БІЛИЙ СВІТ. Частина ІІІ
ЕльфікаПодії, що відбувалися з головними героями в Тевтонії та Херсоні, відновлені і записані в хронологічному порядку Елізою Петрівною Марчук, колишньою вчителькою географії, сусідкою Ковалів
ТЕВТОНІЯ. XXXXVI-XXXXVIII
XХXXVІ
Від попадання кульки, що повинна була знерухомлювати все живе, кам’яна статуя почала оживати.
- Дякую! – сказала Фортуна скрипучим механічним голосом. Вільну руку вона простягнула до рогу, взяла кульку і поцілила нею в летючого дракона. Величезний монстр зі страшним гуркотом важко гепнувся біля постаменту богині, ледь не придавивши людей, і скинув із себе Рагіма…
Не втрачаючи жодної секунди, мармурова Фортуна зійшла з постаменту, підхопила своє доленосне Колесо, проїхалася ним по спині чаклуна, перевернула його, гепнула об підлогу і придавила важкою кам’яною ногою горло Рагіма.
- Кінець тобі, мерзотнику!
- Фортуно, Фортуно, не поспішай! Пригадуєш, я ж зберіг тобі життя! – захрипів повалений чаклун, всіляко намагаючись звільнитися.
- Краще було вмерти, ніж так жити! – розлючена богиня з силою штовхнула іншою ногою постамент і він від’їхав набік, відкриваючи колодязь із чорною страшною безоднею. – Знаєш, ти зараз нагадуєш гидкого черв’яка, ким ти і є насправді!
- Ні, ні! Не роби цього! Тобі ж потрібні відповіді! Знав же завжди, що треба остерігатися гніву богинь!
- Мені і так все відомо, космічний найманцю! І треба від тебе тільки одного – щоб ти попрямував просто зараз у пекло! Без слави, без багатств Тевтонії, без золота Скіфії! Нехай моя багатостраждальна країна зітхне від тебе з полегшенням! – Фортуна схопила Рагіма за ногу і головою вниз скинула в чорний отвір космічної безодні. – Nulla avaritia sine poena est, quamvis satis sit ipsa poenarum. Жодне користолюбство не залишається без покарання, хоча воно саме є достатньою карою!
Рагім закричав нелюдським криком, і його голос ще кілька секунд було чутно із безодні.
- На одного мерзотника менше! Треба повертати волю й могутність Тевтонії! – Богиня зробила руками великі кола в повітрі: - Портал закрити і закарбувати! Мальборк! – на очах Ельфіки і Леона безодня під ногами розтанула, як дим, постамент став на місце, на ньому розквітли дивні орхідеї, а Фортуна стала перетворюватися на звичайну жінку… А може, незвичайну?
- Фріда…
Менше ніж за хвилину триметрова Фортуна зменшилася, від неї віялом посипалися врізнобіч камінці її мармурової оболонки, і вона стала тендітною жінкою із загадковим поглядом і неземною вродою, сестрою імператора Оттона ІІІ і матінкою Ельфіки…
- Мамо, я вже думала, що ніколи тебе не побачу! – прошепотіла принцеса, обнімаючи її за плечі. Господи, вона така мініатюрна, Ельфіка вже виросла вище від неї. – Як же я могла не здогадатися, що тебе сховали в цій статуї! Ти ж давала мені підказки, коли говорила зі мною з Книги Великого магістра! Тупа в тебе донечка, матусю!
- Не кажи так! Ти – найкраща донька в світі! – до Фріди повернувся мелодійний голос, чимось схожий на той, що вони чули в залах «Вокзалу». – Я і сама не знала, на що мене перетворив Рагім! Римська богиня Фортуна? Це він хотів посміятися наді мною?! Та сміється той, звісно,хто сміється останнім! Що з Тевтонією, Ельфіко? Погані справи?
- Не те слово! Люди вдень наче сонні мухи від пекельних труб, що висмоктують енергію, в країні розбрат: хтось підтримує імператора, хтось проти. Торгівля майже припинилася, бо Данкварт розсварився з усіма сусідами, погрожував їм війною… Нас усі країни цураються.Не розуміють, бояться і ненавидять. Тевтонія, як і раніше, ще велика сила, але сила надто темна, щоб з нею хотіли б мати справу.
