БІЛИЙ СВІТ. Частина ІІІ
ЕльфікаПодії, що відбувалися з головними героями в Тевтонії та Херсоні, відновлені і записані в хронологічному порядку Елізою Петрівною Марчук, колишньою вчителькою географії, сусідкою Ковалів.
ТЕВТОНІЯ. ХХХХІІІ-XXXXV
ХХХХІІІ
За допомогою телепорта Ельфіка і Леон опинилися всередині велетенської труби. На що це було схоже? Хто знає?
- Як метрополітен, тільки менших розмірів, - не дуже впевнено зауважив Леон, оглядаючись довкола.
- Метро… чого? – перепитала приголомшена принцеса. – Ніколи нічого подібного не бачила, навіть у вас, в Білому світі.
- Це тому що Херсон не дуже велике місто, в ньому немає метро. А метро – підземний вид транспорту… Це як лабіринт під палацом імператора, тільки коридори, або тунелі, набагато більші, бо призначені не для проходу однієї людини, а для величезних потягів, що перевозять багато людей.
Вони побачили головний тунель, який вів, напевне, в Скіфію, і від нього відходило кілька менших за розмірами підземних високих коридорів. Два з них закінчувалися глухими кутами, а третій привів їх до по-білосвітському сучасної будівлі з надписом на фасаді «Вокзал», що, на відміну від темних страшних тунелів, у яких без смолоскипів ноги можна було зламати, була яскраво освітлена.
У фоє «Вокзалу» було порожньо, на трьох великих скляних дверях були написи: «Очікування», «Мрії» і«Напрямки руху». Вони відчинили двері, що були ліворуч від них. Жодної живої істоти… Стерильна чистота. Білі стіни, білі лампи, ряди білих крісел, як у театрі, і нікого…
- Ви ввійшли до зали «Очікування», - чемно повідомив їх ніжний жіночий голос. – Ви можете перебувати тут необмежений час. Якщо він у вас є і якщо ви знаєте, чого вам чекати…
- Маячня! Пішли звідси, Ельфе! – Лео потягнув дівчину за руку.
- Якщо зала «Очікування» не справдила ваших сподівань, перейдіть до іншої зали! – сповістив їх все той же голос.
Зала «Мрії» зустріла хлопця і дівчину такими ж білими стінами, рядами білих крісел і відсутністю людей.
- Ви увійшли до зали «Мрії» і можете перебувати тут необмежений час, - почули вони. – Якщо у вас є мрії, можете скористатися зручними кріслами! Якщо ви не маєте мрій, прочитайте список стандартних, що написані на стіні у лівому кутку зали.
Вони підійшли до того списку і з подивом прочитали:
Список стандартних мрій:
- Стати багатим
- Стати відомим
- Стати розумним
- Мати дружину-красуню
- Мати коня-скакуна
- Отримати пів імперії
- Нам щось треба із цього списку? – глузливо запитав Лео.
- Не думаю… У нас з тобою нестандартні мрії, - пирхнула принцеса.
- Якщо список вам не підійшов, ви можете скористатися власними мріями і поміркувати над їх здійсненням у зручних кріслах зали. Якщо ви вирішили діяти, щоб втілити ваші мрії в життя, перейдіть до іншої зали!
Вони мовчки вийшли за двері.
- Ми сюди потрапили навмисно, за власним бажанням, щоб знайти лігво чужоземного чаклуна Рагіма і знищити його, - гарячкуючи, швидко заговорила Ельфіка. – Мені здається, ми потрапили в якесь інше місце. Тут немає Рагіма,… та тут зовсім нікого немає! Мене це вбиває! Може, маємо повернутись і спробувати знову?
- Заспокойся, фройляйн! Ти робиш надто поспішні висновки! – тихо відповів Леон. – Подивися навкруги! Щось тевтонське бачиш?
- Не бачу, а що?
