Біологія та екологія ґрунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся - Биология и естествознание дипломная работа

Главная

Биология и естествознание
Біологія та екологія ґрунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся

Історія вивчення ґрунтових олігохет. Фізико-географічні особливості Малого Полісся. Екологія люмбріцід роду Apporectoidea, їх поширення в Малом Поліссі. Дослідження фауни, екології, хорології ґрунтових олігохет у природних біоценозах Малого Полісся.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Біологія та екологія грунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся
РОЗДІЛ 1.Теоретичні засади дослідження
РОЗДІЛ 2. Матеріал та методика дослідження
РОЗДІЛ 3. Аналіз результатів дослідження
3.1 Морфо-екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся
3.1.1 Морфологічна характеристика ґрунтових олігохет роду Apporectoidea району дослідження
3.1.2 Екологічний аналіз ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся
3.2 Хорологія ґрунтових олігохет роду Apporectoidea в природних біоценозах Малого Полісся
До родини Lumbricidae належить більше 250 видів. З них в Східній Європі відомо більше 100 видів [15].
Грунтові олігохети родини Lumbricidae відомі, як одна з найбільш активних груп, безхребетних-грунтоутворювачів в біоценозах Малого Полісся. Усі Lumbricidae - сапрофаги. При цьому деякі з них, наприклад, Lumbricus terrestris, здатні живитися слабо розкладеними рослинними рештками, а також диспергованим детритом, а інші, такі як Apporectoidea roseus, відносяться до "вторинних гумусоутворювачів". Вони можуть використовувати лише в значній ступені перероблений рослинний матеріал [27]. Люмбріціди, які живляться перегноєм ґрунту, енергійно перемішують його та рихлять, ніж види, для яких основне джерело їжі рослинні рештки, що не піддані деструкції. Дощові черви, які живляться ґрунтовим перегноєм, не пігментовані, мають циліндричну форму тіла. Вони менш рухливі, ніж черви, що живляться рослинними рештками та мають нерідко більш примітивний тип розміщення повздовжніх м'язових волокон у шкірно-м'язовому мішку.
Люмбріціди, як і мікроорганізми відіграють важливу роль у збагаченні і відновленні грунтового гумусу. В.А. Ковда вказує, що безхребетні тварини-сапрофаги, як і мікроорганізми грунту недостатньо вивчені в питанні їх ролі в біохімічних процесах [30]. Це стосується, в першу чергу, травної системи. Адже в травній системі грнунтових червів відбуваються процеси розпаду органічних сполук рослинниз рештків та синтез гумусу і гуматів. В.А. Ковда вважав, що ми знаходимося лише на самому початку вивчення діяльності грунтових тварин, в тому числі люмбріцід [30]. Кількісні дані про біомасу люмбріцід мають спорадичний характер.
Люмбріціди, які відносяться до грунтово-підстилкової і, власне, грунтової морфо-екологічних груп мають здатність до вертикальної і горизонтальної локомоції.
Вертикальна і горизонтальна локомоція дощових червів сприяє грунтоутворювальному процесу. Істотно змінюється водно-повітряний режим, що в свою чергу приводить до значних фізико-хімічних трансформацій горизонтів грунтового профілю. Копроліти дощових червів приймають участь у структуруванні грунту, зміцненню вертикальних і горизонтальних ходів, а також утворення діапаузних камер, які в подальшому часі слугують повітряними резервами. Немаловажна роль копролітів у міграції хімічних сполук в межах грунтових горизонтів [24].
При прокладанні ходів черви переміщують в ґрунтовому профілю велику масу ґрунту (в порівнянні з власною масою), що сприяє формуванню гумусового ґрунту. Їх ґрунтоутворююча діяльність має великий вплив на біологічну активність ґрунту, темпи і характер розкладу рослинних решток. Висока чисельність дощових червів, як правило, корелюється з інтенсивним гумусоутворенням і формуванням тонкозернистого гумусу (мулевого типу). Активність дощових червів через мікроорганізми і гриби травної системи стимулюють для рослин N, P, K інших мінеральних речовин. Це визначає позитивний вплив на ріст кореневих систем та первинну продуктивність в цілому. Олігохети активно приймають участь в кругообігу азоту. На відміну від інших груп безхребетних, що живуть у ґрунті, вони використовують в якості енергетичного матеріалу азотовмісні сполуки. В екскрементах олігохет відбувається новоутворення гумусових сполук. Крім того, ґрунтові олігохети проводять дренаж ґрунтів, утворюючи вертикальні ходи, по яких гравітаційна вода мігрує в нижні горизонти. Також завдяки ходам здійснюється аерація ґрунту. Внаслідок діяльності ґрунтових олігохет відбувається структурування ґрунтів, підвищується їх родючість [15, 24, 27].
