Анна Кос із тих, хто пише. Про героїв, які живуть власним життям, несподівані пригоди та магію творчого процесу.

Інтерв’ю про перші кроки, несподівані відкриття та мрії авторки, яка прагне подарувати українській літературі більше високого фентезі.

Давайте познайомимось трохи ближче: звідки ви, чим зараз займаєтесь і що надихає вас у щоденному житті?

Привіт! Мене звати Анна, я авторка 12 романів у жанрі фентезі. За професією ай-ті спеціаліст, але письменництво поступово стає моєю основною справою. Обожнюю вигадані світи й теревені про них, надихаюся здебільшого музикою, фільмами та історією, але періодично — проханнями сина написати «щось таке чарівне». Щоправда, історії виходять геть не дитячі, але то вже дрібниці. 

Пам’ятаєте той момент, коли зрозуміли: “Я хочу писати книги”?

О, так. Колись один сон зіпсував мені кілька ночей поспіль, і я записала його в надії позбутися нав’язливих думок. На той момент я не знала, що це за персонажі, чому вони опинилися серед вогню й руїн і аж палахкотять ненавистю один до одного. Та коли почала обмірковувати записане, зрозуміла, що це — частина дуже великої та об’ємної книги, яку я маю записати цілком.

Хто чи що стало найбільшим поштовхом видати власну книгу?

Будете сміятися: бажання обговорювати витівки героїв, які до того жили тільки в моїй уяві. Оскільки улюблене заняття моїх персонажів — ламати сюжетні плани, я просто мусила знайти людей, які б обурювалися разом зі мною. 

Чи були думки, що письменництво — «несерйозна професія»?

Постійно. Втім, «несерйозна» не дорівнює «непотрібна» чи «нецікава».

Якби ви могли повернутись у минуле й дати пораду собі-початківцю, що б це було?

Визнай, що перша книга — це завжди суцільні помилки, криві фрази й сюжетні ляпи. І це нормально. Ніхто не вміє писати ідеально від народження. 

Що було для вас найбільш несподіваним відкриттям у процесі становлення авторкою?

Необхідність бути публічною особою. Вести соцмережі, розумітися на комунікації, презентаціях, рекламі й маркетингу. Завжди уявляла собі письменництво як роботу для інтровертів. Ну й дурна ж я тоді була!

Який вигляд має ваш «письменницький день»?

В мене, на жаль, його немає. Я пишу в перервах між реальним життям, побутовими обов’язками та сімейними справами, часто без сну. З «письменницького» побуту в мене тільки ноутбук й палке бажання створювати щось нове.  

Де ви найбільше любите писати: вдома, у кав’ярні чи в дорозі?

Будь-де, де можу знайти достатньо тихе й хоча б частково придатне для сидіння місце. Навіть шиномонтаж згодиться, якщо там є стільчик.

Чи маєте «письменницькі ритуали» або талісмани? Щось, без чого неможливо почати писати. 

Мені необхідно лише одне: фізична недоторканність. Навіть з шумом можна змиритися, але якщо хтось штовхає під лікоть або вимагає моєї особистої уваги, гарчу, мов злий собака.

Хто для вас був «першим читачем» і як його реакція вплинула на вашу впевненість?

Чудова й неповторна Катерина Лилик. Вона — дуже талановитий автор і уважний читач. Її вміння розгледіти в хаосі недолугих слів зерно авторської ідеї не дало мені зламатися й кинути спроби писати. 

Яку роль у вашому житті відіграють читачі? Чи впливають вони на ваше письмо?

Мої читачі — це повітря, наркотик і натхнення. Мені життєво необхідно бути в близькому контакті з аудиторією, адже історія може ожити лише коли її читають. Без читачів книги та музи умирають.  

Ваша нова книга виходить у видавництві «БукБанда». Розкажіть, як відбувається процес створення книги й що для вас особливо цікаво у цій співпраці?

О! «БукБанду» я сприймаю саме як «банду». Таку собі книжкову мафію, яка віддає весь професійний досвід та ентузіазм процесу створення дійсно якісного продукту. Все — від обговорення концептів до редактури й перевірки зверстаних макетів — неймовірно захопливий та комфортний процес.

Розкажіть, як усе відбувалося на самому початку співпраці з «БукБандою»: хто написав першим, як обговорювали та що вас зацікавило?