- А те, що це не тевтонські технології…
- Так, Тевтонія взагалі консервативна країна…
- А та тітонька за скляними дверима, що стоїть на кулі… Може, то якась тевтонська свята? – хлопець вказав на приблизно триметрову статую жінки із білого мармуру, що виднілася посеред зали «Напрямки руху».
- Нагадую тобі, Лео, що Тевтонія – християнська держава, – нетерпляче заговорила Ельфіка. – А так звана тітонька – римська богиня щастя, долі й удачі Фортуна. Бачиш, вона стоїть на колесі, а в руці тримає ріг Амальтеї, або ж ріг достатку. Це – головні її атрибути!
- Хай буде Фортуна, не буду сперечатись, я не про це!
- А про що?
- А про те, що ми вже у володіннях чаклуна, хай не в самому центрі лігва, а десь скраю, але ж тут його територія, і він десь поряд, як велетенський павук у своєму павутинні, наглядає за всіма і, можливо, насміхається над нашими невдалими спробами, а можливо, готує напад! Нам треба рухатися далі! Йдемо до третьої зали!
- Йдемо!
У залі «Напрямки руху» за статуєю богині Фортуни виднілися доріжки з поручнями, що рухались.
- Ескалатори, - зауважив Лео.
- Ви увійшли до залу «Напрямки руху». Ви можете здійснити подорож в обраному напрямку, ставши на сходинки необхідного ескалатора. Всього їх п’ять. Вони пронумеровані. Список напрямків можна знайти в лівому кутку зали. Там вказано те, що вас очікує в кінці шляху.
Вони підійшли в куток і прочитали:
Список напрямків:
№1 Залишитися без голови
№2 Залишитися без товариша
№3 Втратити коня
№4 Заснути намертво
№5 Стати здобиччю дракона
- Овва! Ти бач, які «гарні» напрямки! Один від іншого кращий! – проголосив Леон. – На що зважимось?
- Не знаю, - відповіла принцеса. – Треба спробувати будь-який напрямок, щоб зрозуміти, що на нас чекає.
- Давай виберемо напрямок «Втратити коня»! Коней немає - втрачати нічого.
- Добре!
Обійшовши Фортуну, вони підійшли до ескалаторів,які, як заявив Леон,дуже нагадували подібні рухливі сходи на станціях метро. Всі вони повільно рухалися вгору, кудись під стелю височенної зали. Ельфіка і Леон зупинилися біля ескалатора № 3.
- Ви обрали напрямок руху «Втратити коня», - сповістив їх уже знайомий їм голос. – Ставайте на сходи і будьте обережні, тримайтеся за поручні!
Вони так і зробили, стали на ескалатор - і він поніс їх угору. Після низької арки вони потрапили ще до однієї зали, знову ж за словами хлопця, схожої на невелику станцію метрополітену – з платформою посередині і вузенькими коліями з боків.
- Станція «Початок», - почули вони голос. – Обережно, потяг наближається! У вашому розпорядженні одна хвилина.
Почувся гуркіт - і з тунелю виринув яскраво-зелений потяг із відкритими кабінками, як у дитячих атракціонах, але без локомотива.
- Американські гірки? – запитав Лео.
- Ніяких гірок не бачу, ні американських, ні тевтонських! – відрізала принцеса. – Поквапимося, бо потяг вирушить без нас!
Вони хутко заскочили в кабінки і сіли в крісла.
- Будь ласка, пристебніть паски безпеки! Будьте обережні, потяг відправляється! Наступна зупинка станція «Роздуми».
Прямо з місця потяг розвинув шалену швидкість і майже за кілька миттєвостей виніс їх до наступної зупинки.
- Станція «Роздуми». Маєте одну хвилину. Подумайте, чи потрібно продовжувати шлях. Якщо ні, ви можете вийти!
- Їдемо далі! – в два голоси закричали Ельфіка і Леон.
- Будьте обережні, потяг відправляється! Наступна зупинка станція «Прийняття рішень».
Мить – і вони на новій зупинці.
- Станція «Прийняття рішень». Вирішіть, будь ласка, чи варто йти до кінця.
- Так! Так! До кінця!
