Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу

Підструктури тексту як моделі комунікативного акту. Співвідношення авторського та читацького дискурсів на основі аналізу поетичних творів. Дискурс як складова комунікативного акту. Особливості поетичного твору. Проблематика віршованого перекладу.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу
РОЗДІЛ I. ТЕКСТ ЯК ПРОДУКТ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ
1.1 Текст як інструмент комунікації
1.2 Підструктури тексту як моделі комунікативного акту
РОЗДІЛ II. ДИСКУРС - КАТЕГОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОГО КОДУ
2.1 Дискурс як складова комунікативного акту
2.4 Співвідношення авторського та читацького дискурсів на основі аналізу поетичних творів
РОЗДІЛ III. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ
3.2 Проблематика віршованого перекладу
3.3 Автор-перекладач-читач - складові процесу перекладу
XX століттявнесло свої корективи до більшості областей наукового знання, відкрило нові горизонти дослідження. У зв'язку з тим, що в мовознавстві сформувався особливий напрям під назвою лінгвістика тексту, що розглядає текст як “деяку упорядковану безліч пропозицій, об'єднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного зв'язку, і здатних передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію; як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність”.
У той же час читач та автор, як суб'єкти комунікації, починають досліджуватися не лише багатьма науками, але і з різних позицій. Дихотомія стосунків читача і автора складає значну історії літератури.
Важливим є питання поетичного перекладу. Як зазначає В.Левик, поетичний переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета[15, 77].
Поетичний твір - єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи уваги на інші.
Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір у новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і в чомусь навіть повторити творчий процес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв'язками, які викликали б нові образи, властиві для носіїв даної мові.
Об'єктом даного дослідження є авторський та читацький дискурс поетичних творів та проблеми їх перекладу.
Предмет - когнітивно-лінгвистичні аспекти категорій адресата та адресанта, переклад поетичних творів та їх вплив на читача.
Актуальність роботи визначається тим, що в центрі розгляду знаходиться автор, перекладач та читач яклюди зі всіма їхніми психічними складовими і станами, формами соціального існування і культурної діяльності, а також їхня плідна співпраця у процесі міжособистісної інтеракції.
Мета полягає у визначенні дискурсу як категорії організації мовного коду в процесі спілкування та проведенні паралелі між авторським, перекладацьким та читацьким дискурсами.
Відповідно до визначеної мети передбачається вирішення таких завдань:
1. Визначити та проаналізувати текст як продукт комунікативного акту;
2. дослідити дефініцію дискурсу як складову процесу комунікації;
4. читач як співавтор комунікативного акту,
5. дослідити співвідношення авторського та читацького дискурсів на основі аналізу поетичних творів;
6. визначити особливості поетичного твору;
7. ознайомитися із проблематикою віршованого перекладу;
8. автор - читач - перекладач - складові процесу перекладу.
Основними методами дослідження стали емпірично-інтерпретаційний, порівняльний та когнітивно-дискурсивний метод.
Теоретичною основою стали праці сучасних дослідників в області лінгвістики: Кубрякова Є.С., Арутюнова Н.Д., Бахтіна М.М., Почепцова Г.Г., Бєлова А.Д., Гачечіладзе Г., а дослідженням читача як суб'єкта комунікації займається Чуланова Г.В.
Ця робота може бути корисною для вчених- лінгвістів, перекладачів, викладачів, вчителів та студентів, що вивчають іноземні мови.
Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає -76 сторінок.
РОЗДІЛ I. ТЕКСТ ЯК ПРОДУКТ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ
1.1 Текст як інструмент комунікації
Комунікативна лінгвістика, яка є однією з сучасних напрямів мовознавства, висунула на перший план функціонально-комунікативне вивчення мови. У зв'язку з цим в мовознавстві сформувався особливий напрям, що називається лінгвістикою тексту, що розглядає текст як “деяку упорядковану безліч пропозицій, об'єднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного зв'язку, і здатних передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію; як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність”. Текст, який є інструментом комунікації, складається з двох компонентів - семантичного і прагматичного. Семантичний компонент тексту містить в собі денотативний і сигніфікативний аспекти.
Денотативний аспект зв'язаний з логіко-семантичними відносинами, сигніфікативний - з комунікативно-змістовно- значеннєвими.
