Частина перша 2

Іспит

Команда не гаяла часу. Вони пройшли внутрішнім подвір’ям, оминаючи кинуті речі, залишки барикад і розкидані уламки. Сторожових не було — або втекли, або причаїлись. Головна вежа стояла на протилежному боці замку, трохи втоплена в масив, з вузьким входом у бічній арці.

Енас ішов першим. Тессера, все ще кульгаючи, тримався зліва. За ними — Дуо, Пенте й Тріа.

Всередині було темно, вогнів не залишилось. Сходи — вузькі, стрімкі, але чисті. Без пасток, без охорони. Вони піднімались мовчки, лише чути було ритмічне цокання їхніх кроків по каменю.

Верхній зал виявився порожнім. Пил на підлозі, порожні полиці, залишки старих карт на стіні, круглий п’єдестал по центру. Але головне — одна кімната, одні двері, три вікна, товсті стіни. Ідеально для утримання позиції.

– Сюди, – коротко сказав Енас. – Закріплюємось.

Дуо одразу почав формувати барикаду з каменю — зсередини, без зайвого шуму. Спочатку клини, потім невисокий підйом перед входом. З кімнати стало видно лише вузьку щілину.

Тріа присіла на коліно, притисла долоню до підлоги. Волога зібралася в швах між камінням, просякла глибше — там, де її не буде видно. Якщо хтось зайде — вона це відчує.

Пенте перевірила ауру. Світло вже було слабке, але стабільне. Вона притисла долоню до амулета й закріпила потік.

Тессера підійшов до вікна. Присів, розгорнув цвяхи, виставив їх перед собою, як завжди. Його погляд ковзав по внутрішньому двору.

– На подвір’ї хтось є. Але поки не рухаються в наш бік.

– Піднімуться, – тихо сказав Енас. – Питання часу.

Вежа стояла тихо. Всередині — тільки кроки, дихання, шурхіт підлоги. Зовні — щільна тиша. Але Тессера бачив: біля воріт зібралися. Шестеро, можливо семеро. Тіні метушились у дворі під мурами.

– Йдуть, – сказав він.

– В замку? – уточнив Енас.

– Ні. Внизу, під стінами. Поки збираються.

Пенте обвела поглядом кімнату. Амулет на шиї пульсував рівно, без сплесків. Аура ще тримається. Вона відійшла до дверей, торкнулась барикади. Камінь — міцний. Робота Дуо.

Тріа сіла навпроти входу, вологі сліди в її пальцях повільно тягнулися швами підлоги — ледь помітні, холодні. Якщо хтось спробує прорватись, вона відчує ще до того, як відчиняться двері.

– Чекають під стінами? – запитала Пенте.

– Так, – відповів Тессера. – Відновлюють сили. Може, підтягують ще когось. Може, просто не впевнені.

Кілька хвилин стояла напруга. Потім з двору долинув голос — гучний, рівний:

– Орден Пегаса. Ви в меншості. Віддайте вежу — і підете своїм шляхом. Без зайвих втрат.

Енас навіть не підійшов до вікна.

– Ні, – просто сказав він.

– Ми все одно заберемо її, – відповів той самий голос. – Питання в тому, скількох втратите ви.

Ніхто з п’ятірки не озвався.

– Вогняна стріла вже в рукаві, – пробурмотів Дуо. – Можеш повторити ще раз, і я відповім.

Знизу почулись накази, хтось крикнув "щит ліворуч", далі коротке: "вибивати".

Тессера зрушив плечем. Цвяхи лежали поруч. Він підняв один.

– Починається, – сказав він тихо.

Енас став посеред кімнати, вільна рука впиралася в посох.

– Готуємось. Не пропускаємо жодного.

Двері здригнулись. Раз. Потім іще. Пил посипався зі стелі. Тріа не ворухнулась — сиділа навпочіпки, долоні притиснуті до підлоги. Волога вже розтеклась рівномірно, ледь відчутна, але жива.

Третій удар був сильніший. Камінь Дуо витримав, але тріснув у лівому куті. Він відступив на крок, підняв руки й сконцентрувався. Плиту потягнуло зсередини, поверхня загула.

– Ще один удар — і підуть, – кинув він. – Тримайте.

Пенте активувала ауру. Світло з амулета згустилось навколо них, утворюючи щільне півколо. Тепер навіть дрібні уламки не пройшли б.

Удар — сильний. Кам’яний клин тріснув, шмат частини барикади впав усередину. З-за нього одразу ж кинулись перші.

