Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорської імперії - История и исторические личности реферат

Главная

История и исторические личности
Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорської імперії

Уряд і двопалатний парламент Австро-Угорщини. Спільне фінансове міністерство, розподіл державних видатків. Професійний склад депутатів парламенту. Боротьба навколо виборчого права у Галичині. Намісник у Галичині, підпорядкування йому повітових старост.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

З наведеного вбачається, що велика частина населення Австрії, яке володіло земельною власністю, платила менше 4 гульденів, а тому не користувалася виборчими правами. Особливо характерна категорія платників податку до 1 гульдена: вона становила майже половину всього сільського населення і більшість у національних округах. Це були селяни-бідняки і таких було більше всього серед пригнічених національностей. В Галичині, наприклад, відсоток таких володільців парцел, головним чином, українців, досягав - 46, у Буковині і Далмації - 60.
З кожної тисячі мешканців виборчим правом користувались: у Франції 271 виборець, у Великобританії - 168, в Данії - 139, а в Австрії - 72.
Загальна кількість виборців становила незначну частину дорослого населення. Серед цієї частини яких-небудь 5 тис. сімейств великих землевласників панували в парламенті і в управлінні.
Чим пояснювали переважне правове становище німців у рейхсраті?
Пояснювали це тим, що національності повинні бути представлені не тільки за кількістю населення, але і за тими обов'язками, в першу чергу податковими, які воно несе.
Між тим саме в податковому питанні проявлявся класовий егоїзм верхівки Австрії і, створюючи переваги для феодальних елементів всіх націй, вона переклала обов'язок податків на нижчі верстви цих націй.
Класові інтереси споріднювали німецьких і польських великих землевласників у їх відношенні до пригнічених національностей. Характерний був розподіл мандатів у Галичині. Всього встановлювалось депутатів від Галичини - 79. З них від великих землевласників - 20, від міст - 13, від торгових палат - 8, від сільських виборців - 27, від загальної курії - 11. За цією системою один депутат встановлювався: на 64 великих землевласників, тобто, поляків; на 28 великих промисловців, головним чином, німців і поляків; на 3341 міського виборця; на 11555 сільських виборців. При цій системі і доповненій ще спеціальною виборчою географією, українське населення, яке становило 13% населення Австрії, посилало до рейхсрату в 1879 році всього трьох депутатів, тоді як поляки, які становили 16% населення Австрії, посилали 57 депутатів.
Офіційна статистика дає характерну картину професійного складу депутатів парламенту, обраного в 1901 році [2, c.40]:
Цікавий і національний склад депутатів, обраних від окремих національно-політичних партій [0, c.32]:
З цієї таблиці видно роль польських панівних класів і особливо по курії великого землеволодіння. При цьому необхідно зазначити, що великі землевласники проходили від поляків, як і від інших націй, по інших куріях. З попередньої таблиці видно, що вони володіли 39,7% всіх місць у парламенті.
Боротьба навколо виборчого права особливо сильно розгорілася на початку ХХ ст.
Революція 1905 року в Росії одержала широкий відгук в Австрії. Під її впливом посилився революційний рух на західноукраїнських землях, що були під гнітом Австро-Угорщини.
Австро-німецькі колонізатори та їх прислужники пильно стежили за настроями населення Галичини, докладаючи всіх зусиль, щоб запобігти революційному впливові російських подій. Так, наприклад, у доносі графу А. Потоцькому староста Гусятинського повіту повідомляв про виступ одного промовця на народних зборах у Чорноконцях Великих, який сказав: “Поки в Росії було гірше, Австрія могла триматись. Прийшла революція в Росії, відкрилися очі в робітників, почули вони свою силу. І тут мусить бути тепер краще, мусимо виробляти собі кращу долю. ” [9, с.313].
Революційні події в Росії подавали надію широким народним масам Східної Галичини на визволення їх від соціального і національного гніту. Іван Франко, відображаючи настрої народу, в своїй статті “Одвертий лист до галицько-української молоді” писав: “Схід Європи, та в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму, коли народні сили серед страшних катастроф шукають собі нових доріг. Бурхлива хвиля історії захапує нас самих, ставить нашу націю майже в центрі подій" [11, c.11].