Існує два основні підходи до вивчення тексту: структурно-семантичний і коммунікативно-орієнтований. Перший досліджує текст як ізольований одиничний мовний об'єкт, способи його виділення, з'єднання і функціонування на гіперсинтаксичному рівні [5, 77]. Другий підхід розглядає текст як продукт мовної діяльності, підлеглий реалізації комунікативної інтенції відправника, що виконує конкретні задачі спілкування [5, 81]. Варто згадати, що ці підходи взаємно доповнюють один одного.
Дослідження тексту починається із визначення його основних категорій, які виражають властивості й ознаки тексту. Визначення цих категорій залежить від лінгвістичної позиції автора. Для тексту характерні дві властивості - цілісність і зв'язність. Цілісність не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і має психолінгвістичну природу. Вона зв'язує текст у єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того, цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації [5, 123]. З іншого боку, поряд з цілісністю, текст характеризується зв'язністю. Зв'язність (когезія) чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні вона дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття, і може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв'язності. Внутрішній зв'язок базується на спільності предмета опису, що “стягає” усі його частини в єдине ціле [7, 18].
Структуру будь-якого тексту складає ієрархія надфразових єдностей. Надфразовою єдністю є послідовність пропозицій, об'єднаних загальною макротемою і різними способами міжфразового зв'язку, що характеризується визначеною структурою, семантичною організацією і відносною значеннєвою закінченістю й автономністю, що ця одиниця зберігає , коли витягується з тексту [8, 38].Надфразова єдність є ієрархічно більш високою одиницею стосовно фраз (пропозицій) і синтагм. Під фразою розуміється “мінімальний комунікативно значимий сегмент тексту, що має в мові корелят у вигляді інтонаційної структури” [9, 102]. Синтагма є “мінімальною одиницею мовного висловлення”, яка зв'язана з утворенням “того чи іншого типу інтонаційного контуру на слові чи конструкції ”[9, 110].
Отже, текст - є інструментом комунікації, що складається із двох компонентів - семантичного і прагматичного. характерними властивостями тексту являються цілісність і зв'язність. Цілісність має психолінгвістичну природу та зв'язує текст у єдине ціле, а зв'язність (когезія) чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. Виділення всіх перерахованих вище одиниць тексту допомагає глибше проаналізувати його структуру, яка має ієрархічну побудову, а кожний компонент - своє чітко визначене місце.
1.2 Підструктури тексту як моделі комунікативного акту
Комунікативна підструктура тексту має два основні варіанти побудови. Перший варіант передбачає наявність у творі трьох частин: перша - забезпечує початок комунікативного акту і включення в нього читача - вступ; друга - виконуюча власне інформаційне завдання - основна частина; свідчення про те, що комунікативний акт закінчений, а читач погодився з автором, - закінчення, висновки.
У другому варіанті комунікативної підструктури необхідно привернути до твору увагу читача (слухача), потім викликати у нього інтерес до теми твору, після чого - підвести до рішення і дати поради чи інструкцію для здійснення відповідної дії.
Вчені вирізняють горизонтальну, вертикальну і глибинну будови тексту [12, 55]. У горизонтальній побудові у комунікативному акті текст віднесений до дійсності, котра являє собою предикацію. При сполученні слів у згорнутій формі співвідносяться результати відображення дійсності і відповідні їм в мисленні значення. На даному етапі народжуються в сполученнях слів нові змісти. При віднесенні фрази до дійсності усвідомлюються темо-рематичні взаємини та наповненість конкретним змістом. Фраза - це рівень, що містить суб'єкт, зв'язку і предикат - тобто судження. Зміст фрази народжується, як результат поєднання смислів слів. Особливо помітно це у паралельних синтаксичних конструкціях, котрі дозволяють чітко сформулювати суму ознак певного явища, відмінності між явищами, диференціацію явищ[13, 73].
Таким чином, в горизонтальній побудові тексту привертають увагу три якості, які моделюють комунікативний акт: темо-рематична побудова за правилами мисленнєвої операції підведення; стихійне виникнення сегментації через сусідство слів; наявність визначеної спрямованості процесу зображення.