- Лихо! – сумно зітхнула Фріда. – Я знала тих, які заради власної наживи вбивали інших людей, але я вперше в житті зіткнулася з тими, хто заради зиску знищують всю країну!.. Час діяти! Треба рятувати Тевтонію! Збирати військо проти Фландрійця! І робити це швидко, поки він не отямився від втрати свого чаклуна!
- Загони Опору вже готові вступити в бій з імператорським військом!
- Невже?
- І знаєш, матінко, хто ними керує? Найкращий воїн Тевтонії – Ульріх Хоробрий! – батькове ім’я Ельфіка промовила з величезною пошаною і любов’ю.
- Як? Він живий?! – безмежна ніжність наповнила погляд Фріди. – Я відчувала, що він через Книгу Магістра хоче зв’язатися зі мною, але думала, що не із світу живих!
- Він був у полоні, а зараз повернувся.
- У той чорний день п’ять років тому, коли в Марієнбурзі з’явилися Данкварт і Рагім, я востаннє бачила твого батька, Ельфіко!
- Татко мені розповів, що з ним трапилось.
І дівчина коротко переповіла матері розповідь Ульріха про події п’ятирічної давнини.
- Бідний мій чоловік і твій батько, Ельфіко! Які страшні події довелося йому пережити!Але він живий – це головне! Живі і здорові мої донечка і чоловік, найголовніші в моєму житті люди! Велике щастя! – вона знову кинулася обіймати принцесу.
- Коли солдати, вибачаючись, не пустили мене до покоїв імператора, я використала телепортик, яким у палаці ніколи раніше не переміщувалась, - продовжувала розповідь Фріда. - Бачили б ви обличчя чужинців, коли я раптом з’явилася біля Оттона. Для них це була несподіванка… Пізніше Рагіму вдалося поставити захист над палацом, телепорт більше не діяв… Але то було згодом…Я намагалася достукатися до свідомості брата, та все було марно: він виглядав, як божевільний, одержимий ідеєю вічного життя! Що з ним зробив Рагім, не знаю, але імператор став безвільною нікчемною лялькою в його руках. «Треба віддати Данкварту Фландрійському перстень нібелунгів, і ми будемо жити вічно, Фрідо!» - повторював він, а очі були скляними, наче він був мрець.
Мені заявили, що Оттон ІІІ зрікся престолу на користь Данкварта, але того не проголосили імператором (з якоїсь причини те йому було не потрібно), а було призначено регентом Тевтонії на час хвороби імператора. Ввечері того ж дня я дізналася, що загін, яким керував мій чоловік, потрапив у пастку біля Золотої Могили і був знищений. Горю моєму не було меж, а Фландрієць при зустрічі заявив: «Я завжди знав, що ти будеш моєю. Будь мені за дружину, Фрідо!» Я з образою відмовилася, але з того часу не було мені спокою…
Вся влада в країні віднині належала Данкварту (або ж Рагіму!). Фландрієць переслідував мене на кожному кроці, вимагаючи одружитися з ним, незважаючи на траур, який я носила за чоловіком. Такі поняття, як пристойність і честь були невідомі чужинцям. Вони нацькували на мене хворого брата. «Сестро, ти мусиш скоритися заради Тевтонії, для продовження династії, - твердив Оттон ІІІ, як заведений. – Ти подаруєш країні нового імператора!»
Особливо знахабнів Данкварт після закінчення офіційного трауру. Йому конче потрібен був цей шлюб, щоб підтвердити законність перебування при владі в країні. Якби не Рагім, який став його тінню, я б здолала Фландрійця за допомогою своєї магії… Одного разу через рік він поставив ультиматум: або я стану його дружиною, або він мене знищить і одружиться з тобою, Ельфіко!
- Хто, цей старий чорний огидний товстун? Мій наречений? Та я краще б померла! – матусині слова зовсім зіпсували настрій Ельфіки. – От нахабний хробак! Шкода, що я не знала, я б йому влаштувала весілля… Та я б…
- Що б ти зробила, донечко, одна проти армії підступних ворогів?