Особливо великий вплив на революційний рух в Австро-Угорщині мав загальний жовтневий страйк. Як тільки туди дійшла звістка про маніфест 17 жовтня, в країні почався масовий політичний страйк з вимогою загального виборчого права. В столиці Австро-Угорщини - Відні - відбулась 30-тисячна демонстрація робітників, які вимагали загального виборчого права. Демонстрації робітників з такими вимогами були проведені в Празі і Львові.
31 жовтня було опубліковано відозву австрійської соціал-демократичної партії, в якій висувалася вимога негайного скликання парламенту для знищення куріальної виборчої системи. По всій країні, особливо у великих містах, прокотилася хвиля демонстрацій, мітингів і сутичок з поліцією. Демонстрації продовжувались на протязі всього листопада. Віденська “Арбайтерцайтунг” в №№1-7 листопада повідомляла, що на демонстрації в Празі 5 листопада було 15 чоловік убитих, 60 тяжко і 200 легко поранених. Це свідчить про запеклість боїв з поліцією. У Відні 28 листопада відбулась демонстрація, в якій взяло участь 250 тисяч чоловік. Тодішній прем'єр-міністр Австро-Угорщини П. Гауч змушений був публічно заявити, що уряд введе загальне виборче право.
Загальне виборче право зі звичайними в таких випадках обмеженнями, що існували в більшості капіталістичних країн (виключалися жінки, молодь, військові і т.д.), введено було в Австрії законом 26 січня 1907 року. Нове виборче право було цензовим: вік для виборців - 24 роки; для депутатів (які обирались на 6 років) - 30 років; ценз осілості - 1 рік; забезпечувались національні привілеї німцям. Однак при всіх обмеженнях закон 1907 року дав можливість різко змінити склад австрійського рейхсрату. Після травневих виборів 1907 року обраними були 233 німці і 255 слов'ян. У новий рейхсрат було обрано 87 соціал-демократичних депутатів [9, c.26].
В Австрії по-старому здійснювалась т. зв. “виборча географія”, за посередництвом якої підтримувалось панування буржуазії панівної нації над трудящими масами підкорених націй. Хоч німці становили приблизно 33% населення, їх представництво в парламенті було завжди вище, як це видно з наступних даних5, c.124]:
Розробка закону про загальне виборче право проходила при безперервних конфліктах між представниками різних національностей, особливо між чехами і німцями. Достатньо зазначити, що комісія з питання реформи виборчого права засідала 95 разів (61 день) і заслухала 832 промови, з яких більшість у тій чи іншій формі трактувала національне питання [9, c.316].
За новим виборчим законом 1907 року кількість депутатів до парламенту становила 516. З них були представлені: Богемія - 130 депутатами, Галичина - 106, Нижня Австрія - 61, Моравія - 49, Штирія - 30, Тироль - 25, Верхня Австрія - 22, Сілезія - 15. Решта області - 75 депутатами. Німці всіх областей були представлені 233 депутатами, що становило 45,17%.
Новий виборчий закон зберігав привілейоване становище німців. Він зменшував представництво німців усього на 3%, залишаючи їм 45% загальної кількості депутатів при 33% німецького населення в Австрії. Вибори давали: від німців - один депутат на 43 тис. населення, від поляків - один депутат на 51 тис. населення, від чехів - один депутат на 55 тисяч, від українців - на 105 тисяч [7, c.67].
Надзвичайно характерним було положення, створене виборчим законом 1907 року в окремих національних районах.
У Галичині, наприклад, закон 1907 року забезпечував панівне становище польської буржуазії. “Виборча географія" тут виразилась у такому поділі виборчих округів: 34 округи з польською більшістю обирали по одному депутату. Зрозуміло, що це могли бути тільки поляки. Українці тут не могли одержати ніякого представництва.36 округів зі змішаним населенням або з українською більшістю населення обирали по два депутати. Кожний виборець міг голосувати тільки за одного кандидата. При цьому перший кандидат вважався обраним, коли одержував 51% голосів; другому ж кандидату, щоб бути обраним, достатньо було одержати тільки 26% виборчих голосів. Цим поляки, які становили меншість у Східній Галичині, одержали можливість проводити і тут своїх депутатів.