- Будьте обережні, потяг відправляється. Наступна зупинка станція «Бачення кінця».
Знову зупинка.
- Станція «Бачення кінця». Перевірте, чи згодні ви на такий кінець. У вас є одна хвилина. Наступна станція «Кінець».
На великому екрані, що висвітився прямо перед ними, вони побачили в уповільненому темпі, як їх потяг рухається в глухий кут, і як тільки перша кабінка торкається круглого виступу попереду, в дію приводиться пекельний механізм. Вони побачили, що улюблений чотирикрилий кінь Ельфіки Фрідріх, обплутаний товстими канатами, висить над палаючою безоднею. Як тільки кабінка торкається виступу, металева труба, на якій висить кінь, падає вниз, а разом із нею – Фрідріх…
- Ні-і-і!!! – голосно закричала принцеса від жаху, і вони з Лео вискочили на перон станції. – От мерзотник! Я йому цього не подарую. Я доберуся до Рагіма! – вона не могла стриматися від погроз.
- Ельфе, це може бути якась голограма, комп’ютерна графіка…
Принцеса з болем мовчки подивилася на хлопця і зрозуміла, що якщо він не замовкне, вона його просто відлупцює.
- Ну, ти бачила хоч один голівудський блокбастер? Що, ні? Будемо в Херсоні – виправимо ситуацію!
- Ти зараз про що, Лео? Ти знущаєшся?
- Шановні пасажири, якщо ви вирішили не продовжувати шлях, ви можете скористатися кабіною повернення, що знаходиться на правій колії станції. У вас є одна хвилина! – почувся жіночий голос, що повернув їх у реальність. Вони перебігли платформу по діагоналі і заскочили в кабінку на правій колії. Через мить повернулися до залу «Напрямки руху».
ХХХХІV
Згодом вони спробували напрямок «Залишитися без голови», пройшли весь шлях, тобто побували на всіх зупинках, а на станції «Бачення кінця» Ельфіка побачила, що потрапляє під страшну гільйотину. Цього разу зупинок було на одну менше (не було станції«Роздуми»). Вони знову повернулися до залу «Напрямки руху».
- Щось мені не дуже приємно бути без голови, - сумно сказала принцеса. – Як же ми впіймаємо того мерзенного Рагіма?
- Залишилося три ескалатори, - відповів Лео. – Фортуно, хоч би ти підказала, що нам робити.
Але мармурова богиня мовчала: звісна річ, вона ж статуя!
Вони стали на ескалатор напрямку «Заснути намертво». Все було, як і раніше, потрапили на станцію «Початок», сіли в кабінку, пристебнулись.
- Станція «Початок», наступна станція «Прийняття рішень»! – сповістив їх жіночий голос, і вони полетіли швидше вітру.
Коли потяг під’їхав до наступного підземного перону, Ельфіка і Леон почули:
- Станція «Прийняття рішень» і станція «Бачення кінця» відміняються! Ваші очікування не здійсняться! От така несподіванка, друзі! Ви прибули на станцію «Кінець»!
- Що за…? – почав було Лео, але побачив, що принцеса починає засинати. Очі її закрились, і вона стала провалюватися в чорний сон. – Ельфе, не спи, благаю! – кричав він, і вона відчула, що він підхоплює її під руки і витягає на перон станції.
- Шановні пасажири, це був жарт. Ви знаходитесь на станції «Нездійсненні сподівання». Наступна станція «Кінець»! Якщо ви ще хочете повернутися, ви можете скористатися кабіною повернення, що знаходиться на правій колії станції. У вас є одна хвилина! – почули вони нове повідомлення.
Коли принцеса почала приходити до тями, вони вже знову були в залі «Напрямки руху».
- Я думав, що меч Зігфріда допоможе вирішити майже всі питання, - з сумом промовив Леон. – Але я помилявся… Рагім знову нас обдурив!
Ельфіка проігнорувала його слова, тупо розглядаючи підлогу.
- Я впевнений, чаклун десь дуже близько, але він грає не за правилами, і тому ми не можемо з ним вступити у двобій.
