Чергове провальне політичне вбивство, або операція "Бастилія"

Так, народ. Я нечасто звертаю свою увагу на ті чи інші новини в нашій чудовій державі, а тим більш майже ніколи не говорю про них на цьому каналі, але сьогоднішній напад на якогось важливого чорта з влади наштовхнув мене на деякі роздуми.

Отже, сьогодні зранку, для тих хто не в курсі, відбувся замах на вбивство якогось там радника президента. У всій цій історії особисто мене дуже мало цікавить як ціль, так і її нападник- я, відверто кажучи, про цю людину і не чув до сьогодні, а кому там конче необхідно було її ліквідувати навіть уяви не маю.

Але як колишнього військового і ентузіаста військової історії мене найбільше зацікавила вибрана методологія нападу- відверто аматорська засідка, організована, судячи з усього, однією людиною і реалізована на рівні гопніка Василя з села Кислі Дрищі. Обговорюючи з побратимами загальну картину цієї справи і аналізуючи ситуацію з відкритих джерел, усі ми прийшли до висновку, що такі справи так не робляться. Власне, будь-якій людині, дотичній до військової справи, очевидно, що операція подібного ґатунку, аби мати шанси на успіх, мала б бути організованою геть інакше. Але перед тим як ви, шановні скаути, подібно нам спробуєте провести мисленнєвий експеримент та станете самостійно розробляти теоретичні тактичні плани з ліквідації умовної цілі, поспішу вас розчарувати. У переважній більшості випадків подібні операції, незалежно від рівня підготовки її виконавців, приречені на провал.

Давайте трошечки поговоримо про невдалі атентати та замовні вбивства, якими пестрить військова історія людства, а також про причини цих невдач. І у якості прикладу я пропоную звернутися до досвіду тих, хто гарно знався на подібних операціях- родезійців.

Як всі ми чудово знаємо, у Війні в Буші родезійцям протистояло кілька організацій, найвідомішими з яких були ЗАНЛА та ЗІПРА. Лідери обох рухів були відомими, як би ми зараз сказали, медійними персонами, а організації досить авторитарними за своєю суттю- відповідно варіант з ліквідації лідерів терористів розглядався родезійським військовим керівництвом. Може здатися, що вбивство Роберта Мугабе і Джошуа Нкомо могли б припинити війну- адже без своїх лідерів організації були приречені на розпад. Такої думки притримувалися і деякі родезійські вищі чини. Втім, були серед родезійських генералів і люди, що скептично ставилися до подібних заяв. На прикладі Роберта Мугабе, що 10 років відсидів у родезійській в'язниці, було гарно видно, що та ж ЗАНЛА прекрасно собі існувала і без свого лідера. Та сама ситуація справедлива і щодо Нкомо. На думку скептиків (до якої схиляюся і я), вбивство будь-кого з ватажків терористів призведе лише до того, що на його місце стане хтось з найближчого оточення загиблого, а світова спільнота лише збільшить свій тиск на і без того ізольовану державу. Вбити лідера терористів- не значить відрубати голову драконові. Радше підходить аналогія з гідрою, у якої на місці зрізаної голови виросте кілька нових. Особливо в тому випадку, коли тіло цієї гідри знаходиться не в Замбії чи Мозамбіці, а в Москві, Пекіні, Лондоні та Вашингтоні.

Проте, попри все це, Родезійські Сили Безпеки організовували спроби з ліквідації ключових осіб у терористичних колах. Про одну з таких операцій я вже оповідав у статті про "чорного росіянина", в ході якої спецпризначенцям не вдалося виконати поставлену задачу.

Окрім того рейду, були і інші. До прикладу, однією з задач славнозвісної операції "Дінго" (про яку обов'язково буде окрема стаття, бо вона того варта) була ліквідація Роберта Мугабе, що мав би перебувати на базі, яку атакували родезійці. Доволі очевидно, що попри успіх операції, сам Мугабе не постраждав- бо був не на місці. Але одним з найбільш відомих і показних випадків була, безумовно, операція "Бастилія", яка є просто хрестоматійним прикладом того, як військові спеціалісти підходять до асасинації і наскільки їх підхід може виявитись неефективним.

