Битва при Азенкурі
Напередодні битви була потужна ливеняка, під якою голодні англійці мокли, як малолітні дівки від Тімоті Шаламе. Французи ж поховалися від зливи в просторих шатрах і наметах. За одним рипом вони вирішили вчинити гучну гулянку, адже з їдлом та оковитою у них було все в ажурі. За ніч перед битвою французьке військо нажерлося в гівнину, у сухості та комфорті відзначаючи заздалегідь здобуту перемогу. Вони вважали, що чисельна перевага дуже збільшує їхні шанси вхопити за попець пані Вікторію. Не дивно, що наступного дня на махач багато французів вийшли на лютому перегарі і з тремтячими руками, а деякі бійці взагалі були ще пʼянючі з ночі. А коли на тобі важкі обладунки, то з бодуна місити бруд ще те задоволення.
Англійські лучники вважалися дуже смертоносними дядьками завдяки своїм довгим лукам. Здаватися в полон вони не збиралися, адже знали, що французи тоді відрубають їм 2 пальці, якими ті тримають стрілу. Використовуючи лісову місцевість, англійці стали в полі так, щоб ліс надійно прикривав їхні фланги. Підступи до них ускладнював бруд по коліна. Вдало розташувавшись, англійці спокійно почали чекати на напад.
Французи по-своєму зрозуміли нехитрий маневр суперника. Побачивши, що англійці лісом затиснуті по флангах, французька кавалерія, буксуючи в багнюці, наввипередки з пішими лицарями ломанулися на лучників, що стояли попереду англійського війська. Однак ліс завадив їм оточити та зайти в тил лучникам. Французи забуксували по коліна в багнюці і в режимі слоу мо поплелися в лобову атаку.
Переживаючи за свої пальці, лучники випустили величезну хмару стріл, яка болючим ляпасом зустріла кавалерію, що ледь ворушилася в гливкому бруді. Стрілами було вбито та поранено багато вершників і коней. В мить самовпевнені кавалеристи перетворилися на боязливих сучок і ті хто втримався на коні, почали в паніці гребти по багнюці назад, збиваючи з ніг піших лицарів, що наступали ззаду. Від цієї тисняви багато піших лицарів хоч і постраждали, але все одно продовжили перти на лучників.
На них теж чекала шалена хуртовина зі стріл. Утворилася жахлива тиснява. Впевнені у швидкій і неминучій перемозі численні французи з усіх ніг поспішали встигнути відмудхати англійців. Вони тиснули спереду на власних лицарів, які, отримавши відсіч, не могли відступити назад, адже на них ззаду перли інші, голодні до крові вояки. А оскільки задні не мали уявлення про те, який 3.14здець їх чекає попереду, то їхня самовпевненість лише усукабляла гівгняність ситуації.
Утворилася купа мала з французів. Англійці з малими втратами пошинкували вороже військо на олів'є, а особливо почесних чуваків взяли в полон. А оскільки майже вся французька знать припхалася на «полювання за Генріхом», бо була впевнена у своїй перемозі, то браку у благородних бранцях англійці не мали. Майже всі їхні полонені були один шляхетніший за іншого.
Отак французи через свою самовпевненість втратили при Азенкурі ледь не весь цвіт нації. Через це за 5 наступних років англійцям вдалося захопити Париж та ще багато інших міст. Врятувати французів могло лише диво. І цим дивом стала Жанна Д'Арк, але про неї іншим разом.