Баварська Радянська Республіка

Баварська Радянська Республіка

Еміль де Рішельє, УСЛ

Перед Революцією

Насамперед треба зазначити, що Баварія була другою за величиною частиною новоствореної Німецької імперії. В кінці XIX та на початку XX століття більшість країн Європи проводили індустріалізацію, Великобританія була найбільш промисловою державою того часу. Німеччина, в свою чергу, також була промисловою та стрімко наздоганяла Великобританію. Проте саме Баварія була як й раніше переважно селянською, близько 40% її населення становили селяни. Також ця частина Німеччини мала найбільшу автономію, вона мала свій уряд та навіть своє міністерство внутрішніх справ.

Повернемося до економіки. На початку XX  століття німецькі, французькі та британські капіталісти почали виробляти стільки товарів та в таких обсягах, що в їхніх країнах вже майже нікому не було їх купляти. Останні дві перейшли на ринки колоній своїх держав. Але Німеччина не мала так багато колоній, тому німецька буржуазія почала змагатися за традиційні ринки своїх конкурентів. І з часом німецька буржуазія стала суттєвою загрозою для конкуруючих капіталістів та їх торгівлі, бо німецькі товари поступово витісняли британські та французькі товари з їх традиційних ринків. Скрізь в імперіалістичних країнах Європи починається політика скаженого шовінізму, нарощення воєнних потужностей і нарешті в 1914 році із вбивством Франца Фердинанда починається Перша Світова війна.

Баварії та її населенню, здавалося, до цієї війни не було аж ніякої справи та життя на початку війни не відрізнялося від життя звичайного часу. До війни Німеччина закуповувала великі обсяги продовольства у Росії. Проте після початку війни почалася продовольча блокада, а через пару років додався і неврожай, що спричинило страшенний голод. Логічно, що голодування повинно було закликати селян Баварії більше виробляти свою продукцію, але Баварія не здатна була задовольнити протреби всієї імперії. Навіть навпаки, уряд Баварії, користуючись автономією, заборонив експорт хлібу в інші регіони Німеччини, демонструючи, що загальний результат війни його не так вже й цікавить.


Розглянемо ліві соціалістичні політичні партії, які існували на той час в Німеччині, й, зокрема, в Баварії.

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Ця колись радикальна робітнича партія через своїх реформістських лідерів щиро вважала, що капіталізм мирно переросте в соціалізм. Просто потрібні «правильні» реформи, а революційний марксизм вже застарів. СДПН підтримувала війну та її депутати парламенту голосували за надання буржуазному уряду воєнних кредитів.

Але з часом всередині СДПН була сформована радикальна робітнича опозиція «Союз Спартака». Цей союз справедливо називав війну буржуазною та імперіалістичною. Зрештою в кінці війни СДПН розпадеться на три частини: власне СДПН, Незалежна СДПН (центристи) і «Союз Спартака» (після війни спричинився до формування місцевої комуністичної партії).

 

Листопадова революція

24 жовтня 1918 року, вже наприкінці війни, німецьке командування флоту наказало вирушити своїм кораблям у відкрите море та, не зважаючи на домінацію ворога на морі, дати бій. Безліч матросів були обурені цим наказом і відмовились від його виконання. По результату декілька сотень моряків було заарештовано. Вже 1 листопада 1918 року заарештовані моряки були доставлені в порт своєї приписки Кіль. Через два дні у берега зібралась величезна демонстрація робітників, солдатів та матросів, які зійшлись на підтримку заарештованих. Військовий патруль відрив вогонь по протестувальникам і 9 людей було вбито. Тоді обурені моряки в відповідь вбили командира патруля.

Пізніше уряд відправив армійські підрозділи на придушення повстання, але вони переходять на сторону повсталих моряків. Потім повстанці формують свою раду в місті і поступово повстання та ради починають з'являтись і в інших містах Німеччини. Це був кінець Кайзера Вільгельма II та його імперії. Проте це повстання не мало свого єдиного керівництва. Це була просто стихійна революційна дія пересічних робітників та солдатів, які й взяли на себе відповідальність та які тримали це все в своїх руках.