В умовах помірного клімату на частку люмбріцід припадає до 30-60%, а іноді 90% сумарної зоомаси. Із всіх грунтових сапрофагів найбільш відомі грунтові черви. Вони виділяються серед сапрофагів своїми розмірами, тривалістю життєвого циклу, активністю і особливо своєю біомасою. В гумідних районах від тундри до лісостепу 30-90% зоомаси складають дощові черви (Lumbricidae) [15].
Дощові черви мають велике та різностороннє значення в економіці природи. Ними живляться найрізноманітніші тварини - від членистоногих до ссавців.
Поряд із тим, люмбріціди в ґрунтових біоценозах є як проміжними, так і дефінітивними господарями багатьох видів трематод, цестод, скреблянок. Наявні літературні дані про те, що вони можуть бути додатковими господарями трематод родин: Echinostomatidae, Diplostomatidae, Stigeidae, проміжними для цестод Ditepididae, Chanotatnidat, Rymenolepidae та резервними для нематод Stephanuridae, Syngamidae, Metastrongilidae та інших. Ці паразити завдають значної шкоди свійським тваринам і людині [15].
Правильне планування господарських заходів може бути ефективним лише при умові знання кругообігу органічних і неорганічних речовин та регуляції азотного живлення рослин, які відбуваються в ґрунтах того чи іншого типу безпосередньо з участю олігохет.
Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім рівнем відомостей про фауністичний склад, біологію, екологію, хорологію ґрунтових олігохети роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся, що має велике значення для біологічної діагностики ґрунтів.
Мета роботи: вивчити еколого-фауністичні особливості люмбріцід роду Apporectoidea Малого Полісся.
1. Ознайомитися з історією вивчення грунтових олігохет.
2. Розглянути фізико-географічні особливості Малого Полісся.
3. Встановити видовий склад ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся
4. Вивчити екологію люмбріцід роду Apporectoidea .
5. Виявити особливості їх поширення в межах Малого Полісся.
Об'єктом дослідження є ґрунтові олігохети роду Apporectoidea природних біоценозів Малого Полісся
Предметом дослідження є фауна, екологія, хорологія ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся
Апробація роботи проводилась під час захисту курсової роботи на четвертому курсі.
Наукова новизна роботи. Вивчено фауну, біологію, екологію та особливості хорології ґрунтових олігохет роду Apporectoidea у природних біоценозах Малого Полісся.
Практичне значення полягає в тому, що його результати можуть бути використанні:
- при інтродукції видів родини люмбріцідів у природних біоценозах з метою підвищення родючості ґрунту, зменшення його ерозії;
- у розширенні відомостей в галузі екології;
- у професійній діяльності агрономів, ґрунтознавців, працівників сільських господарств та лісництв;
Знання складу, кількісного співвідношення видів ґрунтових олігохет, їх біології можна використати для характеристики режиму вологості, кислотності ґрунту, ходу розкладу рослинних решток та характеру ґрунтоутворюючих порід.
Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літературних джерел. Список використаної літератури містить джерел. Роботу представлено на сторінках друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Ґрунтово-зоологічні дослідження мають велике значення для з'ясування багатьох питань біології ґрунтових сапрофагів, їх ролі у трансформації органічних речовин та ґрунтоутворювальних процесах.
З другої половини ХІХ століття і до наших днів значно зріс інтерес вітчизняних та зарубіжних зоологів і ґрунтознавців до вивчення ґрунтових олігохет родини Lumbricidae. Природно, що увага більшості дослідників була прикута до ґрунтоутворюючої діяльності дощових червів, групи найбільших і найпоширеніших ґрунтових безхребетних тварин, які відіграють велику роль у розщепленні складних органічних сполук та беруть активну участь в генезисі ґрунтів.
