Архітектура Ескі-Кириму

Özbek Han camisi

Серед усіх пам’яток архітектури доби Золотої Орди мечеть Узбек-хана посідає місце найбільшої та найкраще збереженої в Криму, а саме – у м. Ескі-Кирим (за часів Орди воно було столицею й мало назву Солхат). Її звели в 714 р. (за календарем Гіджри, за григоріанським – у 1314 р.), за правління Мухаммеда (це ім’я він обрав після переходу в іслам), про що свідчить арабський каліграфічний напис на вхідному порталі.

Узбек-хан запровадив іслам державною релігією, але ординська знать не дуже схвалювала це рішення, тому він покладався на заможний Кримський улус і звів мечеть для мешканців столиці.

Одні з перших згадок про мечеть хана Узбека були виявлені в роботі Еміліо Доротеллі д’Асколі «Опис Чорного моря та Татарії», дата створення якої припадала на першу половину ⅩⅦ ст.

Структура мечеті проста: вона збудована в прямокутній формі, мінарет розташований біля виходу. Усередині є стовпи, висота яких сягає 15 м. У залі також була бібліотека. Коран, багато прикрашений гравюрами, мав тут особливе значення. Своєрідною характеристикою мечеті є монументальний вхід, прикрашений тонким візерунком степових лілій.

Мечеть зазнала руйнації, хоча причини невідомі: можливо, на це вплинули війни чи землетрус у 1420-х рр. Це виявили археологи з архітекторами, які взялися за її реставрацію в 1980-х. Вони з’ясували, що мурування вхідного порталу було щільно притулене до північної стіни мечеті, що не відповідає правилам будівництва. Тоді ж археологи взялися досліджувати південну стіну, яка прилягає до медресе Інджібек-хатун 1332 р., і виявили, що медресе вже стояло на своєму місці, коли до нього прибудували мечеть. Це означає, що мечеть була розібрана й побудована на новому місці. Це сталося приблизно на межі XV і XVI ст. Імовірно, це зробили за сприяння Менґлі I Ґерая, адже саме на його правління припадає перебудова споруди. Також на це вказує побудований у 918 (1512) р. в мечеті мінбер (катедра для проповідника) ханом, а ще стиль різьблення міхрабу (ніша в стіні, яка вказує напрямок на Мекку), схожий на той, що на мавзолеї перших кримських ханів у Салачику, що звів Менґлі I Ґерай у 1502 р. Найвірогідніше, що орнамент на міхрабі й на мавзолеї – діло рук одного майстра.

У 1992 р. процес реставрації завершився. Мечеть передали в користування місцевій кримськотатарській громаді.

İncibek hatun medresesi

У 1332 р. за ініціативи та за кошт Інджібек-хатун, знатної ординської жінки, було побудоване медресе. Про це свідчить напис на дверях, про який згадував у 1666 р. у своїй «Книзі подорожі» турецький мандрівник Евлія-челебі: «Над дверима медресе Інджібек-хатун написаний наступний таріх: “Наказала побудувати це благословенне медресе під час султана справедливого Мухаммада Ґерая, о, Благий, Король світу місцевого і Подавач благополуччя, Інджібек-хатун, дочка бея Килбуруна, еміра емірів, покійного, і освятить Аллах його могилу в 733 році Гіджри”». Насправді медресе було побудовано за правління хана Мухаммада Узбека, Евлій-челебі помилився з іменем правителя.

Медресе зазнало руйнації в 1423 р. внаслідок землетрусу.

У 1925-1926 рр. уряд Криму на чолі з Велі Ібраїмовим виділив необхідні кошти для проведення археологічних розкопок у м. Ескі-Кирим. Протягом двох років вели розкопки та ретельні дослідження медресе. Результати цих археологічних розвідок визначили, що загальна площа медресе становила 819,29 м2. Вхідний портал був пишно прикрашений орнаментом, заввишки в 10 м. Внутрішній дворик брукований, посеред нього – фонтан. Було також 24 келії для студентів та викладачів, які розташовувалися по боках. Усередині медресе – спеціальні авдиторії для читання лекцій. Будівля мала службові приміщення, а також ніші в стінах для письмового приладдя та книг.

