Цілунок мороку

Пульс у венах колотить набатом,

Закликає до помсти стрімкої

За матусю, сестричок і брата —

Їхня кров розтеклася рікою.

І хоч серце жадає відплати,

Власне тіло занадто хирляве.

Все віддам, щоб сильнішою стати, —

Не за так, не потрібна халява.

Вітрогони доставили чутку,

Що у краї Південної Ночі

Біля ставу в облозі цикути

Відшукаю, що серденько хоче,

І як виживу після цілунку,

Що у мороці погань здарує,

То відчую: бринітиме лунко

Сила моцна, мов стріли Аруни*.

Звісно, можна й життя положити,

Бо не кожному доля створила

Обереги з любистку та жита.

Тож чекає імлиста могила...

Не лякає вже смерть. У обійми

Я до неї полину квапливо,

Та спочатку знайду тих, що бійню

Пронесли у мій дім, наче зливу.

Тож лечу я на крилах вітриська

В край незвичний, де сонце не сходить,

Зоре-квіти підморгують зблизька

І на пар обертається подих...

На плече.

Опустилась долоня.

Надважка. 

До землі пригинає.

Десь під серцем надія холоне:

Не гуляти більш батьківським плаєм.

Розливаються чорним туманом

Невідомості злісної дрожі.

Набрехали? Ввели у оману?

Це лиш підступи наглі й ворожі?

"Та цілуй-но!" (Чи що там потрібно?)

Прокричу, а слова, наче равлик,

Ледь плетуться. Пострибує слідом

Сміх за спиною, грубий, зухвалий:

"Так вже сталось, немає причини 

Відкладати на потім вечерю".

Губи. 

Шию. 

Таврують лучиново.

                         Ікла. 

                     Скалкою. 

          Пломінь начеркують.

П'є живицю червону жадливо

Згубний морок, не знаючи спину:

Ось таке намололося мливо,

Долю пізно картати. Не встигну.

НЕ ПОМСТИЛАСЬ!!!

             Ця думка настирна,

Мимоволі вчепившись у дійсність,

Підіймає зі смертного гирла

У нове чудодійне обійстя.

Все як люди казали: "Заграє

Моцна сила в нікчемному тілі".

Стережися тепер, люта зграє!

З вас — нізащо! — ніхто не вціліє...

_

* Аруна - богиня громовиць та блискавок у авторському світі.