Поштовхом до вивчення люмбріцід і їх ролі в ґрунтоутворюючій діяльності послужила відома праця Ч. Дарвіна "Оброзование растительного слоя деятельностью дождевых червей" [18]. Фактично, вона стала програмним документом у вивченні дощових червів і їх ґрунтоутворюючої діяльності. Понад 125 років триває кропітка праця багатьох вчених світу з вивчення біології, екології, хорології, видового складу люмбріцід і їх ролі в генезисі ґрунтів. У даному розділі висвітлено ступінь вивчення фауністичного складу люмбріцід регіону та суміжних територій і вплив екологічних факторів на життєдіяльність цієї групи тварин.
Вивчення ґрунтових олігохет родини люмбріцід була започатковано ще в першій половині XIX століття. Про це свідчать повідомлення у періодичних виданнях "Ziemianin" та "Przyrodnik Lwowski" [70].
Перші наукові відомості про люмбріцід України представлені в роботах М.М. Кулагіна [31]. Загалом він вперше для України вказує Lumbricus rubellus, Apporectoidea foetida (=Eisenia fetida), A. cignea (=A. rosea rosea), A. carnea (A. caliginosa caliginosa). M.M. Кулагін при описах дощових червів користувався лише морфологічними ознаками, а тому зараз важко встановити, з якими саме видами він мав справу. Без сумніву, дослідження, виконані автором, були ініційовані монографією Ч. Дарвіна [18].
Зазначимо, що в другій половині XIX століття систематика люмбріцід була слабо розроблена. Поділ родини Lumbricidae на ряди проводився за такими морфологічними ознаками, як топографія щетинок, форма сегментів, забарвлення тіла, розміщення пояска і пубертальних валиків. Пізніше запропонована система Г. Айзена зазнала змін [61]. Докорінну перебудову її зробив Д. Роза [67]. В подальшому ця система була переглянута В. Міхаельсеном і тривалий час користувалась світовим визнанням [69]. У першій чверті XX століття П.Г. Свєтлов вніс до неї незначні зміни, що дало можливість використовувати цю систему до початку 50-х років XX століття [48].
На подальший розвиток досліджень ґрунтових олігохет вплинули праці Я. Нусбаума [73]. Ці публікації на тлі попередніх робіт відрізнялись новими підходами у вивченні люмбріцід. Вперше автор подає зведення видового складу дощових червів заходу України. Фауністичний склад люмбріцід за його описами представлений 14 видами, 7 родами. Це були перші зведення видового складу люмбріцід західних областей України та східних територій Польщі.
Значний доробок у дослідженні фауністичного складу ґрунтових олігохет Європи й Азії належить В. Міхаельсену. Він у монографічній роботі „Oligochaeta" наводить шість видів дощових червів, що доповнили фауністичний склад люмбріцід України [69].
В першій половині XX століття продовжувалися дослідження ґрунтових олігохет, які мали фауністичне спрямування. Необхідно відзначити роботи Л. Андрусова [1], Л. Черносвітова [76], які значно розширили відомості про поширення люмбріцід у різних фізико-географічних областях України.
У 20-30 pp. XX ст. А. Мошинський проводив оригінальні дослідження олігохет Польщі, Західної України і Білорусії. Можна вважати, що перша робота, яка була присвячена олігохетам Малого Полісся, належить А. Мошинському [70]. Вона мала комплексний характер. В ній вказувалося на знаходження окремих видів люмбріцід.
Заслуговують уваги роботи Й.Й. Малевича [36; 37]. Вони стосувалися південної частини Білорусії, територія якої є суміжною із Волинськими Поліссям. Як показали подальші дослідження фауністичного складу дощових червів, Й.Й. Малевич вже у 1953 р. найбільш повно встановив фауністичний склад люмбріцід біогеоценозів південної частини Білорусії [36].
