Частина перша 1

Іспит

Ніч огортала ліс прохолодним серпанком, розтікаючись навколо дерев, немов м’яка шовкова тканина. Тонкий серп місяця ледве пробивався крізь густу запону хмар, кидаючи бліде сріблясте сяйво на верхівки дерев. Лише багаття, розведене посеред невеликої галявини, дарувало трохи тепла й розсіювало навколишню пітьму, створюючи навколо магів безпечний острівець світла.

П’ятеро молодих магів сиділи біля вогню, кожен заглиблений у власні думки. Їхні тіла світилися м’яким, майже непомітним сяйвом залишкової магічної енергії — наслідок важкого дня, повного боротьби й маневрів.

Енас сидів найближче до вогню, його постать чітко окреслювалася в мерехтінні полум’я. Він був зосереджений, його темні очі відбивали спокійну впевненість, хоча глибоко всередині ховалася напруга. Його дід — легендарний маг Ордену Титана — завжди казав: «Вогонь — це серце битви». Сьогодні ж цей вогонь був радше нагадуванням про те, наскільки тонкою може бути межа між теплом і руйнуванням.

– Ми могли б уникнути тієї халепи на мосту, – порушив тишу Дуо, ліниво простягаючи ноги біля вогню. Його голос лунав із характерною ноткою невдоволення, яка часто звучала в його словах. Він тримав у руці шматок хліба, ніби розмірковуючи, чи вартий він взагалі того, щоб його їсти. – Коли ти, Енасе, вирішив знову зіграти героя, ми мало не спустошили весь запас мани на цих… як їх називала Тріа?

– Маноп’явки, – злегка посміхнулася Тріа, її світло-каштанове волосся переливалося золотом у відблисках вогню. Вона виглядала втомленою, але її спокійний голос заспокоював Тессеру. – Якби не Енас, ми втратили б не тільки ману, а й припаси в тому болоті. Чи ти забув?

– Не забув, але міг би обійтися без драматичних ефектів, – буркнув Дуо й відкусив шматок хліба, зітхаючи з неприхованим роздратуванням.

Тессера слухав їхній діалог мовчки, вдивляючись у полум’я. Він відчував: за словами друзів ховався страх і напруга: страх перед невідомим, сумніви у власних силах. Він і сам відчував ті ж емоції. Іспит був не просто перевіркою їхніх здібностей, а випробуванням їхньої єдності.

– Нам слід діяти розумніше, – нарешті сказав Тессера, його голос був тихий, але чіткий. – Завтра на нас чекають не тільки магічні істоти, а й інші команди. Вони будуть готові не гірше за нас.

Пенте, яка весь цей час гралася маленькою блискучою дрібничкою, кинула її в повітря й зловила, ледь помітно піднявши брову:

– То що, взагалі не варто було брати участь? Може, варто було дозволити Ордену Грифона отримати перевагу й перемогти без боротьби?

Її слова пролунали різко, але за цією різкістю ховалася турбота. Пенте не могла дозволити, щоб її команда здалася без бою, адже це означало б втратити не лише престиж, а й віру в себе.

– У нас є ніч, щоб все обдумати, – втрутився Енас, рішуче підводячись на ноги й спираючись на посох. – Ми не змогли захопити точку сьогодні, тому завтра не маємо права на помилку.

Дуо пирхнув і змовчав. Він не погоджувався з планом, але знав — сперечатись зараз дарма.

Раптом у темряві почулося шарудіння, і всі миттєво насторожилися. Тессера, зосереджений на відчутті магії навколо, першим сказав:

– Хтось наближається.

Миттєво команда підхопила посохи, готові до бою. Але замість ворогів із темряви вийшли двоє молодих магів із іншої команди, їхні плащі були в бруді й листі, обличчя виснажені.

– Мир, – сказав один з них, піднімаючи руки в жесті миру. – Ми просто шукаємо місце для ночівлі.

Енас глянув на своїх товаришів, відчуваючи їхні погляди на собі. Рішення лежало на його плечах, але він не міг прийняти його самостійно.

– Вирішуймо разом, – промовив він, розуміючи, що це перше справжнє випробування для їхньої єдності.

Тессера уважно вдивлявся у двох магів, які стояли перед ними. Вони виглядали втомленими та наляканими. Він перевів погляд на Енаса, чекаючи його рішення.

