Альтернативна Росія або АнтиРосія: Чи зможе Україна стати великою державою?

Події останніх місяців відродили напівзабуту дискусію щодо ролі України як спадкоємиці Київської Русі (до речі, кабінетний російський термін). Критичне ставлення до нинішніх державних інституцій змушує мислителів, а за ними й обивателів звертатися до мітологем ідеалізованого романтиками минулого. Особливо, тої доби за якої середньовічний Київ був більшим за Париж, а його князі диктували свою волю різноплемінним народам від Карпат і до Карелії. Нинішня епоха змін видається цим людям чудовим шансом для перетворення України на велику державу. Найбільш радикальні з цих людей нагадують послідовників Дугіна. Вони пропонують Києву вирвати евразійську естафету з рук Москви, асимілювати росіян, і подібно до Колодзінського, за підтримки Заходу нести ‘’українські цінності’’ казахам та угро-фінам. Однак, апологети евразійських драконів з серцем в Києві та хвостом на Далекому Сході не розуміють що ‘’Українську імперію’’ чекатиме та ж сама участь що й Росію: втрата власної ідентичності в спробах нав’язати людству ірраціональні цінності, стагнація і розпад. Безапеляційно до народів Ідель-Уралу, які є потенційними союзниками України в боротьбі з Росією і які негативно сприймають безглузде порівняння Росії з Золотою Ордою або ототожнення росіян та мокшан. Але якщо такі ідеї приречені на поразку – то можливо суть ‘’українського імперіалізму’’ полягає в іншому?

На жаль, в масовій згвалтованій радянськими інтернаціональними експериментами свідомості немає адекватного розуміння термінів народ (етнос), нація, велика держава, імперія та похідних від них. Більшість людей (включно з тими, хто вважає себе націоналістами) ототожнює народ та націю, одночасно виступає за націоналістичні та універсальні проєкти, накладає реалії теперішнього часу на минуле або навпаки. Для европейських країн, які не зазнали вагомого російсько-радянського впливу така проблема не є актуальною. Проте, оскільки Україна є центром Европи - вона не може будувати жодного імперського проєкту крім европейського, а щоб збудувати імперський проєкт громадяни України мають навчитись мислити як европейці і знати базові дефініції. Тому, звернімось до сутності і характеристики понять ‘’імперія’’ і ‘’велика держава’’.   

За визначенням Encyclopedia Britannica імперія це держава, яка має чіткий поділ на центр, периферію та колонії і населена народами, які належать до різних культур.

Будь-яка імперія завжди триматиметься на принципах мультикультуралізму (інакше її чекає розпад) або плавильного котла (де про чистоту крові правлячої страти можна забути раз і назавжди). Антиподом імперії є національна держава, а антиподом плавильного котла – апартеїд (речі, які на нинішній день є об’єктом слушної критики).

Людям, які виросли на пострадянських національних конструктах важко усвідомити, що в португальських колоніях у Бразилії спокійно існувало рабовласництво та Інквізиція, але при цьому португальці активно змішувались з індіанцями та африканцями. Аналогічні процеси відбувались в Османській імперії, де падишах титулував себе ‘’kayseri Rumi’’, при його дворі довгий час говорили сербською мовою, а серед яничар були хто завгодно крім етнічних турків. В більш наближеному до нас XIX ст. французи запровадили обов’язкову вакцинацію в Сенегалі раніше ніж у себе вдома, а британці (задовго до появи самогубчих маніхеських ідей) навчали в своїх університетах дітей індійської та африканської еліти. З часів Вільгельма І німці активно сприяли еміграції турецької робочої сили до Берліну, яка не припинялась навіть в часи нацистів. 

Будь-яка евроатлантична імперія тримається на наступних принципах: універсальності, безперервній політичній традиції яка веде початок від Риму (першої імперії на Заході), плекання наукового і силового апарату та взаєминах центру з периферією та колоніями.

Універсальність означає формування всесвітнього порядку на чолі з імперією і повну лояльність до неї. Чи готова Україна кинути виклик Pax Americana та потіснити Пекін зі сцени конкурента Вашингтону? Питання риторичне, оскільки виступати проти наявності баз НАТО в кожному українському райцентрі абсолютно неприпустимо. Також, варто сказати, що навіть росіяни і турки завдяки знаходженню регіонів свого гісторичного формування на території Европи перейняли римську ідею призвичаївши її до своїх потреб, а відмовившись від неї – фактично перестали бути імперіями европейського типу. Необхідно зазначити, що нинішня Україна це правонаступниця УРСР (яка мала мінімальне відношення до Риму) і навіть якщо оголосити її правонаступницею УНР чи Української держави (які теж не мала жодного відношення до Риму) – це не змінить ситуації. Так само, як ситуацію не змінить створення Нової Київської Русі на чолі з Зеленським та Арестовичем, оскільки в метамодерному світі відбувається повернення до старих традицій, а не творення мертвонароджених проєктів.