У вертикальної будові тексту сприймання твору забезпечується порівневим перетворенням змісту в тезові фрази. Перш за все слід виділити два самостійні рівні: рівень ідеї, поняття, теми, і рівень тези, представлений частиною твору, котра могла б існувати і як самостійний твір. Перехід від однієї частини (блоку) до іншої відбувається за допомогою композиційного вузла, в котрому підбивається підсумок попереднього блоку і називається тема. Для побудови нової думки потрібно повернутися до початку, тобто до першого речення. В ієрархії речень, які будують текст, початкові речення різних семантико-синтаксичних цілих - це ключові, опорні пункти"[15, 67]. Початок фрази також ніби ключ до неї. Сполучник, який стоїть на початку речення, забарвлює своїм логічним змістом все речення. Початок фрази слугує і для побудови протиставлення.
Третій вимір тексту - вглиб. Такий тип має вигляд двопланової, але тришарової структури. При цьому плани тексту (план виразу і план змісту) - явище двобічне, шари ж, концепти, однобічні. Для виразу змісту використовуються слова і граматичні конструкції з їх експонентами і концептами. Концепти, таким чином, слугують, ланкою, що поєднує план виразу і план змісту.
Отже, текст складається із трьох частин, кожна із яких виконує певну функцію: 1) вступ, де автор починає творити, намагаючись привернути увагу читача; 2) основна частина несе інформаційне забезпечення; 3) висновок - підведення підсумків читачем на основі отриманого від автора повідомлення. Для поетичних творів є дуже важливими питання змісту та форми. Форму вірша становить комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, таких як: ритм, мелодія, архітектоніка,стилістика, смислове, образне, емоційний зміст слів і їхсполучень. Задля забезпечення вірного перекладу перекладач часом має жертвувати формою, але ні в якому разі не змістом, оскільки у такому випадку перекладач сам перетворюється на поета і пише власного вірша, а не передає думку автора.
РОЗДІЛ II. ДИСКУРС - КАТЕГОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОГО КОДУ
2.1 Дискурс як складова комунікативного акту
Термін «дискурс» використовується у різних значеннях і асоціюється з усіма виявами комунікації в суспільстві (комунікативний дискурс, мовний, вербальний, невербальний, сучасні дискурсивні практики, дискурс мовчання), комунікацією у межах окремих каналів (візуальний, слуховий, тактильний), виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (етикетний, лайливий, дидактичний)[16, 34].
Дискурс (франц. discours -- мовлення) -- тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, помічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом «форм життя», залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів [14, 81-82].
Дискурс визначають також як носія різних типів інформації в комунікації: раціональної (раціоналізму, об'єктивний, суб'єктивний, правди, істини, брехні); духовної віри, світобачення, поривань тощо (духовний, сакральний, релігійний, філософський, метафізичний, християнський, протестантський, православний, міфологічний, міфічний, апокаліптичний, символічний). Дехто з учених ототожнює дискурс із предметом дослідження різних наук (соціологічний, політологічний, філологічний). У багатьох текстах дискурс сприймається як вияв культурної комунікації (дискурс культури, культурний, модернізму, постмодернізму), етнокультурних особливостей спілкування (міжкультурний, різномовний, іншокультурності), культурно-історичних особливостей комунікації (дискурс Нового часу, Відродження)[17, 90-91]. Соціальні, вікові та статеві характеристики учасників комунікації також ототожнюються з типами дискурсу (політичний, влади, радянський, молодіжний, феміністичний, лейбористський, радикальний).
Поняття дискурсу часто асоціюється з типами та формами мовлення, принципами побудови повідомлення, його риторикою (монологічний, діалогічний, наративний, риторичний, іронічний тощо), характеристиками мовлення окремої людини і груп людей (особистісний, неповторний, колективістський, авторитарний). Розглядають дискурс і як функціональний стиль, різновид мовлення (усний, писемний, науковий, художньо-белетристичний, діловий, літературний), різновид функціонального стилю, його реалізацію в різних сферах спілкування (юридичний, судовий, газетний, радіодискурс, кінодискурс, театральний, у сфері паблік рілейшнз, рекламний, святковий); як жанр художньої літератури (прозовий, ліричний, драматичний).
