Чи була зрада?

Віра людей в західні демократії поступово падає, що закономірно, адже міжнародне право не працює так, як мало б, нас спершу продали за вигідні контракти, тепер не надають належної допомоги. І ми, і люди по всьому світу дізнаються дуже багато нового. Наприклад те, що для отримання допомоги треба спершу пережити хімічну атаку, ну а взагалі українців вже давно не мало існувати. 

Насправді, зважаючи на обставини, що склалися, дивно, що Україну не намагаються додавити. 

Наче як Захід мав обрати нашу сторону одразу, але він дозволив росії напасти. Чому дозволив? Бо не маючи гарантій невтручання і схвалення від деяких країн/організацій, русня б сюди не сунулася. Ми вже бачимо, що умовою допомоги нам ставлять не факт вторгнення, а якісь інші події. 

Зараз ці країни/організації бояться допомагати не стільки через силу росії, скільки через покарання від неї, яке настане внаслідок порушення тих самих передвоєнних домовленостей, а також тому, що в разі повної перемоги України все приховане стане явним і з цим можуть виникнути проблеми. 

Але чому з нами так вчинили? 

1.  Ми насправді не були потрібні як буфер з росією. Ще півроку тому ми вказували на це. До 1991 колективний Захід межував з СРСР, який був значно сильнішим і буферні зони не створювалися, за винятком країн, які самі побоялися зайняти сторону. Більш того, росія сама є буфером і потрібна Заходу. Туди вливалися гроші, особливо у 90-х, щоб існував ядерний буфер між Заходом і КНР. Другий здавався страшнішим конкурентом.

2.  Геополітичні наслідки від окупації України – неспівмірно менші, ніж наслідки від поразки росії. Росія знайома і зрозуміла. Агресивна, але знайома. Вона існує вже багато років. Звісно, Україна – більше, але дійсно регіональними лідерами ми були ще за часів Русі, тобто у формуванні сучасного порядку не брали вагомої участі. Політика русні Заходу знайома, вона завжди була однаковою, а от що таке незалежна Україна – не ясно. Ми не були активними, не були центром регіону, не були якимись там лідерами, але в нас вливали купу грошей (бо експериментальний проект). Що може дати експеримент? А що може дати знищення такого буферу з КНР?

3.  Все те, що давала Заходу Україна, вони могли отримати і без нашої незалежності. Абсолютна більшість промислових потужностей була радянським спадком. Ми не були особливо активними у розбудові. Заходу байдуже, на чиїй території працюють заводи, якщо вони працюють. Те ж по зерну, олії, молочних продуктах і т.д. росія мала купу вигідних контрактів, ми навіть зі своїми зонами вільної торгівлі таких не мали. Всі ці продукти Захід міг отримати і з окупованої України, ще й за більш вигідними контрактами. Те ж і трубопроводів стосується. Заходу зручніше мати поменше транзитних країн. Це як мінімум економічна вигода, як максимум – політична теж. Розбиратися треба з меншою кількістю посередників. 

4.  Захід вважав росію агресивною але відносно прямолінійною в зовнішній політиці. Купа руснявих співробітників дезінформувала апарати іноземних урядів та міжнародних організацій про те, які ми погані неонацисти, як вони знущаються зі звичайного населення, котре на 46% за путіна. Захід вірив як мінімум тому, що на рівні людей, які ухвалюють рішення, їм влом перевіряти і загалом все одно. Також вони беззастережно вірили в силу російської армії, зокрема і тому, що постачали їй озброєння. Вони були певні, що це ненадовго, а окупацію України можна буде пояснити «свідомим демократичним вибором» більшості її громадян.

5.  Захід проводив всередині себе політику тиші і умиротворення. Тобто заспокоєння народу до тієї міри, щоб він не міг виходити на серйозні протести, був приспаний. Русня робила те саме, але силою. Європа – економікою. Можна помітити, що в на Заході більшість протестів мали матеріалістичне підгрунтя: завищення податків, коронавірусні обмеження, які призводили до безробіття, люди якоїсь статі/національності мають менші зарплати і їх побут гірший. Водночас протестів екзистенційного, духовного характеру практично не було, або їх активність була мінімальною. За електоральні симпатії легко боротися економікою: дав се, дав те, пообіцяв зробити ще щось – і готово. Але коли йдеться про боротьбу моралі, котра виходить за межі життя взагалі (людина може пристосуватися до гірших умов існування, але з мораль вона може ставити вище життя і якщо реалії не дають їй реалізувати своє бачення – людина вдається до протестів у вигляді, наприклад, публічного спалення. Ніхто не буде себе підпалювати, щоб почати жити краще) – ситуація може дійти до того, що когось треба просто знищити. 

Є ще й інші локальні причини, проте суть у тому, що відбувся нормальний геополітичний процес, а не якась аномалія. Зрештою, відбувається він не вперше, минулі рази спрацювало.

Так, сердитися нормально. Проте, погодьмося, що ми не володіли чимось екзистенційно важливим для Заходу, коли як росія володіла. Більш того, якби ми були гегемонами, то і самі б намагалися отримати максимальну вигоду, засилали агентуру, намагалися встановити в інших країнах лояльну до себе владу. 

Світ потребує справедливості, але чи дійсно ми вважали тих, на кого поклалися, рятівниками світу? Чи були підстави?

Проблема ще й у тому, що Захід не розрізняє війну за ресурси і війну світоглядів.

Війна за ресурси підкоряється міжнародному праву. Нападник не хоче отримати економічних збитків, діє обережніше, він захоплює матеріальні і людські ресурси, а не знищує їх. Його можна залякати санкціями або загрозою того, що він отримає порожню територію, яку не в змозі заселити та відбудувати. 

Світоглядна війна ведеться за знищення людей. Щоб знищити людей, знищують також все, що може їм допомогти встояти, противник не гребує технікою випаленої землі. Тому й «Годинник судного дня», який активно чіпали за президентства Трампа, був просто шоу, про яке зараз всі забули.

США б не використали ядерку, бо вони за ресурси, для них існування якоїсь країни не є нестерпним, аби гроші були.

З росією все навпаки, вона готова залишитися без грошей, без людей, без нічого, аби тільки потягти Україну за собою в цю діру. А якщо без України – то хай горить весь світ. 

І, власне, Заходу складно було зрозуміти, що війна не за ресурси. Він живе економічною реальністю, де питання в так чи інакше, в грошовій вигоді. Росія цим вміло скористалася, домовившись про вигідні контракти, одночасно бажаючи реалізувати свою претензію на спадок Русі. 

Ми поки що так гратися в геополітику не навчилися через поширену позицію «я просто хочу спокійно жити, залиште мене у спокої», а також через невміння плести такі інтриги.

Ми задали тренд на відвертість. Тепер ми повинні своєю активністю його просунути. Незалежно від  того, завершиться війна повним розвалом росії, чи перемир’ям до наступного побоїща – ми повинні створити дуже активну еліту. Дуже якісну еліту. Котра зможе відбудувати, розвинути державу, а також поширити вплив на регіон. 

Тільки будучи лідерами ми зможемо уникнути руснявого реваншу і повторного продажу нашої держави. 

Тож відповідь на питання, чи була зрада? Була. Але вона не була лише результатом мерзотності окремих