Анатомія & Безсмертя

Д. Шварц "Анатомія", "Безсмертя"

⭐️ 4/5

🛏️ 4.5/5

❤️ 3/5

Моє серце твоє. Живе чи мертве.

Гейзел — наречена майбутнього віконта, якій кортить стати хірургом більше, ніж вдало вийти заміж. Джек — викрадач трупів, який просто намагається вижити в місті, де так легко померти. Їхня випадкова зустріч відкриває для Гейзел нові можливості: вивчати анатомію не за підручниками, а на практиці. Але в пошуку знань вона відкриває таємниці не лише життя, а й смерті.

Ця дилогія читається надзвичайно швидко. Згідно з рорком, я прочитала обидві книги десь за три години, тому якщо ви шукаєте цікаву та захопливу історію, "Анатомія" точно для вас.

Перш за все, ці книги потішили якусь ту частину мене, яка колись мріяла стати лікаркою і зачитувалася лікарськими байками. Чим більше всякого ґору, тим мені було цікавіше, і я спокійно дивилася на ютубі, як комусь розпилюють череп чи щось таке. Брехати не буду, на розтині я, на відміну від Гейзел, напевно трішки б наригала, але читати про це було дуже цікаво. Мене досі цікавить вся ця медична тематика (привіт каналу Ask the mortician), але лікарська мрія давно загинула після того, як я зрозуміла, що без хімії там не обійтися.

У першої книги вайби "Франкенштейну", адже в нас є і похмурі замки, і лікарі, що за будь-яку ціну готові проводити експерименти, і навіть ігри з життям та смертю. "Безсмертя" вже вводить політичні та дворові інтриги (дворові as in королівський двір), і хоча в нас досі є певні готичні елементи, вона скидалася більше на звичайний роман.

Насправді я би забрала приставку "історія кохання", бо для мене ці книги в першу чергу про сюжет та про персонажів. Мені дуже подобається становлення Гейзел як хірургині - вона знає, чого хоче, і йде до цього всупереч суспільству. Вона рішуча та сильна, але не в плані "я махатиму мечем", а більше як "мені все одно, що про мене подумають, я робитиму своє". Утім, мені також подобається, що вона не від самого початку вирішує, що не хоче виходити заміж, адже жінка в тогочасному суспільстві не могла би просто так від цього відмовитися.

До того ж, я не дуже відчула хімію між Джеком та Гейзел. Я дуже хотіла її прочуствувати так, щоб в кінці ридати, як скотина, але не вийшло. Можливо, тому, що до того я читала ромкоми, де стосунки буквально центр сюжету, але є багато книг, в яких нецентральна любовна лінія hits very hard. Тому коли Джек з'явився в другій книзі та поводився відверто холодно, на секунду я повірила, що вони вже все і він собі попливе. Так, їх поцілунок в могилі був хот (що за кінк на могилу, га? Не те що я маю щось проти, але щоразу їх великі романтичні моменти ставалися саме там... саспішес). Так само персонаж Саймона був дуже файний, але скидалося, що його ввели лише для того, щоб показати - ось він, ідеальний чоловік(тм), прекрасний мужчина...але не то. Тому що кохання то нема! І на цьому контрасті якось воно й віриться, що Гейзел та Джек - endgame, але я б хотіла більше взаємодій між ними, щось такого ну дуже щемкого, бо інакше мені це скидається чисто на троп першого кохання (може воно так і є).

Сюжет другої книги мені сподобався трошки більше, якщо чесно, що вже має показати, наскільки я прониклась любовною історією - без неї мені було ок. Взагалі обидві книги відчуваються як окремі історії, лиш трішки з'єднані спільною темою. Частина про принцесу Шарлотту та Елізу була несподіваною та чудовою, і мені аж захотілося погуглити, чи справді такого в історії не було. Я знаю, що авторка має історичний подкаст, тому буде цікаво послухати.

Загалом ця дилогія доволі непогана саме завдяки сюжету та готичній атмосфері. Є навіть трішки дарк академії, але не тієї, що літературна, а тієї, що з пінтереста (нічого проти не маю). Можливо, я б навіть перечитала. І окремий шатаут видавництву за просто неймовірно красиве оформлення - такі книги хочеться навічно лишити на поличці.