Червоний

Кольором Лао був червоний. Колір вогню.

Як і всі діти рубедо, діти Червоного Шляху, хлопчик Лао мусив пройти бойову підготовку. Вранішня медитація, біг по колу, спаринги, групові медитації, прибирання Храму, душ, і тільки тоді вони перевдягалися на сніданок. Насичений розпорядок, суворі майстри, дисципліна. Змалечку їм вбивали в голову три закони рубедо: «Ти — ніщо, ти — ніхто, ти — нізвідки».

Звісно, витримували не всі. Були такі, чий вогонь згасав. Учень Лао іноді помічав, як дехто з інших учнів бігав все повільніше, плакав все більше і не тільки вночі, і, врешті-решт, щезав. 

Були такі, чий вогонь спалахував. Учень Лао здригався, коли згадував, як учениця, що спала колись на ліжку біля дверей, напала на майстра Дженя. Вона накричала на нього, він накричав на неї дужче, називаючи жахливими словами. Вона вдарила його тренувальним посохом, від відгамселив її сильніше, залишивши на землі в бруді та крові. Вона підняла руку зі скрюченими пальцями, її палаючий погляд вперся майстрові Дженю в спину. Він зупинився, розвернувся до неї і склав свої руки на грудях. Він так стояв, допоки її рука не опала. Дивився на неї, допоки вона не перетворилася на ніщо.

Кольором Лао був червоний. Колір іржі.

Лао знав три мови, він мав тисячу облич, але жодної особистості. Він міг злітати на будь-яку вежу і бути невидимим навіть за повного місяця. Він рухався тихше, ніж тигр, що крадеться, і м'якше, ніж літній вітерець.

Лао мав ціль. Він мусив дістатися містечка Зеньтяо і вбити майстра нігредо, Чорного Шляху. Цей майстер жив одинаком, але мав охорону, що до нього приставив Імператор. Лао не знав, чому цей майстер мусив померти, але на то була воля Храма, а отже, й Імператора.

Під поглядом Лао залізний замок на вантажному вагоні осипався на землю рудими крихтами. Вбивця причинив за собою двері. Він вже спав, коли зревів альбедо-двигун і потягнув вагони на північ. Через чотири години Лао прокинувся і, після короткої медитації, вистрибнув з вагона на повній швидкості. Вітер підхопив його і поніс в долину, де неподалік від вугільних копалень спало містечко Зеньтяо. Легше за пір'їну фенікса, Лао опустився на дах майстра Чорного Шляху. Він обережно від'єднав черепицю і, за допомогою Червоного Шляху, розширив шпарину між дошками даху.

Лао не знав, чому майстер Чорного Шляху не жив у нігредо-будинку кольору сажі, який тому майже нічого не вартувало створити, а натомість жив у типовому для Третьої Провінції дерев’яному будинку.

Лао зосередився. Його думки сповільнилися. Його серце сповільнилося. Його дихання сповільнилося. Він мало-помалу почав забирати Червоність з повітря спальні майстра нігредо.

Спершу — нічого не змінилося.

Потім — згасла свічка біля ліжка.

Наприкінці — помер майстер Чорного Шляху, чийого імені Лао також не знав.

Кольором Лао був червоний. Колір крові.

Майстер Лао мав багато маленьких помічників. Діти селища Гяокун, що в Шостій Провінції, зустріли його опівдні аж на зупинці альбедо-двигуна. Вони допомогли йому вийти з пасажирського вагона, винесли його пакунок, палицю та капелюха. Довезли в механічній повозці до селища, аж до будинку місцевого старійшини. Майстрові Лао подобалося селище Гяокун. Воно було тихим, привітним, і розташовувалось на березі Океану. Він приїздив сюди кожні три місяці та кожного разу проводив тут по дві ночі, щоби третього півдня знову поїхати.

Кожного разу до майстра Лао приходили хворі з усіх околиць. Хто не міг прийти, того привозили на прийом його маленькі помічники. Майстер Лао хотів знайти собі одного талановитого учня чи ученицю, і тримати його при собі, щоб їх Шляхи перепліталися, як то робили майстри давнини, але поки не знайшов нікого підходящого. Нікого талановитого, хто міг би покинути свій клан, своє поселення, та вирушити в путь з майстром Лао.

Хворих майстер Лао оглядав завжди неспішно. Він заплющував очі та дозволяв своєму Шляхові розвернутися, проникнути всередину пацієнта, знайти місце хвороби. Впоратися з проблемою майстрові Лао допомагали інші маленькі помічники — червоні човники, що бігали кровотоком по своїй важливій справі. Майстер рубедо давав їм нову ціль. Під його контролем вони добігали до місця проблеми та віддавали йому свою Червоність, щоби розірвати хворобу на такі дрібненькі шматочки, що пацієнтові для повного одужання лишалося тільки відлежатись пару днів.

Вранці другого дня старійшина селища Гяокун привітав майстра Лао та подякував за всю проявлену до них працю й турботу. Він сказав майстрові, що все селище погодилося зібрати докупи достатньо грошей, щоб замовити для майстра Лао чудовий новий нігредо-будинок кольору нічного неба, де той зможе зупинитися і жити в свою радість. Майстер Лао подякував і повернувся до хворих, адже він був дуже відданим своїй справі.

Ввечері другого дня майстер Лао зайшов у свій вже нігредо-будинок, а вранці третього дня жителі селища Гяокун, що в Шостій Провінції, побачили, що на місці нового чудового нігредо-будинку був сам лише камінь кольору порожнечі.

І лише ті, хто мав найгостріший зір або особливий хист, могли прочитати напис мовою Імперії Семи Провінцій: «На цьому місці згасла свічка майстра Лао. Ваги його життя було врівноважено».