Берлінський Іов: покарання на Александрплац

“Він стояв перед дверима Теґельської в'язниці й був вільний. Ще вчора на задвірках тюрми він сапав разом з іншими картоплю, був у тюремній робі, а тепер на ньому жовтий літній плащ, вони собі далі сапали, а він був вільний. Притулившись до червоної стіни, він пропускав трамвай за трамваєм і нікуди не йшов. Наглядач біля брами кілька разів пройшовся проз нього, показав йому, на який сідати трамвай, але він стояв собі далі. Настала жахлива мить [жахлива, Францику, а чого це вона жахлива?], чотири роки добігли кінця. Чорна залізна ворітниця, на яку він протягом останнього року позирав із дедалі більшою відразою [відразою? чому відразою?], зачинилась за ним. Його знову виштовхали на вулицю. Інші сиділи там, усередині, теслювали, лакували, сортували, клеїли, мали відсидіти ще хто два, а хто й п'ять років. А він стояв на зупинці.

Починається покарання.”

— так зустрічає нас книга «Берлін-Александрплац», написана німецьким лікарем-невропатологом й письменником доби Інтербеллуму, Альфредом Дебліном.

Цей роман був створений 1929 року. Справедливо вважати його однією з найцікавіших літературних пам’яток того часу, що демонструє не просто художній талант автора, але й складну, бурхливу реальність міжвоєнного Берліну та безпорадної людини в ньому. 

Почнемо з синопсису. Головним героєм книги є Франц Біберкомпф. Його минуле різноробочого не особливо вирізняється з-поміж життя інших мешканців Берліну, окрім однієї деталі: він вбивця. Ця людина чотири роки відсиділа в Тегельській в’язниці, що на півночі Берліна, за вбивство своєї дівчини в приступі гніву. Роман, як можна зрозуміти зі вступу цієї рецензії, починається з моменту виходу Франца на волю. 

Берлін того часу — місце тяжке. Поразка Німеччини в Першій світовій війні, Спартаківське повстання та Листопадова революція 1918 року, разом із важкою економічною кризою спричинили політико-економічний занепад країни, тяжку ситуацію з бідністю, а це, в свою чергу, вплинуло на рівень злочинності та алкоголізму в країні.

Франц Біберкомпф не знає куди йому податися, вийшовши з в’язниці на волю. Він не вірить і лякається факту свого звільнення. Відповідно протягом кількох днів тиняється від єврейської общини (яку випадково знайшов одразу після виходу з тюрми) до сестри вбитої ним дівчини, яка проганяє його. Врешті Франц твердо вирішує бути чесною, порядною людиною і роздобути гроші на проживання.

Протягом роману на фоні пошуку Францем роботи, нових стосунків та спроб соціалізуватися в суспільстві,  нам відкривається обличчя міста. Книга дуже концентрується, виписуючи деталі і навіть предмети побуту Берліна. Це динамічне, хаотичне місто в дусі картин Георга Гросса. Автор привертає увагу читача до міста не тільки за допомогою описів звичайних вулиць (архітектура дев’ятнадцятого століття, готика, просторі вулиці та кафе). Деблін згадує будівництво метро на площі Александплац, розповідає про бараки, якими був забудований Берлін, чисельні кабаки, занедбані райони та просто безробітний люд.

“На Александерплац зривають бруківку через будівництво метрополітену. Ходити можна лише по дошках. Трамваї проїжджають через площу на Александерштрасе, потім через Мюнцштрасе до Розентальської брами. Праворуч і ліворуч розходяться вулиці. На вулицях — будинок до будинку. Від підвалу й до горища будинки повні людей. А внизу — крамниці.”

 Франца  Біберкомпфа аж ніяк не можна назвати приємною на вигляд людиною, адже він вже немолодий , до того ж товстий. Персонаж намагається вижити в реаліях навколишньої низості та хижої спроби інших людей нажитись на дрібній кримінальній справі. Книга неоднозначно натякає нам на те, що й сам головний герой був задіяний в нелегальному бізнесі до ув’язнення.