Хлопець доторкнувся до колеса Фортуни і погладив його.
– Богине, ми хороші, зроби так, щоб нам усміхнулась удача!
- Ти її вже просив, Лео! Допомогло?
- Але ж чомусь вона стоїть саме в цьому залі і стає свідком для всіх, хто вирішив спробувати схопити удачу за хвіст! Комусь-таки щастить?
- А може й ні… - втомлено проговорила я. – Фортуна – це легенда, яку вигадали римляни. А тут вона стоїть для прикраси, як інтер’єр.
- Не думаю…
- Облиш, Лео! Давай краще поміркуємо… Залишилося два напрямки, один від одного не кращі, але ми не просунемося далі, якщо не спробуємо. І взагалі, ми ніколи не досягнемо мети, якщо не будемо йти до кінця! Ми кожного разу повертаємося, бо боїмося, що з нами станеться щось лихе! Наші дії нагадують мені відому притчу про зайця, який боявся вовка… Боявся, боявся, та так і помер від страху, а не від того, що його з’їв вовк!
- Ти нас порівнюєш із зайцями-боягузами?
- А чому б і ні? Ми точно не знаємо, що на нас чекає в кінці шляху! А страх загинути або когось втратити не дозволяє нам виконати місію. Країна у небезпеці, а ми вагаємося! Світи на межі зникнення, а ми боїмося! Твоя сестра і мої друзі – в неволі… Так хто ж ми після цього? Полохливі зайці!
- Я тебе зрозумів, Ельфе! Я теж вважаю, що ми не маємо зупинятися через погрози чаклуна. Він маніпулює нами. Один із напрямків «Стати здобиччю дракона»… Я б не дозволив ніякому монстру нас відправити до свого шлунку… Я б побився з драконом! Бальмунгом Зігфрід одного разу вже вбив дракона.
- Так, Лео, ти міг би спробувати і, напевне, переміг би… але…але, якщо на той момент твої руки будуть вільними, тобто не зв’язаними, і меч ще буде в тебе, - гірко зауважила дівчина. – Ми повинні все передбачити!
- Людина не може все передбачити, якщо вона не екстрасенс! І хто зможе відняти Бальмунг?
- Не забувай, ми маємо справу з неперевершеним шахраєм, псевдо-чаклуном із паралельного світу, який зміг перемогти чи обдурити моїх батьків, а це непрості люди! Тому вважаю, що нам треба спробувати пройти шлях «Залишитися без товариша». Якщо один із нас потрапить у полон або навіть загине, інший піде до мети один. Знищити Рагіма – ось та мета, задля якої навіть загинути варто, бо це означатиме звільнення Тевтонії, а може, й усіх світів від чужинців-завойовників!
- Згоден!
Вони стали на ескалатор №2. Те, що очікує їх у кінці, прописано в списку - «залишаться без товариша». Що ж, треба подивитися, що доля їм подарує…
- Станція «Початок», - оголосив жіночий голос на першій платформі. – Обережно, потяг наближається. У вас є одна хвилина!
Вони швидко заскочили у відкриті кабінки, сіли в крісла і пристебнули паски безпеки. Коли потяг прибув на наступну зупинку, голос байдужим тоном проказав:
- Станція «Кінець». Без вашої згоди в програму внесені зміни, а саме: два напрямки руху об’єднані в один. Рішення прийняті за вас. Приготуйтеся, тут ви втратите товариша і вас з’їсть дракон! Кабіни повернення на станції не передбачені, тож змоги повернутися ви не маєте.
Вони мовчки сиділи в кабінках, навіть не намагаючись вийти, і розглядали те, що було попереду. Колія підійшла майже впритул до великих скляних дверей, дуже схожих на ті, що були в залах «Вокзалу», за якими виднілися по-білосвітському сучасні розкішні покої, витримані в біло-сірих кольорах – стіни, підлога, м’які меблі, шафи, столи, і навіть чудернацькі картини. Ось те, чого вони так прагнули! Над скляними дверима можна сміливо великими літерами зробити надпис: «Лігво Рагіма». Дивно, що павутиння ніде не видно! А перед дверима важко прогулювався величезний комодський дракон. Він на товстому металевому ланцюгу – це добре, але ланцюг дуже довгий - це погано… Бо в лігво чужоземного чаклуна ніяк не пройдеш – дракон дістане!
