Авторитарний дискурс - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Авторитарний дискурс
Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях та його типологія, розмаїття комунікативних ситуацій. Особливості законодавчого дискурсу, його інформативність та об'єкти адресованості. Основні лексичні засоби аргументації в юридичному дискурсі.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 1. Теорети ко-методологічні основи вивчення авторитарного дискурсу
1.1 Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях
Розділ 2. Дослідження законодавчого дискурсу
2.1 Особливості законодавчого дискурсу
2.2 Інформативність законодавчого дискурсу
2.3 Адресованість у законодавчому дискурсі
2.4 Лексичні засоби аргументації в юридичному дискурсі
У центрі уваги сучасної науки загалом та лінгвістики зокрема є дискурс як складний багатоплановий феномен, його теоретичні та прикладні проблеми, співвідношення вербального та позалінгвального в дискурсі, аналіз окремих видів дискурсу.
Дискурс вивчається філософією, семіотикою, соціальною психологією, теорією штучного інтелекту, літературознавством, теорією комунікації, а також різними напрямами лінгвістики: психолінгвістикою, когнітивною лінгвістикою, прагмалінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокультурологією. Однак у різних науках і парадигмах самої лінгвістики в термін "дискурс" вкладаються різні значення. Нині не існує єдиного визначення, яке охоплює всі контексти вживання терміна "дискурс", що, утім, навряд чи й можливо, оскільки дослідники, які ним користуються, нерідко виходять із несумісних позицій.
У другій половині XX ст., коли виникла й почала розвиватися теорія дискурсу, аналіз дискурсу спочатку асоціювався з лінгвістикою тексту. Як термін лінгвістики слово "дискурс" було уперше вжито З. Харрісом у 1952 році у статті, присвяченій аналізу мови реклами. Відтоді термін "дискурс" став вельми поширеним у сучасній лінгвістиці. У 1980--1990-х роках простежується швидкий ріст кількості досліджень, присвячених аналізу дискурсу. Водночас цей термін отримує різноманітні тлумачення та визначення.
Аналіз дискурсу - це міждисциплінарна галузь знань і здійснюється з різноманітних позицій. Проте всіх дослідників дискурсу об'єднують такі основні погляди:
1) статична модель мови є надто простою і не відповідає її природі;
2) динамічна модель мови повинна базуватися на комунікації, тобто спільній діяльності людей, які намагаються передати свої почуття, обмінятися ідеями й досвідом або вплинути одне на одного;
3) спілкування триває в комунікативних ситуаціях, які повинні розглядатися в культурному контексті;
4) центральна роль у комунікативній ситуації належить людям, а не засобам комунікації;
5) комунікація включає докомунікативну і посткомунікативну стадії;
6) текст як продукт комунікації має декілька вимірів, головними з яких є породження й інтерпретація тексту.
Дискурс є явищем проміжного порядку між мовленням, спілкуванням, мовною поведінкою, з одного боку, та фіксованим текстом - з іншого боку.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Авторитарний дискурс (законодавчий)».
Об'єкт дослідження - законодавчі тексти англійською мовою.
Предмет дослідження - авторитарний дискурс (законодавчий).
Мета дослідження - розглянути особливості законодавчого дискурсу в англійській мові.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути теорію дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях;
2) проаналізувати типології дискурсу;
3) вивчити особливості законодавчого дискурсу;
4) дослідити інформативність та адресованість у законодавчому дискурсі.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 24 найменування. Робота викладена на 52 сторінках друкованого тексту.
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення авторитарного дискурсу
1.1 Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях
Останнім часом у сучасних структурно-семіотичних дослідженнях термія текст поступається терміну дискурс. Незважаючи на безліч різних інтерпретацій, саме дискурс (а не текст) стає об'єктом дослідження у сучасній лінгвістиці, що пов'язано з активізацією у ній таких наукових парадигм, як когнітивна, антропологічна, прагматична у їх взаємодії і подекуди спільних методологічних засадах.
