БІЛИЙ СВІТ. Частина І

Текст, знайдений серед файлів у комп’ютері бібліотеки-філії № 15 Херсонської централізованої бібліотечної системи

ЩОДЕННИК ЮНОЇ ТЕВТОНІАНКИ. VII-IX

VII

15 червня, 23:20

Привіт, мої білосвітські прихильники! Це Ельфіка. Пробачте, що цілих три дні не могла поділитись з вами хроніками моїх пригод. Важливі події відволікли мене і моїх нових друзіввід звіту перед вами.

Отже… Ми знову стояли перед бібліотекою, тільки тепер утрьох – я, Катріна і Леон-кілер. Хлопець був незворушний, а ми з Катріною помітно нервували: вона - в очікуванні пригоди, а я -через її коротеньку суконьку, в яку вирішено було мене одягнути замість моєї золотої. Та, яку я придбала (поцупила?) у білосвітській крамниці, виявилася, на мій превеликий жаль і сором, нічною сорочкою. Я і досі почуваюся ніяково від глузливих слів Катріни: «Господи, Ельфе, ти збираєшся в цьому дефілювати вулицями Херсона? Тебе у психлікарню загребуть! Ох і насмішила!».

Я в сто перший раз обсмикнула блакитну суконьку, аж занадто вона коротка, а Леон в сто перший раз кинув на мене захоплений погляд, потім сказав:

- Ельфе, сестриця моя не помилилася, тобі дуже личить це вбрання! Ти справжня принцеса Білого світу! І синій колір пасує до твоїх дивовижних очей…

Я від його слів навіть зашарілася.

- Правда, суконька як на тебе шита. А Катька в ній, як опудало з соняшникового поля…

- Ще одне слово - і будеш красенем із підбитим оком! – сердито пригрозила Катріна. – І все ж, я не розумію, як можна вкрасти книгу в міській бібліотеці? Це ж державна власність!

- Комунальна… Можна, якщо від цього залежить доля світів! – відмахнувся від неї брат.

Ще у дворі Леон безапеляційно постановив, що в їх будинку буде розташована штаб-квартира Організації Міжсвітових Націй (ОМН). Паролем для входу буде «Teutonia», а вірним стражем ОМН буде пес іздворянським титулом – барон Барон.

- Нас можуть упіймати і поліцію викликати. Що скаже мама?

- Боягузам не місце в нашій команді! Не панікуй! – прикрикнув на сестру Леон. – Ельфе, одягай плащ- невидимку, поки поряд нікого не видно. Ти хоч і виглядаєш уже більш-менш як людина Білого світу, а не як ельф із казки, але дуже привертаєш увагу. А в даному випадку вона нам не потрібна! Так, Ельф шукає книгу Магістра, Катю, ти її прикриваєш, я відволікаю увагу бібліотекарки. Вперед, мої прекрасні дами!

Ми піднялися мармуровими сходами і увійшли в приміщення бібліотеки. Я зразу ж відчула дуже сильну магічну енергію книжки і впевнено пішла вперед.

- Ельфе, ти куди, в читальну залу? – дзвінко спитала Катріна, яка намагалась одразу ж піти до найближчої кімнати з книжками.

- Катю, зменш гучність, будь ласка! – Леон схопив сестру за руку і, широко всміхнувшись жінці, що сиділа за столом, проказав: - Так, ми в читальну залу!

Магічна енергія зростала, чим далі ми просувалися, в мене сильніше забилось серце і на чолі проступив піт. Я кинулась бігти і майже одразу врізалась у молодого чоловіка, який ніс у руках якісь тонкі та довгі речі.

- Упс! Що таке? Ледве лампи не впустив! – ошелешено промовив він. – Що це було? Нічого не зрозумів!

Але слідом за мною повз нього проскочили Леон і Катріна.

- Гей, друзі! Ви не на стадіоні! Збавте темп! У бібліотеці книжки читають, а не перегони влаштовують! – досить різко промовив чоловік.

- О, пробачте, будь ласка! – Катріна спинилась, звабливо посміхнулась і закліпала довгими нафарбованими віями. – Ми виправимось…

Далі ми всі втрьох обережно ввійшли до зали, що її дівчина назвала читальною.