Після закінчення Другої світової війни набули розвитку еколого-фауністичні дослідження дощових червів. У 50-60 pp. XX століття в Україні цей напрямок плідно розвивав А.І. Зражевський. Його праці були спрямовані на вивчення видового складу дощових червів, хорології, впливу гранулометричного складу, едафічних факторів на ґрунтових олігохет лісових екосистем України. Ним було найповніше з'ясовано фауністичний склад люмбріцід лісів України і показано їх вплив на ріст рослин та ґрунтоутворювальну роль цих тварин у конкретних біогеоценозах. Він розробив методику дослідження діяльності дощових червів під покривом лісу [21].
Необхідно зазначити, що в повоєнний час спеціальні дослідження дощових червів Волинського Полісся з'явились лише у 80-х роках XX століття. В роботі К.В. Шапошникової наводяться фрагментарні відомості про фауністичний склад люмбріцід західних областей України [58].
Значна роль у дослідженні різнобічних напрямків в області олігохетології належить професору В.В. Іванціву. Його дослідження спрямовані на особливості екології, біології, видового складу люмбріцід, та їх ролі в генезисі біогеоценозів [22, 24].
На сьогоднішній день стан відомостей про ґрунтових олігохет роду Apporectoidea Малого Полісся є маловивченим. Дані про ґрунтових олігохет мають фрагментарний характер, тому проведення поетапного дослідження є необхідним і актуальним.
Мале Полісся - являє собою своєрідну фізико-географічну область Українського Полісся і розташоване між Волинською лісостеповою височиною на півночі і Подільською лісостеповою височиною на півдні.
Мале Полісся тягнеться від Шепетівки і Славути на сході, де з'єднане з Поліською низовиною, до Рави-Руської на заході, де переходить на територію Польської Народної Республіки. Загальна довжина Малого Полісся понад 300 км, а середня ширина від 20 до 25 км із відхиленням на окремих ділянках від 5 до 70 км. Особливо вузьке воно західніше від міста Острога, де протікає річка Збитнянка (басейн Горині) [38].
Південна межа Малого Полісся проходить поблизу таких населених пунктів: м. Шепетівка, с. Плужне, с. Кунів, с. Майдан, с. Стіжок, м. Кременець, с. Будки, с.Суховоля, м. Олесько, с. Білий Камінь, с. Велика Вільшаниця, с. Під'ярків, с. Водники, м. Львів, с. Куликів, м. Нестеров, м. Рава-Руська. Ця межа являє собою крутий уступ, розчленований річковими долинами, балками і ярами. Різниця у висоті між рівнем Подільської височини й рівнем Малого Полісся досягає 70-150 м.
Північна межа Малого Полісся теж більш-менш чітко проявляється в рельєфі і має висоту уступу 40-60 м. Проходить межа через такі населені пункти (із заходу на схід): м. Белз, м. Червоноград, м. Стоянів, м. Берестечко, с. Козин, с. Верба, с. Буща, м. Острог, с. Крупець, с. Бачманівка [46].
Характерними рисами природних умов Малого Полісся, які відрізняють його від сусідніх областей Подільської і Волинської височин, є рівнинність території, незначне коливання висот, велике поширення пісків у складі поверхневих відкладів, слабо врізані річки, які повільно течуть серед заболочених заплав, панування підзолистих і лучно-болотних ґрунтів, бори й субори. Усе це надає Малому Поліссю типових поліських рис.
Корінними породами Малого Полісся є крейдові мергелі і крейда, що здебільшого перекриті антропогеновими пісками й суглинками, а в окремих місцях відслонюються. Найбільше підвищені ділянки області пов'язані з високим заляганням крейди. Антропогенові відклади мають товщину від 1-2 до 20-30 м. Вони представлені переважно алювіальними й водно-льодовиковими пісками. На північ і на південь від Малого Полісся поширені лесовидні суглинки.
Виникнення Малого Полісся найчастіше пов'язують із розмивною діяльністю текучих вод при певній участі тектонічних факторів, що посилювали процеси ерозії. Про водноерозійне походження Малого Полісся свідчать його загальні контури, тераси, глибокий вріз, який призвів до розмиву великої товщі морських третинних відкладів, що зустрічаються на південь і на північ від нього, річкові відклади. Тераси на схилах Малого Полісся виявлено між Шепетівкою і Плужним та між верхів'ями річок Ікви та Стиру. Вони лежать на висоті 40-60 м над дном Малого Полісся і складені пісками з галькою, суглинками і глинами, які перекриваються лесовидними суглинками [38].