Тессера був першим. Посох різко пішов убік — і в повітрі розкрутився обруч вітру. Він ударив по ногах першого мага, збив другого з траєкторії. Третій встиг проскочити — і натрапив на пастку.

Тріа зімкнула долоні — і з-під підлоги вдарив стовп вологи з парою. Той обпік шкіру й відкинув нападника до стіни. Від удару зламалось кріплення дверей — і все відразу стало відкритим.

Летіла стріла. Енас зреагував на звук — підняв руку, вдарив коротким вогняним зарядом, стріла згоріла в повітрі. Потім кинувся вперед, пробив наступника вогняним зарядом прямо в груди. Той відступив, ковтаючи повітря.

Ззаду хтось намагався обійти — Пенте побачила. Вона перекинула ауру вперед, згущуючи щит. Маг ударив закляттям у центр — спалахнув світло, енергія розлетілась убік, без шкоди.

Дуо тим часом підтягнув уламки до дверей, не даючи ворогам зайти новою хвилею. Зчепив каміння на ходу, зібравши новий бар’єр.

Тессера, вколінку біля вікна, кинув ще один обруч. Металеві предмети заскреготіли по підлозі — цвяхи вдарили в чоботи мага, який проривався знизу. Той перечепився, впав.

Тріа здійняла стіну з пари, огорнувши вхід. Всередині стало вогко й гаряче. Нападники зупинились — далі йти стало небезпечно.

Один із нападників відійшов назад у прохід. За ним — другий. Третій озирнувся, мовчки махнув рукою, і решта подалась услід.

За пів хвилини вхід був порожній.

Каміння під ногами ще парувало, на підлозі лишився тонкий шар вологи. Барикада трималась. Тріа сиділа навпочіпки, не зводячи рук з каменю. Пенте досі тримала ауру, хоч світіння вже слабшало. Енас не рухався — тільки посох лишався напоготові.

Тессера стояв біля вікна. Він дивився вниз, мовчки. Потім нарешті відвів очі, зробив крок назад і сперся на стіну.

– Відступили, – сказав він. – Поки що.

Фортеця затихла поступово. Битва, що ще кілька годин тому вирувала на її стінах, тепер була лише спогадом, який згасав разом із денним світлом. На кам'яному подвір'ї лишилися тільки сліди стихійних заклять — чорні плями обгорілої землі, осколки льоду, мокрі ділянки, які не встигли висохнути.

Першим, як завжди, взяв контроль Енас. Він методично обходив укріплення, уважно перевіряючи стан стін та воріт. Час від часу він торкався каміння долонею, немов відчуваючи, чи витримають ці мури ще один удар, якщо той прийде.

Тріа присіла біля входу до головної вежі. Заплющивши очі, вона поклала долоні на холодні плити. Її пальці ледь помітно засвітились блакитним — вона перевіряла залишки магії навколо. Волога під її пальцями збиралася і танула, видаючи присутність чужих заклять.

Пенте стояла осторонь. Трималась прямо, спокійно й без зайвих слів лікувала дрібні поранення, що залишила битва. Невеликі порізи, опіки, садна — ніби нічого серйозного, та вона вперто наполягла перевірити всіх. Її пальці м’яко світилися цілющим теплом, торкаючись шкіри друзів.

Тессера мовчки завершував черговий обхід по периметру. Його постать ковзала в тіні стін, і лише іноді лунав тихий шелест кроків. Він ніби зливався з оточенням, уважно слухаючи кожен шурхіт, кожен порух нічного повітря.

Дуо зосереджено працював біля воріт. Він притискав руки до землі, витягаючи з глибини твердий ґрунт і підіймаючи його щільним захисним насипом, зміцнюючи найслабшу ділянку перед входом.

Робив це він без нарікань, хоча на його лобі виступали краплі поту, а пальці іноді тремтіли від напруги.

На верхній стіні, біля зубців, стояла на варті Тріа, яка вже закінчила перевірку залишків магії. Вона уважно вдивлялася в сутінки, не дозволяючи собі розслабитись. Герої змінювались поступово, чітко дотримуючись порядку чергування. Спокій був ілюзією, і вони це добре розуміли.

Пізніше, коли більшість робіт уже були завершені й герої зібралися біля входу до головної вежі, Дуо нарешті сів, притулившись до стіни. Він витягнув невеличкий нотатник, швидко погортав сторінки з правилами та нормами іспиту, зробив кілька коротких записів і підвів погляд на Енаса.