Зрадники в верхівці соціал-демократії були категорично проти революції, проте бачучі що її не спинити, вони вирішили її очолити, щоб змінити хід революції не допустивши встановлення влади робітників, солдатів та матросів. Проте СДПН наштовхнулась на значний спротив цьому, в основному в обличчі широких пролетарських мас. Маємо зазначити, що Союз Спартака діяв разом з Незалежною СДПН. Важко сказати, чи то було помилковою тактикою чи ні, позаяк незалежна СДПН часто займала нечіткі та центристські позиції.

20 листопада 1918 року, тобто вже після початку революції в Берліні соціал-демократ Г. Носке отримав воєнні повноваження. З ним також пов’язують  дачу згоди на формування т.зв «фрайкорів» - міліарних підрозділів, які боролись з комуністами та прихильниками радянської влади, вбивали політичних діячів, одними з яких стали засновники компартії Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Фрайкори проіснують до кінця придушення всіх сил революції в Німеччині.

 

Революція в Баварії

Війна вдарила економічно й по мирному населенню автономії. В Баварії на момент 1916 року було мобілізовано 30% чоловіків, що зменшило площу посівів та обсяг зібраного  врожаю. На фоні росту ненависті до війни серед баварців зародився баварський сепаратизм, що в основному відображувався в антипруських та антивоєнних висловах.

Промислова та торгівельна залежність від всієї імперії, воєнні замовлення, політика цін імперії - весь цей одержавлений капіталізм поступово повністю розвіяв уявлення про баварську автономію.

Певні революційні прояви були ще до кінця війни. Переважно то були страйки, але їх було придушено. Баварія була більше всього незадоволеною поточною ситуацією. І вже під час народного підйому, а саме 7 листопада 1918 року в серці Баварії місті Мюнхені широеі пролетарські маси підняли збройне повстання. Революційна маса ринулася до палацу місцевого Баварського короля та вимагала його зречення. Після того, як стало всім ясно, що ніхто не буде підтримувати місцеву монархію, королівська родина втікла з Мюнхену. А вже на наступний день повстанці взяли місцевий парламент. Були сформовані робітничо-солдатські ради. Тимчасовий революційний уряд очолив член Незалежної СДПН Курт Ейснер.

 

Правління Ейснера

Курт Ейснер був членом Незалежної СДПН та був центрістом у своїх поглядах. Тобто він був за «мирне» вростання капіталізму в соціалізм. Але революція дуже швидко показала всім як «мирно» він вростає. З кожним днем при Ейснері робітничі та солдатські ради переходили на дальній план та поступово взагалі ставали непротрібними в життєдіяльності такого непослідовного уряду. Звісно, що пролетаріат був незадоволений цією ситуацією.

12 січня 1918 року були проведені вибори в Баварський парламент, де перемогла буржуазна партія. 21 лютого в парламенті мало відбутися засідання, де Ейснер повинен був подати у відставку. Проте він був застрелений монархістом графом Антоном фон Арко ауф Валлей. Приводом до вбивства стали звинувачення Ейснером Німеччини у розв’язанні світової війни. Це вбивство стало останньою краплиною у справі розвитку революційного процесу. По містам Баварії розгорнулися робітничі протести. А влада фактично перейшла під контроль робітничих та солдатських рад.

 

Уряд Гофмана

Після замаху на Ейснера, була сформована центральна рада, місця в якій майже повністю займали соціал-демократи. Щоб заспокоїти робітників в раді її керманичі заявили про проголошення в Баварії диктатури пролетаріата. Також був підготовлений компромісний політичний проект. Суть компромісу полягала в тому, що створюється «соціалістичне міністерство», де працювали б представники робітничих, селянських і солдатських рад. Проте йшлося тільки про дорадчий голос.

Також був сформований новий парламент Баварії, куди увійшли в основному соціал-демократи. Комуністів-спартаківців в ньому взагалі не було. Уряд Баварії очолив соціал-демократ Йоганн Гофман. Але, це все було зроблено лише для того, щоб якось розтягнути час. Верхівка продажної соціал-демократії сподівалася на те, що весь цей революційний настрій робітництва або сам якось зникне, або у уряду буде час на формування армії для придушення революції.

Не витримав тиску буржуазії, Гофман оголосив про засідання парламенту 8 квітня. Пролетарські маси були обурені загальної ситуацією і в місті Аугсбург був піднятий потужний робітничий страйк. Страйкарі вимагали проголошення радянської влади та створили петицію з цього приводу. Уряд вимушений був піти на поступки баварському робітництву. Проте, комуністи-спартаківці відмовились приймати в цьому «театрі» участь. А також нагадаємо, що Йоганн Гофман в цьому бачив лише можливість виграшу часу для придушення революції. З часом він втікає в місто на півночі Баварії Бамберг для приготування каральної армії.