По суті, єдиним виходом з ситуації мало б стати повернення до правдивих українських політичних традицій Королівства Русі і плекання корони Данила Галицького (помазаного на престол Папою Інокентієм IV), яку надягали на себе монархи Польщі, Литви та Русі. Це означатиме повну деконструкцію усього ‘’героїчного пантеону’’, оскільки добра його половина з 1648 року боролась проти Корони Руської замість того, щоб боротися за неї проти Москви! Щоправда, першу Річпосполиту (найкращі часи українства, коли воно активно впливало на всі тогочасні европейські процеси) не можна назвати імперією через те, що Корона та Литва не були метрополією та колонією один для одного. Нарешті, чи можна говорити про ‘’генезу українського імперіалізму’’, якщо навіть зараз поліцейський-фронтовик має меншу зарплату ніж офісні працівники, а в Києві досі немає інституту для вивчення слабких сторін Росії? Нагадаємо, що у вікторіанській Британії служба в поліції була не менш престижною ніж служба в армії (в нас частина країни живе тюремними поняттями), а в США часів Холодної війни Кенан та Вітмен-Ростоу активно штудіювали Достоєвського та Еренбурга зі своїми практикантами щоб навчити їх презирства до Москви. Не менш безглуздо виглядає перенесення імперської структури взаємодії центру та колоній на українські реалії. З урахуванням того, що в силу російсько-радянського впливу українці не можуть розрізняти сепаратизм та регіоналізм. Чомусь прагнення киримли до автономії і самоврядування Галичини та Подкарпаття для піонерів у вишиванках стоять в одній системі координат з бузувірствами бойовиків так званої ‘’Новоросії’’ хоча це суть різні явища які не мають нічого спільного між собою. Про який ‘’український імперіалізм’’ можна говорити, якщо більшість громадян України не усвідомлює речей які европейці засвоюють з молоком матері, а продовжують жити російськими ідеологемами?

Чи є синонімом імперії велика держава? Ні. Велика держава це неофіційний термін (вигаданий Леопольдом фон Ранке. Людиною, яка писала настільки занудні твори, що сама не могла їх осилити) який означає країну з думкою якої рахуються на міжнародній арені. За влучним виразом Невзорова, термін є вкрай недосконалим, оскільки він дозволяє приматам з ядерною бомбою маніпулювати рештою світу. Фактично, великі держави з’явились практично одночасно з падінням Старої Европи, піддали сумніву ідею універсалізму, почали боротись між собою поки в цій боротьбі не виграла Америка.

На думку Бзежинського, до критеріїв великої держави входять ресурсний потенціал, міжнародний статус (особливо: підкріплений ядерною бомбою) та широка зона географічних інтересів. З моменту появи великих держав у XIX ст. і дотепер - єдиним часом, коли Україна намагалась відповідати цим критеріям були часи УРСР і епоха Кучми. Щодо радянської влади все зрозуміло, а ось другий президент проводив незрозумілі авантюри в Північній Македонії та Еритреї, але при цьому не звертав уваги на Львів та Крим, що закінчилось катастрофою.