Витоки терміну дискурс (фр. дискурс - діалогічне мовлення) беруть свій початок у класичній риториці, де він означає мову, яка розглядається в дії, у реальному застосуванні. Цей діяльністю аспект поняття зберігається й у його сучасному тлумаченні.
У словнику німецької мови 1860 року дискурс тлумачиться як 1) діалог-розмова; 2) мовлення-лекція [20], тобто вже в минулому сторіччі цей термін був полісемічним.
Термін дискурс почав широко використовуватися на початку 70-х років XX ст. У розумінні багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників дискурс означав "даність тексту", тобто самі тексти; лише значно пізніше зарубіжні лінгвісти усвідомили, що дискурс - це не лише "даність тексту", але і деяка система, що стоїть за цією "даністю", перш за все граматика [5, 79].
З позицій формальної або структурно-орієнтованої лінгвістики дискурс трактується як два або більше речень, які знаходяться у смисловому зв'язку одне з одним, при цьому зв'язність (когезія) розглядається як одна з основних визначальних ознак дискурсу [5, 79].
Функціональний підхід припускає обумовленість аналізу функцій дискурсу вивченням функцій мови в широкому соціокультурному контексті [16, 88].
Третій підхід визначення дискурсу підкреслює взаємодію форм і функції. Дискурс - це висловлювання, сукупність функціонально-організованих, контекстуалізованих одиниць вживання мови [5, 79]; це - будь-який акт висловлювання, який об'єднує в своїх структурах конкретних учасників мовленнєвого акту - мовця і слухача, з комунікативним наміром першого вплинути будь-яким чином на другого і характеризується підкресленням відношення до партнера, яке установлюється у мовній діяльності [2, 316]; це - складна єдність мовної форми, значення і дії, які можуть бути найкращим чином охарактеризовані за допомогою поняття комунікативної події [3, 113].
Питання про співвідношення тексту і дискурсу залишається одним із найдискусійніших у лінгвістичних дослідженнях.
У багатьох функціонально-орієнтованих працях поняття дискурс часто протиcтавиться поняттю текст з ряду опозитивних критеріїв: функціональність-структурність, динамічність-статичність, актуальність-віртуальність та інше, і відповідно - дискурс кваліфікується як "процес", а текст як "продукт".
Розмежування понять текст і дискурс з позицій когнітивної лінгвістики відповідає протиставленню когнітивної діяльності та її результату: дискурс - це когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовленням і його продуктом, текст виступає кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що набула певної завершеної (і зафіксованої) форми [6, 19]. Таке протиставлення реального говоріння, його результату приводить до усвідомлення того, що текст може тлумачитися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і влучає в поточну свідомість індивіда, який сприймає цей текст.
Так. Е.С. Кубрякова пропонує розрізняти ці поняття, вказуючи, що дискурс - це простір мовленнєвої діяльності, хоч і обмежений продукуванням одного мовленнєвого твору, одного повідомлення, це - простір часу, заповнений вимовою мовленнєвого твору, або такий, що заповнюється його утворенням. На відміну від нього текст - це перш за все реальний фізичний, матеріальний простір - площа, заповнена мовними графічними формами - і тому дозволяє найрізноманітніші операції з ним - можна повернутися до початку або до середини тексту, заглянути в його кінець... [6, 25].
При цьому підході текст, з одного боку, включається в ієрархію складових дискурсу, об'єднаних загальним прагматичним наміром автора певної мовленнєвої ситуації, а з іншого - виступає вербальним представленням понятійного змісту в дискурсі і в цій ролі служить мовною репрезентацією дискурсу в широкому розумінні цього терміна як понятійного змісту [9, 151].
Відома також спроба диференціювати поняття дискурс і текст за допомогою включення в цю пару категорії "ситуація". Так, дискурс розглядається як "текст плюс ситуація", в той час як текст визначається як "дискурс мінус ситуація" [20, 43].
