Ціннісні орієнтації старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації - Психология дипломная работа

Главная

Психология
Ціннісні орієнтації старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації

Теоретичні основи дослідження ціннісних орієнтацій старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації. Тренінгова програма зниження прояву агресивності у неповнолітніх. Вивчення психологічних особливостей старших школярів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ
1.1 Підходи вчених у дослідженні ціннісних орієнтацій в науковій літературі
1.2 Концептуальні проблеми у вивченні стиля поведінки в конфліктній ситуації
1.3 Психологічні особливості старших підлітків
РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ
2.1 Організація та методи і методики експериментального дослідження
2.2 Результати експериментального дослідження ціннісних орієнтацій та стиль поведінки в конфліктній ситуації
2.3 Тренінгова програма зниження прояву агресивності та конфліктності у підлітковому віці
Актуальність проблеми. Кожне суспільство має унікальну цінністно-орієнтаційну структуру, у якій відбивається самобутність даної культури. Оскільки набір тих цінностей, що засвоює індивід у процесі соціалізації, йому „транслює" саме суспільство, дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості представляється особливо актуальною проблемою в ситуації серйозних соціальних змін, коли відзначається деяка „розмитість" суспільної ціннісної структури, багато цінностей виявляються порушеними, зникають соціальні структури норм, у ідеалах і цінностях суспільства з'являються протиріччя.
Проблема цінностей і ціннісних орієнтації займає істотне місце у філософських (М.Вебер, П.П.Гайденко, Н.О.Лосский та ін.) і соціально-психологічних (М.С.Каган, А.Н.Леонтьєв, В.П.Тугаринов, В.А.Отрут та ін.) працях. Психологічний аспект проблеми складається у вивченні ціннісного підходу до психологічних явищ і процесів, дозволяє висвітити внутрішню сторону взаємозв'язку особистості, суспільства і побачити особистісний аспект орієнтації школярів на соціально значимі цінності. В даний час теорія цінностей розвивається в психології й у педагогіці в руслі міждисциплінарного підходу до життєдіяльності дитини.
Дорослішання з „дитини в підлітка" незмінно супроводжується прагненням більш заглиблено зрозуміти себе, розібратися у своїх почуттях, настроях, думках, відносинах. Життя підлітка повинне бути заповнене якимись змістовними відносинами, інтересами, переживаннями. Саме в підлітковому віці починає встановлюватися певне коло інтересів, що поступово здобуває відому стійкість. Це коло інтересів є психологічною базою ціннісних орієнтації підлітка. У цьому віці відбувається переключення інтересів із приватного і конкретного на абстрактне і загальне, спостерігається ріст інтересу до питань світогляду, релігії, моралі й естетики. Розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей і до своїх власних.
У кризові періоди стану суспільства неповнолітні виявляються морально не підготовленими і соціально незахищеними. Часто, не маючи достатнього життєвого досвіду, моральних переконань, не вміючи розрізнити життєві цінності від мнимих, штучних, вони закріплюють у своїй свідомості і поведінки негативні тенденції суспільного розвитку.
Об'єкт дослідження: ціннісні орієнтації підлітків.
Предмет дослідження: особливості ціннісних орієнтацій старших підлітків в виборі стиля поведінки у конфліктній ситуації.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити вплив ціннісних орієнтацій підлітків на вибір стиля поведінки у конфліктній ситуації.
Гіпотеза дослідження: ми передбачаємо, що стиль поведінки підлітків у конфліктній ситуації певним чином обумовлена їх ціннісними орієнтаціями.
Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою сформульовані такі завдання дослідження:
1. Дослідити вітчизняні та зарубіжні підходи до аналізу ціннісних орієнтацій;
2. Розглянути стилі поведінки у конфліктній ситуації;
3. Експериментально дослідити прояв ціннісних орієнтацій у підлітків;
4. Виявити вплив ціннісних орієнтацій на вибір стиля поведінки у конфліктній ситуації;
5. Розробити психокорекційну програму, спрямовану на зниження рівня конфліктності та агресії в підлітковому віці.
