Батечко літературних вампірів

Шерідан Ле Фаню менш відомий за свого співгромадянина і «товариша» за вампірськими мотивами Брема Стокера (якось так склалося, що Ірландія подарувала нам двох «зачинателів» вампіризму в готичні літературі), та імені його ніяк не уникнути, якщо ви захочете прочитати, чим надихався другий, коли писав свого «Дракулу». Воно абсолютно не дивно, чому український читач так мало про нього знає: Ле Фаню у нас видавав тільки КСД у збірках а-ля «Колір зла», які важкувато зараз знайти, а його найпопулярнішу і канонічну «Карміллу», яку видадуть Nebo BookLab Publishing, ми зможемо прочитати тільки цим літом. Шкода, адже талант Ле Фаню до «напів готичних» тенденцій підкреслював навіть Лавкрафт у своєму знаменитому есеї про «Надприродній жах у літературі».

Джозеф Томас Шерідан Ле Фаню народився у 1873 році. Родина його була певною мірою дотичною до літератури: мати, бабуся і двоюрідний дядько так чи інакше тяжіли до письма. Із школою у хлопця не складалося – його вчитель був неабияким гульвісою, який потім отримав доволі-таки ганебне звільнення, але батьківська бібліотека дозволила Ле Фаню вкладатися у власну самоосвіту, що він із робив із неабияким задоволенням. Його батько був ірландським ректором, але родина все одно потерпала від фінансових скрут – коли він помер, то йому було фактично нічого залишити своїм дітям, яких у нього було трійко.

Джозеф отримував адвокатську освіту, але згодом покинув адвокатуру і право заради журналістики. З 1838 року він починає дописувати в журнал Дублінського університету, де й виходить його перше жанрове оповідання «The Ghost and the Bone-setter», яке буцімто є рукописом одного покійного преподобного, який колекціонував різноманітні лячні місцеві легенди. У цій історії йдеться про чоловіка, який «потрапив на гачок» одному дуже й дуже неприємному привиду. Оповідка ця стала поштовхом для створення цілого циклу оповідань «Документи Перселла» (Перселл – прізвище того самого преподобного). Для оповідань притаманною є класична готична атмосфера із її божевіллям, закинутими замками і занедбаними цвинтарями. Це такі твори як «The Fortunes of Sir Robert Ardagh», «The Last Heir of Castle Connor», «A Chapter in the History of a Tyrone Family» та багато інших.

У 1844 році він одружується на С’юзанні Беннет, яка була дочкою і онукою провідних ірландських адвокатів. У пари народилося четверо дітей, однак особисте життя пари з часом ускладнювалося, бо дружина Джозефа страждала на невротичні напади і мала те, що кличуть «кризою віри», котра викликала на той час неабияке засудження. Після смерті її батька в неї розвилася тривожність – у 1858 році вона померла після нервового нападу. Ле Фаню переніс цю втрату надзвичайно важко: він страждав на відчуття провини і навіть покинув письмо аж до 1861 року. Однак він стає редактором і власником журналу Дублінського університету, того самого, в якому вийшов його дебютний жанровий твір, і потроху повертається до літератури. Видавець, який підписав контракт із ним, починає вимагати від його творів «англійськості», посилаючись на прохолодність рецензій на його «The House by the Churchyard» і « Wylder's Hand», але Ле Фаню все частіше і частіше звертався до міфології і пейзажів рідного краю, хоч його «англофілські» твори й справді набирали неабияку популярність серед читачів.

У 1873 році Ле Фаню помирає від серцевого нападу, хоч деякі окутують його смерть більшим міфом і стверджують, що помер Джозеф «від страху». Так це чи інакше, одне відомо точно: Ле Фаню залишив по собі щось таке в літературі, за що досі отримує мовчазні триб’юти, бо його славу важко навіть за вуха натягнути на ті рівні, якими нині володіють По і Лавкрафт.

Перш за все, він вмів майстерно переробляти власні задуми, через що вони непомітно для пересічних читачів простягалися через різні його твори. Він любив цей легендарний прийом жаху, деталі якого не розкриваються і залишаються на розсуд читачеві. Переважна більшість «потойбічного» має цілком раціональне пояснення, однак приховане від читача або розказане тільки «на половину» (так званий принцип «непрямого жаху»). Ле Фаню написав чималу кількість творів, серед яких найбільш популярними вважаються «Uncle Silas» (ранній зразок «таємниці в зачиненій кімнаті»), «In a Glass Darkly» (збірка 5 горор історій, поданих у вигляді документів окультного детектива), «The Rose and The Key» (класична готична оповідка про жахи у психлікарні), «The Tenants of Malory», «A Lost Name», «Haunted Lives»,  «The Wyvern Mystery», «Checkmate» і, звичайно ж, куди ж без «Carmilla» –  один із перших вампірських творів у літературі, який завуальовано і обережно, але все ж містить лесбійські мотиви.

Особливо Де Фаню вплинув на Джеймса Монтегю Родса, класика світової літератури, відомий завдяки своїм «історіями з привидами»…

…з яким ми теж скоро познайомимося.