Формування Малого Полісся відбувалось протягом пліоцену і першої половини антропогену. Сучасний мезорельєф Малого Полісся сформувався протягом другої половини антропогену. Значний вплив при цьому мала діяльність льодовикових вод. Льодовик майже не покривав території Малого Полісся, але сприяв підвищенню базису ерозії, накопиченню відкладів, перебудові річкової сітки та розмиву, внаслідок чого в окремих районах утворився гривистий рельєф (басейн Рати). Гриви витягнуті з заходу, північного заходу на схід, південний схід і мають довжину від 8 до 15 км при ширині 2-4 км і відносній висоті 10-15 м. У міжгрифових зниженнях спостерігається заболочення.
Широкий розвиток пісків та кліматичні умови сприяли формуванню еолових форм рельєфу, що складаються з дюн, піщаних валів і кучугур. Вони зустрічаються в районі Бродів, Бовдурівки, Станіславчика, Білотина, Славути та ін.
Мале Полісся має деякі відмінності і в кліматичних умовах. Середньосічневі температури тут вищі, ніж на Волинському Поліссі: у Раві-Руській -4°, 1, Буську - 3°, 9, Лопатині - 4°, 2, у Бродах - 4°, 3; зниження їх спостерігається в східному напрямі (таблиця 1.)
Таблиця 1.Агрокліматичні показники адміністративних районів в межах Малого Полісся
Тривалість періодів (в днях) з температурою повітря понад
Середня температура повітря (липень)
Абсолютний річний максимум темпер. повітря 0 С
Абсолютний мінімум температури повітря, 0 С
У Малому Поліссі випадає значна кількість опадів, особливо біля південної межі, біля підніжжя Подільського уступу. Зокрема, у Бродах випадає в середньому за рік 742 мм, Золочеві - 700 мм, у Новому Милятині - 720 мм, Раві-Руській - 720 мм, Острозі - 620 мм, Славуті - 570 мм (таблиця 1.).
Проте понижене розташування Малого Полісся в поєднанні з його лісистістю і заболоченістю позначається на тривалості безморозного періоду, який тут у середньому дорівнює 140 дням, тоді як на сусідніх височинах триває 150-160 днів. На Малому Поліссі раніше починаються осінні і пізніше закінчуються весняні приморозки. Приморозки, що трапляються досить часто на описуваній території, мають місцеве походження й обумовлені (особливо пізні) радіаційним охолодженням місцевості, на якій багато заболочених знижень, галявин тощо.
Мале Полісся відрізняється від сусідніх географічних областей ще й тим, що тут у значній мірі зберігся природний рослинний покрив: ліси, луки, болота займають до 60 % площі. Тут поширені соснові й широколистяно-соснові ліси, але без бука.
Болота на території Малого Полісся займають до 3 % загальної площі земельних угідь, поширюючись , головним чином, у долинах малих річок (Солокія, Болотня, Рата, Млинівка, Білосток, Судилівка, Бовдурка, Збитнянка, Кутянка). Болота часто бувають значної глибини з великими запасами торфу (наприклад, Стоянівське торфовище з площею 3500 га, глибиною до 11 м) [46].
Міжрічкові луки займають значно більші площі ніж заплавні, і бувають двох основних типів:
а) низинні луки, представлені різнотравнозлаковими угрупованнями з пануванням молінії та щучника дернистого;
б) суходільні тимчасово надмірно зволожені луки, що з'явилися на місці вирубаних лісів; серед цих лук відмічаються мичкові та зрідка різнотравнозлакові з добре розвиненим моховим покривом.
У ґрунтовому покриві поширені дерново-підзолисті ґрунти. Більшою мірою це дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти, в меншій мірі площу займають дерново-карбонатні і дернові ґрунти.
Дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти поширені по всьому Малому Поліссі. Вони залягають на слабо хвилястих вододільних просторах та борових терасах рік. Профіль ґрунтів не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15-18 см. У орних ґрунтах він поглиблений оранкою і може досягати 25-30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний .
