Борис Володимирович Гомзин
20 червня 1887 — † 15 листопада 1965, Більфельд, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина — підполковник Армії УНР, помічник начальника розвідувального відділу Генерального штабу Дієвої Армії УНР, один з найближчих соратників гетьмана Скоропадського. Поет, прозаїк, драматург, публіцист, фейлетоніст.
Виходець із дворян Санкт-Петербурзької губернії, які мали землі у Балтському повіті (частково охоплював і землі теперішньої Кіровоградщини) на Поділлі, Борис Гомзин закінчив почергово єлисаветградські класичну гімназію та кавалерійське училище (1908). Служив офіцером 9-го гусарського полку. У Першу світову війну штаб-ротмістр командував у Балаклеї ескадроном 5-го запасного кінного полку. В листопаді 1917 року полк було українізовано, на його чолі став підполковник Гомзин. У січні 1918 року большевики, захопивши Балаклею, розформували частину. З цього часу по березень 1920 року військовик служить у курені Гайдамацького Коша Слобідської України. В гетьманській армії обіймав посади ад’ютанта і начальника канцелярії коменданта Харкова. За Української Народної Республіки служить начальником оперативної частини штабу Правобережного фронту, старшиною для доручень при Військовому міністерстві, помічником командира 1-го пішого рекрутського полку, командиром кінного дивізіону 6-ї Січової дивізії, помічником начальника розвідувального відділу Генерального штабу Дієвої армії УНР. У 1921 – 1923 роках виконував функції віце-директора департаменту пошт УНР.
На еміґрації Борис Володимирович мешкав у тодішньому закордонному Львові. Потім переїхав до Праги, де очолював Союз Гетьманців-Державників. Писав статті та спогади. Зокрема, у львівському збірнику до 20-річчя відродження гетьманства в Україні в його матеріалі підкреслюється традиційна роль цієї форми влади, у т. ч. у збереженні державности в ХХ столітті. Автор, зокрема, зазначав: “…Щойно тепер, коли ми вже відійшли в часі від цієї події й тим маємо змогу подивитися на неї у зв’язку з нашим українським минулим, теперішнім і майбутнім, можемо збагнути все її величезне, творче історичне значення, а зокрема значення її фактичного творця – самого Гетьмана... Обставини в Україні напередодні відновлення Гетьманства складалися – і саме через український хаос – так фатально, що позначилася загроза ліквідації зародків Української Держави та проголошення України окупованою німцями частиною Росії. Відновлення Гетьманства врятувало ситуацію. Відновлення Гетьманства в Україні нав’язувало обірвану безправно чужими руками нитку української історичної національно-державницької традиції та ставило Україну в становище з-перед 1654 року. А це, по зникненні з історичної арени одного з контрагентів переяславського договору, а саме – московського царя, означало, що Україна на основі норм міжнародного права знову ставала незалежною й суверенною державою. Це одне значення події 29 квітня 1918 року. Друге полягає в тому, що ця подія несла в собі такі творчі зародки, що – без огляду на хвилевий упадок Гетьманства й часову перемогу хаосу – вона з бігом часу, хоч і в дуже несприятливих умовах, стала підставою розвитку Гетьманського Руху, цієї запоруки світлого майбутнього України. Відновлення Гетьманства в 1918 р. стало вихідним пунктом для організації державницької думки й державницьких сил для дальшої боротьби за власну державу… Гетьман Павло Скоропадський своїм чином 29 квітня 1918 р. врятував молоду Українську Державу від неславного повернення в стан небуття… Свято віримо, що Гетьманський рух переможе темні сили й сонце засяє в Україні!”.
У роки Другої світової війни Борис Гомзин жив у Німеччині. Очолював військовий штаб при Павлові Скоропадському. Продовжував писати. Особистий фонд одного з найближчих соратників гетьмана зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в Києві.
Автор поетичної збірки „Трой-зілля” (1928), поеми „Екклезіаст”, збірки новел „Прокляті часи”, драми „Кров кличе” (1933), поеми „Лови”, памфлетів, нарисів, праці „Большевизм – органічне московське явище” (1957).
Д-р Борис Гомзин
МАСОНИ. Тайна організація.
Про одну "організацію". Те, що я пишу, є поки що єдине, мабуть, явище в нашій пресі. Але нарешті треба колись поставити точки на "і". У висліді довгих студій, обсервацій і роздумувань я зважився написати свою статтю. Бо ми, хочемо чи не хочемо того - увійшли в НОВУ ДОБУ, добу остаточного бою в змагу Добра зі Злом, духа з матерією. Зла не можна перемогти меншим злом, а матерію меншою матерією. Про це виразно каже нам наш досвід 1917-1918 рр. Тому ми тут, на еміґрації, маємо загострювати наш Дух, відкидаючи всі його "ерзаци", про що я писатиму у своїй статті. Масонерія (космополітизм) і комунізм (інтернаціоналізм) - це похоронні співи над трупом доби, що вмерла, хоч сліди її ще лишаються. Отож ми маємо розглядати історію під цілком іншим кутом погляду, ніж це роблено досі. На мою гадку, наближається неминучий зудар двох світів.