Для вирішення поставлених завдань нами був використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів та конкретних методик: спостереження, методика дослідження особливостей реагування в конфліктній ситуації К.Томаса, методика "Ціннісні орієнтації" М.Рокіча, методика "Оцінка агресивності у відносинах" А.Асингера; методика дослідження міжособистісного сприйняття в конфліктній ситуації А.І.Тящевої (адаптація О.В.Мисенко); методи математико-статистичної обробки даних.
Дослідження проводилось у загальноосвітній школі №10 м.Слов'янська. В ньому брали участь підлітки 10-х класів, усього 50 досліджуваних.
Теоретична значущість дослідження полягає в аналізі та систематизації різних теоретичних підходів з проблеми вивчення конфліктної поведінки, розширення уявлень про ціннісні орієнтації.
Практична значущість дослідження розроблена психокорекційна програма, яка спрямована на зниження конфліктності та агресивності у підлітковому віці.
Структура роботи: Випускна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків. Загальний обсяг роботи - 79 сторінок. Робота містить 5 таблиць.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ВИБОРУ СТИЛЯ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ
1.1 Підходи вчених у дослідженні ціннісних орієнтацій в науковій літературі
Проблема ціннісно-смислової сфери особистості, зокрема її ціннісних орієнтацій, являється однією з ключових в психології. Це викликано тим, що внаслідок змін, які відбулися в нашому суспільстві і спонукали до відмови від стереотипів, перед особистістю відкрилась можливість постановки власних цілей і визначення реальних умов їх досягнення. Формування таких цілей на кризових етапах розвитку суспільства, коли старі принципи втратили своє значення, а нові ще не утвердилися, актуалізує потребу вивчення ціннісно-смислової сфери особистості, яка включає ціннісні орієнтації, їх ієрархічну структуру, а також фактори, що їх трансформують.
Результати аналізу психологічної літератури свідчать про те, що вивченню цієї проблеми приділялась значна увага. Але, на жаль поняття "цінність" використовувалось багатьма авторами в різноманітних значеннях. Як правило, увага фахівців зосереджувалась на класифікації існуючих різноманітних підходів до проблеми формування ціннісних орієнтацій особистості.
У вітчизняній психології цінності розглядалися як такі, що були тотожні соціальним нормам, механізм дії яких не був опосередкований особливостями внутрішнього та зовнішнього світу особистості. Починаючи з 60-70-х років XX ст., з'являються нові підходи до вивчення ціннісно-смислової сфери особистості. Дослідження сутності самих понять "цінність", "ціннісні орієнтації" Д.О.Леонтьєвим, В.О.Ядовим, Б.С. Братусем; аналіз динаміки ціннісних орієнтацій І.С. Коном; визначення особистістю стратегії її життєдіяльності в роботах К.А.Абульханової-Славської, Т.М.Титаренко, психології вчинку (І.П.Маноха), дослідження взаємовпливу процесу навчання і розвитку особистості (С.Д.Максименко) мають важливе значення в процесі аналізу формування і трансформації ціннісних орієнтацій особистості.
Якщо під ціннісними орієнтаціями розуміти відносно стабільне, вибіркове ставлення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі та засоби для задоволення потреб життєдіяльності людини, в такому розумінні ціннісні орієнтації акумулюють весь життєвий досвід, накопичений в індивідуальному розвитку людини. Власний життєвий досвід особистості визначає її взаємовідносини з іншими людьми, а також зміни особистості, в першу чергу, по відношенню до самої себе.
Користуючись принципом єдності свідомості та діяльності для рішення проблема самосвідомості в цілому, і динаміки ціннісних орієнтацій зокрема, ми можемо припустити, що цей процес носить опосередкований характер, оскільки він породжуються и розвивається в життєдіяльності людини. Вплив на особистість нової ситуації становиться змістом її внутрішнього світу, що призводить до зміни створеної структури ціннісних орієнтацій, пов'язаної з переробкою змісту цієї ситуації.
Детермінантою всього розвитку й найбільш значущим психологічним новоутворенням юнацького віку є особистісне самовизначення. Як засвідчив аналіз психологічної літератури, дослідження проблеми особистісного самовизначення можна звести до кількох основних положень: особистісне самовизначення є інтегруючим компонентом розвитку юнака, що має ціннісно-змістовну природу і дозволяє йому визначити позицію по відношенню до соціально значущих цінностей.