Елювіальний горизонт слабо виражений, трапляється у вигляді ясно-жовтого піску з білястими плямами аморфного кремнезему. Ілювіальний горизонт теж виражений слабо. Він представлений жовтим піском, в якому виділяються червоно-бурі 1-3-сантиметрові звивисті прошарки більш важкого механічного складу, зцементовані вимитими з верхніх шарів колоїдами. Материнська порода починається на глибині 85-105 см і представлена однорідним піском. Оглеєний пісок має сизувато-білий колір, вохристі плями і смуги, залізисто-марганцеві зерна.
Механічний склад ґрунтів обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала кількість глинистих фракцій (5-10%) не може створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу вологомісткість. Верхні шари ґрунту містять мало вологи, яка навіть при кількаденних посухах швидко випаровується, що призводить до в'янення рослин. Особливо згубно діє на такі ґрунти осушення прилягаючих заболочених та перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться рослини. Більш сприятливий водний режим мають ґрунти, підстелені на незначній глибині верстами суглинків, або крейдою.
Дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти є найбіднішими в Малому Поліссі. Вони містять 0,6-1,3% гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту(1Ч)-1,1-6,5; фосфору(Р)-0,4-5,5; калію(К)-0,3-4,5 мг на 100 г ґрунту). Реакція ґрунтового розчину середньо-кисла (рН=4,5-5,4). Сума ввібраних основ становить 1,0-2,6 мг-екв на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами становить 22,1-38,5%. Гідролітична кислотність їх невисока (1,5-3,3 мг-екв на 100 г ґрунту),що пов'язано з дуже малою місткістю вбирання [38].
Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих ґрунтів потрібно збільшувати вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфово-земляних компостів та з допомогою кольматажу. Внесення відповідних доз добрив, особливо органічних, вапнування, зелених добрив дозволяє одержати високі врожаї.
Незначна частина району розташована на дернових та дерново-карбонатних грунтах, які часто зустрічаються в комплексі.
Дернові ґрунти залягають на обширних зниженнях по території боліт, у заплавах річок. Характерний профіль чорноземного типу. Глибина гумусованого горизонту досягає 15-30 см, перехідного-10-20 см. Вміст гумусу 0,7-3,0%, рН ґрунтового розчину 4,9-6,4.
Дерново-карбонатні ґрунти залягають більш на південь. Гумусовий горизонт містить 1,7-5,3% перегною. Материнською породою є крейда, тріскуватість якої сприяє швидкому просочуванню дощових вод за межі ґрунтового профілю. В посушливі роки це шкідливо, так як викликає нестачу води в цих ґрунтах, ґрунт має лужну реакцію по всьому профілю(рН 7,2-7,8), порівняно добре забезпечений рухомими формами поживних речовин. Лише фосфор є у важкодоступній для рослин формі, що пов'язано з великим вмістом карбонатів.
В широких долинах річок поширені дернові лучні, чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Торфоболотні ґрунти займають великі площі в долинах малих слабопроточних річок.
Торфовища Малого Полісся розвинулись на крейді, отже вони є карбонатними, що є нетиповим для торфових ґрунтів інших районів, де вони в основному є трав'янисто-осокового походження. Реакція ґрунтового розчину торфовищ переважно слабо- та середньокисла, іноді нейтральна (рН 5,6 з відхиленням від 4,7 до 6,8). Торфові ґрунти відзначаються високою сумою увібраних основ (37-51 мг-екв на 100 г ґрунту) та високою місткістю вбирання. Вони добре забезпечені азотом, загальний вміст якого 2,5-3,6% від ваги торфу, але слабо забезпечені калієм, фосфором та мікроелементами [38].
Води Малого Полісся відіграють важливу роль у його фізико-географічних умовах і мають велике народногосподарське значення. Річки Малого Полісся мають змішане живлення - снігове, дощове і підземне. Складний вплив на режим річок мають поліські болота. Болота є ніби акумуляторами вологи, вони вирівнюють весняну повінь, затримують спад високої води.
