Цілунок мороку

Поцілунки вітру шлють осокорИ

Поцілунки сонцю — вибиті шибки

Поцілунки для дощів — чоботи в багні

Десь від мене ділись три мої чорти.

Світло місячне пив як кров упир

Танець відбивав між нив і попелищ

Сотні дів кохав, та жодну не зустрів

Шкіра спалахнула — згасла й не димить.

Трюм пропахся жахом із глибин

Жаль ті монстри вбити не змогли

Кості їхні вкривали дно усіх морів

Сни мої здіймають мертвих їх з могил.

Човен як веду — хвилі всі вляглись

Я є капітан, що світ увесь скорив

Та мене тривожить темрява в душі

Кожну ніч вона сочиться з землі.

Кину виклик небу — не лякає грім

Блискавка не сліпить — темінь ця сильніш

І над ранком півень хай собі кричить

З мороком цілуюся глибоко в землі.