Ціннісні орієнтації є одним із найважливіших утворень у структурі свідомості й самосвідомості людини і зумовлюють низку її сутнісних характеристик як особистості. Такі характеристики здебільшого спричиняються тим, що являє собою система цінностей конкретної особистості, який спектр орієнтацій у ній представлено щодо змісту, спрямованості та психологічної вагомості. Не менш суттєвим моментом, що зумовлює психологічну значущість системи цінностей, є її співвіднесеність із конкретно-історичними, суспільно-політичними, ідеологічними умовами, за яких складається певна система ціннісних орієнтацій у суспільстві в цілому та в кожної окремої особистості. Згадані моменти особливо актуальні, коли йдеться про побудову концепцій освіти й виховання молодого покоління і, зокрема, про систему ціннісних орієнтацій як чинника, що детермінує процес становлення особистості громадянина.
Ціннісне-змістовне вимірювання є елементом структури особистості, за Д.О. Леонтьєвим. Джерелами і носіями значимих для людини змістів є його потреби і особистісні цінності. В них представлені всі змісти , які утворюють основу його внутрішнього світу, визначають динаміку його емоцій і переживань, трансформують його картину світу на світогляд .
Дослідження проблем особистості та ціннісних орієнтацій зумовлено соціальними змінами в суспільстві, під час яких, система цінностей особистості суттєво змінюється. Поряд з очевидним впливом соціуму на процес формування цінностей, припускається їх розгляд як індивідуальне утворення, маюче комплексний характер і займаючи одне з найважливіших місць в структурі особистості. Ціннісні орієнтації виступають в якості особистісно-формуючої системи і пов'язані із розвитком самосвідомості, усвідомленням положення власного "я" в системі суспільних відносин, а також відносяться до найважливіших компонентів структури особистості, по рівню сформованості якої можна говорити про загальний її рівень розвитку.
Одними з перших вітчизняних дослідників процесу формування ціннісних орієнтацій і чинників, які впливають на їх становлення, були В.Б.Ольшанській, А.Г.Здравомислов, В.А.Ядов, Є.Б.Фаталова та інші. В.Б.Ольшанській розглядав ціннісні орієнтації як прагнення особистості чи групи до різних форм соціальної значущості. А.Г.Здравомислов і В.А.Ядов пов'язували поняття ціннісних орієнтацій з психологічним поняттям установки особистості, тому що поняття "цінність" само по собі носило сугубо суспільний характер, данні установки особистості стали розглядатися як соціальні, а сам феномен ціннісної орієнтації - як соціально-психологічний. згідно з їх поглядами, ціннісні орієнтації являють собою установку особистості на ти чи інші цінності матеріальної і духовної культури суспільства.
Усвідомлення особистістю власних потенційних можливостей, перспективи особистісного і професійного росту спонукає її до постійного експериментування, що розуміється як пошук, творчість, можливість вибору. Вирішальним елементом даної ситуації особистісного розвитку є можливість і необхідність робити вибір, а виходить, відчувати свою волю з одного боку, і свою відповідальність за усе, що відбувається і відбудеться, з іншого. Для формування психологічної готовності до професії та сприяння становленню особистості школяра як майбутнього професіонала є необхідним, зокрема, сформувати відповідні ціннісні орієнтації, виробити відповідні стратегії та прийоми мислення, що дозволяють творчо розв'язувати задачі певних типів.
1.2 Концептуальні проблеми у вивченні стиля поведінки в конфліктній ситуації
Конфлікт -- це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.) [16].
Оскільки конфлікти завжди пов'язані з зіткненням інтересів, поглядів людей, остільки в їх зародженні, розвитку і вирішенні величезну роль грає психологічний чинник. Починаючи з 60-70-х pp. ХХ ст. публікується достатньо велика кількість робіт з психологічної проблематики конфліктів і особливостей їх розв'язання.