У медресе разом із релігійними науками викладалися й світські предмети – арабська мова, правознавство, риторика, філософія, математика, астрономія та інші. Термін навчання складав 9 років. Кількість учнів сягала приблизно 100 осіб.

Археологи також знайшли в одній із кімнат у північно-західному куті медресе підземну камеру з цегляним склепінням. У ній виявили кілька поховань у дерев’яних трунах, мармуровий пам’ятник на дерев’яному постаменті, прикрашеному бірюзовими кахлями з золотими розписами та з зазначеною датою 776 (1371) р. Дослідники дійшли висновку, що пам’ятник належить Інджібек-хатун і що після її смерті в медресе одне з приміщень виділили для мавзолею.

У перший рік існування медресе Ескі-Кирим відвідав арабський мандрівник Ібн Баттута. У своїх записах за 1333 р. він відзначає цілу низку місцевих вчених і релігійних авторитетів. Цілком ймовірно, що хтось із цих діячів викладав у медресе Інджібек-хатун. Також, крім функції освітньої установи, медресе виконувало роль муваккітхане – там розраховували точний час молитв на кожен день.

Misk camisi

Про цю споруду відомо небагато: ні дати зведення, ні ким вона була збудована. Єдине, що ми знаємо точно – це те, що в будівельний розчин додали мускус, адже він має приємний і дуже стійкий аромат, а в мусульман вважається, що саме так пахне рай. У світі таких споруд мало, оскільки мускус досить дорога речовина. Серед них – мінарет мечеті в Марракеші, міхраб мечеті Зобейде в Тебрізі, мечеть Сафа в Діярбакирі. Також відомо чотири легенди, які в різні часи записували різні мандрівники й літописці.

У 1636 р. турецький мандрівник Абдулла ібн Різван-паша писав, що причиною побудови мечеті стала суперечка між індійськими й кримськими купцями, вони змагалися за звання найбагатшого. Індійці надіслали до Криму цілий караван мускусу за умови, що партію можливо придбати в повному обсязі й лише в одні руки. За їхніми очікуваннями, це мало довести, що в Криму немає настільки заможних купців, але такий покупець знайшовся та вразив суперника тим, що не став продавати придбаний мускус у роздріб, аби відшкодувати збитки, а щедро всипав їм глинобитну підлогу мечеті замість солом’яної січки.

Через 30 років інший турецький мандрівник Евлія Челебі писав, що після дощу від залишків мечеті пахне мускусом, а якщо кинути щіпку пилу від руїн, то можна відчути запах амбри. Як пояснення чоловік навів легенду: «Один багатий торговець вирішив на власний кошт звести в місті мечеть. Одного дня він помітив купця, що проїжджав повз будівельний майданчик із вантажем коштовних ароматів – мускусу й амбри. Хазяїн мечеті запитав купця, куди він прямує та скільки коштує його товар. Але той мовчки проминув його, не давши відповіді. Тоді будівельник мечеті підійшов до каравану купця, скинув із нього мішки амбри й мускусу загальною вагою півтонни й висипав їх у будівельний розчин. Купець злякався, адже тепер він був розорений. Однак хазяїн запросив його до себе, пригостив, заплатив за товар рівною вагою золота й відпустив».

Цю саму легенду описує у своєму творі кримськотатарський літописець ханських часів Сеїд-Мухаммед Різа, але з уточненням, що хазяїн сам працював на будівництві, убраний у робочий одяг, а купець нагрубив йому, бо прийняв за звичайного робітника. Тоді хазяїн покарав нахабу тим, що всипав його товар у будівельний розчин, щоб наступного разу не судив людину за зовнішнім виглядом.