О, це був справжній потворний монстр! Побачивши людей, насторожився, видно, що приготувався до нападу, очі жовті, люті, як у Рагіма… Принцеса дуже обережно вислизнула з кабінки і зробила кілька повільних кроків до дверей, не відводячи очей від дракона.
- Лео, меч! – прошепотіла вона і здригнулася від несподіванки, бо комодський монстр заревів як сто велетенських труб Ієрихону. – Лео, скоріше! – тут вже й дівчина голосно закричала, але відчувши щось недобре, швидко повернулась і не повірила своїм очам – Лео йшов прямісінько на неї із занесеним мечем Зігфріда. Очі – скляні, вуста шепочуть:
- Смерть ворожій шпигунці!
Ельфіка на мить застигла, як статуя Фортуни в залі «Напрямки руху», опинившись між розлюченим драконом і перевтіленим у зомбі (як кажуть в Білому світі) кращим другом…
От так ситуація! Матінко Божа, якщо вона нічого не зробить наступної миті, то загине або від гидкої тварюки, або (ще гірше) від руки її славного героя! Думай, Ельфіко!
Раптом вона почула тихий шурхіт і побачила, що підлогою до її ніг котиться невеличка блискуча кулька. Ще одна пастка Рагіма!
- Вороги повинні вмирати! – Лео підійшов аж надто близько. Ще мить - і меч Зігфріда знесе її бідну голівоньку!
Принцеса, більше не роздумуючи, підхопила блискучу кульку з-під ніг і з силою зацідила нею хлопцю прямісінько в лоба. Скуштуй мій подаруночок, герою! Кулька вибухнула яскравим світлом, Лео скрикнув і впав, наче підкошений.
- Пробач, друже! – вона схопила меч, що його він випустив з рук.
- А кажуть, що всі білявки тупі! – почула Ельфіка і розвернулася знову до скляних дверей. – Та це не про тебе, маленька принцесо!
ХХХХV
Там стояв усміхнений Рагім і тримав за залізний ланцюг приборканого дракона – комодський монстр миттєво став тихим і лащився, як кошеня, до ніг чаклуна. Та й Рагім більше не скидався на миршавого нещасного старого. Молодий, стрункий, у чудернацькому одязі, що не був схожий ні на тевтонський, ні на білосвітський. Обличчя - без зморшок і було б гарним, якби не цинічний вираз і не диявольські очі, що постійно змінювались.
- Дивись, що я маю, - чаклун задоволено усміхався, як мала дитина, яка отримала довгоочікувані ласощі, і витягнув із кишені сріблястий смартфон.
- Це ж білосвітський тевтонікатор Катріни! – обурилася Ельфіка. – Вкрав-таки у Леона!
- Ні… Вкрасти – то просто, а я дістав такий же. І знаєш де – у світі твоїх нових друзів!
- Я ж і кажу – вкрав!
- Він діє, в чому ви вже могли переконатися, тільки за моїми правилами! От послухай! – тішився Рагім, не зважаючи уваги на слова принцеси.
Позаду Ельфіки, в кишені штанів непритомного Леона заграла мелодія.
- Ну й то що?
- Я слідкував за вами за допомогою цього пристрою, не відразу, правда. Прийшлось розбиратися з технікою відсталих цивілізацій, але тепер воно працює на мене! А що мені залишалося робити? Ви ж, великі розумники, зламали коштовний прилад надтехнологій майбутнього, мені треба було якось викручуватися, бо я не міг залишити вас без контролю…
- Хто ти насправді, Рагіме? – спитала принцеса, не маючи ні краплини страху. – Можу я про це дізнатися перед тим, як померти?