— Слухай, Енасе, я тут трохи подумав, — почав він неголосно, але чітко. — Насправді ситуація зараз доволі проста.

Енас зупинився, уважно дивлячись на Дуо. Він не відповів нічого, тільки коротко кивнув, даючи зрозуміти, що слухає.

— Дивись, — продовжив Дуо, постукуючи пальцем по нотатнику, — всього десять команд. Із них п’ять, скоріш за все, уже зайняли фортеці. Їм нема сенсу залишати свої точки.

Енас знову кивнув:

— Логічно. Далі?

— Грифони, яких ми зустріли в таборі, вибиті. Там тільки двоє лишилося, вони вже не загроза. Гідра сьогодні серйозно отримала, більшість їхньої команди вичерпала ресурси й сильно ослаблена. Вони не скоро оговтаються. Лицарі Стихій після провалу свого штурму втратили дуже багато мани й сили. Їм треба щонайменше доба на відновлення.

Дуо зробив коротку паузу, немов даючи співрозмовнику можливість перетравити інформацію, потім продовжив:

— Таким чином, залишається лише дві активні команди, які теоретично могли б рухатись по локації. Але, подумай сам: чи захочуть вони прийти сюди, у фортецю, де вже відбулось чотиристороннє зіткнення? Тут і Грифони були, й Гідра, і Лицарі, і ми. Вони не ризикнуть сунутись туди, де вже всі вибили один одного.

Енас деякий час уважно дивився на Дуо, потім повільно видихнув і погодився:

— Тобто, ти хочеш сказати, що зараз наша фортеця — найнадійніша точка серед усіх можливих?

— Саме так, — Дуо закрив нотатник і сховав його до кишені. — Це не метафора і не пафос. Це проста арифметика. Ми зараз там, де треба.

Енас, очевидно задоволений аналізом, кивнув, повернувся і пішов до інших — поділитись коротким висновком Дуо.

Тим часом на стіні, змінюючи Трію, заступив на варту Тессера. Він мовчки став на позицію, вслухаючись у далекі звуки лісу й очікуючи ночі, яка обіцяла бути спокійною. Принаймні на цю мить.

Тим часом на стіну, змінивши Трію, піднявся Тессера. Він став до зубців, пильно вдивляючись у темряву. Ліс навколо фортеці занурився в тишу, але Тессера знав, що розслаблятися зарано. Він відчував, як втома поступово охоплює тіло, але напруженість думок тримала його на сторожі.

Час минав повільно, ніби тягнувся разом із сутінками. Нарешті, коли ніч повністю накрила навколишні землі густою темрявою, Тессера помітив щось дивне. На краю лісу з'явився рух — нечіткі тіні, що обережно наближалися до фортеці. Він миттєво напружився, схопивши свій посох міцніше.

— Увага! — його голос пролунав чітко, але неголосно, достатньо, щоб інші миттєво прокинулися.

Унизу на подвір’ї Енас та Дуо одразу зайняли позиції. Тріа й Пенте теж підхопилися, напружено прислухаючись до нічних звуків.

— Що бачиш? — тихо запитав Енас, підходячи до стіни.

— Двоє людей, — коротко відповів Тессера, не зводячи очей із лінії дерев. — Ідуть повільно, не ховаючись.

Усі замовкли, чекаючи. З лісу справді вийшли дві постаті. Вони рухалися обережно, тримаючи руки трохи піднятими, демонструючи, що не мають агресивних намірів. Коли вони підійшли ближче, стало зрозуміло, що це саме ті маги, яких герої вже бачили кілька днів тому біля нічного вогнища — останні двоє з п’ятірки Грифонів.

Першим озвався старший із прибулих — його голос звучав спокійно й без поспіху:

— Ми не шукаємо бою. Наша команда розпалась. Ми втратили фортецю й шанс здати цей іспит, але не втратили гідності. Дозвольте нам просто перебути ніч.

Герої обмінялися короткими поглядами. Енас вагався лише мить, після чого кивнув, але зупинив себе, повернувшись до Дуо:

— Це не заборонено правилами? Ми точно не втратимо контроль?

Дуо похмуро дістав нотатник з кишені й почав швидко переглядати записи правил та норм. Інші мовчки чекали, поки він шукав відповідь. Зрештою Дуо зітхнув:

— Нічого такого тут немає. Правила дозволяють приймати нейтральних магів, якщо вони не втручаються в оборону фортеці й не допомагають у її утриманні.

Енас знову кивнув і поглянув у бік двох прибулих магів.

— Зачекайте трохи, — спокійно промовив він. — Нам треба остаточно все перевірити.