Привертають увагу наступні аналітичні висновки щодо змісту та розмежування понять текст і дискурс: текст - абстрактна, формалізована одиниця, а - дискурс - це актуалізація тексту [1, 136]; текст - форма, дискурс - значення [19]. На думку К. Кремш, текст не може достатньо повно передати думки, якщо він не представлений одночасно як дискурс [18, 57]. Стосовно семантичних аспектів дискурсу дослідниця вважає дискурс поняттям значно ширшим, ніж мова, адже він інтегрує "слова, дії, оцінки, переконання, соціальну ідентичність" [18, 61].
У зв'язку з цим слід наголосити, що поняття текст і дискурс - близькі, але не тотожні. Дискурс - поняття ширше, глобальніше і розуміється як складне комунікативне явище, яке включає, окрім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, судження, думки, установки, мету автора), необхідні для породження і розуміння тексту [3; 8].
Є ряд робіт, присвячених дискурсу у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці. Звернемо увагу на деякі наукові праці і лексикографічні джерела стосовно розуміння і тлумачення дискурсу, його суттєвих ознак, тенденцій розвитку.
Великий енциклопедичний словник визначає тлумачення дискурсу наступним чином: дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін. факторами; текст узятий в процесуальному аспекті; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей та механізмах їх свідомості (когнітивних процесах). Дискурс - це мовлення "поринуте в життя" [21, 233].
Привертає увагу визначення поняття дискурсу, яке наводить В.З. Дем'янков: дискурс - це довільний фрагмент тексту, який складається більше, ніж з одного речення або незалежної частини речення. Часто, але не завжди, концентрується навколо деякого опорного концепту, створює загальний контекст, який описує дійові особи, об'єкти, обставини, часи, вчинки і т.п. визначаючись не тільки послідовністю речень, скільки тим загальним для виробника (творця) дискурсу та його інтерпретатора світом, який будується у ході розгортання дискурсу. Вихідна структура для дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, які зв'язані між собою логічними відношеннями кон'юнкції, дис'юнкції і т.п. Елементи дискурсу: події, що оповідаються, їх учасники, перформативна інформація та "не-події", тобто: а) обставини, які супроводжують події; б) фон, який пояснює події; в) оцінка учасників події; г) інформація, яка співвідносить дискурс з подією [4].
Цікаве також визначення поняття дискурс, яке наводить Ю.С. Степанов: дискурс - це "мова в мові", яка репрезентована у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує головним чином в текстах, за якими постає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика - в кінцевому результаті - особливий світ. Це - "можливий (альтернативний) світ". Кожний дискурс - це один із "можливих світів". Саме явище дискурсу, його можливість і є доказом тези "мова - дім духа" і у відомій мірі тези " мова - дім буття" [10, 44].
Змістовний аналіз сучасного розвитку дискурсу як актуальної наукової парадигми лінгвістичних досліджень містить колективна монографія науковців Львівського університету "Дискурс іноземномовної комунікації". Очевидно, тлумачення дискурсу К.Я. Кусько слід вважати найвдалішим: "Дискурс - це переважно текст, його уривок, схема, фрагмент чи парадигма, письмові чи усні: або акт (акти), комплекс (комплекси) усної комунікації, об'єднані послідовною логічною будовою і мовними зв'язками локального і глобального змісту з метою реалізації певної авторської інформативної, людинознавчої чи суспільнознавчої проблематики" [7, 231].
Таким чином, у сучасних уявленнях дискурс розглядається широко - як усе, що мовиться і пишеться, як процес або результат мовленнєвої діяльності, як синхронно здійснений процес породження тексту, його розуміння або його ж сприйняття, в кінцевому результаті як явище процесуальне, діяльнісне, цілісне.
Дискурс включає в себе як формальні, так і змістовні категорії. Перш за все дискурс - це зв'язна послідовність мовних одиниць, яка створюється (створена) автором/мовцем для слухача/читача у певний час у певному місці з певною метою.