З'являється новий науковий напрям -- психологія конфлікту, який концентрується на аналізі міжособистісних та внутрішньоособистісних суперечностей і на питаннях практичного та прикладного характеру, пов'язаних як з дослідженням психологічних передумов виникнення та ескалації конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції та вирішення конфліктів [11].
Становлення психології конфлікту відбувається на базі і з урахуванням досягнень психології особистості, соціальної психології, психології управління, психології спілкування, психотерапії, психологічного консультування тощо.
Сучасна психологічна наука розрізняє чотири ключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів перш за все як критичних ситуацій [14].
До критичних ситуацій належать: стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди багатше будь-яких класифікацій, і тому виділити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.
Стрес (від англ. stress -- напруга) -- неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування [2]. Природне походження стресових реакцій виявляється в тому, що життя без стресу неможливе, а "повна свобода від стресу", -- як пише Р. Селье, -- означає смерть" [14]. Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна з них буває критичною. Критичні стани викликають дистресс, який переживається як горе, нещастя, виснаження сил і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.
Фрустрація (від лат. frustratio -- омана, марне очікування, розлад) визначається як стан, викликаний двома моментами: наявністю сильної вмотивованості досягти мети (задовольнити потребу) і перешкоди, яка заважає цьому досягненню [2]. Перешкодами на шляху до досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати глибину даного стану, то говорять про різні ступені переходу ситуації скрути в ситуацію, коли важкість у здійсненні діяльності стає непереборною. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або ж як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння та надії).
Проте далеко не всякий стан фрустрації і емоційної напруги призводить до конфлікту. Емоційна напруга та незадоволеність, пов'язані з незадоволеністю потреб, повинні перейти певну межу, за якою агресія виступає в формі соціально направленої дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, стримуючих вияв агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.
Фрустрація постійно присутня всередині людини, заганяється углиб і може в будь-який момент вийти назовні в формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликана фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або представляються як такі. Агресія при цьому носить направлений соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію з боку іншого індивіда або групи -і з цієї миті починається конфлікт.
Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно, по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, і, по-друге, щоб у відповідь на агресивну дію виникла реакція, взаємодія.
Криза (від грец. krisis -- рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжений проблемою, якої людина не може уникнути і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, різка зміна соціального статусу тощо) [2].
Розрізняють два типи криз залежно від того, яку можливість вони залишають для людини в реалізації подальшого життя. Криза першого типу є серйозним потрясінням, що зберігає певний шанс виходу на колишній рівень життя. Ситуація другого типу -- власне криза -- безповоротно перекреслює життєві цілі та плани, залишаючи у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості та її сенсу життя.
Ф.Е. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживаннями, наповнивши цей термін новим значенням [17]. До цих пір це поняття зв'язувалося з переживанням-спогляданням, з емоцією, що відображає в свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Автор розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу по відновленню душевної рівноваги, втраченого сенсу існування („виробництво значення") у критичній ситуації.
Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність в людини досить складного внутрішнього світу й актуалізацію цієї складності вимогами життя. І якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні або внутрішні причини, що не підлягають, так би мовити, обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, вони не представляють безумовного "табу" і є завжди сплетені з умовами проблемної задачі.
У разі конфлікту саме свідомість повинна співвиміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ані вийти з даної конфліктної ситуації, ані знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв'язаною задачею [13].
Таким чином, критичні ситуації, якщо піти від порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини різної внутрішньої роботи. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів особистості, що відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань та одночасної реконструкції свого "Я".
Отже, конфлікт як вид критичних ситуацій, таким чином, є й одним з видів критичних ситуацій, і, одночасно, є тісно пов'язаним з кожною з них. Конфлікти завжди пов'язані з стресом, і практично завжди виявляється фрустрованість, незадоволеність, стресовість та критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, і, нарешті, як наслідок (як в позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій в житті людини.
У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:
1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;
3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);
4) можливі дії учасників конфлікту;
Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) -- учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.
Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:
просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);
тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);
соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп -- сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).
Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою -- з іншою.
Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.
Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:
уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);
уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);
уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.
Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:
саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;
існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.
Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:
характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);
ступінь активності в здійсненні дій (активні -- пасивні дії; дії, що ініціюють -- дії у відповідь);
спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).
Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:
поступлива -- зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;
уникаюча -- відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);
бездіяльність -- знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.
Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.
Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії -- це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика -- це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.
Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:
раціональне переконання -- використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;
апеляція до влади, санкції -- використання стягнень і винагород;
доброзичливий обіг, підлабузництво -- створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;
коаліційна -- прохання про підтримку, союз;
висновок операцій -- взаємний обмін благами, обіцянки;
маніпулятивна -- уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;
зобов'язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;
загроза -- деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.
Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).
Виділяють також тактики м'які і жорсткі. М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).
Представляють інтерес як тактики безпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується).
До полюса безпосередності тяжіють такі тактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості -- такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.
Виділення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов'язано з індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії та вживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи в спілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, а також у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:
- повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;
- інтеграція й вирішення конфлікту.
Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктів і при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.
Особливе місце серед психологічних складових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви в конфлікті -- це спонукання до вступу в конфлікт, що пов'язані із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюють конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійсні мотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють у різних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.
Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.
Мотиви особистості, соціальної групи не виникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль або мета -- це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений наперед результат.
Виділяють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника -- оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфлікту виступає як мета-засіб.
Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова -- позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементів конфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності. Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносною усталеністю.
Суттєву роль займають визначені психологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасників конфлікту.
Отже, усі означені складові конфлікту важливі для психологічного аналізу й структурування так званої формули конфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку її розвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, опис та повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі в оцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванні можливостей його згасання, ескалації або вирішення.
1.3 Психологічні особливості старших підлітків
Підлітковий вік пов'язаний з перебудовою організму дитини - половим дозріванням. І хоча лінії психічного й фізіологічного розвитку не йдуть паралельно, границі цього періоду досить невизначені. Одні діти вступають у підлітковий вік раніше, інші - пізніше, пубертатна криза може виникнути й в 11, і в 13 років. Починаючись із кризи, весь період звичайно протікає важко і для дитини, і для близьких йому дорослих. Тому підлітковий вік іноді називають тривалою кризою.
Полове дозрівання залежить від ендокринних змін в організмі. Активізація й складна взаємодія гормонів росту й полових гормонів викликають інтенсивне фізичне й фізіологічний розвиток. Завдяки бурхливому росту й перебудові організму в підлітковому віці рідко підвищується інте
Ціннісні орієнтації старших підлітків як детермінанта вибору стиля поведінки у конфліктній ситуації дипломная работа. Психология.
Дипломная работа по теме Договор поставки товаров для государственных и муниципальных нужд
Реферат: Сущность, общая динамика и основные характеристики знания
Проблемы принципала-агента в эконом. Организации: понятия и причины возникновения. Теория принципала-агента
Реферат: Производство комбикормов в Беларуси и в зарубежных странах. Скачать бесплатно и без регистрации
Связки Для Сочинения По Русскому Огэ
Реферат: Karma Essay Research Paper Karma When people
Эссе По Обществознанию Белинский
Контрольная Работа По Теме Основные
Реферат: Курортный потенциал стран закавказья
Моя Педагогическая Концепция Эссе Преподавателя Медицинского Колледжа
Контрольная работа: Рыночная стоимость объектов недвижимости
Покажи Сочинение На Тему Осень
Сочинение На Тему Чему Учат Книги
Реферат: Частотные характеристики линейных систем управления
Курсовая Работа Менеджмент Костюкевич
Курсовая работа по теме Анализ товарооборота в хозяйственной деятельности торговой организации' (на материалах ОАО 'Универсам 'Сельмашевский')
Курсовая работа по теме Схемотехническое моделирование усилителя низких частот
Реферат: Доказательство Великой теоремы Ферма с помощью Малой теоремы
Реферат по теме Rating system in Russia
Реферат: Моделирование и оптимизация бизнес-процессов
Международное гуманитарное право и пределы его применимости - Государство и право контрольная работа
Оценка различных вариантов позиционирования нового товара - Маркетинг, реклама и торговля контрольная работа
Маркетинг органів публічної влади як механізм підвищення рівня життя населення - Маркетинг, реклама и торговля статья