Інтерв'ю останнього крайового провідника ОУН.

12 листопада 1929 р. народився Зеновій Красівський, останній крайовий провідник ОУН в Україні під совєтської окупацією, політв’язень.

Частина останнього інтерв'ю Зеновія Красівського:

Кор. Як Ви ставитесь до об'єднання українських демократів і українських націоналістів?

З.К.: Як можна поєднати бувшого сексота, який тепер займається керівництвом Руху чи УРП, із націоналістом, який ніколи не об'єднувався ні в часи терору, ні в часи таборів, тюрем із названими вище. Ми знаємо, що багатотисячні організації поглинули багатьох демагогів, котрі працюють не на об'єднання України. Ми виходимо з того, що така ідея є завчасною, і коли ми хочемо говорити про об'єднання, нам спочатку треба роз'єднатися. Мова йде про тих людей, які вважають, що можна співпрацювати в совєтській системі, можна вибрати депутатів, набрати більшість у совєтах і таким чином упорядкувати наше життя в Україні. Маємо також інших, котрі вважають, що ми мали УНР, нас приєднали до Росії не посередництвом більшости у парламенті, не за згодою народу, а завоювали зброєю, приневолили, створили коляборантський уряд і до сьогодні поневолюють.

Кор.: Пане Зеновію, Ви говорили про участь колишніх дисидентів і демократів у совєтських органах влади. З 1-го грудня совєтська влада в Україні змінюється на президентську форму правління. Як Ви ставитесь до виборів президента, а також претендентів від демократичного табору?

З.К.:  Стосовно тих, хто утворює блок опозиції у верховному Совєті і Совєтах, то навіть у часи ув'язнення вони не зливались із загальною масою борців Національно-визвольної боротьби. Ці люди вийшли з совєтської системи і в процесі своєї діяльності хотіли цю систему лише покращити, не ставили перед собою мету позбутися російської окупації, відновити самостійну державу, а були за "повернення" соціалістичних норм в Україні, хотіли справедливого і доброго Лєніна, соціалізму з людським обличчям. Так чи інакше, вони пройшли через велике терпіння, через великі муки, але небагато з них перейшло до прямої конфронтації з окупаційним режимом. У тому немає нічого дивного, що ті люди вписуються у співпрацю з системою, і, обіймаючи пости у системі, намагаються покращити долю українського народу. Я з такою позицією абсолютно не згідний, вважаю, що на такій платформі можемо лише модифікувати своє рабське становище. Що ж до особистостей, які хочуть бути президентами УССР, то це фігурально виглядає так, якби ми сиділи разом у зоні, і хтось із нас захотів бути начальником зони. Чи міг би хтось із нас бути начальником ізолятора, – щоб дати змогу передати кусень хліба чи пачку махорки? Я думаю, що президентство у неіснуючій державі – фікція. Парламентська політика в таких умовах – блеф. Ми обдурюємо самих себе і весь народ.

Кор.:  Як Ви гадаєте, якими категоріями мислять претенденти Л. Лук'яненко і В. Чорновіл – національними чи демократичними?

З.К.:  Думаю, що виходячи з практики цих достойних мужів і політв'язнів, їхньої політичної діяльності, немає нічого дивного у сьогоднішньому їхньому поступі. Левко Лук'яненко у 1960-ті роки висунув якраз концепцію співпраці у Верховному Совєті тогочасного режиму. Він хотів запропонувати українському народові висунути справжніх своїх демократичних представників до Верховного Совєту. І немає нічого дивного, як органічно вписується тепер його політична система мислення в сьогодення. Що ж стосується В. Чорновола, то він дійсно хоче зарадити положенню теперішньому. Практика Львівського обласного совєту показує той напрям діяльності, який він, очевидно, здійснюватиме в період президентства. Такий перехідний варіант може бути, але тоді не будемо мати періоду боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Наша справа вирішується не президентом, а Національно-визвольною боротьбою українського народу.

Кор.: Отже тактика вростання в совєтські органи безперспективна. Тож якими, на Вашу думку, є перспективи здобуття української державності?

З.К.: З 1988 року політв'язні допустили помилку, не висунувши звинувачення до нашого ворога, не висунули й концепції побудови Української Самостійної Соборної Держави, не створили альтернативної політики до існуючого режиму, а виточили для себе і для народу концепцію вживання й інтеграції в совєтську систему. Визнаю заслугу всіх існуючих організацій, груп, за допомогою яких наш народ після великого поневолення і полiтичної деградації отримує певний заряд політичної і національної свідомості.

Ми не робили нових політичних концепцій, але ми маємо націоналізм. Можна сказати, що на націоналістичних позиціях стоять багато угрупувань і партій. До них можна віднести Українську християнсько-демократичну партію, Українську міжпартійну асамблею, Українську національну партію, Українську націоналістичну спілку, "Державну самостійність України". На жаль, наші політичні концепції носять більше теоретичний, ніж практичний характер. Ми є тільки своєрідним ферментом і пробуджуючим фактором до Національно-визвольної боротьби.