Змістовному плану дискурсу відповідають його семантичне і прагматичне значення. Семантичне значення дискурсу складається з таких аспектів, як реляційний, який відбиває будову факту у вигляді ансамблю предметів і який з'єднує їх ознаки; референційний, який співвідносить аргументи пропозиції з предметами; предикаційний, який припускає акти приписування певних характеристик вихідним для висловлювання предметам. Прагматичний зміст включає: інтенціональний, орієнтаційний (дейктичний), пресупозиційний, імплікаційний, експресивно-оціночний, субкодовий (функціонально-стилістичний), модальний, комунікативно-інформаційний (фокальний) компоненти [12, 9].
Таким чином, дослідження закономірностей того чи іншого дискурсу охоплює інтра- та екстралінгвістичні системні зв'язки, а також ментальні та соціально-психологічні аспекти. Водночас слід наголосити, що ми спостерігаємо подальшу еволюцію дискурсу як міжкатегоріального поняття: від екстраполяції у ньому категорій логіко-філософських та психологічних до екстраполяцій широкого антропологічного змісту. Саме в такий спосіб, шляхом взаємодії мовних та екстрамовних (соціальних, культурологічних, психологічних, етнічних, ментальних та ін.) компонентів експлікується дискурс, а дискурсний процес набуває ознак логічності, послідовності, аргументації, тобто адекватної репрезентації.
Узагальнимо деякі підходи, що, на наш погляд, викликають особливий інтерес: дискурс - послідовність взаємопов'язаних мовленнєвих актів, об'єднаних спільністю цільового завдання; це - "мова в мові, яка існує у вигляді особливої соціальної даності" [19, 44], "вивчення якої проводиться з урахуванням логічних, психологічних даних; це - когнітивний процес, пов'язаний із реальною мовленнєво-творчою діяльністю, створенням мовленнєвої поведінки" [10, 15-26]. Дискурс як довершена форма комунікації, як явище комунікативного середовища і водночас необхідна передумова його ефективного функціонування у своєму найширшому значенні є тим змістом ідеї комунікації, який адресант має намір передати адресатові [19, 77].
Подібно до Г.Г. Почепцова, Н.Д. Арутюнової та О.О. Пушкіна, виходимо з того, що дискурс - це соціолінгвістична структура, яка утворюється адресантом та адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях, текст, узятий в аспект подій, продукт розумової діяльності людської свідомості, спрямований на зміну когнітивного та інтенціонального стану адресата в комунікативному просторі.
Отже, дискурс нами розуміється як вербалізована у тексті комунікативна інтеракція адресанта й адресата, яка відбувається в конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях і спрямована на здійснення конкретного когнітивного, емоційного чи інтелектуального прагматичного впливу на адресата.
Розмаїття комунікативних ситуацій, у яких відбувається дискурсивна діяльність, породжує і видове розмаїття дискурсів. Предметна сфера, яку охоплює поняття дискурс, є надзвичайно широкою і включає практично будь-які вияви мовленнєвої діяльності людини. Це спричинило як різнорідність матеріалу окремих присвячених дискурсу досліджень, так і різноманітність підходів до його аналізу. Тому нині не існує єдиної загальновизнаної типології дискурсу. Так, у сучасній лінгвістичній літературі дискурс класифікують згідно з функціональним підходом; за комунікативною спрямованістю; з точки зору мовленнєво-впливових сил та з точки зору запланованості/незапланованості і наявності оцінного компонента; як соціальну даність, яка створює свій особливий світ та як соціолінгвістичну структуру; як спосіб професійного/міжпрофесійного спілкування. Вважаємо можливим поділ дискурсів згідно з функціонально-прагматичним підходом, тобто відповідно до сфери їх функціонування і запланованого прагматичного впливу на адресата, тобто на офіційні та неофіційні.