У читальній залі нас зустріла гарна світлоока жінка в окулярах з прозорими скельцями і з темним волоссям до плечей.

- Доброго дня! Я можу записатися до бібліотеки? – одразу почав реалізовувати свою частину плану з відволікання уваги Леон.

- Так, звісно! – приязно посміхнулась жінка. – Вам треба заповнити формуляр.

Ми з Катріною підійшли до книжкових відкритих шаф. На полицях стояли книжки обкладинками до нас. Вони були яскраві і зовсім не схожі на тевтонські. Угорі великими літерами було написано: «Наука – королева перетворень».

- Це книжкова виставка, - прошепотіла моя нова подруга.

- Книга Великого магістра тут, - я спробувала вгамувати своє хвилювання.

- Але ж на полицях немає жодної старої книжки!

- Звичайно, вона ж зачарована! – обірвала я її (ну, як можна бути такою недотепою!) і впевнено торкнулась до великої за розміром зеленої книжки з золотими літерами, що стояла на другій полиці угорі крайньої шафи. «Велика географічна енциклопедія» - прочитала я, затамувавши подих.

VIII

17 червня, 21:08

Привіт, мої друзі в Білому світі!

Два дні поспіль я не могла повідомити вам про останні події, бо була далеко звідси, в рідній моїй Тевтонії. Багато чого трапилося за досить короткий час, і я вам про це розповім. На чому ми зупинилися? А, так, на тому, що я знайшла бібліотеку, де була захована книга Великого Магістра, і ми втрьох(я,Катріна і Леон-кіллер) пішли у розвідку…

- Слава Господу нашому Ісусу! Я знайшла Книгу Великого магістра! – тихенько вигукнула я і доторкнуласядо зеленого скарбу.

Книга затремтіла, вкрилася легким туманом і стала відчутно нагріватись.

- Так, люба, це ти, я знаю! -прошепотіла я і ніжно провела по книзі рукою.

- Обережно, будь ласочка, -жалібно проскиглила Катріна і виставила вперед долоні, немовзахищаючи безцінний скарб від мене.

- Панночко, я можу чимось допомогти? Вас зацікавила виставка? – пильна бібліотекарка відчула напругу біля стелажів, відволіклась від Леона, якому допомагала заповнити читацький формуляр, і піднялась за кафедрою.

- Дякую, - затинаючись проговорила Катріна. – Мені дуже сподобалась … е-е… ця зелена книга… тобто географічна енциклопедія.Можна її подивитись?

- Так, звичайно! Щойно я звільнюсь, ознайомлю вас зі всією виставкою.

- Моя сестра як завжди незграбна! – проговорив насмішкувато Леон,відволікаючи увагу бібліотекарки . – Пробачте, а як правильно заповнити в формулярі дані паспорта?

Витримавши декілька секунд, я схопила книжку, і вона хутко зникла під плащем-невидимкою, а на полиці залишилося порожнє місце.

- О, ні! Що ти робиш? – застогнала Катріна і досить агресивно спробувала впіймати мою руку крізь плащ. Від несподіванки я не втримала книжку і вона з гучним гуркотом гепнулась об підлогу.

- Що трапилось? – спитала бібліотекарка.

- О, пробачте, пробачте, я впустила сумку… Я і справді буваю незграбною, як казав мій брат… Такою вже вродилась, - Катріна криво посміхнулася, нахилилася немовби за сумкою і гнівно зашепотіла: - Ельфе, що ти робиш?! Бібліотекарка зараз побачить, що книжка зникла. Нас виженуть!

- Тебе виженуть! Мене ж ніхто не бачить! – уїдливо уточнила я. – Ти мене дратуєш! Якщо будеш мені заважати і ми не отримаємо Книгу Магістра, я перетворю тебе на жабу!

Катріна з жахом на обличчі відсахнулася від мене. Я зловтішалася (їй зовсім не потрібно знати, що я не вмію нікого і ні в кого перетворювати). Я подумки проговорила закляття, ізелених товстих географічних енциклопедій одразу стало дві – однаковісіньких!

- Ну що, задоволена? – тихо запитала я Катріну, яка застигла на місці з відкритим ротом.