- А ти як вважаєш?
- Мені казали, що ти – прадавній скіфський жрець, який за допомогою магії перемістився в Тевтонію і захотів повернути на цю територію Скіфію… - швидко вигадала Ельфіка. -Та як на мене, не дуже ти схожий на обмеженого стародавнього поганського чаклуна.
- Розумна дівчинка! – Рагім хитро посміхнувся. – Так, я не скіфський жрець. Я – космічний рейнджер із недалекого майбутнього та іншої планети. Тут виконую замовлення.
- Знищити Тевтонію? То ти кілер, що вбиває країни? Чи цілі світи?
- Я виконую різні замовлення, але ти маєш рацію, саме тут я повинен знищити Тевтонію і відродити царство скіфського царя Атея. На час його правління Скіфія була наймогутнішою державою. Повір, із тих пір, як були відкриті в моєму світі закони переміщення в просторі і часі, це вже не так і складно!
«Бреше!» – подумала принцеса. – «Скіфському жерцю він скаржився на великі проблеми. Може, і йому брехав! Але ж за п’ять років він не довів справу, на наше щастя, до кінця…»
- Навіщо це тобі?
- Ти не розумієш! Я отримаю стільки скіфського золота, скільки не бачила імператорська скарбниця!
- Жадібність – страшний гріх! – філософськи констатувала Ельфіка.
- Облиш при собі тевтонські забобони! Кому вони потрібні? (Здається, він на неї образився). - Золото – це безмежна влада!
- А ти й справді обмежений, хоч і з майбутнього! – втомлено зітхнула дівчина... – Як тебе дійсно звати?
- Для тебе я - Рагім! – він зверхньо подивився на неї, потім перевів погляд на меч. – Артефакт справжній?
- Підробок не тримаємо! Щось мені так бридко стало від розмови з тобою, Рагіме. І зовсім нецікаво. Ти звичайний пірат і скнара!
- Багато розмовляєш, дівчинко!
- Відпускай вже свого дракона! Голодний, напевне… Треба вже принцесами годувати! – дратівливо вигукнула Ельфіка і підняла меч. – Та тільки знай, що просто так я навіть кінчика нігтя свого не віддам відкусити. Я буду битися на смерть! Або я, або він! Ти ж бачиш, у мене меч непереможного Зігфріда!
- Е ні, крихітко! Мені ви потрібні живими- і ти, і дракон! І меч – неушкодженим! Він дуже важливий для здійснення моїх планів! Схоже, мені нарешті поталанило!
-Так, знаю, щоб зруйнувати останній міжсвітовий бар’єр, - Ельфіка зраділа, побачивши подив на обличчі ворога. - А я тобі навіщо?
- Ти рідкісна красуня, принцесо! У всі часи – це скарб. Я дуже вигідно тебе продам на міжпланетному невільницькому аукціоні!
- Дідька лисого ти продаси, а не Ельф! – загримів за спиною дівчини гнівний голос Лео, який нарешті отямився. Хлопець вихопив меч із її рук. – Дій або помри! Ну, де той нікчемний дракон, якому треба голову відрубати?!
Він кинувся вперед, але Рагім накинув ланцюг на шию дракона, стрибнув йому на спину, вдарив блискучими сріблястими чобітками у боки монстра, і той, розправивши великі перетинчасті крила, майже без розгону злетів угору.
- А дракони і справді літають, - трохи розгублено промовив Лео. – Ельфе, ти ж казала, що вони тільки в процесі розробки.
- Казала, що павуки в стані розробки, а не дракони! – роздратовано відповіла принцеса. – Обережно!
Дракон низько пролетів над їхніми головами, ледве не зачепивши волосся,і зник у тунелі, звідки прийшов потяг.
- Дожени, якщо можеш! – донісся до них голос Рагіма.
- Зможу! – закричав Леон у відповідь. – Ельфе, ми дістанемося станції «Початок» раніше від дракона!
- Яким чином? На станції «Кінець» не передбачена кабіна повернення…
- Але ж вона є! – і хлопець вказав на праву колію… - Скоріш!