Рукопис подавала, звісно, я. Потім зі мною зв’язалася Леся Яцута, очільниця «БукБанди», і попередила, аби я нікуди не поділася, бо рукопис їх дійсно зацікавив. Подітися? Пф-ф-ф! Я була готова бігти в офіс просто одразу. З того моменту дівчата робили буквально все, аби пояснити мені, як все працює, і що поспіх лише нашкодить. 

З цього витікає питання, як виглядає день, коли ви отримуєте звістку: «Ми друкуємо вашу книгу»?

Ха-ха! В той день я йшла до поштомата, аби забрати щітку для пилу. На півдорозі отримала емейл, але навіть не відкрила його, бо не хотіла псувати настрій черговою відмовою. І тільки коли полізла в телефон в пошуках коду для поштомата випадково побачила заповітне «так». Ох, чули б ви мій вереск! Всіх котів і перехожих, мабуть, перелякала.

Як відбувається робота з видавництвом: ви більше обговорюєте сюжет, стиль, обкладинку чи все разом?

З «БукБандою» ми обговорювали кожну дрібницю: стиль оформлення палітурки, графічні елементи верстки, норму припустимого втручання редакторів, маркетингові деталі, звісно, сам текст. Мені було надзвичайно комфортно на всіх етапах, бо дівчата знайшли ідеальний баланс між «вислухати забаганки автора» і «зробити максимально ефективно».  

Чи траплялись кумедні або незвичні моменти у процесі створення книги разом із видавництвом?

О так! Мої герої примудрилися довести коректорку Олену до крику капслоком, а сам процес коректури став джерелом локальних мемів та жартів всієї команди. Добре, що нас виявилося схоже почуття гумору: чорнувате та іронічне. В результаті ні автор, ні команда, ні герої не постраждали.

Чи є герой (не Ваш), якого ви не хотіли б зустріти в реальному житті? І з яким хотілось познайомитись. 

О, я б дуже не хотіла зустрічатися з персонажами класики або горорів, щоб не схопити переляк та депресію. А от хотіла б зустрітися з героями Бредбері та Екзюпері, щоб навчитися в них мудрості та терпіння.

Уявіть: ви переселяєтесь у світ, який створили. Ви б наважились?

А-ха! Лише з дробовиком, запасом набоїв, аптечкою на всі випадки життя і, бажано, магічними вміннями максимального рівня. Сучасна й тендітна «я» у своїх книгах не протрималася б і тижня.

Який найбільш абсурдний спосіб ви вигадували, щоб уникнути писання?

Не було такого. Не було! Я скоріш уникатиму реальності, ніж можливості втекти у вигадки.

Який найдивніший комплімент ви отримували щодо своїх книг?

Що вони нагадують творчість однієї авторки сучасного любовного роману. Враховуючи, що я не пишу в сучасному антуражі, та й любов завжди не на головному плані, якщо взагалі є, це було справді неочікувано.

Якби ви могли взяти будь-яку книгу, не вашу, і змінити її фінал, яку б обрали й що б змінили?

Майже всю шкільну класику. Вважайте мене невиправною мрійницею, та я б подарувала щасливі фінали всім, хто на них заслуговує. 

Уявіть, що у вас є можливість перенестися у майбутнє і зробити один пошук в Інтернеті, але гуглити можна тільки про себе. Яке питання ви б задали?

Чи є фандоми до моїх книг. Якщо є, значить, я досягла мети: подарувала читачам можливість мріяти про щось більше, чарівніше й справедливіше за буденне життя.

А тепер уявімо 10 років уперед: що ви хочете бачити на власній книжковій полиці від Анни Кос?

Я була б щаслива бачити паперові видання книг з циклу «Темного шляху» (епічне фентезі). Але так само радітиму, якщо мої окремі історії на кшталт «Крижаного полум'я» (темний фентезі-ретелінг), «Стіни між нами» (роментезі-антиутопія)  чи неопублікованих «Тяжіння» (герметичний комсотрилер) та «Ілюзії доступу» (кіберпанк)  знайдуть свого видавця.  

Чого, на вашу думку, бракує сучасній українській літературі?

У друкованому вигляді? Страшенно бракує повноцінного високого фентезі сучасних українських авторів. Воно є на порталах електронного самвидаву, але чомусь досі майже не потрапляє на полиці книгарень. Перекладене є, нашого — одиниці. А це ж просто «золота жила» книжкової індустрії.  

Які три головні поради ви дали б тим, хто робить перші кроки у світі письменництва?

Вірити в себе. Звертатися до професіональних коректорів та редакторів й не соромитися вчитися. Бути готовими працювати 24/7.