- Я ні за що не скорилася б їм… Хай би вбили!.. Матінко, але ж після твого зникнення Данкварт не намагався примусити мене до шлюбу.
- Розумію, чому… Тому що в нього з’явилась інша жінка, знатного роду, розумна, вродлива і згодна на все заради нього. Донька комтура фон Штрауфа, Матильда, моя краща подруга…
- Та холодна бридка жаба – твоя подруга? Через неї ти потрапила в Зміїну вежу?
- Так. У Тевтонії готувався заколот проти чужинців. Серед заколотників були й ми з Матильдою. Але вона всіх нас зрадила… Заради Данкварта, - Фріда важко зітхнула, згадавши минуле.
- Мамо, якщо ти була ув’язнена в Зміїну вежу, то як стала статуєю в диявольській трубі?
- Із в’язниці мені вдалося втекти і вистежити Рагіма біля Золотої Могили. Коли він зник у диявольській трубі, я телепортом попрямувала за ним. А далі – все погано! Він упіймав мене, як ловлять метеликів… У пащі пекельного тунелю я пішла на світло. Далі – яскравий вибух, що відібрав мою свідомість.І все… нічого не пам’ятаю… Коли я, так би мовити, прийшла до тями, то вже була ув’язнена у щось неживе, велике, кам’яне, нічого не бачила, могла тільки чути…
- Фортуна відвернулась від тебе, Фрідо! Тепер будеш маяком для всіх, хто мандрує світами… - ось що я наостанку почула від Рагіма. Так я, виявляється, стала мармуровою римською богинею… На цілих чотири роки. І стояла б тут вічно, якби ти випадково не влучила в мене чаклунською кулькою, доню!
XХXXVІІ
- Які ви в мене кмітливі сміливці, любі мої, справжні герої! – продовжувала вихваляти Ельфіку і Леона принцеса Фріда. – Меч Зігфріда здобути міг тільки розумний, мужній хлопець із добрим серцем і чистою душею. Я не помилилася в тобі, Леоне! Я знала, що саме ти в потрібний час з’явишся поряд з моєю донькою, щоб допомогти їй і врятувати Тевтонію.
- Дякую, фрау Фрідо! – хлопець досить незграбно вклонився матері Ельфіки, але вона, здається, не помічала цього, з ніжністю провела рукою по лезу чарівного меча, і він спалахнув холодним блакитним сяйвом, ніби вітаючи її.
- Треба скласти план дій, - сказала Фріда, - але спершу треба вибратися з пекельної труби.
- У Марієнбург? – тихо спитав Леон.
- Так.
- А ви не могли б відіслати мене в Скіфію, шановна фрау Фрідо?
- У землю примарних воїнів, де п’ять років знаходився мій чоловік? – здивовано спитала жінка. – Навіщо?
- Там моя сестра Катерина. Мені треба її врятувати, повернути додому, до батьків! – гарячково заговорив Леон. – Вона опинилась в чужинській землі через підступи божевільного чаклуна!
- Ми повернемо її обов’язково, хлопче! – запевнила його Фріда. – Але ти помиляєшся, вона не в Скіфії. Рагім ув’язнив її та Адариса, вождя примарних, у Зміїній вежі. Нам треба у Марієнбург, у палац імператора.
- Матінко, нам батько сказав, що скіфський загін, який віз Катріну, мою покоївку Хільду і пажа Вернера, до Золотої Могили, був затягнутий у цю диявольську трубу, що з’єднує Тевтонію зі Скіфією, - зауважила Ельфіка.
- У місці, в якому ми знаходимося, відкриті портали не тільки в Скіфію… Ви бачили, як я вкинула Рагіма в чорну безодню? Ви, мабуть, вирішили, що я його вбила? Ні, мої любі, я відправила його додому, на його планету. Це був ще один портал. Відправила і закарбувала прохід… А щодо дівчаток і Адариса… я знаю, що кажу! Рагім відіслав частину примарних у Скіфію, а декількох бранців повернув до Марієнбурга!Серед них вождь примарних воїнів, сестра Леона Катріна і твоя покоївка Хільда, доню… Я це знаю, відчуваю, не питайте, як і чому, просто повірте!