Одже, 9 лютого 1979 року, під кінець війни, сили ЗІПРА у Родезії вчинили терористичний акт, збивши зенітною ракетою родезійський цивільний пассажирський літак. При падінні літака вижило 18 пасажирів, яких терористи добили вже на землі. Джошуа Нкомо, лідер ЗІПРА, невдовзі визнав відповідальність ЗІПРА за вчинений злочин. Ціллю атаки Нкомо, до речі, визнав спробу вбивства командуючого Родезійських Сил Безпеки- генерала Пітера Уоллса. Невдовзі після цього випадку, терористами з тієї самої організації було збито інший пасажирських літак. Коментуючи цей випадок, людожер Нкомо навіть дозволив собі знущатися над загиблими та відверто посміюватися на цю тему. Родезійці були, м'яко кажучи, розлючені. Наплювавши на будь-які можливі політичні наслідки, Уоллс віддав простий і короткий наказ- Джошуа Нкомо має бути вбитий.

Виконання завдання було покладене на плечі родезійської еліти- диверсантів САС. На початку квітня було розпочато підготовку і розробку операції. Як і завжди, родезійський план був максимально нахабним і за рівнем своєї сміливості межував з божевіллям: ліквідувати Нкомо планувалося прямо у нього вдома: у резиденції в центрі столиці Замбії, усього у кількастах метрах від резиденції президента цієї країни- Кеннета Каунди. Резиденція Нкомо, що раніше служила домом прем'єр-міністру Замбії, була відома як "Дім Зімбабве". Самим фактом свого існування він викликав у родезійців невдоволення, і цьому невдоволенню було вирішено покласти край.

За планом командування, група з 42 бійців на семи автомобілях "Ленд Ровер", буде перекинута до Замбії човнами. Транспорт САСівців пофарбували у кольори замбійської армії, бійців планувалося замаскувати під замбійських солдатів: для цього вони, як завжди, пофарбували обличчя у чорний, озброїлися радянською зброєю та вдягнули ворожу форму. Усі дороги до столиці Замбії, Лусаки, були перевірені літаком-розвідником з повітря. САСівцям були відомі усі ворожі КПП, маршрут був підібраний таким чином, аби оминати населені пункти та ворожі бази, а саму операцію планувалося провести вночі. Найбільшою проблемою по дорозі до цілі був міст через річку Кафуе, яку за даними розвідки охороняли замбійські військові, при чому з обох боків. Втім, родезійці були налаштовані максимально серйозно: у разі необхідності САСівці отримали дозвіл прориватися через міст силою.

Після двох тижнів підготовки, родезійська розвідка підтвердила, що Нкомо повернувся до Лусаки. Операція розпочалася 14 квітня.

Комерційним паромом бійців разом з їх спорядженням та автомобілями, було перекинуло на дикий пляж на озері Каріба. Колона без пригод почала рух, щоправда, дорога, яка була обрана для об'їзду постів замбійської армії, виявилася майже непрохідною. "Ленд Ровери" їхали надзвичайно повільно, а один з автомобілів застряг у болоті настільки сильно, що його довелося кинути. В решті решт, відстаючи від плану на дві години, вже пізно уночі, колона наблизилася до того самого мосту через Кафуе. Бійці, очікуючи найгіршого розвитку подій, приготувалися до бою. Втім, на здивування САСівців, замість серйозного загону охорони на мосту вони зустріли єдиного сонного вартового, який просто махнув рукою, пропускаючи колону.

Близько 3 години ночі, колона з шести Ленд Роверів під'їхала до воріт резиденції. Диверсанти діяли швидко і жорстко: головна машина просто-таки протаранила ворота і позашляховики заїхали на територію, відкривши вогонь по усім, кого побачили всередині. Попри те, що охоронці виявилися дисциплінованими і вишколеними вояками, в результаті короткого бою більшість з них було вбито вже в перші хвилини стрілянини. Вогневі позиції в будинку було подавлено вогнем гранатометів та кулеметів. САСівці приступили до зачистки: вони пройшли кімнату за кімнатою, вбивши всіх, кого зустріли всередині. Проте, дуже швидко спецпризначенці зрозуміли, що серед загиблих не було головної цілі нападу. Джошуа Нкомо не було в будинку.