Сучасний лінгвістичний аналіз дискурсу передбачає вирішення проблеми типології дискурсу. Питання про класифікацію, типи й різновиди дискурсу виходять на перший план. Велика кількість різних типологій дискурсу, пропонованих сучасними дослідниками, є наслідком того, що в основу класифікацій покладено різні принципи. Як зазначає М.Л. Макаров, сьогодні "не все гаразд із критеріями визначення типів дискурсу, сфер і епізодів спілкування, - не всі типології можуть похвалитися логікою побудови класифікації, поки ще не систематизований емпіричний матеріал" [11, 52].
Т. ван Дейк розглядає такі різновиди дискурсу з позиції критичного дискурсивного аналізу: медіа-дискурс (media discourse), політичний дискурс (political discourse), медичний дискурс (medical discourse), судовий дискурс (courtroom discourse), освітній та науковий дискурси (discourse of education and science), корпоративний текст і мовлення (corporate text and talk) [18].
На думку В.І. Карасика, з позиції учасників спілкування (соціолінгвістичний підхід) усі види дискурсу розподіляються на особистісно- і статусно-орієнтований дискурс. У першому випадку учасники спілкування намагаються розкрити свій внутрішній світ адресату і зрозуміти адресата як особистість у всій багатогранності особистісних характеристик, у другому випадку комуніканти є представниками тієї чи іншої суспільної групи, виконують роль, передбачену комунікативною ситуацією. Особистісно-орієнтований дискурс виявляється у двох основних сферах спілкування - побутовій і буттєвій, при цьому побутове спілкування є генетично вихідним типом дискурсу, а буттєве виражається у вигляді художнього, філософського, міфологічного діалогу. Статусно орієнтований дискурс може бути інституційним та неінституційним, залежно від того, які суспільні інститути функціонують у соціумі в конкретний історичний проміжок часу. Для сучасного суспільства релевантні науковий, масово-інформаційний, політичний, релігійний, педагогічний, медичний, військовий, юридичний, дипломатичний, діловий, рекламний, спортивний типи дискурсу. Статусно орієнтованим, проте неінституційним, є також спілкування незнайомих або малознайомих людей [18]. Важливо зазначити, що інституційний дискурс історично змінюється - зникає суспільний інститут як особлива культурна система - і, відповідно, розчиняється у близьких, суміжних видах дискурсу, притаманний інституту, що зникає, дискурс як цілісний тип спілкування [11, 52].
Відповідно до прагмалінгвістичного підходу В.І. Карасик протиставляє такі види спілкування як серйозне - несерйозне (ігрове, гумористичне), ритуальне - неритуальне, інформативне - фасцинативне, фатичне - нефатичне, пряме - непряме. Такі параметри спілкування доповнюють і уточнюють ті типи дискурсу, які виділяються на соціолінгвістичній основі [4, 240]. Необхідно зазначити, що різні типи дискурсу рідко існують у чистому вигляді, відбувається взаємопроникнення різних типів дискурсу (наприклад поєднання наукового і політичного дискурсу, елементи ритуального дискурсу наявні майже у всіх видах дискурсу) [4, 240].
Відповідно до екстралінгвістичних умов та цілей спілкування в тій чи іншій сфері суспільної діяльності й лінгвальних характеристик тексту, А.Н. Кожин, О.А. Крилова і В.В. Одинцов пропонують власну типологію, що, як правило, збігається з функціонально-стильовою: дискурс науковий, офіційно-діловий, газетно-публіцистичний, розмовно-повсякденний (ці автори трактують поняття функціонального стилю й дискурсу як еквівалентні) [5, 80].
В. Бурбело зауважує, що дискурсивна тематизація полягає у визначенні основних суспільних, культурних сфер, які потребують формування та функціонування певного типу чи різновиду дискурсу. До таких сфер можуть належати різні галузі науки та відповідні суспільні інституції [2, 80]. Згідно з дослідницею, основні типи дискурсів визначаються за домінуючим комунікативним модусом та відповідними мовними і функціональними ознаками. Таким чином, розрізняють побутовий, пізнавальний, прописовий та художній дискурси, які мають певну кількість історично зумовлених різновидів [2, 82].