Отямившись, Катруся знайшла біля себе мовчазну нещасну Хільду. Повівши очима обабіч, вона побачила просторе фоє з білими стінами, білими скляними дверима, лампами яскравого світла і височенною стелею. Все аж блищало стерильною чистотою. Дівчата сиділи в двох білих кріслах під триметровою мармуровою статуєю давньої богині.
- Куди це нас занесло? – кволо поцікавилася Катруся. – Ми не в Тевтонії?
- О ні, дівчатка, ми між світами, в лігві підлого чаклуна, - почувся глибокий чоловічий голос звідкісь іззаду.
Катруся повернулася в кріслі і побачила скіфського вождя Адариса, прив’язаного збоку до статуї, фактично розіп’ятого. В голову прийшла думка, що він схожий до прикутого Прометея з міфу.
- Адарисе, друже, тебе треба негайно звільнити! – Катруся зіскочила з крісла і наблизилася до скіфа.
- Я вже намагалася, та все марно, - сумно зауважила Хільда. – Був би хоча б ніж… Треба було брати кинджали, коли фройляйн Ельфіка пропонувала.
- Чаклун все одно позбавив би зброї, коли ви були непритомні, як мене, - сердито зауважив Адарис.
Катруся прискіпливо оглянула пути, якими був прив’язаний до статуї скіфський вождь. Вони зовсім не були схожими на мотузки, більше на якісь пластикові наручники. Дівчина що є сили поторсала їх, але безрезультатно. Пути були надто міцними.
- Боюся, що ніж тут не допоможе… Адарисе, тебе взяла в полон справжня Афродіта, неземна красуня, - Катруся навіть намагалася пожартувати, продовжуючи розглядати«наручники».
- Справді гарна?- засміявся скіф. – Я не можу її добре розгледіти.
- Це римська Фортуна, - тяжко зітхнула Хільда. – Богиня удачі… Що б це мало означати? Що цей покидьок сміється над нами?
- Треба тут добре все оглянути, може, знайдемо підказку, як звідси втекти, - впевнено проказала Катруся, знову роззирнувшися навкруги.
- Звідси втекти неможливо! – безапеляційно зауважив вродливий юнак в чудернацькому сріблястому одязі, зненацька з’явившись посеред
білосніжного фоє. В руках його була пухнаста рожева лисичка.
- О! Ви хто? Ви нам допоможете? – кинулася до нього зраділа Катруся.
- О, боги Всесвіту! Свята наївність! – загадково усміхнувся юнак, відсторонюючись від дівчини.
- Це Рагім, фройляйн Катріно! – скрикнула Хільда, стискаючи руки в кулаки. – Гад підступний! Невже ви не бачите? Подивіться на його очі! Бач, як замаскувався!
- Нічого, прийде час і я вирву чорне серце з його грудей! – прогарчав Адарис, сіпнувшись в своїх путах. – І ніякі боги йому не допоможуть!
Катруся уважно глянула в обличчя юнака і вмить впізнала лихі чаклунські очі, що постійно змінювалися – від бездонно чорних до жовтих з котячими зірницями.
- Ну, дівчатка, як вам моє чарівне перевтілення? – самозакохано промимрив він. – Скажіть, що напрочуд гарний! І можете називати мене справжнім ім’ям – Реггі…
- Реггі? – гарні зелені очі Катрусі підступно звузилися. – Це ж напрям сучасної музики. Розповсюдження отримав, як мені здається, з Ямайки. Ну й ім’я! Хто ж тебе так назвав?! Чому не джаз, не хард-рок чи хеві-метал?
- Особина жіночого роду знущається над тобою, Реггі! – раптом громовим басом сповістила рожева лисичка, кумедно поворушивши довгими пухнастими вушками.
- А це що за прикольна рожева потвора? – ошелешено проказала Катруся. – Місце їй в іграшковому магазині для збоченців!
- А тепер вона насміхається з мене! Убий її, Реггі! – лисичка показала гострі трикутні зуби, що спотворили її милу мордочку.
- Вона своє отримає, Кеє! Можеш не сумніватися! – насупився ображений чаклун, погладжуючи іграшку-робота наманікюреними пальцями.