Четвертий варіант записали російські краєзнавці в XIX ст. зі слів мешканців Ескі-Кириму: «У стародавні часи одна з міських мечетей так постаріла, що могла щомиті обрушитися, тож усередину заходити стало небезпечно. Але замість того, щоб полагодити, міські багатії вирішили молитися ззовні, аби не витрачатися на ремонт. Дивлячись на їхню жадібність, бідний носильник Юсуф молився Аллаху, щоби той послав йому гроші на відновлення мечеті. Він вирушив у чужі краї, найнявся до одного купця й за сумлінну працю заслужив у того таку довіру, що купець передав усе своє майно Юсуфові після смерті. Чоловік повернувся в рідне місто й запропонував багатіям разом відновити мечеть: він дасть третю частину, а вони решту, але жадібні багатії, почувши це, втекли. Тож Юсуф показав їм справжню щедрість і на всі свої гроші побудував небаченої розкоші мечеть – із мармуру, золота, слонової кістки, камені якої були скріплені мускусним розчином». 

Руїни мускусної мечеті, імовірно, розташовані на території приватного сектору, до старої стіни прибудований сараї та забори, а значну частину муру розібрали для господарських потреб. Археологічних досліджень досі не проводили, тому ніхто не може достовірно сказати, що це саме руїни Муск-Джамі.

Beybars camisi

Деякі люди стверджують, що цю пам’ятку звели за наказом єгипетського султана Бейбарса, який нібито народився в Криму. Насправді це не так. Про походження султана Бейбарса відомо лише те, що він із кипчацького степу, а це означає, що він може бути як із Криму, так і з Поволжя чи Закаспійського степу.

Ім’я Бейбарса не згадує жодна кримськотатарська легенда, а його причетність до мечеті вперше з’явилася в XIX ст. у творах російських дослідників, які спиралися на працю авторитетного французького сходознавця Жозефа де Ґіня, а саме на такий уривок: «Відправлено безліч різних припасів для мечеті, яку будували в Киримі, ціною в 2000 динарів. На цій мечеті начертали прізвисько султана Ель-Мелік Ель-Мансура. Також послано муляра-каменотеса для висічення на згаданій мечеті султанських титулів».

 У своєму стислому викладі дослідник допустився помилки, а саме переплутав імена Бейбарса з його наступником Калауном, оскільки обидва починаються однаково – «Ель-Мелік» (хоча насправді це не власне ім’я, а титул «цар»). Якщо не брати це до уваги, то дана хроніка не може бути про султана Бейбарса ще й із тієї причини, що вона датована 1287 р., коли правив султан Ель-Мелік Ель-Мансур Сайф-уд-Дін Калаун.

У 1980-х рр. на руїнах мечеті Бейбарса провели археологічні розкопки, які з’ясували, що фундамент мечеті стоїть на місці знесених житлових кварталів. Під фундаментом знайшли сліди господарських ям, житлових будинків, зруйнованих ще до початку розбудови мечеті, та ординські монети, датовані XIV ст. Виходить, що мечеть зведена наприкінці XIV ст., а тому не має жодного відношення до Єгипту. Імовірно, вона була збудована під час правління хана Тохтамиша.

Утім, в Ескі-Киримі колись і справді могла бути мечеть зведена за кошт єгипетського султана, про що свідчать придворні хроніки Калауна й хроніки магребійського мандрівника Ібн Баттути.

Джерела:

1. Країна Крим. Нариси про пам’ятки історії Кримського ханату: Видавництво «Майстер Книг», Київ-Бахчисарай 2017.

2. «Узбек Джамі – одна з найстаріших мечетей Криму» (увага! Стаття російською).

3. Мечеть хана Узбека.

4. Мечеть хана Узбека. Старий Крим (увага! Стаття російською).

5. Старокримський університет Інджібек-хатун (увага! Стаття російською).

6. Муск-Джамі.

7. Мечеть Бейбарса.

Над статтею працювали: Зейнідінова Султаніє, Судак Олена, Піскун Дар’я, Чабанова Мамурє