Червоний мухомор у етномікології: шаманізм та християнство

Стаття подана виключно з метою ознайомлення і не пропагує вживання психоактивних речовин.

Дослідження етномікологів з усього світу показуть, що аmanita muscaria, він же червоний мухомор, був знаний та використовувався людьми протягом тисяч років. Офіційно ж уперше вживання червоного мухомора в шаманській практиці було задокументоване під час Великої Північної Експедиції (1733-1743 рр). Такий звичай був у коряків, хантів, ітельменів та інших народів. Більшість корінних народів Сибіру і Крайньої Півночі гриби в їжу не вживають, за винятком мухоморів. Шамани вважають мухомор, за його зовнішній вигляд і, головне, за галюциногенні властивості царем усіх грибів. Однак, звичайні люди, що не займаються спілкуванням з духами, бояться їсти мухомори, вважаючи їх отруйними. Це відбилося і в фольклорі, де мухомор є їжею відьом, наприклад Баби-Яги, і в сучасній поезії, особливо дитячій та просвітницькій.

У багатьох літературних джерелах, оброблених американським етномікологом Робертом Гордоном Уоссоном вказується, що мухомор вживався усіма народами півночі і сходу Сибіру, ​​оскільки був єдиним відомим хмільним засобом. В. С. Чілтон зазначає, що дія червоного мухомора схожа з сильним сп'янінням: чергуються напади сміху і гніву, з'являються галюцинації зі зміною контурів і подвоєнням предметів, колірні та слухові галюцинації. Потім може слідувати втрата свідомості і стан, який дослідник описав близьким до летаргічного сну, що супроводжується амнезією.

Але з усіх грибів, які ми зустріли особливо вразив мене мухомор розміром з чайне блюдце, чий червоний колір розганяв лісові сутінки. Цей пронизливо яскравий, немов звук труби, гриб відомий своєю отруйністю ще з часів середньовіччя, коли господині труїли мух на кухні або маслоробні, кришачи гриб в блюдце з молоком. Цікаво, що північні олені відчувають до цих грибів очевидну пристрасть, обходячись з ними так само, як дехто з нас обійшовся би із несподівано знайденою в лісі пляшкою джину або віскі, і не пропускають нагоди, повинен констатувати це, ними поласувати. Саами, що спостерігали за дивацтвами оленів, наїлися мухоморів, і, можливо, заздрячи стану, емпіричним шляхом виявили дві цікаві особливості. Для бажаного сп'яніння достатньо лише проковтнути мухомор не розжовуючи. Вони також дізналися (краще не намагатися уявити, яким способом), що сеча людини, захмелілої від мухомора, володіє п'янкою дією, і того ж ефекту можна досягти за допомогою продукту цієї своєрідної перегонки. Проте ж коли саами страждають від похмілля, вони, природно, у всьому звинувачують оленів.- Дж. Даррел "Натураліст на мушці"

Уоссон провів також дослідження, що стосується соми - священного напою, відомого у давньоіндійській міфології та релігії, оспіваного в гімнах Ріведи. За описами Рігведи, сома являє собою "дитя землі червоного кольору без листя, квітів і плодів, з головою, що нагадує око", що більш за все схоже на опис гриба червоного кольору. Багато дослідників схильні погоджуватися з Уоссоном в тому, що сому готували саме з червоного мухомора.

Шамани обських угрів також їли мухомори щоб ​​досягти трансу, а мордва і марійці вважали мухомори їжею богів та духів. За уявленнями евенів мухомори поділялися на чоловіків і жінок. Евени їли від одного до семи мухоморів (як правило, непарне число), що викликало появу кількох «духів», що дорівнює числу з'їдених грибів. Гриби їли цілком, не розрізаючи. Старі жителі Гижига кажуть, що в грибі живе «дух землі», і якщо мухомор різати, можна духа поранити. Існує народна легенда, що людину, яка порушила цю заборону, саму порізав її ж друг, яким заволодів «мухомор». При цьому, евени не вживали мухомор з метою сп'яніння. Деякі етнографи описують своєрідний етикет - перед з'їданням мухомор треба було повідомити, з якою метою його використовують. Разом з тим, інший північний народ, юкагіри, поводилися з мухоморами без будь-яких церемоній і робили з них настоянку, наприклад, для виконання важкої та нудної фізичної роботи. Окрім цього, мухомор, після особливої ​​обробки, вживається в їжу в Японії в Нагано.

Описуються три стадії мухоморного сп'яніння у чукч, які могли наступати окремо або послідовно протягом одного прийому. На першій стадії настає приємне збудження, безпричинна галаслива веселість, розвивається спритність і фізична сила. На другій стадії з'являються галюциногенні ефекти, люди чують голоси, бачать духів, вся навколишня реальність для них набуває іншого виміру, предмети здаються непомірно великими, але вони все ще усвідомлюють себе і нормально реагують на звичні побутові явища, можуть осмислено відповідати на запитання. Третя стадія найважча: "мухоморна" людина входить в стан зміненої свідомості та повністю втрачає зв'язок з навколишньою реальністю, знаходиться в ілюзорному світі духів, але усе ж довгий час активна, пересувається і говорить, після чого настає важкий наркотичний сон.

