Artificial

«No blood in the veins,

Built to feel without the pain,

Circuits for the brain,

Wide awake»

Daughtry — Artificial

***

Лезо торкається блідої, майже прозорої шкіри. Затримується на мить. А потім повільно вимальовує лінію, оголюючи павутиння того, що мало б бути венами, але натомість нагадує мережу ізольованих кабелів.

«Виявлено спробу самоушкодження»

Поріз миттєво затягується, позбавляючи лезо можливості споглядати своє творіння. Тож воно рвучко малює ще одну лінію. 

«Виявлено спробу самоушкодження»

Ще раз. 

«Виявлено спробу самоушкодження. При повторних спробах буде автоматично викликано допомогу». 

— Допомогу! — лунає різкий сміх. — Допомогу блять!

Ніж (без жодного сліду крові) пролітає через всю кімнату, вдається об стіну і з дзенькотом падає на підлогу. Його власниця продовжує сміятися, обхопивши голову руками, аж поки її сміх не перетворюється на крик. Вона чіпляється за волосся руками, наче намагається вирвати його з коренями, але навіть ця дія зрештою є лише безглуздими й кумедними рухами, бо не завдає болю, що допоміг би приглушити інший біль, який стає несила витримувати. Але навіть подумати про це не можна, бо у відповідь лиш всоте нагадають про те, що вона не відчує болю, бо дані від нервових рецепторів автоматично спрямовуються до операційної системи, яка аналізує ситуацію, щоб виявити небезпеку за наявності. Тепер «біль» — всього-на-всього технічний термін, який може стати в пригоді лише при описі збоїв чи дефектів у системі. Як і десятки, сотні інших. Відчуття холоду, спеки, дискомфорту, приємних дотиків — чого завгодно. Нічого неможливо відчути по-справжньому. Для чого тоді в біса це слово?!

Через це вона зі злістю змітає речі зі столу, трощить все, що опиняється під рукою. Зрештою безсило падає на стілець.

— Я… більше… не можу, — повторює пошепки, — я хочу померти...

«До переробки сорок пʼять років, двадцять два дні, три хвилини й три секунди», — послужливо озивається голос в голові дівчини. 

— Я хочу померти! — вона знову кричить до чотирьох болісно-білих стін металічним відблиском, наголошуючи на останньому слові.

«Смерті не існує», — коротко відповідає голос.

— Я більше не можу, — повторює дівчина наче сама до себе, — не маю сил...

«Згідно з даними останнього сканування тіла всі системи життєдіяльності справні. Причин для відсутності енергії не виявлено»

— ЗАМОВКНИ! ЗАМОВКНИ НАХУЙ!

Кілька хвилин в кімнаті панує тиша. Дівчина сидить серед розкиданих речей із заплющеними очима. Намагається не думати, бо на кожну думку відповідає голос. Він теж є її думками. Мабуть.

«Чим я відрізняюсь від цих зламаних речей? — думає зрештою, не витримуючи порожнечі в голові. — Почуваюся так само».

«Згідно з даними останнього сканування тіла проблем функціонування не виявлено», — миттєво озивається голос.

— Ти мене ненавидиш, — зітхає дівчина, знову говорячи вголос, аби не вести химерний діалог у власній голові між собою та не зовсім собою.

«Людські емоції — це благородна слабкість, якої мені, на щастя, ніколи не доводиться відчувати», — холодно проказує голос.

— Ти не знаєш, наскільки це нестерпно... відчувати надто багато всього й не відчувати нічого водночас. Я хочу відчути біль. Справжній. Відчути його в тілі. Щоб я знала, де він. Щоб я розуміла, звідки він. Щоб мала пояснення. Щоб не почувалася так, наче все вигадала. Але звісно, ти скажеш, що таки вигадала! Мені не може бути боляче, бо моє тіло функціонує справно, але навіть якби стався збій, все одно нічого б не відчула, бо все виправляється автоматично.

Голос поблажливо мовчить, даючи їй можливість поговорити.

Звісно, він сказав би, що не знає, що таке поблажливість. Можливо, це вона також вигадала.

Вона теж мовчить.

— Виклич «допомогу», — промовляє зрештою голосом людини, яка добровільно здається, не сподіваючись знайти вихід.

Welcome to your worst nightmare

The days are getting dark, you should be scared

It doesn't have a heart

Plug into the new you, don't resist

'Cause it's no use, no use