- А який диво-стиліст попрацював над твоєю головою, Реггі? Як називається твоя суперова зачіска? Вибух на макаронній фабриці? А що ти зробив з очима? Контактні лінзи?
- Ну, так, вгадала, а що?
- Як можна добровільно так познущатися над собою?
- Невже не подобається? Мода на такі штуки в моєму світі…
- Якась маячня! Що за дебільна мода, яка робить з людини бридку годзілу? Чи ти не людина?
Кея вислизнула з рук юнака і, як маленька торпеда, кинулася на Катрусю, намагаючись прогризти гострими зубами поділ довгої зеленої сукні.
- Навіть не думай, мала потворо! – і дівчина вправно зафутболила шалену іграшку в кут фоє. – Удар що треба! Кріштіану Роналду відпочиває! Лео мною би пишався.
- Я думав, що хоч із кимось зможу гарно поспілкуватися, - розчаровано промимрив чаклун, простеживши за польотом іграшки. – Не вийшло!
- Пробач, що не справдила твої збочені сподівання, Реггі! – розсміялася Катруся, підморгнувши Хільді. – Ми – дівчатка, які знають собі ціну, спілкуємося лише з найкращими!
- Що, чужоземний покидьок, обламався? –перейнявши від подруги по нещастю нове білосвітське слово, переможно вигукнула юна покоївка.
- Казав мені Данкварт, що всі дівчата тут дурнуваті…
- Вони найкращі, і вони вже тебе перемогли, жалюгідний хробак! – прогримів голос Адариса, який знову затіпався в путах, намагаючись звільнитися.
- Обмежені, з відсталих темних цивілізацій… Як ви всі мені набридли! – зітхнув чаклун і витяг з кишені телепорт. – Відправляйтесь в Зміїну вежу!
- Фрау Фрідо, а ми зможемо потрапити в Зміїну вежу?
- Так, але спочатку - в Марієнбург!
- Телепортик над замком не діє, матінко!
- Я зніму захисні бар’єри Рагіма, - впевнено промовила Фріда. – Я відчуваю, що моя магія сильніша.
- Але ж вони змогли тебе ув’язнити …
- О, доню, то було колись. Рагім застав мене зненацька. І я не врахувала рівень підступності ворогів! Тепер у нас є все, щоб отримати перемогу – військо Опору, найкращі полководці, найкращі друзі, підтримка народу і навіть священні реліквії країни – меч Зігфріда, Книга Великого магістра і…
- Перстень нібелунгів ми ще не знайшли …
- Все у свій час, діти! Перстень потрібний був негідникам, щоб тевтонські скарби не затягло в чорний антипростір разом із Білим світом, бо він, як сильний магніт, притягує золото… Але прадавня магія Тевтонії знову з нами! – Фріда взяла з тремтячих рук доньки телепорт і наказала: «Марієнбург! Палац!»
ХХХХVІІІ
Із будівлі «Вокзалу» диявольської труби вони миттєво потрапили до частини палацу, що його займав Оттон ІІІ, швидко пробігли довгим порожнім коридором і зупинилися перед покоями імператора. Двоє примарних воїнів заступили їм шлях до дверей, вороже піднявши акінаки, та Фріда не дала їм часу на будь-які дії, кинула під ноги чаклунську блискучу кульку і винувато промовила:
- Пробачте, тимчасовий захист! Дуже швидко ви будете вдома! – скіфи, як підкошені, впали на підлогу.
За дверима точилася цікава розмова між Данквартом та імператором:
- Розвідка донесла, що біля Золотої Могили збираються загони так званого Опору, а ці скіфські дикуни зовсім не хочуть підкорятися! – горлав розгніваний Фландрієць. – Я не можу знайти Рагіма, він не відповідає на виклики тевтонікатора… Оттоне, щось мені зовсім не подобається твій настрій. Ти став аж занадто мовчазний! Треба, щоб Рагім краще піклувався про твоє здоров’я! Ти мені потрібен живим, але усвідомлюючим нашу мету…
- Ні, ні, прошу, не треба Рагіма! – злякано промимрив Оттон ІІІ. – Я почуваюся добре!