Однак Франц не втрачає нагоди працевлаштуватися: він вступає в спілку торговців текстилем, йде у продавці затискачів для краваток, торгує газетами, ненадовго навіть зближається з нацистами та врешті навіть заробляє, заходячи до однієї берлінської дами “на каву”. Довірливість і балакучість його підводять. Через нього цю даму грабують, а на нього ця ситуація справляє таке жахливе враження, що він буквально тікає від своїх нових друзів, дівчини, роботи та зникає посеред Берліну. Із цього епізоду відбувається повторне падіння Франца Біберкомпфа, починається катастрофа особистості.

На цьому моменті ми вже можемо відмітити ту педантичну точність, з якою Деблін “між іншим” наводить  уривки з газет, політичних промов, топонімічних описів міста й навіть залізничних маршрутів. “Між іншим” відбуваються невеличкі позасюжетні арки, як одна з найдраматичніших у всій книзі. Власне вона оповідає про хлопчика хворого на дифтерію, якого не встигають вилікувати. Ці історії окремо розкривають певні соціальні, морально-етичні проблеми та деталі , що доповнюють загальний наратив.

“Тоді якраз Штреземан збирався до Парижа, а може й ні, а у Ваймарі в приміщенні телеграфу завалилася стеля, а ще якийсь безробітний хлоп поїхав слідом за своєю нареченою, а вона поїхала з іншим до Гарца, то він застрелив їх обох і наостанок пустив собі кулю в лоба. Але такі речі стаються за будь-якої погоди, а ще оте велике вимирання риби у річці Біла Ельстер. Коли почитаєш таке — здивуєшся, а як сам побачиш — ніби нічого такого особливого; скрізь таке трапляється.”

Франц Біберкомпф тим часом опускається все нижче. Він пиячить і не знає, що йому робити. Знайомий пропонує йому заради обопільної вигоди обмінюватись жінками і Франц погоджується. Він стає сутенером, а згодом долучається до пограбування складу, де його підло підставляють. Як наслідок пограбування Біберкомпф втрачає руку. Автор починає вводити в сюжет релігійні християнські алюзії, особливо акцентуючись на біблійній історії про Йова. Це натяк на паралель із Францом Біберкомпфом. Той, навіть після втрати руки, намагається поновити контакти з грабіжниками, за що по ньому наноситься фінальний удар, через який він потрапляє в психіатричну лікарню. Отже…

Зміст кульмінації роману лишиться поза цією рецензією. Альфред Деблін не став надто популярним для нас, поступившись, наприклад, Стефану Цвейгу і Еріху Марії Ремарку. Проте від цього він не втратив своєї значущості не лише для німців, яким пам’ять про важкі 1920-ті є надзвичайно важливим історичним документом.

Хочеться побажати читачу цієї рецензії не впадати в оману через переказ сюжету, зроблений для ілюстрації. Це лише мала частина того, що є в книзі. «Берлін-Александрплац» є передусім шедевром модерністської літератури, що захоплює потоком свідомості,  душевними травмами головного героя, які вдало виведені  лікарською педантичністю і письменницьким хистом Дебліна.

Не марні слова, якими коментується вихід Франца Біберкомпфа з тюрми: “Починається покарання”. Свій злочин Франц скоїв ще до подій книги, а покарання за нього полягає не в ув’язненні, до якого він спокійно ставиться, а в житті після виходу з «Теґеля», в місті, що поєднало бідність, буремність та висоту науково-культурного розвитку. Хай пересічного читача не злякають позасюжетні історії, уривки з берлінського життя та  “потік свідомості”. Вони допомагають стати «Берлін-Александрплацу» тим шедевром, яким він і є, а це все, висловлюючись словами з книги, тому що бумбарада чінґдара бум.