Один із примірників зник під моїм плащем, а інший повільно перелетів у повітрі і став на своє місце.

Тут до стелажа підійшла бібліотекарка, поправила книжки на полиці і уважно подивилася на Катріну:

- З вами все гаразд?

- Я, мабуть, піду, - ледь чутно проказала дівчина. – У голові запаморочилось.

 - Я виведу сестру на свіже повітря! – Леон підхопив Катріну під руку і повів із читальної зали. Я тихенько пішла за ними.

IX

17 червня, 23:45

До штаб-квартири ОМН ми дійшли мовчки. Всі були збуджені, однак почати говорити на вулиці, де було повнісінько білосвітського люду, було нерозумно. Ми б привернули до себе увагу. Барон радісно заскавчав, вітаючи наше прибуття.

Я поклала дорогоцінну ношу на стіл у кімнаті Катріни і, як тільки легко змахнула рукою та промовила: «Мальборк!» (ще одна назва Марієнбурга), книга із новенької зеленого кольору перетворилась у велику, важку, старезну пергаментну, зі складним замком збоку. Це не могло мене зупинити! Я знову змахнула рукою і впевнено промовила: «Фріда!» Замок одразу ж відпав, книга з деяким скреготом і стуком важкої обкладинки об стіл, відкрилась, і сильний стовп яскравого світла вдарив у стелю. Всередині світла з’явилася мерехтлива напівпрозора об’ємна фігура дивовижно гарної жінки.

- Оце так! Це ж голограма! – видихнув здивовано Леон. – Круто!

- Фантастика! – прошепотіла Катріна.

- Не може бути! – скрикнула я і, впавши на коліна, простягнула тремтячі руки до жінки. – О матінко, то ти жива! Данкварт не вбив тебе у Зміїній вежі!

- Ельфіко! Розумнице моя! Ти знайшла Книгу Великого магістра! – почувся тихий мелодійний голос. - Я вірила, що ти зможеш! А я… не мертва, але й живою мене не назвеш.

- То ти сховалася в Книзі?

- Ні, в ній тільки частина мого голосу і частина моєї душі, що без тями любить Тевтонію і тебе, моя дитино! Чаклун Данкварта Рагім перетворив мене на щось неживе, я в цьому, як у в’язниці, нічого не бачу і не можу ворухнутись! Добре, що я встигла зачарувати книгу Великого магістра!

- Як тебе врятувати, матінко?

- Рятуй Тевтонію і Білий світ, принцесо Ельфіко! Час діяти!

Я хутко піднялася, розправила плечі і впевнено, як і належить принцесі, сказала:

- Я все зроблю, що треба!

- Повернись у Марієнбург, Ельфіко, знайди меч Зігфріда раніше від імператора!

- А перстень нібелунгів?

- Меч вкаже, де шукати перстень.

- А де сам меч?

- У замку Привидів…

- Це де?

- За магічною брамою в місті Зачарованих снів… - голос Фріди слабшав і став ледве чутний.

- О матінко! Ти мене покидаєш?!

- Ключ від брами у вустах сплячого імператора. Поквапся, доню! – голограма зникла і тільки тихий шепіт шелестів у кімнаті. – В тебе час до ранку! На світанку чари розвіються і імператор знайде меч непереможного Зігфріда.

- Фантастика! – знову повторила приголомшена Катріна.

Я обвела поглядом нових друзів і сказала:

- Ви зрозуміли, що мені потрібно швидко повертатись у Тевтонію!Ви зі мною?

- Я – так! – не роздумуючи, промовив Леон. – Тобі потрібна допомога!

- Що скаже мама? – невпевнено пробурмотіла Катріна, але через кілька секунд продовжила: - Ні, я ніколи не пробачу собі, якщо покину вас у скрутну хвилину. Я з вами! Тільки речі зберу!

- Крихітко Кет, ти з глузду з’їхала! Твій гардероб не в тренді в Марієнбурзі! – насмішкувато сказав хлопець.

- Я залюбки поділюся з тобою своїми сукнями, - запевнила я свою білосвітську подругу. – В мене їх забагато!

- Гаразд, - зітхнула Катріна. – Тоді тільки косметику і зубну щітку захоплю…

І це був останній допис в щоденнику…