В.В. Красних уважає, що на статус типу дискурсу можуть претендувати лише національні Дискурси (наприклад російський, англійський, іспанський та ін.) [6, 200]. Тобто в межах одного національного дискурсу виділяються дискурс поетичний, естетичний, науковий, критичний, педагогічний, юридичний, політичний. Поетичний дискурс, наприклад, - це дискурс поетичних текстів, які належать представникам конкретного національно-лінгвокультурного суспільства і призначені для представників того ж національно-лінгвокультурного суспільства. Інакше кажучи, всі згадані різновиди "не є окремі типи (у точному значенні) дискурсу, а лише деякі модифікації останнього, певним чином «адаптовані» відповідно до тієї сфери, у якій він функціонує" [6, 102].
А.Д. Бєлова запропонувала класифікацію дискурсів із урахуванням двох основних чинників: сфер функціонування і характеру комунікації. За сферами комунікації виділені такі типи дискурсу: академічний, бізнес-дискурс, дипломатичний, переговорів, політичний, педагогічний, рекламний, релігійний, риторичний, сімейного спілкування, медичний, психотерапія/ НЛП, юридичний, ергодичний, Інтернет-дискурс. За характером комунікації - спонтанний, підготовлений, офіційний, неофіційний, чоловічий, жіночий, дитячий, дискурс підлітків, людей похилого віку, аргументативний, конфліктний, авторитарний, лайливий [4, 12].
Розмаїття пропонованих класифікацій є радше позитивним чинником у розвитку цієї галузі лінгвістичних досліджень. Класифікаційні розбіжності, які виникають унаслідок тієї чи іншої спрямованості інтересів дослідника, у більшості випадків є не взаємовиключними, а взаємодоповнювальними через дію принципу невизначеності: що більше ми будемо прагнути до максимально точної фіксації одних характеристик, описуючи яке-небудь явище, то більш невизначеними ставатимуть інші характеристики, додатково пов'язані з першими [4, 287].
І.С. Шевченко та О.І. Морозова провідними критеріями виділення типів дискурсу вважають ті, які пов'язані з категоріями дискурсу (адресатністю, ситуативністю, інформативністю, інтенціональністю, його стратегіями й тактиками, когезією, когерентністю, інтертекстуальністю та ширше - інтердискурсивністю) і можуть бути розрізнені у термінах семіотичної моделі - формальних, функціональних, змістовних критеріїв. Це означає, що увесь загал дискурсу можна розділити за тим чи іншим окремим критерієм (наприклад за критерієм форми дискурсу - усний і письмовий тип дискурсу, за видом мовлення - монологічний або діалогічний; за адресатним критерієм - інституційний і персональний; за умов різних загальних настанов, комунікативних принципів реалізуються аргументативний та гармонійний типи дискурсу; фокус на окремих властивостях адресанта й адресата зумовлює виділення дискурсів певних комунікантів і груп: за соціально-демографічним критерієм, за соціально-професійним критерієм, за соціально-політичним критерієм) [10, 234-235].
Як бачимо, різні автори подають різноманітні класифікації, залежно від того, який критерій чи які категорії є важливими для їхнього напряму дослідження, для потреб конкретного аналізу. Типологія дискурсу є також історично зумовленою, адже залежить від рівня розвитку критеріально бази в конкретний період і постійно оновлюється та доповнюється. Цей процес навряд чи може бути завершений, адже поряд із новими типами дискурсу в процесі їх дослідження постійно з'являються, описуються та аналізуються численні підтипи дискурсу. Дослідник вибирає той принцип класифікації дискурсу, який є актуальним для сучасної лінгвістичної парадигми, відповідаючи вимогам його дослідження.