- Господи, що з ним сталося?! Якась квола ганчірка, а не могутній імператор! - сумно прошепотіла принцеса Фріда.
- Ми повинні вдарити першими, - почувся голос комтура Конрада фон Штрауфа. – За даними розвідки, до Золотої Могили підходять загони козаків із Олешківської та Запорізької Січі. Ви не розумієте, пане Данкварте, що то за вправні вояки, вони кращі в Європі! Та ще з їхніми характерниками… Якщо всі вони об’єднаються, то потіснять наше військо і візьмуть в облогу Марієнбург. Наших сил виявиться недостатньо. І Рагімова магія не допоможе з його примарними вояками, які зовсім вже вийшли з-під контролю і хочуть лише одного – повернутися до своєї дикої Скіфії!
- Ось як ти заговорив, Конраде! Зрадою на кілометр тхне від твоїх промов! Ти теж виходиш з-під мого контролю, і мені зовсім це не подобається! Рагіма на вас треба з його дивними приладами-гіпнотронами!
- О, ні! Мій мозок не витримає більше впливу того пекельного пристрою, розірветься на частини! – тихо промовив імператор. – Краще зразу вбийте! Мені ніколи не потрібне було вічне життя… Маячня якась! Я не розумію, як мій язик міг говорити ті дурні слова.
- Ти правий, Оттоне, навіщо ти мені здався! Свою роль ти вже зіграв! Вбити, кажеш? Та хоч зараз! Стану імператором, а твоя донечка Матільда, Конраде, буде мені імператрицею! – Данкварт аж захлинався від крику.
- Це неможливо, пане Данкварте! Оттон ІІІ – законний імператор Тевтонії! – обурився комтур фон Штрауф. – А від Матільди відречусь, якщо вона зголоситься на таку авантюру!
- Добре, заспокойтеся, нічого я ще не роблю, - примирливо процідив Фландрієць. – Хто на чолі Опору? Що там ваша розвідка доповідає, комтуре?
- Хтось із друзів Бургундця Ульріха. Є свідчення, що з Бургундії теж чекають допомогу. Опір з кожним днем стає сильнішим, скоро вся Тевтонія повстане проти нас.
- Вона вже повстала, дурні! – дзвінко промовила Фріда, увірвавшись до покоїв імператора, Ельфіка і Леон – за нею. – Чи ви сліпі, чи скіфське золото зовсім затьмарило вам розум?!
- Фрідо, сестро моя… - імператор витріщив очі та так і залишився з відкритим ротом.
- О, принцесо! Фрау Фрідо… - пробелькотів ошелешений комтур. – Як це може бути? Ви ж загинули?!
- Бажання не завжди здійснюється, Конраде!
- Радий бачити тебе живою, сестро! - імператор став приходити до тями. – Хоч один камінь впаде з моєї душі…
- Боюсь, Оттоне, цього буде не достатньо для порятунку Тевтонії, яку ти майже знищив своєю зрадою! – різко відкарбувала Фріда. – Імператор на службі у головного афериста Європи і космічного пірата! Ганьба!
- Принцесо Фрідо, кого я бачу! – нервово засміявся Данкварт, витягаючи кинджал із піхов. – А я ламаю голову, хто ж тут у нас воду каламутить! Рагім же клявся, що назавжди прибрав тебе з моєї дороги!
- Він тобі збрехав, Фландрійцю! – посміхаючись, відповіла принцеса Фріда. – У твого друга, космічного чаклуна, свої плани і на мене, і на тебе, і на Тевтонію взагалі! Ти вважав, що він служив тобі, а насправді в нього зовсім інші господарі!
- Рагіме, Рагіме, відповідай, дідько тебе забери! – крикнув Данкварт у тевтонікатор. – Тут знову ця тевтонська відьма!
Прилад мовчав, і Чорний лицар щосили жбурнув його в стіну, розтрощивши на друзки.
- Сподіваюся, твій космічний друг не скоро тут з’явиться! – продовжила Фріда. – Я спровадила його потягом в один кінець… Десь він там блукає на просторах Всесвіту!
Фріда обвела чоловіків суворим поглядом і безапеляційно заявила:
- Ви всі відповісте за те, що скоїли!