Родезійці підпалили "Дім Зімбабве" і вирішили приступити до другорядної цілі: зовсім поруч знаходився так званий "Дім Свободи"- головний штаб ЗІПРА. На думку командира, якщо хто на території і міг вижити то він, безумовно, відступив саме туди. Колона вирушила до "Дому Свободи", перебила його охоронців (як ЗІПРІвців, так і замбійських солдатів), розстріляла його з гранатометів і підпалила. САСівці, що брали участь в рейді, пізніше клялися: в ту ніч ніхто з тих, хто був у обох будівлях, не вижив.

Колона САС покинула місто о 5-тій ранку. У тотальному хаосі ані ЗІПРА, ані армія не змогли організувати диверсантам адекватного супротиву. Замбійське керівництво вважало, що диверсанти прибули в Лусаку парашутами і роздобули автомобілі вже в місті, а тому намагалися спішно організувати пошукову діяльність в межах міста. До того моменту, звичайно, родезійці вже покинули місто. Троє спецпризначенців було поранено в бою, але їм вдалося успішно прорватися через міст та вирушити до берегу Каріби, звідки їх було евакуйовано.

Попри, безумовно, професійні дії родезійців, головної мети виконано не було. Чергова спроба ліквідувати одну з ключових осіб терористичного руху провалилася. Сам Нкомо пізніше стверджував, що в ніч нападу був вдома і йому вдалося покинути приміщення через вікно у задній частині будинку. Бійці САС, своєю чергою, були категоричними у своїх заявах: "Ніхто не покинув будівлю живим після початку атаки".

Після розбору польотів, родезійцям стало очевидно, що вдома Нкомо в ту ніч не було. І штаб, звичайно, міг би все звалити на черговий прикрий збіг обставин, або ж на те, що розвідка прогадала зі своєю оцінкою ситуації, але самі слова лідера ЗІПРА викликали чимало підозр. Якщо Нкомо в ніч на 14 квітня не було вдома, навіщо він стверджує, що був? Окрім того, відсутність цілі нападу там, де вона мала б бути, стало справжнім прокляттям родезійців: мало не кожна операція САС подібного гатунку завершувалася саме таким чином. Кожен раз, коли САСівці, Скаути Селуса або ж RLI мали на меті вбити Мугабе, Нкомо або будь-кого іншого, їх просто-таки не опинялося на місці. І хоча версія з тим, що хтось "зливав" деталі операції їх цілям була на поверхні, родезійська розвідка повністю відкидала ймовірність наявності комуністичного крота в родезійських штабах. Як виявилося через 30 років, подібні заяви не були безпідставними: в родезійському керівництві і правда не було шпигунів комуністів. Натомість були шпигуни британські. І один з них, на ім'я Кен Флауер, очолював родезійську розвідку.

Але історію Флауера ми розглянемо іншим разом. Сьогодні все ж хочеться трохи поговорити саме про те, чому спроби з ліквідації тих чи інших діячів дуже часто завершуються провалом та й самі по собі мають дуже мало сенсу. Попри те, що ліквідація всього однієї людини виглядає задачею досить простою, вона нею не є. Як показує практика, навіть такій організації, як Родезійські Сили Безпеки виявилося не під силу врахувати всіх можливих факторів. Дуже часто спроби ліквідації когось армійськими методами нагадують спробу застрелити комаря з помпової рушниці: у комахи завжди є шанс уникнути смерті.

Проте не поспішайте звинувачувати родезійців у занадто прямолінійному підході до справи: ті ж самі ЦРУ США, як ви чудово знаєте, попри всі свої можливості так і не зуміли ліквідувати Кастро.

Світова практика демонструє, що успішні вбивства є радше винятком з правила, аніж правилом. Навіть найвідоміше політичне вбивство в історії- напад на такого собі Франца Фердинанда- є результатом радше збігу обставин, аніж чіткого планування.

Схоже, що все ж людська доля повна несподіванок. І дуже часто саме збіг обставин має набагато більше значення, аніж підготовка і реалізація найбільш геніальних і продуманих планів асасинів.

А на рахунок сьогоднішніх подій під Києвом.... Скажу лише, що атентати, як ми бачимо, робляться геть інакше. І той "напад", що ми бачили сьогодні, був приречений на провал з самого початку. Навіщо ж робити його саме так, як ми бачили- думайте, як завше, самі.