У виборах 1907 року польські партії послали до парламенту 76 депутатів, тобто 15,7% загальної кількості депутатів рейхсрату, українські партії - 27 депутатів (6,4% загальної кількості рейхсрату). Євреї послали 3 сіоністів [5, c.126].
У 1911 році (тобто вже після введення “загального" виборчого права) українці отримали 11,71% усіх голосів по Австрії, але їхні інтереси в рейхсраті представляли всього 29 депутатів. Поляки ж отримали 14,83% всіх голосів по Австрії, але були представлені 80 депутатами.
Прийнятий обома палатами парламенту закон вимагав санкції імператора. Але в конституції була спеціальна 14 стаття, яка давала урядові право самому видавати закони в період між сесіями парламенту.
Рада міністрів на чолі з призначеним імператором президентом міністрів була вищим органом державного управління Австрії. Крім міністрів, які керували конкретною галуззю управління, 11 квітня 1871 року була створена посада міністра для Галичини. Трохи пізніше, 12 серпня 1879 року було створено аналогічне міністерство для Чехії [3, c.628].
Першим міністром Галичини був К. Грохольський. Його наступники, як і він сам, призначалися виключно з числа польських магнатів цього краю. Окремі міністри повинні були рахуватися з його думкою при вирішенні справ, які стосувалися Галичини.
Міністрам підпорядковувалися крайові власті, а останнім - повітові та місцеві органи. В адміністративному відношенні Австрія поділялася на краї, повіти, міста і села. Крім того, існували ще окремі фінансові, судові, санітарні та інші округи.
Державний устрій Австрії забезпечував панівне становище німців, які намагалися притягти на свій бік верхівку окремих національностей. У Галичині, переважно населеній українцями, було надано повну політичну, економічну і культурну перевагу полякам. Польський дослідник Т. Рутовський справедливо відзначив, що “ми (поляки - О. М.) є значною складовою частиною великої багатонаціональної Австро-Угорської монархії, рівноправні не лише формально на підставі конституції, але в усій повноті державного життя" [3, c.715]. Трохи пізніше інший автор більш відверто визнавав, що “Галичина лише формально залишалася австрійською провінцією з австрійською конституцією, австрійськими законами, австрійським правосуддям і адміністрацією, в дійсності ж все управління краєм, здійснення правосуддя і представництво краю перейшли до рук шляхтичів, які, обійшовши конституційні закони, запровадили в Галичині порядки терору, хабарництва і прямого насильства” [4, c.889-890].
Кожен край очолював крайовий начальник, призначений імператором і підлеглий йому та його міністрам.
Крайовим начальникам підпорядковувались поліція, крайові і повітові правління, управи міст. Вони наглядали за пресою, спілками, підготовляли списки виборців, призначали переважну кількість чиновників і т.п.
У Буковині, Зальцбурзі, Карінтії, Крайні, Сілезії і Штірії крайовий начальник називався крайовим президентом, в інших краях - намісником. Крайові установи, що знаходились у віданні намісника, називалися намісництвом і поділялися на ряд департаментів. Майже всі галицькі намісники (11 з 17) були польськими магнатами, які вороже ставилися до українського населення.
Особливо лютим ворогом українського народу виявився намісник граф А. Потоцький, якого у квітні 1908 року вбив молодий студент Львівського університету із села Чернихівці Збаразького повіту М. Січинський [9, c.138]. Польська шовіністична пропаганда використала факт вбивства Потоцького для найпідліших цькувань проти українського народу.
Насамперед, незвичайно швидко була підготовлена і видана німецькою мовою досить обширна книга з детальним описом вбивства і тенденційно підібраними висловлюваннями української і польської преси [2].