У лінгвістиці поняттєвий діапазон терміна «дискурс» теж широкий. У своїх лінгвістичних працях Т. ван Дейк подає дискурс як «розмиту» категорію[18, 281-282]. Інші вчені вказують на його полісемію, навіть вбачають омонімічні розходження окремих значень, оскільки ця категорія вживається в різних науках з різним значенням. А сучасна українська лінгвістка Н. Сукаленко вважає, що цей термін знаходиться між текстом, контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо.
Авторський та читацький дискурси поетичних творів дуже часто не співпадають, оскільки поет та читач є різними індивідами як за психологічними, ментальними, так і за певними культурними характеристиками. Для покращення процесу розуміння інформації, що міститься у вірші, вводиться ще одна дійова особа - перекладач. Важливу роль відіграє часовий проміжок між творцем та перекладачем, тому що останній може неправильно зрозуміти зміст послання і подати його невірно. У такому випадку дискурси кожної із сторін не співпадатимуть, а процес спілкування не матиме сенсу.
Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси [5, 54].
Теле- і радіодискурс. Даний вид дискурсу передбачає невимушеність та неофіційність. Оскільки мовець (диктор) і слухач (глядач) перебувають у різних точках простору і часу, то вони не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, перепитати). Таким чином статус мовця можна визначити як офіційний, а слухача (глядача) -- неофіційний.
Газетний дискурс. У ньому існує розрив у просторі й часі для автора та читача. На відміну від усної комунікації, він розлогіший, повніший, аргументованіший. Оскільки має писемну (друковану) форму, то відбір слів, конструкцій відбувається за законами писемного (друкованого) спілкування. Значну увагу приділяють не лише змісту, а й формі викладу[19, 166-167]. Газетний (як і теле- і радіо) дискурс має потенційну небезпеку маніпуляції людською свідомістю.
Театральний дискурс. Театральні знаки символічні. Театральна комунікація дуже умовна, а світ акторів і глядачів віддалений. У театральному дискурсі спрацьовує кілька знакових систем: декорації, одяг, освітлення. Усе це має символічний характер («Один горщик -- символ села, багато -- це вже село»).
Кінодискурс. У даному виді дискурсу глядачі не можуть втручатися в кінодію. У межах кінодискурсу спостерігається складний «синтаксис» зображення і слова. Для кіно та театру характерний теперішній час, що поєднує глядача з дією.
Літературний дискурс. Є одним із найстаріших. У літературній комунікації форма важливіша за зміст, а тому в його межах істотну роль відіграють засоби полегшення сприйняття: ритм, рима[19, 151-152]. У художній комунікації найважливішу роль відіграє особа автора. Нині літературний текст індивідуалізований. У сприйнятті й «дешифруванні» художнього тексту вагоме значення має читач, який надає йому особистісних смислів, перетворює на дискурс.
Дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР). Це відносно новий тип дискурсу, спрямований на встановлення зв'язків між інституціями, партіями, окремими політиками і суспільством загалом.
Паблік рілейшнз -- це організація руху інформації, спрямована на формування комунікативного простору сучасного суспільства поряд з теорією переговорів, пропагандою, рекламою, маркетингом тощо.
-- здійснюють плановий і постійний зв'язок між організацією і громадськістю, підтримують нормальні відносини;
-- проводять моніторинг свідомості, думок, ставлень і поведінки як усередині організації, так і поза нею;
-- аналізують вплив політики на спільноту;
-- модифікують елементи політики, процедури і дії, якщо вони суперечать інтересам спільноти і діяльності певної організації;
-- апробують нові прийоми політики, дій і впливів на спільноту;
-- здійснюють зміни в ставленнях, поведінці всередині певної організації й поза нею;
-- формують нові чи/або закріплюють старі зв'язки між організацією і спільнотою тощо[13, 175-177].
Рекламний дискурс. Його завдання -- привернути увагу споживача до одного з багатьох однакових товарів, створити йому позитивний імідж, щоб він запам'ятався надовго. Рекламний дискурс спрямований не на товар, а на продаж типових психологічних уподобань людей. Реклама стає знаком. Отже, продається не сам товар, а його символічний відповідник. Купуючи, людина реагує не на відмінності товару, а на відмінності його знакової суті.
Політичний дискурс. Спрямований на майбутній контекст (літературний -- на минулий, ЗМІ -- на теперішній). Свої ідеї політичний дискурс проголошує найкращими й відповідає за створення образу та моделі ворога.