– Ми не воюємо з тими, хто не хоче бою, – твердо сказав Енас, кивнувши магам. – Можете залишитися тут, але тримайте дистанцію.

Дуо кинув на Енаса невдоволений погляд, але промовчав. Він знав, що суперечка зараз не допоможе, хоч і не був у захваті від цього рішення.

– Дякуємо, – сказав старший із магів, опускаючись на землю трохи віддалік. – Нас вибили з нашої точки. Орден Гідри дуже агресивний цього разу.

При згадці про Орден Гідри Пенте напружилася. Її обличчя стало серйозним.

– Це проблема, – сказала вона, вдивляючись у темряву. – Якщо Гідра поруч, нам треба бути готовими.

– Гідра завжди готова нападати першою, – тихо промовила Тріа, нахилившись ближче до вогню, ніби шукаючи в ньому відповідь на свої думки.

Енас зробив крок до вогню, коротко кинувши погляд на втомлені обличчя друзів.

– Нам треба придумати, як завтра дістатися до замку, – почав він, уважно оглянувши кожного. – Стіни там високі, і ворота напевно вже під контролем іншої команди.

– Якщо стіни такі високі, може, я зроблю насип? – втрутився Дуо, сідаючи пряміше. – Так ми зможемо дістатися до верху, не привертаючи зайвої уваги.

Енас задумався, оглянувши землю навколо.

– Ґрунт має бути твердим, – зазначив він. – Ти зможеш зробити достатньо міцний схил, щоб ми швидко піднялися?

Дуо кивнув:

– Якщо почну віддалено, десь від лісу, це займе кілька хвилин, але повинно спрацювати.

– Тоді вирішено, – погодився Енас. – Тессеро, ти береш перше чергування, стеж за тим, щоб ніхто не наблизився з боку замку. Нам треба бути впевненими, що нас не помітять передчасно.

Тессера мовчки кивнув, стискаючи в руці маленький срібний символ Пегаса для впевненості.

Дуо, задоволений тим, що його ідею прийняли, знову влаштувався біля вогню, заплющивши очі.

Тріа перевірила запаси води, Пенте — мани. Вони хотіли впевнитися, що все під рукою. Пенте коротко кивнула Енасу, вказуючи, що вони готові.

Енас ще раз оглянув групу й повільно сів, дозволяючи собі трохи розслабитися. План був простим і зрозумілим. Навколо стало тихо, лише потріскування вогню нагадувало, що попереду ще багато роботи.

Поступово розмови стихли, а ніч знову накрила галявину густою тишею. Лише потріскування дров у вогні нагадувало, що небезпека завжди поруч, готова нагадати про себе у будь-який момент.

Перші промені сонця ковзнули поміж дерев, торкаючись облич сплячих магів. Хтось щільніше закутався в плащ, хтось уже прокидався — рухом очей, легким вдихом, неспокійним ворушінням пальців. Над галявиною стояла ранкова волога, і дим від згаслого вогнища ліниво стелився в різні боки.

Енас сидів біля згарища ще до світанку. Він уже звик прокидатись першим — прокидатись і слухати. Чи все ще спокійно. Чи хтось іде. Чи хтось уже не спить.

Першими заговорили гості. Обидва — стомлені, але зібрані. Старший підійшов ближче, зупинившись, не переступаючи уявної межі між їхнім колом і простором довіри.

– Якщо дозволите, ми приєднаємось до розвідки. – Голос був обережний, не надто гучний. – У нас теж рахунки з Гідрою.

Енас мовчки кивнув. Пенте, яка саме пригладжувала волосся й зашпилювала його срібною застібкою, глянула на нього, але нічого не сказала.

Вони зібрали табір швидко: жодного попелу, жодного клаптя тканини, жодної ознаки присутності. Навіть трава під ковдрами була обережно розгладжена.

Тессера йшов попереду, очі уважно ковзали по кожному корінню, по кожному шелесту. Він не розмовляв, лиш спостерігав.

Дуо тримався трохи позаду. Зупинившись біля виритого кротом горбка, він нахилився, притиснув долоню до землі.

– Твердий, – коротко сказав він, коли підвівся. – Якщо буде потрібно — зроблю.

Енас лише кивнув.

Позаду, трохи осторонь, ішли Тріа й Пенте. Першу тримала мовчазна зосередженість, другу — тиха напруга. Її рука вже лежала на амулеті з емблемою Гекатонхейра, ще не активована, але готова. Їй завжди важко давалося чекання.