Ельфіка підхопила з підлоги сріблясту кульку, якою влучила в Лео, і ще дві такі ж самі, які залишив Рагім біля скляних дверей, і побігла за Леоном. «Для чогось згодяться!» - подумала вона.
Подорожу кабіні повернення, м’яко кажучи, не була комфортабельною. Кабіна поводила себе з ними як із незваними гостями: то вдавала із себе літак у зоні турбулентності (на думку Лео), то зненацька зупинялася, так що вони ледве не випадали з неї, то грізно ревіла, як стадо розлючених слонів… Взагалі-то вона, як жива істота, показувала, що не хоче їх повертати на станцію «Початок». Вона і не повернула їх на станцію, а просто викинула посеред ескалатора №5, що рухався вгору. Ельфіці та Леону довелося щосили бігти сходами проти руху вниз. Вони ледве перевели подих, сівши під статуєю Фортуни, коли в зал «Напрямки руху» влетів дракон із Рагімом на спині.
Завдяки тому, що статуя була заввишки три метри, в них тепер був хоч якийсь захист від літаючого дракона.
- Не розумію, як ви повернулись, але тепер вам точно кінець! – прогарчав Рагім. – Гей, малий! (Це він про дракона?) Відкуси хоч по шматочку від цих двох невдах! Давай, Драко, гризни їх, давай! Чи дарма я тобі даю відгодованих курчат-бройлерів?
Дракон кружляв навколо статуї Фортуни, а Лео підстрибував і розмахував мечем, але дістати дракона ніяк не міг, бо висота зали була не менше десяти метрів.
- Допоможи, Фортуно, всі сподівання на тебе! – скрикнув Лео і виліз на постамент статуї, щоб бути вище. Однією рукою тримався за колесо Фортуни, яке було біля її ніг, а другою намагався мечем зачепити монстра. – Зараз чарівний меч тебе на фарш перетворить, гидка потворо! Разом із чаклуном!
- Вирішив налякати Рагіма? Та я вже помер від страху! Ти що, хлопче, не розумієш, що технології майбутнього настільки перевершують ваші, що твій меч не більше ніж нікчемна палиця у твоїх руках! Та й не народився ще той «герой», який переможе Рагіма! – вихвалявся чаклун і намагався спрямувати дракона у найбільш незахищене місце оборони Лео, причому робив це дуже швидко. – А ще скуштуйте моїх маленьких сюрпризів! – і він з блискавичною швидкістю почав цілитися в них своїми блискучими кульками, що вибухали різнокольоровим димом. – Як поцілю хоч однією, перетворитеся на таку ж статую, під якою ховаєтесь!
Ельфіка вже зрозуміла – кульки не робили великого лиха людині, лише знерухомлювали на деякий час.
- А ти, Фортуно! Для чого я тебе тут поставив? Щоб ти вказувала потрібний напрямок мандрівникам, а не захищала їх від мене! Та й не зможеш ти нікого захистити, бо ти всього лише шматок холодного каменю! Що, мало вам моїх кульок? Так скуштуйте цього! – і він почав, як той недороблений шарлатан-фокусник, який гастролював у Марієнбурзі минулого літа, витягати з рукава й кидати в хлопця і дівчину палаючі стріли.
Вони були не гострі, але горіли і диміли, як ціле багаття. Одна з них влучила в Лео. Він не втримався і впав з постаменту, але меч Зігфріда не випустив із рук. Хлопець збив полум’я з сорочки і знову схопився на ноги. Підняти меч у нього не вистачало часу,а дракон летів прямо на нього з-під руки богині Фортуни.
- Я з тобою, мій герою! – закричала принцеса й поцілила в дракона одну з кульок, що підібрала біля скляних дверей на станції «Кінець», але не влучила. Кулька потрапила прямісінько в Ріг достатку Фортуни і вибухнула червоним димом.
- Ой, матінко моя! – скрикнула Ельфіка і пригнулася. Дракон пролетів повз неї…