізніше вказували колишні працівники подібних установ, причинами зупинки програм біологічної зброї найчастіше були фінансові проблеми, а не зміни ставлення Кремля до подібних робіт). 

     Однак вже за правління Путіна Росія почала відновлювати колишній потенціал, збільшуючи масштаби виробництва нових вірусів відповідно до того, як відносини з Заходом поступово погіршувались. У європейському медіаполі російська біологічна зброя стала сенсацією у 2018 році, коли в британському місті Солсбері відбулося отруєння колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його доньки за допомогою речовини під назвою «Новичок», яку розробили в радянських лабораторіях наприкінці 1980-х рр. Незважаючи на те, що причетність російських агентів було встановлено доволі швидко, все закінчилося лише висланням російських дипломатів із низки країн ЄС.  І хоча це не був перший підтверджений випадок використання Росією біологічної зброї на території країни НАТО в XXI ст., саме від отруєння Скрипалів настало невпинне погіршення російсько-британських стосунків. 

       Біологічну зброю РФ використовує і у військових конфліктах, зокрема з 2016 року в Сирії, та з 2022 року в Україні. Наразі не відомо про те, чи має Москва в своєму розпорядженні загадковий «вірус судного дня». Використання зброї такого роду залишається малоймовірним, оскільки будь-які віруси надзвичайно складно контролювати. Однак, якщо світова спільнота не зможе знайти необхідних важелів впливу на керівництво Росії, у майбутньому наслідки можуть бути фатальними.

На відміну від ядерної та біологічної зброї, випадки використання Росією хімічної зброї лише протягом війни в Україні в 2022-2024 рр. наразі нараховують сотні (465 випадків станом на грудень 2023 року). Основою хімічного арсеналу РФ є артилерійські боєприпаси з такими речовинами як фосфор або гірчичний газ, якими володіють також окремі члени НАТО, зокрема США. Однак у практичному використанні цих заборонених речовин ЗС РФ давно перевершили їх всіх разом узятих. Офіційні особи України в інтерв’ю неодноразово заявляли, що перевірених даних про застосування Росією того, що в документах ООН та інших організацій підпадає під визначення «хімічна зброя», не зафіксовано. Однак вже наявні випадки застосування проти ЗСУ отруйних речовин (Організація із заборони хімічної зброї розрізняє поняття «хімічна зброя» та «небезпечні хімічні речовини») доводять одне: на порядку денному перебуває питання модернізації законодавства щодо хімічної зброї, і в підсумку — пошук способів забезпечення його дотримання. 

   Протягом 1991-2014 років Росія, дійсно, скоротила запаси хімічної зброї, які залишилися в спадок  від СРСР, тому наявність хімічної зброї масового ураження є малоймовірною. Водночас використання фосфорних боєприпасів та інших, більш «локальних» речовин буде продовжуватися до завершення війни. Тому питання розробки нових способів боротьби з подібними речовинами має залишатися на порядку денному як в Україні, так і серед країн-членів НАТО. 

Ядерна зброя у підсумку залишається єдиною відомою зброєю масового ураження, про наявність якої у Росії відомо достеменно. Кремлівські можновладці любили помахати «ядерною дубинкою» перед світом ще з 2014 року, періодично погрожуючи перетворити весь світ у «ядєрний пєпєл» з екранів підконтрольних владі медіа. Варто сказати, що потенціал до цього в Росії, на превеликий жаль, справді є. У 2023-2024  роках ЦРУ та американські моніторингові організації заявляли про те, що ядерний арсенал РФ нараховує приблизно 5500 ядерних боєголовок, з яких 1600 є активними та готовими до використання за короткий проміжок часу. 

Оговтавшись від розпаду СРСР та «лихих дев’яностих», Росія продовжила розвивати свій ядерний арсенал, розробивши, зокрема, балістичну ракету «Сармат». Її тестування у квітні 2022 року мало стати акцією залякування для тих, хто насмілився допомагати Україні. Незважаючи на те, що результати запуску залишаються засекреченими, що дозволяє припускати провал, РФ вдалося досягти і підтверджених успіхів. У 2012 та 2014 роках до ВМФ долучилися дві нові субмарини, здатні переносити міжконтинентальні ракети. 

Іншим кроком у бік ядерного шантажу стало розміщення ядерної зброї у Білорусі, яке почалося влітку 2023 року та остаточно завершилося в 2024 році. Здавалося б, Росія є беззаперечним ядерним гігантом та може диктувати свою волю всім тим, хто не бажає перетворити свою країну на пустку, однак існує як мінімум декілька чинників, які хоч і не зводять вірогідність використання ядерки до 0, але значно її зменшують. Головною причиною залишаються США. Країна хоч і не розвивала свій арсенал такими ж темпами, як РФ, однак загалом вони залишаються рівними. Відповідь на питання, скільки американських та російських ракет справді знаходяться в робочому стані, навряд чи колись стане відома широкому загалу. Однак для США Росія досі залишається головним конкурентом у цьому виді озброєння, оскільки інші країни «ядерного клубу» або є надійними союзниками США (Франція, Великобританія та Ізраїль), або не мають достатньої кількості боєголовок, щоб конкурувати зі Штатами у потенційній війні. 

Не менш важливим питанням залишається готовність російських чиновників піти далі погроз на телебаченні та справді «натиснути кнопку», оскільки навіть найбільш затяті пропагандисти розуміють, що це дорога в один кінець. Зрештою, найзагрозливіші моменти для Росії фактично залишилися позаду, адже в 2024 році для України  план-максимум — вихід на конституційні кордони 1991 року, і аж ніяк не окупація російських міжнародно визнаних територій. Для Заходу все більш прийнятним взагалі стає варіант переговорів, на яких, вірогідно, взагалі не лунатиме ідея про повне виведення військ із усієї території України. 

Після завершення війни протистояння Росії із Заходом, найімовірніше, стане подібним до формату «холодної війни», де обидві сторони будуть змагатися у розробці найсмертельніших для людства технологій, одночасно роблячи все можливе для того, щоб жодна сторона так і не наважилася їх врешті-решт застосувати.