Першу тримала мовчазна зосередженість, другу — тиха напруга. Її рука вже лежала на амулеті з емблемою Гекатонхейра, ще не активована, але готова. Їй завжди важко давалося чекання.

Тессера зупинився й підняв руку, вказуючи вперед. Дерева починали рідшати, між стовбурами проступало світло — значило, що ліс закінчується.

– Відкритий простір, – кинув він. – Далі краще йти повільно.

Команда сповільнилась. Звук кроків став м’якшим. Кожен ішов зосереджено: не озираючись, не шепочучи. Усі вже розуміли, що наступна хвилина покаже — чи працює план, чи ні.

Кілька кроків — і дерева скінчились. Попереду відкрився пагорб із порослим травою схилом, який плавно переходив у кам’янисту ділянку. За нею, на відстані приблизно двохсот кроків, піднімалися стіни замку.

Він був невеликим, але добротно збудованим: сірий, грубий камінь, укріплені вежі по кутах, важкі ворота. Ніякого руху. Жодного світла. Навіть ворони над дахом не кружляли.

Тріа присіла й розгорнула карту, звіряючись із нанесеними позначками.

– Якщо вони зайняли вежу, то бачать нас уже зараз, – сказала спокійно. – Підйом під прямим кутом, лінія огляду чиста.

– І все одно ніхто не реагує, – додала Пенте. Її очі уважно бігали по лінії стіни. – Або це пастка, або вже пізно.

Енас присів поруч, підпираючи підборіддя рукою. Його погляд був зосереджений.

– Тессеро, перевір. Але не надто близько. Досить, щоб відчути — є там щось чи ні.

Тессера кивнув і швидко рушив уперед, тримаючись низом схилу, зникаючи між кущами. Решта лишилася нерухомо, не проронивши й слова. Навіть гості відступили назад, даючи простір.

Минуло кілька хвилин. Потім із-за каменя з’явився силует — Тессера повертався.

– Усередині є хтось. На вежі — двоє. Внизу теж, схоже, не пусто. Але поки ніхто не реагує.

Енас зітхнув і підвівся.

– Значить, чекають. Не на нас. Але хтось має прийти. Або вже приходить.

У цей момент із лівого флангу долинув глухий гул. Потім — вибух. Іще один. І ще.

Команда відразу пригнулась. Із пагорба видно було, як із західного боку в замок заходять маги в сріблястих плащах. Хвиля заклять накрила західну стіну.

– Лицарі Стихій, – тихо промовила Тріа.

Енас обернувся до Дуо:

– Готовий?

– Аякже, – відповів той, вже зігріваючи долоні. – Це наш шанс.

Дуо ступив уперед і вперся долонями в землю. З-під його рук повільно поповзла тінь, і ґрунт перед ним почав підніматися, утворюючи широкий, пологий схил. Насип йшов знизу пагорба вгору, майже безшумно, лише з легким скреготом розриваної землі.

– Прикривайте, – кинув він. – Якщо побачать — буде шум.

Пенте одразу зняла з шиї амулет, провела пальцем по гравіюванню. Навколо команди засвітилося м’яке сріблясте поле — захисна аура. Вона не блокувала фізичні атаки, але глушила магічні коливання, маскуючи сліди.

Тріа розкинула руки, волога з повітря зібралася в щільну завісу туману, яка почала повзти вгору по схилу, прикриваючи насип.

Тессера стояв трохи осторонь, посох уперся в землю. Він тримав обидві руки наготові, спостерігаючи за горизонтом. Його обов’язок — помітити перший рух і вдарити першим.

Насип був майже готовий. Рівний, широкий, безпечний для підйому навіть утрьох.

– Є, – коротко сказав Дуо, витираючи піт з чола. – Ходити можна.

Енас кинув погляд на стіну.

– Не зволікаємо. Першими йдуть Тессера і Дуо. Далі ми. Пенте – остання, тримай щит.

Вони рушили. Плавно, майже беззвучно піднялися по штучному схилу — під покровом туману, захисту й ранкового гулу вибухів на іншому боці замку. Ніхто не озвався. Ніхто не вийшов на стіну. Вони добралися до краю без жодного спротиву.

Енас зупинився на півкроці до вершини:

– Готові? – тихо.

Тессера кивнув. Він був перший. І він стрибнув.