Розділ 2. Дослідження законодавчого дискурсу
2.1 Особливості законодавчого дискурсу
Одним із основних понять багатьох відносин між дискурсом і суспільством є влада. Соціальна влада - спеціальні відносини між соціальними групами чи інститутами. В основі влади - контроль. Інакше кажучи, якщо якась група має владу, вона володіє певним контролем над іншою групою, а ми контролюємо інших, якщо ми можемо примусити інших діяти так, як хочемо ми (чи, навпаки, не допустити їх діяльності).
За владою визнається така широка сфера дії, яка далеко виходить за межі будь-яких інституцій. Це означає, що на всіх відносинах буденного життя викарбувано відбиток влади. Згідно з цим розумінням, люди не просто розігрують функціонально обумовлені соціальні ролі. Учасники комунікації, законодавчої зокрема, постійно домовляються з питань влади, авторитету та контролю за-визначенням дійсності. Однак у більшості випадків влада є ментальною, бо замість того, щоб контролювати діяльність інших силовими фізичними методами, ми контролюємо ментальну основу діяльності, тобто інтенції та цілі. Групи, які володіють владою, просто кажуть іншим, як діяти, наприклад, у формі команди, наказів чи інших директивів.
Застосування влади обмежує межі діяльності чи свободу інших. Загалом ми застосовуємо владу тоді, коли вважаємо, що інші не діятимуть так, як хочемо ми. Однак контроль може здійснюватися не лише за допомогою імпліцитної погрози, а за рахунок різних форм переконання, наприклад, пропонування діяти визначеним чином з метою уникнення негативних наслідків. Владні групи здійснюють контроль за діяльністю інших груп через контроль їх розумової діяльності й загалом роблять це за допомогою дискурсу, який є не лише засобом вираження влади, а й сам є джерелом вираження влади. У такому сенсі проблема влади є невід'ємною від проблеми мови, адже соціальна взаємодія відбувається переважно й головним чином за допомогою мовних засобів. Таким чином, влада ніби "розповзається" по соціальному та культурному простору і вже жодним чином не розглядається як ексклюзивна власність репресивного апарату. Вона пронизує офіційні й водночас неформальні шляхи та закутки, якими відбувається циркуляція культурних смислів.
Слід відзначити, що сучасне розуміння влади в соціальних дослідженнях пов'язане, насамперед, із численими працями М. Фуко, на думку якого, влада - це не якась субстанціальна річ, вона є відносною. Якщо влада повсюди - то це не тому, що вона тримає все у своїх залізних обіймах, а радше завдяки тому, що вона визирає з усіх кутів. Крім того, там де є влада, там само перебуває перебування їй.
У нашому дослідженні, услід за Г.М. Яворською, ми вважаємо, що контроль над дійсністю і реалізацією владних відносин, яка відбувається на рівні мови та дискурсу, має на меті створення та відтворення певних фреймів ситуацій чи подій. У такому розумінні говорять, що влада передбачає контроль за представленням знань. На цьому ґрунтуються механізми маніпулювання свідомістю, що зводяться до передавання значень, які підтримують наявні відношення домінування або створюють нові відношення такого роду. Відомо те, що влада реалізується як на рівні офіційних інституцій, так і на неформальному рівні.
Законодавчі дискурси націлені на породження законослухняної поведінки людей, тобто адресатів. Мова таких дискурсів використовується як засіб жорсткого соціального контролю з боку влади, яка охоплює процеси домінування, контролю та управління. В термінах критичного аналізу дискурсу законодавчий дискурс - дискурс влади, де влада та домінантність збігаються. Взявши за основу теоретичні положення Г.Г. Почепцова [20, 37], розроблені ним у межах теорії комунікації, ми вважаємо, що міжсуб'єктна інтеракція законодавчого дискурсу проходить за ієрархічною схемою, в основі якої - наказ, котрий зумовлює існування дихотомії "керівник (адресант) - підлеглий (адресат)". Однак, на нашу думку, адресант законодавчого дискурсу не виражає наказ експліцитно, тобто у формі команди, а з позиції власної явної домінантності переконує та пропонує адресатові діяти визначеним чином з метою уникнення негативних наслідків та можливого покарання, тобто контролює розумову діяльність адресата.
