Авантюристи 1/3

Початок

Ми виїхали до Одеси 7 травня.

Після подій другого травня(якось пізніше розповім) пройшло не так багато часу.

Всі думали тоді, що у Одесі буде продовження бійні. Втрата Одеси мала б катастрофічні наслідки для України. Саме тому вона була вибрана у якості пріорітетної цілі захисту.

Наша група складалася з трьох.

Сєвєр, наймолодший загиблий кіборг. Надзвичайно ідейний і життєрадісний 18річний юнак.

Художник, цього персонажа можна було схарактеризувати словами: "малолітній вбивця і ґвалтівник". 15 річний блондин родом із Львівщини.

Ну і моя скромна персона.

У Києві ми погрузилися у автівки й рушили на південь.

Запам'яталося, як заїхали у Одесу, а там краса. Все цвіте, зеленіє, тепло.

— Гарна погода, — сказав я.

Сєвєр і Атіла, який був за рулем підтримали розмову. Хтось почав розповідати за класичну Одеську архітектуру, про усі ці єврейські дворики. І у цей момент Художник каже:

Оце браття хороша для нас погода. Оце ми тут наґвалтуємо і награбуємо.

Після чого настала мертва сцена, як у Гоголя.

У Одесі ми були не довго. Місцева і приїжджа братва, яка була на проукраїнських позиціях нарішала якусь більш-менш зброю. Точно пам'ятаю, що було кілька калашів, помп, ППС і ще щось. Провели вишкіл, де пояснили, як нею користуватися.

По приїзду ми пообідали у якомусь фешенебельному 5-тизірковому готелі, але ночувати поїхали у стару добру "Зірку", бо там можна було організувати озброєну охорону не привертаюяи забагати уваги. Хто був у Одесі і не знає "Зірки", значить, що ви не були у Одесі.

Зірка, то готель-бордель, де тоді постійно окучувалися різні повії, та слизькі особистості.

Поселившись у Зірці, ми там провели 8-ме число.

9-го зранку ми дізналися, що у Маріуполі розпочались бої та швидким ходом рушили на Київ.

Картина маслом:

9 травня 2014. Одеса. З готелю виходять мутні тіпи, хтось з рацією, у когось висить пістолет. З того ж готелю виходять пом'яті повії після нічної зміни. Чоловіки вантажать сумки зі стволами й бронежилети у машини. На лобових у машинах стяги УПА. І місцеві одесити, які зранку кудись йдуть зі страхом спостерігають на всю цю картину.

Назад уже їхали іншим екіпажем. Слухали в перемішку український фольк, антифашистів з Kerry Arkana, та правий Сейтар.

Гнали трасою 180-200 км. По дорозі у нас було 2 цікаві гри.

Футбол.

Перша машина викидає стаканчик з під кави, друга ж має його збити й все це на швидкості під 200 км.

Друга гра у Солодкий хліб

У кульку був шматок чорного хліба і розсипаний цукор. і цей кульок треба було передати на швидкості іншій машині через відкрите вікно.

Приїхали в Київ. Швидко на штаб, який знаходився у віджатому ресторані.

Потім у мілітарист, купили якусь там форму, зібрали снаряги, яка була і зібралися йти на Козацький. Із всієї братви(чол 20-25) нас пішло 11.

Попрощавшись з Сєвєром, який лишився і поїхав на базу ПС тренуватися ми рушили на Козацький.

Там вишикувалися і погрузилися в автобуси і поїхали у Жуляни.

Простріляні автобуси без вікон виглядали епічно.

Всередині натовп людей переважно з правими татуюваннями, у колонках грає Сокира Перуна, всі у балаклавах у частини зброя. Прапори України на автобусах. Натовп салютує нам і махає нам. При чому прості люди на тротуарах. Машини сигналять і дають дорогу.

Жуляни нас зустріли шикарним заходом сонця. Перед нашим строєм вийшов якийсь генерал.

— Сколько из вас служило? — запитав він і у відповідь піднялось кілька рук менше ніж 1/10.

— А сколько пулеметов?

— Один, — відповіли йому.

Ай... ладно, махнув він і кудись пішов.

Потім до нас підійшов Геращенко, якийсь чомусь представився заступником Коломойського, щось виступив перед строєм і відвів нашу групу окремо, щось сказав за 1 млн страховки життя на фронті, ще щось і пішов.

Ми погрузилися у 2 АН26 і полетіли.

У вантажному відділенні шум був такий, що ще 2 дні після прильоту боліла голова і вуха були закладені.

Я спробував заснути.

— Прилетаем, буди наших, — розтормошив мене Білецький, який сидів ліворуч...