Незважаючи на те, що смертельне отруєння червоним мухомором - дивовижа і результат, якого вельми тяжко досягти, такі випадки усе ж бували. Причина у галюциногенних ефектах, під час яких деякі люди не могли себе контролювати і заподіювали собі лихо. Однак, в культурах із популярною практикою вживання червоного мухомора навіть серед звичайних людей, а не лише шаманів (тих же коряків та чукч), смертність була справжньою рідкістю, адже вони завжди спостерігали за "подорожуючим".

У інших північних культурах вживання рекомендувалось не миючи висушити 3-5 шапинок червоного мухомору середнього розміру і з'їсти їх у сушеному вигляді перед медитацією. Окрім цього, де-не-де побутувала традиція споживання так званого "мухоморного чаю" - таку ж кількість сухих грибів потрібно було подрібнити, залити окропом, трішки проварити на повільному вогні, процідити та випити. Така кількість уважалась середнім дозуванням (а у випадку чаю галюциногенні та психоактивні властивості гриба значно зменшувались) і допомагала шаманам у трансі під час шаманських подорожей.

І все ж варто зазначити, що у більшості шаманських традицій використання стимуляторів позначала практика як "слабкого" і малоздібного, у той час як "сильний" шаман умів досягати потрібного психічного стану в будь-який час і без додаткових психоактивних субстанцій.

Чукчі використовували червоні мухомори найчастіше в сушеному вигляді. Гриби заготовляли про запас, висушуючи і нанизуючи по три гриба на нитку. При вживанні відривали маленькі шматочки, ретельно пережовувати й ковтаючи, запиваючи водою. У коряків був поширений звичай, коли жінка розжовує гриб і віддає чоловікові проковтнути отримане. У Західному ж Сибіру мухомори їли сирими або пили відвар з сушених грибів.

І. Г. Грегорі:

"Мухомором упиваються і багато інших народів, а особливо, що живуть близько Нарима Остяк. Коли хто з'їсть за одним разом свіжий мухомор, або вип'є узвар з трьох оних, висушених, то після цього прийому, стає спершу балакучий, а потім робиться такий різкий, що співає, скаче, вигукує, складає любовні, мисливські та богатирські пісні, показує незвичайну силу, а після нічого не пам'ятає. Проводячи в такому стані від 12 до 16 годин, наостанок засинає; а як прокинеться, то від сильного виснаження, походить на прибитого, але в голові не відчуває такої тяготи, коли вином напивається, а й після не буває йому від того мухомора ніякої шкоди"

Цікавим етномікологічним дискурсом є ставлення до червоного мухомора у хрисияснтсві. У християнстві немає будь-яких конкретних вказівок щодо грибів, однак традиція не оминула своєю увагою червоний мухомор. Вчений-біблеїст Джон Марко Алегро припустив, що вся римська теологія сходить до вживання мухомора і сексуального культу навколо цієї практики, хоча така теорія і не знайшла багато прихильників за межами етномікологічного наукового співтовариства. Все це, супроводивши численними доказами, він виклав в 1970 році в скандальній книзі «The Sacred Mushroom and the Cross» (Священний гриб і Хрест). Зрозуміло, книга піддалася найширій критиці вчених-теологів, включаючи таких титанів, як сер Годфрі Драйвер (професор семітської філології, Оксфордський університет) та Генрі Чадвік (декан Коледжу Християнської церкви, Оксфорд). Християнський автор Джон Кінг в 1971 році опублікував свою книгу «А Christian View of the Mushroom Myth» (Християнський погляд на грибний міф); зокрема він вказував, що ні червоний мухомор, ні його деревні партнери-симбіонти невідомі на Середньому Сході. У висновку він красиво висловився, що якщо теорія Алегро все-таки вірна, то тоді використання мухоморів є «найретельніше збереженим секретом в історії людства», так як він успішно приховується отцями церкви увесь цей час.

З іншого боку, християнізовані європейці при спробах запозичення практики вживання мухоморів, описувати свої видіння як пекельні та жахливі. Очевидно, що незнайома з християнством людина, не побачила би «під мухоморами» ніякого пекла. В світогляді корінних народів Півночі поняття гріха в християнському розумінні не було, так само було відсутнє уявлення про посмертну відплату. За недотримання різних заборон і табу порушника чекало покарання вже в цьому житті. Поняття ж про покаяння і прощення гріхів не існувало, але була своя розвинена міфологія, яка і обумовлювала особливості мухоморних видінь. Очевидно, що галюцинації кожної людини були б в рамках її релігійних уявлень-світогляду-картини світу.