- Побачимо! – викрикнув Данкварт. – Гей, охороно!
Знав би він, що та охорона лежала мирно під дверима і бачила солодкі скіфські сни! Та Фландрієць цього не бачив, зовсім оскаженів від люті і став бити руків’ям кинджала об металевий щит, що висів на стіні:
- Охороно! Охороно, рятуйте імператора! Солдати, мерщій до мене!!! – від його криків і голосних звуків набату, що йшли від ударів меча по металу і розносилися палацом, у всіх заклало вуха. Почулося важке тупотіння солдатських чобіт із коридору.
- Який же ти галасливий, Данкварте, як юрба переляканих жінок! – невдоволено сказала Фріда. – Хлопчику мій, мерщій до дверей!
Леон все зрозумів і, вихопивши із піхов чарівний меч, кинувся до входу.
- Що це, меч Зігфріда? – здивовано, але спокійно проговорив Данкварт, поглядом колекціонера раритетів оглянувши дивовижну зброю. – Неймовірно, але очі мене не обдурюють! Як же він мені потрібний!
Двері з гуркотом розчахнулись, і в покої увірвалася варта з головного залу палацу – четверо озброєних до зубів солдатів. Леон трохи відступив від них, але зброю не опустив.
- Солдати, схопіть цю жінку, вона небезпечна заколотниця! – наказав Данкварт. – Її послали вбити імператора!
Та вартові нерухомо стояли біля дверей, відкривши рота.
- Принцеса Фріда…
- Не смійте чіпати мою сестру! – зненацька голосно, як і раніше,загримів голос Оттона ІІІ. Здавалося, що з кожною хвилиною він ставав все більш адекватним.
- Не слухайте імператора! Він хвора людина! – не відступав Данкварт. – І схопіть хлопчиська, відберіть меч!
- Невже тобі невідомо, Фландрійцю, що меч Зігфріда неможливо відібрати у героя, що його здобув? – спитала Фріда.
- Меч Зігфріда… - видихнули разом усі чоловіки в кімнаті, з жахом і водночас з обожненням втупилися на чарівний клинок, а потім усі разом схилили голови перед Леоном.
- Ви з глузду з’їхали, бовдури?! – Чорний лицар не міг повірити, що солдати вперше за п’ять років не підкорялися йому. – Це всього лише коштовна залізяка!
- Для тебе – залізяка, чужинцю! А для всіх нас – священна реліквія рідної країни! – повчально і повільно прорекла мудра і трохи хитра принцеса Фріда.
«Що, Данкварте, отримав ляпаса? Це тобі не з безвільним імператором розправлятися!» - раділа Ельфіка.
- Реліквії, що попередньо були продані мені вашим рідненьким імператором – і меч, і перстень нібелунгів! – підступно посміхнувся Фландрієць, повільно рухаючись до дверей.
- Ні, ні, я не міг, я не хотів, - розпачливо прошепотів Оттон ІІІ, закриваючи обличчя руками.
- Реліквії безцінні, а тому не продаються! – різко відповіла Фріда. – Іменем імператора, солдати, заарештуйте Данкварта Фландрійського за спробу знищення імператорської сім’ї і узурпацію влади в Тевтонії! Ваше величносте, ви підтверджуєте мої слова?
- Так! – чітко і голосно промовив Оттон ІІІ і з ненавистю поглянув на свого багаторічного мучителя.
Вартовим не треба було наказувати двічі, вони кинулися до чужоземця, якого теж ненавиділи, але в огрядного Фландрійця виявилася блискавична реакція. Сховавшись за спиною імператора, він приставив гостре лезо кинджала до його горла.
- Що ви робите, негіднику? – не втрималась Ельфіка. – Негайно відпустіть мого дядька, він – правитель цієї країни!
- Може, вам не потрібен більше імператор? У вас уже є головнокомандувач у спідниці! – промовив Данкварт глузливо і вказав вільною рукою на Фріду, очі якої метали блискавки. – Конраде, ти зі мною?
- Ні, я здаюсь, - тихо промовив старий вояк, очільник імператорських військ комтур фон Штрауф. – Доволі дурниць!