Ресурсний потенціал України є пшиком без наявності потенціалу демографічного, який з урахуванням останніх подій став меншим за польський. При цьому в Польщі існує стабільна і нерозривна політична традиція з часів Мєшка І, а кожне наступне державне утворення на її території (за винятком окупаційних режимів) не заперечує набутків попередника. Чи можна сказати теж саме про Україну, якщо Київська Русь, Корона Руська, Гетьманщина, УНР, ЗУНР, Українська держава, УРСР та сучасна Україна немов би існують самі по собі? До чого це все? До того, що політична традиція дозволяє формувати дієві державні інститути, громадянське суспільство та інші чудові речі. Тобто: організувати демографічний потенціал та унеможливити типові українські казуси. Крім Польщі існує Румунія і Туреччина, де так само існують сильні політичні традиції і які не допустять перетворення нині дружньої до них України у велику державу. Звісно, можна піти шляхом Ізраелю, заручитись підтримкою Вашингтону і чхати на сусідів. Але в Ізраелю є широкий доступ до світового океану (з чим в України зараз серйозні проблеми), чудова логістика, лоббі по всьому світові і навіть ці фактори не врятували левів Юди від необхідності закінчити виснажливі війни з нащадками Ісмаїла та поступово примирятися з ними (аж до того, що юдейські кіпи плетуть палестинські жінки). Чи волієте ви того, щоб Україна рано чи пізно вступила у виснажливе протистояння з Польщею, Туреччиною та Румунією незрозуміло за що і вийшла з цієї боротьби в стані Парагваю після війни проти Троїстого Альянсу? А це найбільш реалістичний варіант, якщо застосовувати тут досвід Ізраелю, Південної Кореї або Тайваню.

Ще більш сміхотворно виглядатимуть спроби героїчного просування українських інтересів в умовних джунглях М’янми. Можна почути, що англійська чи гішпанська колонізація теж почалася з нуля. Але при цьому, Англія та Гішпанія володіли потужною зброєю і не менш потужним Kulturkreis з допомогою якої вони перемогли не лише аборигенів, але й інші цивілізації. Не маємо жодного сумніву в силі української зброї, але маєм серйозні сумніви в силі української культури. Арестович слушно назвав її маленькою в світовому масштабі. Маленькою навіть в порівнянні з російською (яка є карго культом европейської та американської) і тим більше з польською. Зрештою, скількох нобелівських лавреатів дала Україна? Чи буде читабельним для европейців кириличний шрифт? Чи зрозуміють прагматичні китайці фотіанство? Очевидно, ні. Так само як для територіальної експансії треба спершу повернути Крим і Донбас – для експансії культурної необхідно підігнати українську культуру до найдієвіших і найкращих в світі західних католицьких стандартів з допомогою яких Захід панує натепер попри наміри лівих сил деконструювати ці стандарти. Якщо ідея переходу на латинку і глорифікацію Яреми Вишневецького видається вам ‘’зрадою’’ – сприймайте світ простіше і пам’ятайте, що це перший крок до того, щоб в Макдональсі продавався узвар, а Голівуд знімав істерни про козаків.

Міжнародний статус повинен витікати з двох попередніх дефініцій. На даний момент Україна навіть даючи по зубам російським агресорам виглядає в очах сердешного Заходу таким собі лакриматором. Це викликає співчуття в Макрона і Шольца, але не викликає захвату в Америки. Свого часу каджарський шах Фетх-Алі підписав союз з Британією (колишньою метрополією Америки) проти Росії на умовах того, що англійці допомагатимуть йому в випадку нападу росіян, а потім напав на росіян, не отримав допомоги ззовні, довго і невтішно ридав та зрештою зненавидів Британію. Фетх-Алі не розумів базової істини, яка має бути відома кожному українському школяреві, що вивчає англійську мову та культуру – англосакси люблять воювати чужими руками і надають зброю сильним людям. Замість чергових лакриматорів Україні потрібно створити ядерну бомбу на пару з Польщею, а замість дурнуватих надій або звинувачень –мовчки будувати Інтермаріум, як частину Pax Americana. А не молитися на евразійських драконів чи примарну надію стати американським штатом.

Втомившись від метафізики та аксіології потенційний читач знову запитає, а чи може Україна стати імперією або великою державою. Відповідь буде лаконічною: ні, не зможе. Шлях України полягає не в побудові Нової Київської Русі на руїнах Росії (тобто: альтернативній Росії імперії) і не у вічній гризні з братніми західними сусідами (тобто: національній державі). Шлях України полягає в долученні до наднаціонального проєкту Міжмор’я, до переосмилення помилок минулого і творення нового, до всебічної інтеграції з Польщею, де українство в тандемі з полонізмом зможе зіграти роль подібну до еллінства в Римській Республіці. Тільки в тісній інтеграції та кооперації з Польщею і країнами Балтії можлива розмова про участь українства в нових західних імперських проєктах (які будуть набагато кращими за НАТО). Якщо Росія з часів Василя ІІ грає роль автаркії – то Україна повинна стати АнтиРосією, яка дозволить універсалізму і глобалізму восторжествувати над нею.

©️ Олександр Шаховський для Ximera

Аналітичний Центр XIMERA - міжнародні відносини, гібридні загрози, геополітичні химери