Політичний дискурс моделює інтереси суспільства, тобто він формується авторами і «споживачами», оскільки їх очікування і бажання «вмонтовані» в нього. Часто дискурсивні вміння політика важать більше, ніж його особистісні риси.
Релігійний (фідеїстичний) дискурс. В трактуванні сучасного американського соціолога Роберт Белла: «Релігія - це символічна модель, яка формує людський досвід -- як пізнавальний, так і емоційний»[12, 55]. Основою релігійної комунікації є передавання життєво важливих для людини і суспільства етичних смислів. Вони сприймаються як заповіді, які Бог відкрив людям.
У кожній релігії наявні два головних напрями комунікації:
1. Від Бога через пророка (наставника, священика) до людей.
2. Від людей через пророка (наставника, священика) до Бога (богослужіння і молитва), при цьому культ (поклоніння, служба Богу) і молитва взаємопроникають: молитва є складовою ритуалу поклоніння, а елементи служби наявні в молитві (спеціальні жести, рухи тіла, культові словесні формули тощо)[12, 211].
Однією з найповніших типологій жанрів фідеїстичних текстів, яка ґрунтується на врахуванні домінуючої текстової модальності (відношення змісту висловлювання до об'єктивної дійсності), є типологія Н. Мечковської. Вона виділяє кілька жанрів релігійної комунікації.
Прохання-побажання. Це замовляння, заклинання, прокляття, викликання мертвих, благословення, церковні прокляття (анафеми), екзорцизм (вигнання злих духів), деякі види молитов.
Обіцянки. їм властиві перформативні (тобто рівні дії) дієслова на зразок обіцяю, присягаю тощо. Такими є обіцянки, обіти, присягання.
Пророцтва. Для них характерна гіпотетична модальність: ворожіння, волхвування, пророцтва, есхатологічні видіння (про кінцеву долю людства і Всесвіту) та ін.
Славослів'я. Попри значну кількість жанрових різновидів, такі тексти несуть возвеличувальні характеристики Бога (могутність, мудрість, справедливість, красу тощо), а також формули восхвалення: Алілуйа, Осанна тощо. До цього жанру зараховують також молитви-гімни (псалми біблійного пророка та іудейського царя Давида, деякі православні молитви).
Божі заповіді. Адресовані людині (народу), з характерними заборонними імперативами: Не вбивай, Не кради тощо.
Божественне Одкровення. Це пряме мовлення Бога, яке містить істину про світ, його майбутнє і шляхи спасіння людини[12, 213-215].
Отже, дискурс -- найзагальніша категорія організації мовного коду у спілкуванні, поле зустрічі особистостей у конкретних психологічних і соціальних обставинах.
Читач, як суб'єкт комунікації, досліджувався не лише багатьма науками, але і з різних позицій. Дихотомія стосунків читача і автора складає значну частку історії літератури.
Сучасна лінгвістика оперує широким спектром термінів, які позначають читача: укр. - адресат, реципієнт, партнер по комунікації, співбесідник, слухач, інтерактант; респондент; англ. - hearer, receiver, audience, locutionary target, addressee, user, patron, beta reader [23, 87-88]. Це свідчить про важливість ролі категорії читача, багатозначність цього поняття, а також про його недостатнє дослідження.
Категорія читача залишалася на периферії гуманітарних наук до шестидесятих років XX століття, за винятком деяких досліджень по соціології і психології. У словнику В. І. Даля читач визначається як «людина, що читає книги для себе» [35, 345]. Процес сприйняття тексту вважається багаторівневим: з одного боку, на метачитача, це закладається у автором; з іншого - наповнюється співтворчістю читача, знаходиться в інтерпретації. Статус читача залежить як від індивідуально-психологічних, так і соціально-історичних характеристик.
Автор, створюючи шедевр, вкладає в нього своє бачення тієї теми чи проблеми яку він бажає висвітлити, а читач, у свою чергу, володіючи певним багажем знань та використовуючи асоціативне мислення, намагається інтерпретувати даний текст по-своєму. Але часом виникають непорозуміння між тим, що було вкладено в зміст повідомлення, та тим, як його розуміють. Головними причинами є - індивідуально-психологічні та соціально-історичні характеристики, а також сюди можна віднести розходження у релігійних поглядах, різниця у віці, гендерні відносини та інші.