У середині травня 1908 р. краківські консерватори провели нараду, на якій професор Краківського університету священик В. Хатковський, нав'язуючи до вбивства Січинським намісника Потоцького, заявив, що кожний українець ненавидить поляків. Українців він назвав народом дурнів, ледарів, поганої слави, а з такими, на його думку, неможлива чесна боротьба і їх треба знищувати всякими способами [14].
“Ми, - закликав інший промовець, - не боїмося і підемо вперед по сотнях трупів з холодною кров'ю і погордою для українських дикунів, з яких одні ведуть проти нас боротьбу за російські рублі, а інші - за прусські марки. Отже, вперед, сини великих предків і борців за свободу, а повстане Польща велика, єдина, неподільна, від моря до моря” [15, с.28].
Першим намісником Галичини з 1849 по 1859 рік був великий польський магнат граф А. Голуховський. Він був також вдруге намісником з 1866 до 1868 року, і втретє з 1871 до 1875 року. А взагалі перелік галицьких намісників у хронологічному порядку виглядає таким чином: граф А. Голуховський (1849-1859), граф О. Менсдорф (1861-1864), барон Ф. Паумгартен (1864-1866), граф А. Голуховський (1866-1868), барон Л. Посінгер (1868-1871), граф А. Голуховський (1871-1875), граф Альфред Потоцький (1875-1883), П. Залеський (1883-1888), граф К. Бадені (1888-1895), князь Е. Сангушко (1895-1898), граф Л. Пінінський (1898-1903), граф Андрій Потоцький (1903-1908), М. Бобжинський (1908-1913), поміщик В. Коритовський (1913-1915), генерал Г. Коллярд (1915-1916), барон Е. Діллер (1916-1917) і граф К. Гуйн (1917-1918).
Наміснику підпорядковувалися безпосередньо повітові старости. Вони призначалися міністром внутрішніх справ, і до їх повноважень відносилось адміністративне управління в галузі економічного життя, народної освіти, охорони здоров'я і поліції.
Старостинське управління було створено як орган, наділений сильною владою. Основне його завдання полягало в придушенні навіть найменшого невдоволення австрійським пануванням.
Аналогічні функції в селах виконували призначені повітовими старостами війти.
Міста з власним статутом (у Галичині - Львів і Краків) були вилучені з-під влади повітового старости, і функції останнього виконував магістрат на чолі з президентом міста, який обирався міською радою на весь строк її повноважень, тобто на 6 років, і затверджувався імператором.
Малозначну роль при намісниках відігравали представницькі органи краю - місцеві ландтаги (сейми), що знаходилися під подвійним наглядом імператорського намісника і голови ландтагу, наділеного широкими правами і призначеного також імператором.
Австрія була унітарною державою, яка прикриваючись “автономією" країв, фактично здійснювала найгірший вид бюрократичного централізму.
1. Австро-Венгрия: опыт многонационального государства. - М., 1995. - 231с.
2. Аркуша О. Українське представництво у Галицькому сеймі (1889 і 1901). Автореферат…канд. іст. наук. - Львів. - 1997. - 28с.
3. Барвінський О. Значення українсько-руського народу для Австро-Угорщини. - Львів, 1912. - 23с.
4. Береза Я. Розпадаються свідки людської ганьби // Життя і знання. - Львів. - 1935. - Т. VIII.
5. Будзиновський В. Хлопська посілість. - Львів. - 1901. - 194с.
6. Василевский Л. Современная Галиция. - С. Пб., 1900. - 232с.
7. Василевский Л. Австро-Венгрия. Политический строй и национальные вопросы. - СПб., 1906. - 64с.
8. Вінцовський Д. Нарис історії Австрійсько-Угорської монархії. - Львів, 1881. - 63с.
9. Гейфиц Ю.Я. Галиция. Политическое, административное и судебное устройство. - Петроград, 1915. - 63с.
10. Герцен А. Статьи о Польше. - С. Пб. - 1907.
11. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К., 1992. - 543с.
12. Даниляк М. Галицькі, буковинські, закарпатські українці в революції 1848-1849 рр. - Братислава, 1972. - 211с.