Тессера перелетів через край парапету, м’яко приземлився — і відразу розвернувся. Перший охоронець уже бачив його, але не встиг зреагувати: короткий поштовх вітру вибив з нього рівновагу, і той впав, ударившись об стіну.

Дуо встиг слідом. Одним жестом він підняв із землі пасмо каміння, що звилося навколо ніг двох магів. Один упав обличчям у бруківку, другий застиг, намагаючись розірвати тенета, які з кожною секундою твердішали.

Ще один кинувся до рогу — тільки-но підняв його, як телекінетичний постріл з рук Тессери вибив інструмент, а слідом у камінь поруч із його передпліччям і стегном з точним клацанням увійшли три металеві цвяхи. Руку зафіксувало — той застиг, важко дихаючи, не в змозі поворухнутись.

З бокового укриття вилетів крижаний заряд. Тессера спробував відхилитися, але встиг лише прикрити плече — лід вдарив у ногу, зім’явся об тіло, і хлопець осів. Посох покотився вбік.

Маг із Гідри вже готував другий заряд, але в той момент ґрунтові дротики злетіли з рук Дуо й влучили в плащ, вибивши його з рівноваги. Він захитався, впав на коліна й зник за зубцями.

– Чисто, – кинув Дуо. – Тримайся, Тессеро.

Тріа й Пенте вже піднялись. Пенте опустилась поруч із Тессерою, провела долонями над його пораненою ногою. Зі світла виросло напівпрозоре сплетіння — енергія почала закривати ушкодження, знімати біль.

Енас спинився на рівні з Дуо, оглянувши ситуацію. Під ними з обох боків ще точився бій.

– Тримайте стрій. Далі — у вежу. Ми ще не закінчили.

Поки Тессера й Дуо билися на стіні, інша частина команди вже була втягнута в сутичку з боку поля. Лицарі Стихій з’явилися з боку пагорба, ховаючись за уламками каміння. Їх було троє. Один працював із блискавками, двоє з повітряними й земляними ударами.

Тріа тримала дистанцію. Вона зібрала вологу з туману і вдарила вузькою гарячою хвилею. Лід на землі розтанув, потік шугонув уперед, збивши одного з противників із ніг. Той покотився по землі, намагаючись ухопитися за каміння.

– Праворуч! – крикнув Енас.

Третій Лицар здіймав у повітря уламки скель — вони вже зависали над головами. Енас підняв посох і пробив у відповідь вогняним зарядом. Один із уламків розсипався ще в повітрі, решта впала неточно.

Пенте стояла між ними. Навколо неї блимала захисна сфера, яка відбивала слабші розряди й шрапнель. Її щит тримав усіх трьох, дозволяючи їм наступати ближче.

Другий Лицар кинувся вперед, тіло затягнуте хмарою пилу. Тріа зреагувала миттєво: зібрала перед собою стрілу води і вдарила в живіт — без проникнення, але достатньо, щоб зупинити рух.

– Не затягуй, – сказала вона Пенте.

Пенте кивнула, зробила півкроку вперед, підняла руку. Аура захисту змінилась — простір перед командою завібрував, згущуючись. Коли наступний електричний удар торкнувся її поля, він просто згас, ніби його поглинула тканина.

Енас вийшов на відкриту позицію, підняв посох і вдарив. Згори обрушився вогняний шторм, який змусив ворогів розсипатися й відступити.

– Йдуть! – вигукнув Дуо зверху.

Тессера й Дуо вже спускались по насипу. Один кульгав, другий прикривав його. За ними — решта стіни, вже порожня.

– Влітаємо з флангу, – кинув Енас. – Не давати схаменутись.

Всі п’ятеро зімкнулись. Поки Лицарі ще не зорієнтувались, маги вдарили з чотирьох боків:

– Дуо підняв із землі скеляний щит і зімкнув його кільцем.

– Тессера кинув телекінетичний постріл, що збив із ніг переднього.

– Тріа накрила всіх хвилею води.

– Енас добив залишки вогняним зарядом.

– Пенте тримала всіх під куполом, щоб ніхто не отримав удару у відповідь.

Через пів хвилини поле спорожніло. Двоє ворогів лежали без тями, третій — повз уповзав до дерева. Енас не став добивати.

– Всередину, – коротко кинув він. – Їх буде більше.

Після останнього залпу ніхто більше не з’являвся. Поле перед стіною спорожніло, у дворі замку стояла тиша. Лише десь позаду було чути, як валиться розколота кладка й сиплеться дрібне каміння.