Прибульці без заперечень сіли неподалік під деревом. Поки герої ще вагались, молодший з двох прибулих втомлено сперся плечем на стовбур дерева, а старший після короткої паузи сперся спиною на дерево, заплющив очі й тихо заспівав. Він співав так, ніби нікого не було поруч, — не демонструючи свій голос, не стараючись справити враження. Просто спів для себе й товариша, в якому відчувалась щира втома і водночас глибока, спокійна сила. Молодший слухав його мовчки, дивлячись десь углиб ночі.

Тим часом Тессера підійшов до них з боку фортеці. Він зупинився неподалік, кілька секунд мовчки слухаючи спів старшого мага. Коли той замовк, Тессера сказав неголосно, але щиро:

— Гарний у тебе голос. Ми перевірили правила — можете зайти. Лишайтеся на ніч у фортеці, але пам’ятайте, що не можете брати участі в обороні чи допомагати нам захищати позицію. Це дуже важливо.

Двоє магів підвелися. Старший кивнув, дякуючи:

— Ми розуміємо й приймаємо умови. Дякую за довіру.

Тессера жестом запросив їх іти слідом за ним, проводячи гостей до фортеці. Він відчував, що це рішення правильне, хоча до цього моменту він навіть не знав їхніх імен. Та чомусь саме цей тихий, ненав’язливий спів переконав його остаточно.

Коли гості ввійшли у фортецю, герої зустріли їх із мовчазною настороженістю. Тессера привів їх у внутрішній двір, де біля стін уже були розкладені похідні ковдри. Старший з гостей кивнув із вдячністю, молодший тихо став поруч, ніби чекаючи дозволу зробити бодай якийсь зайвий рух.

Енас, який слідкував за всім трохи осторонь, підійшов ближче й тихо сказав:

— Ви можете розташуватися тут. Ми не хочемо створювати зайвої напруги, просто дотримуйтеся наших умов і не втручайтесь в оборону.

Старший із двох гостей уважно глянув на нього і відповів із легким кивком голови:

— Розуміємо й приймаємо. Дякуємо, що довірилися.

Вони сіли біля стіни. Молодший дістав із сумки пляшку з водою, зробив кілька коротких ковтків і простягнув пляшку старшому. Вони обоє мовчали, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги.

Минуло кілька хвилин у напруженому мовчанні, аж поки Дуо, помітивши цю незручність, не підійшов трохи ближче й тихо спитав:

— А з вашими товаришами що сталося? Чому ви опинилися лише вдвох?

Старший коротко поглянув на нього, замислився на мить і відповів, зберігаючи гідність і спокій у голосі:

— Нашу фортецю атакувала Гідра. Бій був важким, троє наших товаришів вирішили відступити, вважаючи, що далі оборонятись немає сенсу. Ми ж залишилися, але, звісно, не змогли втримати позицію.

— Це гідний вчинок, — раптом сказав Енас, який уважно слухав їхню розмову. — Залишитися попри очевидну поразку — це заслуговує поваги.

Гості мовчки схилили голови, приймаючи ці слова. Атмосфера стала трохи легшою, наче перша стіна недовіри між героями та гостями почала зникати.

За мить Енас, наче щось усвідомивши, додав:

— До речі, ми досі не знаємо, як вас звуть.

Гості переглянулись між собою. Старший легенько усміхнувся, трохи кивнувши головою:

— Вибачте. Мене звати Симон. Це Марк, мій кузен.

Герої кивнули у відповідь.

— Енас, — коротко представився Енас. — Дуо, — кинув другий маг, піднявши руку. — Тріа, — додала дівчина, трохи привітніше. — Пенте, — лаконічно представилась Пенте. — А Тессера зараз на варті, — завершив Енас. — Думаю, з ним ви вже трохи знайомі.

Всі ще раз кивнули один одному, й атмосфера нарешті стала простішою, майже дружньою.

Помітивши це, Симон трохи нерішуче встав і звернувся до Енаса:

— Дозвольте мені ненадовго залишити вас. Під час нашого відступу я змушений був залишити тут дещо дуже важливе для мене. Хотів би перевірити, чи ця річ ще тут.

— Я також тоді піду гляну, — тихо додав Марк, піднімаючись услід за кузеном. — Ми не встигли забрати наші речі, може, щось іще залишилося.

Енас уважно поглянув їм в очі. Він бачив, що ці двоє говорять щиро, що в їхніх очах немає ні хитрості, ні таємних намірів. І він коротко кивнув:

— Добре. Тільки недовго. Ми чекатимемо тут.

