Інтервальне голодування і чип у зап’ясті: Хто такі біохакери

Засновник Твіттеру Джек Дорсі кожного дня приймає крижану ванну, їсть один раз на день і ходить вісім кілометрів на роботу (або ходив до початку пандемії).

Останнім часом усе більше техномільйонерів дотримуються цих або схожих практик. Вони практикують інтервальне голодування, їдять різні добавки та слідкують за своїм рівнем глюкози у крові чи сердечним ритмом у погоні за продуктивністю. 

Усе це є прикладом біохакінгу — тобто фізичних і ментальних маніпуляцій, метою яких є підвищення ефективності організму — здебільшого поза механізмами традиційної медицини.

Цей рух різноманітний: окрім “tech bros”, які експериментують зі своєю продуктивністю, є також більш відчайдушні біохакери, які зважуються на серйозніші втручання у своє тіло — наприклад, вживляють чип собі під шкіру. Але навіщо вони це роблять?

До кінця травня у онлайн-кінотеатрі документального кіно Docuspace можна подивитися документальний фільм «Громадянин Біо» про другу категорію біохакерів — «глибоке занурення в підпільний світ біохакерів, які намагаються подовжити людське життя»

А зараз у партнерстві із Docuspace відповідаємо на кілька основних питань про біохакінг: переказуємо основні тези статті Сігал Семюель для Vox на цю тему.

Що таке біохакінг?

Якщо коротко, біохакінг — це рух, прихильники якого хочуть покращити контроль над власним організмом та його продуктивність. Для цього вони використовують як давні традиційні практики (інтервальне голодування, медитація віпасана), так і експерименти із застосуванням сучасних технологій (вживлення імплантів, спроби змінити власний геном).

Біохакінг — це збірний термін, який включає в себе багато різних підходів та напрямків. Серед найрадикальніших — грайндинг, або хакінг власного тіла. Багато грайндерів (їх ще називають шліфувальниками, що відображає дослівний переклад слова “grinder”) є прихильниками світоглядної течії трансгуманізму, суть якої якраз у вірі у покращення людини завдяки технологіям.

Семюель наводить приклад Золтана Іствана — біохакера та трансгуманіста, який використовує свій імплант як замок для дверей у будинку.

Чим біохакінг відрізняється від традиційної медицини?

Деякі прояви біохакінгу схожі на те, що робить традиційна медицина. Як пише Семюель, головна відмінність між ними — у філософії та підходу до змін у тілі. Біохакери не хочуть бути прив’язані до формальних установ та конвенційних шляхів проводити наукові дослідження. 

Наприклад, біохакери не хочуть чекати на результати рандомізованих контрольованих досліджень — золотого стандарту сучасної медицини. Переважно вони проводять експерименти в домашніх умовах на собі чи друзях.

Аарон Трейвік, один із найвідоміших біохакерів, увів собі власну вакцину від герпесу. Він казав, що надихався прикладом Джонаса Солка, який відкрив першу безпечну та ефективну вакцину проти поліомієліту в 1955 році — і перед її затвердженням проводив експерименти на собі та своїй родині. Інший біохакер Джозайя Зейнер публічно зробив собі ін’єкцію CRISPR, технології модифікування ДНК, на конфереції з біохакінгу

У чому мотивація біохакерів?

Мотивація у біохакерів різна. Дехто має проблеми зі здоров’ям і намагається їх вирішити завдяки експериментам над собою. Більшість все ж мотивуються бажанням покращити свою продуктивність та «хакнути» свій організм і його недосконалості. 

На думку багатьох представників руху, інновації з боку традиційних інституцій занадто повільні та обережні; бюрократія, формальна освіта, ліцензії роблять прогрес повільнішим.

Наскільки це безпечно?

Ризики залежать від того, про які типи біохакінгу йде мова. Деякі з них підкріплені науковими дослідженнями: наприклад, клінічні дослідження показують, що медитація зменшує відчуття тривоги та хронічні болі.

Деякі мають сумнівну ефективність. Наприклад, прийом ванн під інфрачервоним світлом, які розрекламував Джек Дорсі, не підкріплений доказовою медициною. Частина практик біохакінгу відверто небезпечна — скажімо, проведення операцій у домашніх умовах, що створює ризики інфекцій.

Публічні експерименти на кшталт ін’єкцій Трейвіка та Зейнера небезпечні також і тим, що вони можуть підштовхнути людей із ще меншими медичними знаннями повторювати за своїми кумирами. 

————

До кінця травня у кінотеатрі Docuspace можна переглянути документальний фільм «Громадянин Біо» про рух біохакінгу та підпільний світ радикальної медицини. Ця документалка розповідає історії чотирьох біохакерів та суперечливого підприємця Аарона Трейвікіка, який помер за незрозумілих обставин два роки тому.

Також 26 травня о 19:00 Docuspace проводить онлайн-дискусію про підпілля біохакінгу в Україні та світі. Серед спікерів — Олександр Коляда, український генетик, популяризатор науки, а також Дарія Данцева, біохакерка та заcновниця першої DIY біолабораторії в Україні Yanelab.

Автор — Захар Процюк для проекту The Old York Times