Брехлива ординська Московщина, що вкрала нашу назву

Історія України-Руси відома світу, і незважаючи на всі потуги і намагання Москви знищити справжні знання про Україну, їй це не вдалося.

Чим завжди славилася Московщина, так це тим, що століттями знищувала всі згадки про Україну, її культуру, її історії. Знищувалися не тільки літературні пам’ятники самої України, а й книги, видані за її межами. Книги, які явно вказують на фальшивість досконалої Московської країни, яка вкрала нашу історію.

Одним з авторів, котрі викривали Російську Імперію, був француз Казимир Делямар (Casimir Delamarre), книги якого Москва скуповувала і нищила в міру сил і можливостей.

У 1869 році Казимир Делямар писав:

В Європі існує народ, забутий істориками – 15-мільйонний народ русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під австро-угорською короною... Він існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини, він має свої традиції, свою мову, осібну від польської та московської, він має виразну осібність, за яку бореться... Історія не може забути, що до Петра І ті, кого ми нині звемо русинами, тоді називались русами чи руськими, що їхня батьківщина була Руська земля чи Русь, а теперішні руси тоді були московитами і їхня батьківщина була Московщина"... Москалі привласнили ім'я русинів, щоб надати собі очевидні права на володіння цим народом. Це змішування дало можливість москалям змішувати в єдинім спільнім імені росіян русинів – без сумніву слов'ян, і москалів, слов'янство яких більш, ніж сумнівне.

Казимир Делямар (1797-1870) фігура у нас досить невідома, на жаль. Адже цей французький політик, власник банку, сенатор, редактор впливового журналу La Patrie і близький друг французького імператора Наполеона III прославився тим, що вніс до французького сенату петицію про українське питання, яку пізніше видав під назвою “Забутий історією п’ятнадцятимільйонний європейський народ”. У ній він першим з іноземців звернув увагу на повністю сфальсифікований зміст історії Російської Імперії, який досліджувався на той момент в школах і ліцеях Франції.

Він стверджував, що університетська спільнота помилково змішує два різні народи – рутенів (русинів) і московитів – в один – русів (росіян).

Казимир Делямар підкреслював, що Московія та Україна – це різні країни: не плутайте Русь (Rous) з Росією (Russie), створеною набагато пізніше, вперше під назвою "Московія" або "Московське царство".

Також він першим підняв на державному рівні питання про захист українського народу, який з останньої чверті XVIII століття знаходився під гнітом Московського царя і в XIX столітті був уже майже повністю забутий в країнах Європи.

Делямар не приховував своїх антиросійських поглядів і дві його праці – “Множина замість однини і панславізм, знищений у принципі”, яка вийшла в 1868 році, а також “Що таке росіяни? Етнографічне дослідження за працею Вікеснеля”, від 1871 року – пряме тому підтвердження.

Петиція до Сенату Імперії з вимогою реформувати викладання історії

Пане голово, панове сенатори.

Існує величезна імперія, що простягається на пів-Європи і третину Азії, яка загрожує одночасно Австрії, Туреччині, Персії, Індії та Китаю. Цією Імперією, яка постійно збільшується, є Російська Імперія.

Російська Імперія складається з мозаїки народів, більшість з яких страждає від гніту, і була вона сформована шляхом завоювання одним з цих народів всіх інших.

Московити – народ-завойовник, а що стосується інших народів, то перелік їх був би нескінченним, тому обмежимося тим, що назвемо рутенів (русинів - рутени це латинське найменування - прим. ред.), литовців і поляків, про яких піде мова в цій петиції.

У Франції ми робимо серйозну за своїми наслідками помилку, вважаючи, що Російська Імперія є єдиним цілим. Навпаки, багатоманітність є її правилом. І ця багатоманітність проглядається навіть з актів діяльності її уряду.

Коли Росія вступає у відносини з Європою, то стверджує, що вона є Слов’янською і навіть Європейською державою, а її суверен величає себе Імператором Росії.

Коли ж вона звертається до Азії, каже, що Росія – туранська країна, тобто татарська і азіатська, і її самодержавець називає себе Білим царем.

Звідки ж така нещирість?