Симон і Марк мовчки зникли за дверима внутрішньої частини фортеці. П’ятеро героїв залишилися чекати, відчуваючи легке зацікавлення і разом з тим остаточне полегшення, ніби це рішення, хай і просте, було важливим кроком до чогось більшого.

Незабаром, крізь напіввідчинені двері пролунав голос Симона, в якому відчувалось щось близьке до радості й навіть полегшення:

— Знайшов! Я знайшов її!

Герої озирнулися в бік голосу, зацікавлено чекаючи, що саме викликало у Симона таке явне полегшення.

За мить Симон повернувся до кімнати, несучи у руках стару ліру. На його обличчі була легка, щира усмішка, а очі світилися спокоєм. Він ніби не помічав, що увага всіх прикута до нього, й тихо сказав, звертаючись до всіх і водночас ні до кого конкретно:

— Я думав, що втратив її назавжди. Це сімейна річ, я не міг би залишити її тут.

Марк, який зайшов слідом за Симоном, опустив важкий мішок на підлогу й задоволено зітхнув:

— І мої припаси вціліли. Чесно кажучи, не думав, що зможу скористатися ними саме в такій компанії.

Пенте зацікавлено поглянула на мішок, а Дуо вже встиг запитати:

— Це що там у тебе?

— Провізія, — пояснив Марк, починаючи розв’язувати мішок. — Я ще до іспиту домовився з місцевими селянами, щоб вони допомогли з продуктами. Заховав усе тут, у погребі. Про всяк випадок.

Тріа не стримала легкої усмішки, а Енас із неприхованою цікавістю запитав:

— То ти готуватимеш вечерю?

Марк знизав плечима, злегка усміхнувшись:

— Якщо не заперечуєте, то я б узяв це на себе. Це моє улюблене заняття, коли є нагода.

Симон, поки Марк готував вечерю, тихо присів осторонь і почав неквапом налаштовувати свою ліру. Його рухи були спокійні, обережні й точні, а коли він торкнувся струн, кімнату наповнили легкі, ненав’язливі звуки.

Марк готував страву майстерно й впевнено, як людина, що звикла до цього. Поступово приміщення наповнилось приємним ароматом спецій та теплою атмосферою, якої давно бракувало всім.

Коли вечеря була готова, усі сіли разом. Герої швидко відчули різницю між звичною похідною кашею та справжньою, добре приготованою їжею, яку Марк вміло розклав перед ними.

— Як тобі вдалося організувати все це заздалегідь? — зацікавлено запитала Тріа, уважно дивлячись на Марка.

Той коротко усміхнувся й відповів:

— Я завжди вважав, що навіть у найскладніших умовах можна знайти трохи комфорту. Заздалегідь домовився з селянами, які мешкають неподалік. Вони допомогли мені доставити сюди продукти, а я сховав їх у погребі. Думав, що це буде потрібно моїй команді, але виявилося трохи інакше. Втім, це навіть краще.

Симон тим часом тихо награвав на лірі, не перериваючи розмову, а лише доповнюючи її мелодією. Він грав зовсім не демонстративно, ніби й не чекаючи, що його слухатимуть. Просто створював фон, який робив атмосферу теплою і майже домашньою.

Навіть під час вечері хтось із п’ятірки завжди залишався на варті. Цього разу на стіну заступила Пенте. Вона уважно вдивлялась у ніч, пильнуючи околиці фортеці, поки її друзі вперше за довгий час могли дозволити собі короткий, але справжній перепочинок.

Зранку хтось із п’ятірки прокинувся першим, хтось ще чергував. Чергування не припинялося, режим був дотриманий.

На підході з’явилися троє наглядачів Академії. Вони зайшли без слів, оглянули двір, перевірили склад команди, стан вежі, зовнішні ознаки бою.

— Фортеця утримана, — констатував старший з них. — Команда в повному складі. Правила не порушено. Оборона підтверджена.

Він звернув увагу на двох магів, що стояли осторонь.

— Вони не з вашої п’ятірки?

Енас відповів:

— Ні. Їхня команда розпалась. Ми впустили їх після перевірки правил. У обороні участі не брали.

Наглядач коротко кивнув.

— Формально вони іспит не проходять. Але їхню гідність буде відзначено.

Після перевірки один із наглядачів зачитав висновок:

— Команді зараховано повний контроль фортеці. Додатково — бали за стратегічну витримку, ефективний розподіл ролей і дотримання етичних норм.