Річки Малого Полісся мають тривалу весняну повінь, яка супроводиться широкими розливами, літньо-осінню межень, що порушується невисокими дощовими паводками і зимовою меженню. Велика кількість опадів і рівнинний рельєф сприяють формуванню густої річкової сітки. Мале Полісся пересікають такі річки, як Західний Буг, Рата, Стир, Іква, Вілія, Горинь та ін. Іноді річкові долини заглиблюються на 50-120 м. А долини Дністра і його приток - це справжні каньйони з крупними урвищами, в яких оголюються палеозойські, мезозойські відклади. Річка Стир у середній і нижній течії судноплавна, частково використовується для виробництва гідроелектроенергії та водопостачання. Горинь використовується як джерело гідроенергії для водопостачання, риборозведення, а в нижній течії - для судноплавства [46].
До складу Малого Полісся входять шість адміністративних районів:
1. Бродівський (Львівська область);
2. Кам'янсько-Бузький (Львівська область);
3. Рава-Руський (Львівська область);
4. Славутинський (Хмельницька область);
5. Радивилівський (Рівненська область);
6. Острозький (Рівненська область).
Дослідження проводились відповідно в кожному з даних районів.
Нижче ми подаємо карту-схему Малого Полісся.
Рис. 1. Карта-схема Малого Полісся:
РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
Збір матеріалу нами був проведений протягом 2009-2010 рр. в природних біогеоценозах Малого Полісся. Місця збору матеріалу вказані на карті-схемі.
Зібр люмбріцід роду Apporectoidea здійснювали за стандартною методикою М.С. Гілярова. Це методика прямого обліку, що дозволяє визначити чисельність ґрунтових тварин у всьому заселеному ними обсязі ґрунту (до глибини зустрічальності) на одиницю площі поверхні, або на одиницю об'єму ґрунту [13].
Процес узяття проби здійснювали у такий спосіб. Спершу відзначали площу проби, забиваючи по кутках відміряного квадрата кілочки, натягували між ними мотузку. Потім від границь відміченої площадки відгрібали у різні сторони опад чи підстилку (якщо пробу беруть у лісі) чи суху сипучу землю поверхневого шару. Поруч із пробою з однієї чи із двох сторін розкладають клейонку, лист пластику, чи мішковину, або іншу щільну матерію, на якій потім і розміщували проби ґрунту. Тварин збирали окремо з кожної проби і шару.
При польових дослідженнях ґрунтових безхребетних важливо знати не тільки їхню чисельність, але і розподіл у ґрунті по глибинах. Це буває важливо для зіставлення цих даних з розташуванням генетичних шарів ґрунту, для виявлення тих глибин, на яких тримаються ті чи інші види і т.д. Тому в різні сезони вегетаційного періоду доцільно проводити пошарові розкопки, що дозволяють виявити глибину перебування ґрунтових червів. При розкопках у вологий час року і у вологих районах оптимальним розміром проби варто визнати прийнятий у нас у практиці грунтово-зоологічних досліджень розмір проби 0,25 м (50 х 50 см.).
В сухі періоди року розміри окремої проби приходиться збільшувати до 1м (100 х 100 см.), а іноді і до 2 м (100 х 200 см.), тому що в таких умовах безхребетні ідуть на значну глибину, а вирити яму з відповідними стінками при малій площі проби неможливо. По цій же причині не слід зменшувати розміри проби до 1/16 м (25 х 25 см.); якщо пробу беруть шляхом викопки ґрунту лопатою, то при такому способі узяття проб малої площі зростає помилка за рахунок збільшення площі стінок ями. При узятті проби варто користатися прямокутною лопатою (з незаокругленим краєм, що ріже,). Лопата повинна бути гостра, добре відбита і заточена. Якщо розкопки проводять у місцевостях із щебнистим грунтом (сланцеві, вапняні, грунти, особливо в гірських місцевостях), крім лопати, використовують кирку чи лом. При узятті проб у лісах, де грунт пронизаний товстим здеревянілим корінням, для їх перерубування потрібна зручна сокира. При узятті проби доцільно користатися звичайною лопатою з короткою ручкою, для вибірки грунту і підрівнювання дна ями після вибірки кожного шару.