Причина такої нещирості в тому, що в Російській Імперії зустрічаються одночасно слов’янські народи з боку Європи і туранські народи з боку Азії, а також в тому, що по обидва боки від Росії в абсолютно протилежних напрямках залишаються ще не завойованими Росією як слов’янські, так і туранські народи. І оскільки, кожному з них треба представитися братом, для того щоб втертися в довіру, Росія і простягає їм свою руку дружби.

Але де саме в цій імперії проходить лінія розділу між цими двома протилежними елементами, тобто лінія, яка відокремлює європейську цивілізацію від азіатської цивілізації? З якого боку ця лінія ставить московитів, народ, який заснував імперію і керує нею?

Словом, ким є московити – слов’янами чи туранцями?

Петербурзький уряд зацікавлений в тому, щоб московитів вважали слов’янами, а тому проводить в цьому напрямку цілу наукову кампанію, використовуючи науку, яка є потужною політичною зброєю в руках Імперії.

Саме тому європейські вчені розділилися: деякі з них, ошукані вмілим набором історичної брехні, схиляються до ідеї слов’янізму московитів, інші ж, навпаки, вважають, що московити є тартарами, як за своїм походженням, так і за своїми інстинктами, хоч і говорять однією зі слов’янських мов, якою є російська.

Політичні наслідки цієї наукової полеміки важливі: якщо московити не є слов’янами і якщо їхня цивілізація та звичаї суттєво відрізняються від звичаїв слов’ян, ними завойованих, то, за законом, вони втрачають будь-яке право на свої володіння, оскільки в цьому випадку вони стають поневолювачами слов’ян.

Ставка цієї дискусії, як бачимо, дуже велика, тому зрозуміло, чому російська історична наука гарячково шукає зручні їм відповіді. Але уважне вивчення історії народів, які розмовляють слов’янськими мовами, зможе нам дати правильну відповідь, тому що дозволить чітко розмежувати їх.

Однак, ось уже десять років, як це вивчення слов’янських народів повністю запущене і для викладання історії в державних установах зовсім не використовуються дослідження прекрасних і видатних вчених, які відкрили в історичній науці цілий новий горизонт.

Таким чином, мета моєї заяви просити Сенат, щоб він своїм високим почином домігся включення в офіційну програму викладання історії в закладах середньої класичної освіти основних моментів з історії народів, які розмовляють слов’янськими мовами, і найбільш характерних для кожного з них аспектів.

Це доповнення має мати величезне значення, оскільки це змусило б університети та ліцеї відмовитися, від свого сьогоднішнього панславістського викладання історії, яке є наслідком штучного об’єднання під родовим іменем Русі (Russes) багатьох народів, складових Російської імперії. Абсолютно так само, як недавно Сенат відмовився, завдяки нашій ініціативі, від панславістської назви кафедри слов’янських мов і літератури в Колеж де Франс.

Так само як шість місяців тому ми публічно визнали Законодавчим корпусом чисельність народів, які розмовляють слов’янськими мовами; так само і сьогодні ми спробуємо переконати Сенат в необхідності перераховувати ці народи і відокремлювати їх один від одного в процесі викладання історії.

Вчора нами була визнана чисельність цих народів, і настав час приступити до їх переліку.

Оскільки безпідставне об’єднання в так звану спільність багатьох народів, які розмовляють слов’янськими мовами, прямо на руку панславізму, який є нічим іншим, як тим же штучним об’єднанням.

Зрештою, все це відбувається на наших очах. Ми спостерігаємо, як університетська освіта змішує два по суті різних народи з явно протилежними культурами та історичними традиціями.

Цими двома народами є московити і русини, змішані в загальній назві руси (Russes).

Живучи між Московією і, власне кажучи, Польщею, русини (українці), до яких одних раніше відносилася назви руси (Russes), були поневолені в минулому столітті московитами. І народ завойовник сам на себе поширив ім’я поневоленого ним народу, перш за все для того, щоб надати собі уявні права на володіння ним.

Саме тому необхідно розуміти, що слова руси (Russes) і московити, які сьогодні видаються нам синонімами, насправді є абсолютно різними.

Що ця навмисна плутанина дозволила московитам поглинути навіть саму історію русинів, немов пізній політичний акт здатний впливати на історію попередніх епох.