У теорії комунікації адресант-керівник отримав назву "сильного" партнера, який є "скупим на слова", тобто максимально точно, логічно, лаконічно будує своє повідомлення, пропонує лише релевантну в конкретній ситуації інформацію. У цьому проявляється демонстрація сили адресанта, його явна експліцитна домінантність. Адресант декларує норми, правила, заборони; у нього немає потреби аргументувати своє повідомлення та переконувати адресата в істинності запропонованого положення. Використовуючи свій ієрархічно вищий комунікативний статус, продуцент апелює до моральних, етичних, соціальних норм адресата, примушуючи його організувати свою діяльність визначеним чином.
Для законодавчого дискурсу характерна пресупозиція абсолютної компетентності адресанта, зумовлена його явною домінантністю. У нашому дослідженні ми виходимо із того, що саме домінантність адресанта зумовлює моделювання типологічних властивостей гіпотетичного адресата, добір стратегій текстопородження дискурсу, спрямованих на здійснення прогнозованого впливу на адресата. Звідси й мета нашої статті, а саме: з'ясувати, як впливає влада та домінантність сильного партнера, тобто адресанта, на композиційну модель дискурсу, інформативне наповнення та оцінний аспект ( влада та домінантність сильного партнера впливає на добір типів мовленнєвих актів законодавчого дискурсу, однак це буде темою наступної статті).
У свою чергу адресант-підлеглий трактується як пасивний субординований реципієнт, у якого немає іншого вибору, окрім підпорядкування. Адресант як сильний партнер визначає пріорітети, діяльність, спосіб поведінки адресата як щось абсолютно визначене, природне. Домінуючий адресант будує законодавчий дискурс таким чином, щоб субординований адресат міг дати єдино можливу інтерпретацію повідомлення. А це можливо, якщо реципієнт є комунікативно компетентним. Природно, комунікативна компетенція домінуючого адресанта є вищою, ніж адресата, адже продуцент веде реципієнта за собою, збагачуючи, визначаючи тему повідомлення та її розгортання, тобто контексту
Авторитарний дискурс курсовая работа. Государство и право.
Реферат Язык Реферативного Текста Презентация
Реферат: Magnets Essay Research Paper Diamagnetics was discovered
Как Делать Сочинение Описание
Реферат На Тему Приготовление Закусочных Канапе
Реферат: Воздействие радиационного излучения на биологические объекты. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Поисковые и оценочные работы на уран участок Провиденский, Магаданской области Чукотского АО
Курсовая работа по теме Спадковий договір
Курсовая работа по теме Особенности формирования социокультурной среды дошкольном образовательном учреждении
Отчет по практике по теме Организация работы планово-экономического отдела ООО 'Заря' Каслинского района Челябинской области
Курсовая Работа На Тему Дифференциальные Уравнения
Пособие по теме История пенитенциарной системы России
Курсовая работа по теме Убежища позвоночных животных
Музыка На Каникулах Сочинение
Реферат: Демокритические заметки. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Государственный бюджет и организационно-правовые основы построения бюджетной системы Российской
Курсовая работа: Социальные обязательства государства
Дипломная Работа Профилактика Гепатита В Сестринском Деле
Курсовая работа: Получение бактериальных удобрений для сельского хозяйства
Реферат по теме Особливості залізовуглецевих сплавів
Контрольная Работа По Литературе По Басне
Бухгалтерский учет и анализ оборотных активов предприятия - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Віруси з дволанцюговою ДНК - Биология и естествознание курсовая работа
Аналіз розвитку Бучацького району - География и экономическая география реферат