13. Довгаль І. Вплив російської революції 1905 року на розвиток революційного руху в Галичині. - К. - 1952. - 64с.
14. Дудикевич Б. Як проходили вибори в Західній Україні за часів Австрії та панської Польщі. - Львів, 1946. - 35с.
15. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. - Львів. - 2002. - 752с.
16. Здерковський М. Права руської мови в ц. к. судах і державних прокуратурах. - Львів, 1909. - 41с.
17. Історія держави і права України: У двох томах. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. - К., 2003. T.I. - 654с.
18. Історія держави і права України: У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - К. - 2000. - Т.1. - 648с.
19. История государства и права Украинской ССР. Том.1. - К., 1987. - 317с.
20. Казанский П.Е. Русский язык в Австро-Венгрии. - Одесса, 1912. - 79с.
Правове, політичне і соціально-економічне становище українських земель Східної Галичини у складі Австро-Угорщини. Розгляд колоніального режиму управління, стан розвитку промисловості і сільського господарства та компетенції органів самоврядування. реферат [40,0 K], добавлен 09.05.2011
Наслідки розпаду Австро-Угорської імперії. Хід подій розпаду імперії, розподіл кордонов и влади. Соціалістична революція 1919 р. Основни причини виникнення Угорської Радянської Республіки, вплив угорської комунистичної партії. Режим Миклоша Хорти. реферат [26,6 K], добавлен 16.02.2011
Утворення Австро–Угорської монархії. Причини утворення дуалістичної держави. Територіальний устрій. Остаточне відокремлення суду від адміністрації. Основи правового устрою. Йосифіанська книга законів. Законодавча рівноправність усіх народів імперії. реферат [21,0 K], добавлен 24.02.2009
Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст. курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010
Біографічні відомості про Вільгельма Габсбурга - активного борця за права українського народу у складі Австро-Угорської імперії. Дитинство та юність ерцгерцога, виховання в батьківському домі. Становлення політичної та військової кар’єри Габсбурга. реферат [24,9 K], добавлен 19.10.2014
Зрівняльний аналіз характеру та основних етапів економічного розвитку України в складі Російської та Австро-Угорської імперії на початку XIX сторіччя. Причини наростання націоналістичного руху, його пригноблення радянськими керманичами, та результати. шпаргалка [34,8 K], добавлен 29.01.2010
Державний лад України в умовах нової економічної політики. Конституція УРСР 1929 р. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперії. Наслідки революційних подій 1905-1907 рр. в Росії та в Україні. контрольная работа [25,3 K], добавлен 28.10.2010
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорської імперії реферат. История и исторические личности.
Контрольная работа по теме Общие сведения о штукатурных работах. Окраска балконов и лоджии
Реферат: Guilt As Reparation For Sin In The
Характеристики Научной Деятельности Реферат
Сочинение О Крылове 8 Класс
Курсовая Договор Коммерческой Концессии
Практическая Работа Население Земли
Курсовая Работа На Тему Автоматизированный Электропривод
Купить Сигареты Эссе Голд В Москве
Сочинение по теме Укрощение строптивой
Курсовая работа: Маркетинговые исследования основа стратегии позиционирования
Контрольная Работа По Матем Перспектива 4 Класс
Величина Контрольная Работа
Контрольная работа по теме Понятие, формы и признаки хищения
Мое Любимое Произведение Пушкина Сочинение Кратко
Доклад: Александр Грин
Контрольная работа: Основные этапы развития психологии, основные направления развития зарубежной психологии ХIX - XXвв. Скачать бесплатно и без регистрации
Организация Профилактики Основных Неинфекционных Заболеваний Рефераты Готовые
Видеоразбор Итогового Сочинения 2022
Реферат по теме Розробка концептуальних основ структурної політики України
Реферат: История Буркина Фасо
Історія розвитку кримінального законодавства України - Государство и право курсовая работа
Характеристика діяльності Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції - Государство и право отчет по практике
Бухгалтерский учет инвестиций и финансов - Бухгалтерский учет и аудит практическая работа