А в Мюнхені тим часом в ніч з 6 на 7 квітня 1918 року проголошують Баварську радянську республіку.

 

Баварська радянська республіка

Радянська влада була проголошена. Найбільш головними фігурами уряду стали представники німецької революційної інтелігенції, зокрема анархісти Г. Ландауер та Е. Мюсам, а також незалежник Е. Толлер. В пролетарських масах вони були також відомі як талановиті письменники. Але, просування цієї радянської республіки було вкрай важким. Процеси соціалізації почалися з народної освіти, потім перейшли на пресу. Уряд в своїй політиці постійно коливався між правою соціал-демократією та лівим комунізмом. Але ж процесів націоналізації капіталістичного виробництва майже не було. Пролетаріат Баварії продовжував працювати на капіталістів, а тому буржуазія відчувала відносний спокій.


"Радянська республіка без Рад! Пролетарська диктатура без пролетаріату! Народні уповноважені без повноважень від трудящого народу! Червона армія без пролетаріату! Проекти соціалізації без справжнього захоплення владою! Уявні перемоги без боїв! Революційні фрази без революційного змісту!" (Євген Левіне)

Місцеві комуністи спочатку зайняли очікувальну позицію та продовжували лише критикувати, полягаючися на те, що пролетарі Баварії самі в усьому розберуться та підтримують зрештою саме комуністів. Але, вже 11 квітня 1918 року комуністи погоджуються вступити в роботу уряду. А тим часом, засівши в підпілля «гофмановці» готували переворот в самому Мюнхені, відчуваючи крайню нестабільність влади. Однак 13 квітня 1918 року під час першої спроби перевороту баварські червоноармійці змогли його придушити. Після цих подій місцеві комуністи залишились єдиною, хоч якось зібраною та організованою політичною силою. В радянському уряді Баварії комуністи стали провідною силою, хоча й анархісти з незалежними соціал-демократами нікуди не поділися. Просто відійшли на другий план.

Нарешті радянська влада Баварії у буржуазії почала конфісковувати зброю, нарешті робітники взяли контроль над заводами та фабриками, нарешті банки були націоналізовані. Поліцію розпустили, замість неї створили червону гвардію.

А тим часом гофманівське контрреволюційне каральне військо просувалося до Мюнхену і всі зусилля Баварського революційного уряду йшли на втримання республіки. 15 квітня 1918 року розгортаються криваві бої під Мюнхеном. Але червоній армії Баварії не втриматись перед 20 тисячним військом фрайкора і на початку травня 1918 року загони фрайкора заходять у місто, а вже 5 травня спротив революційних сил сходить нанівець.

Білий террор

Зайнявши Мюнхен, бійці фрайкору почали тут творити пекло на землі. Без трибуналу, на місті розстрілювали революціонерів, виводили на публічну страту всіх мешканців, хто ховав у себе червоноармійців. При цьому не жаліючи як людей похилого віку, так і підлітків. Вбивали також і полонених з армії Російської імперії, які перейшли на службу Баварській радянській республіці. За декілька днів було страчено 186 людей, з них лише 42 баварських червоноармійців. Деякі комуністи змогли ухилитись від покарання. До речі, важливо зазначити, що революційний трибунал Баварської радянської республіки жодного разу не виносив смертного вироку. Серед придушувачів Баварської радянської республіки було багато майбутніх нацистів…


Висновок

Баварська радянська республіка стала одним з яскравих прикладів держави диктатури пролетаріату. Також як й Паризька комуна вона протрималася недовго та була дуже суворо придушена силами контреволюції. Традиційно в радянській історіографії за причини поразки Баварської революції видавалися ненадійність і реформізм союзників комуністів в рамках широкого соціалістичного блоку. Але ж це, вочевидь, був вкрай спрощений та великою мірою ангажований «лінією партії» аналіз. Очевидно, що було багато різноманітних факторів, які так чи інакше вплинули на остаточний результат революційних змагань у Баварії 1918 року. І, безумовно, чесним історикам ще належить багато чого дослідити та вивчити. А нам – пам’ятати…

 






Report Page