Оптимальне відношення між формулою письменника, формулою книги і формулою читача - дати читачеві „відповідну" книгу, оскільки сприйняття однієї і тієї ж книги у різних читачів різне. Характер впливу книги на читача залежить не від книги, а від психологічних особливостей читача. У. Іванушкин запропонував наступне визначення читача: « соціологічна особа, яка вступає в певний контакт і формою книги», - і тут же він підкреслював, що психіка читача - не пасивний реципієнт думок, ає критичною, навіть при незначному інтелектуальному розвитку, є апаратом, який коректує авторські думки [23, 92].
В даний час визначення „читач" уточнюється, доповнюється, читач розглядається як індивід, що сприймає друкарський текст та володіє необхідними для цього мовними й культурними навичками та знаннями.
Читачів можна поділити на декілька наступних груп:
Уявні з майбутнього, які не належать до сучасного для письменника суспільства і часу;
(можуть бути як уявними, так і реальними), які „сліпо" захоплюються письменником і буквально наслідують дії героїв;
нащадки, читачі, які нав'язують авторові свої ідеї і свої образи;
читачі, які самі „взялися за перо", тобтопочали писати і творити, компенсуючи художньої уяви читацькою пам'яттю і майстерністю комбінацій [20, 154].
Основною формою усвідомлення потреби в читанні є мотиви читання. В ролі мотивів можуть виступати інтереси та емоції, установки й ідеали.
Класифікацію мотивів читання художньої літератури розробляла Л. Беляєва. Під мотивами читання вона розуміла „всю сукупність внутрішніх спонукаючих - потреб, бажань, схильностей, які в своєму взаємозв'язку означають його інтереси в області художньої літератури"[6, 69].
Л. Беляєва виділяє сім груп мотивів:
Мотиви, пов'язані із звичкою людей до читання ( в дорозі, перед сном).
Мотиви пізнання людей, самопізнання, самоосвіти, пошуку ідеалу.
Мотиви відвернення від життєвих ситуацій.
Мотиви, пов'язані з потребами активізації окремих сторін психічної діяльності [13, 176].
Сюди так само можна віднести естетичні, морально-етичні, загальнопізнавальні, утилітарно-практичні, когнітивні, гуманістичні і інтеракціональні [10, 91]. Ці мотиви виявляються для читача в особових інтересах. Але в той же час формується і розвивається суспільний або груповий читацький інтерес. На груповий читацький інтерес впливають дії, норми, традиції, звичаї, думки, оцінки, настрої. Він залежить від процесів спілкування і взаємовпливу читачів. Також важливе місце відводиться такому поняттю, як «читацька мода». Читацька мода - це динамічна форма стандартної поведінки читача, яка виявляється в демонстративно-вибірковому до друку в співвідношенні культурними нормами референтних груп в певний проміжок часу [12, 154].
Не менш важливими є теоретичні питання, що стосуються читацьких інтересів. Своє бачення суті цієї проблеми висловив Сахаров В.Ф.: «Читацький інтерес - вибірково - позитивне відношення соціального суб'єкта до читання друкарських добутків, що набувають для нього значущості та емоційної привабливості в мір їх відповідності його духовним потребам та особливостям його читацької психології» [10, 56]. Тут акцентується увага на двох основних ознаках читацького інтересу, а саме: значення певної літератури для читача і позитивне емоційне відношення до її читання.
Читацькі інтереси, залежно від того, хто виступає суб'єктом (носієм), діляться на особові (відношення особи), групові (відношення групи, колективу, аудиторії) і суспільні (відношення суспільства до читання певної літератури). Особовий підхід полягає в тому, що процес читання розглядається не ізольовано, а залежно від особливостей читацької психології людини.
Отже, автор, створюючи шедевр, вкладає в нього своє бачення тієї теми чи проблеми, яку він бажає висвітлити, емоції, котрі переповнюють його душу на той момент, а читач, у свою чергу, володіючи певним багажем знань, та, використовуючи асоціативне мислення, намагається інтерпретувати даний текст по-своєму. Значну роль відіграє і часовий проміжок, який розділяє ці два суб'єкти один від одного, бо незнання окремих історичних подій чи культури, традицій, звичаїв, побуту того народу, який зображується у поетичному творі, - призводить до викривлення сприйняття реципієнтом цього твору. Таким чином, читач стає співавтором, оскільки він не лише читає, а й сприймає та аналізує подану автором інформацію, вкладаючи в неї свої думки світобачення.