Оскільки чисельність вертикально мігруючих великих ґрунтових безхребетних в остаточному підсумку розраховується на одиницю поверхні (на 1 м 2 ), а при розкопках визначається число безхребетних в усьому стовпі проби, що викопується, пробу приходиться брати до нижньої межі, де ще зустрічаються грунтові тварини. При досить високій вологості у весняний час можна обмежитися шаром глибиною до 30-50 см., але в сухих місцевостях і особливо на легких грунтах приходиться брати більш глибокі проби, на глибину 100 і більше см [13].
Люмбріцід роду Apporectoidea у лабораторії треба відмити у воді від ґрунту та іншого бруду. Завдання фіксації полягає в збереженні зовнішньої та внутрішньої будови червів, їх забарвлення. Для цього найчастіше використовують етиловий спирт і формалін. Етиловий спирт як фіксатор для олігохет може приводити матеріал до мацерації, який майже не придатний для виготовлення та визначення препарату. Це відбувається при недотриманні співвідношення об'єму, що фіксується та матеріалу і фіксатора. Крім того спирт завжди приводить до втрати об'єктом природного забарвлення. Тому краще для фіксації цих тварин використовувати формалін.
Відмитих від ґрунту олігохет поміщають в ванночки з 1% розчином формаліну. Вмираючи черви енергійно рухаються, виділяють велику кількість слизу, внутрішньо порожнинної рідини та ґрунту з травної системи. Тому свіжо фіксованих тварин необхідно ще раз промити у проточній воді та звільнити поверхню від білкової плівки, потім їх тіла вирівнюють і витримують в такому стані 30хв. Процес фіксації завершують в 5% розчині формаліну протягом 3 год.
Формалін особливо зручний в експедиційних умовах, так як дозволяє брати з собою порівняно невелику посудину з міцним формаліном (40% формальдегіду). Звичайно використовують 5% розчин формаліну. На одну частину міцного формаліну береться 19 частин води. До розчину формаліну можна добавити трішки гліцерину, для того, якщо трісне пробірка і речовина почне випаровуватись, гліцерин, який просякне тіло черва не дасть йому зовсім висохнути і потім його можна буде розмочити.
Визначення видової належності люмбріцід здійснювали на основі комплексного аналізу морфо-анатомічної будови різних систем.
Визначення видової приналежності люмбріцід здійснювали на основі комплексного аналізу морфо-анатомічної будови шкірно-м'язового мішка, статевої системи, метанефридіїв, тарвного тракту. При проведення розтину ґрунтових олігохет використовували лабораторне обладнання: мікроскоп МБС-6, освітлювач, воскові ванночки, пінцети, скальпелі, ентомологічні голки,
Біологія та екологія ґрунтових олігохет роду apporectoidae Малого Полісся дипломная работа. Биология и естествознание.
Красота Человека Сочинение Рассуждение
Обеспечение Транспортной Безопасности Реферат
Реферат England
Курсовая работа по теме Формирование у учащихся понятия творчества
Лекция №3. География населения мира
Курсовая работа: Социальная политика и экономическая безопасность
Я Хочу Быть Учителем Эссе
Реферат: История отечественной педагогики XX века: единство непрерывности и дискретности
Реферат по теме Отношения царя Алексея Михайловича и патриарха Никона
Курсовая работа: Основні напрями сучасної психології релігії
Пособие по теме Курс по подготовке специалистов менеджмента
Курсовая работа по теме Структурированная кабельная система ОГУЗ "Наркологический диспансер"
Курсовая Работа Профессиональный Интерес Педагогов
Курсовая работа по теме Шляхи розвитку методики викладання класичного танцю балетних шкіл Санкт-Петербургу та Москви першої половини двадцятого століття
Контент Анализ Реферат
Реферат: Oracle Power Objects
Обратные связи в усилителях, их классификация, свойства, влияние на параметры усилителей
Реферат: Игровое поведение приматов и его антропогенетически значимые психологические особенности
Примеры Сочинений По Литературе
Реферат по теме Соматическая гимнастика
Биохимические изменения в организме при выполнении соревновательных нагрузок - Биология и естествознание курсовая работа
Антропный принцип и мега-история Вселенной - Биология и естествознание реферат
Белковый обмен - Биология и естествознание реферат