2.4 Співвідношення авторського та читацького дискурсів на основі аналізу поетичних творів
Для покращення розуміння того, як саме співвідносяться авторський та читацький дискурси, та для того, щоб детальніше розібатися в цих поняттях, автор даної роботи проведе дослідження по виявленню між ними паралелей на основі прикладів німецькомовних поетичних творів та їх перекладів.
Так, наприклад, у вірші Г. Гейне «Лорелея» автор змушує задуматися, засумніватися стосовно сутності відносин між головними героями. В них постійно присутня якась невизначеність, загадка: «Ich wei? nicht, was soll es bedeuten»(Дод. 1). Важливе місце посідає також природа, але вона байдужа до людини. Таким чином автор відкриває відразу три світи - розсудливого та сумного Розповідача (зміст першої строфи), байдужої до людини Природи (зміст другої строфи) і занадто складної для сприйняття Лорелей (зміст третьої і четвертої строф).
В образі дівчини поєднуються її персоніфікована, алегорична сутність як частини Природи, (у німецькій мові слова "природа" і "Лорелей" мають жіночий рід), і одночасно як живої людської істоти.
Автор приносить Корабельника в жертву, а читач надає даній деталі філософського сенсу: Жінка притягує Чоловіка до себе і губить його, залишаючись байдужою до нього і до самого процесу кохання.
Отже, автор та читач плідно співпрацювали, оскільки обоє приходять до висновку, що природа байдужа до Людини, а ми власноруч створюємо одне Божество - Жінку і Кохання, яке ніколи не буде взаємним (бо Божество зі своєї висоти не помічає кохання) і не буде щасливим, адже сутністю Жінки є святе насилля.
Яскравим поетом сучасності в Німеччині вважається поет Арне-Віґанд Баґанц. У своїй поезії «Аляска» автор закликає поїхати до далекої Аляски: «Komm, wir gehen nach Alaska »(Дод. 2), щоб там оселитися. Він пропонує збудувати фазенду та посадити соняхи: «Grunden eine Sonnenblumenfarm» (Дод. 2), які б щодня нагадували про рідну землю. Для читача сонях - це не випадковий образ, а це - символ далекої Батьківщини, краю, де є сонце, що зігріває душу. Він розуміє, що повернення до рідної домівки - це нездійсненна мрія, й тому, перебуваючи у відчаї та безнадії, єдиний вихід для себе бачить у тому, щоб бут
Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Виды Физических Упражнений В Начальных Классах Реферат
Дружба В Бизнесе Эссе
Реферат: О значении первых впечатлений детства. Скачать бесплатно и без регистрации
Итоговое Сочинение По Литературе Темы
Реферат по теме Виды налоговых правонарушений и ответственность за их совершение
Отчет По Практике Ооо Подъемник Магнитогорск
Курсовая работа по теме Анализ интервального вариационного ряда 'Численность экономически активного населения по субъектам Российской Федерации в 2022 году'
Сочинение На Немецком
Сочинение Про Дубровского 6 Класс Литература Краткое
Курсовая работа по теме Проектирование технологического процесса изготовления и упрочнения детали 'Шток' соединительного узла компрессора
Сочинение На Тему Нужна Ли Ложь Слабым
Курсовая работа по теме Инженерный расчет основных узлов стационарного плазменного движителя и системы хранения и подачи рабочего тела СПД
Доклад: ИТ как средство развития познавательной активности и творческих способностей школьников с нарушениями зрительного анализатора
Курсовая работа по теме Принципы современных геотехнологий
Статья: Роль закономерностей и принципов управления в управлении современной организацией
Курсовая работа по теме Влияние психологических качеств футболиста на уровень тактической готовности
Доклад по теме Статистика печати постсоветского периода
Реферат по теме Европейский союз (ЕС) и Западноевропейский союз (ЗЕС)
Курсовая работа по теме Криминалистическая версия
Государственная Политика В Области Энергетики Эссе
Учет кассовых операций в бухгалтерии предприятия - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Редактирование детской литературы - Журналистика, издательское дело и СМИ контрольная работа
Ревизия и аудит учета отгрузки и реализации готовой продукции - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа