Аналіз Західного економічного району - География и экономическая география доклад

Главная

География и экономическая география
Аналіз Західного економічного району

Склад Західного соціально-економічного району. Стратегічний план розвитку. Населення та трудові ресурси. Природні умови та ресурси. Інвестиції в економічний регіон. Динаміка прямих іноземних інвестицій у Львівську область. Культурні зв’язки та відносини.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ
Аналіз Західного економічного району
5. Інвестиції в економічний регіон.
До складу Західного соціально-економічного району входять вісім областей (Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Рівненська та Хмельницька) загальною площею 131,3 тис. км кв; чисельністю жителів 11,3 млн. осіб. Територія району в минулому була осередком формування могутнього Галицько-Волинського князівства, яке продовжило українську державність до середини XIV століття. Окремі землі входили до складу різних держав і тільки в середині XX століття об'єднані з основною частиною української території. Знаходячись у західній частині України, район займає центральні терени Європи і виходить до кордонів України з Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Ці країни з перехідною економікою мають власні проблеми, але за рівнем розвитку окремих галузей помітно випереджають нашу державу, а тому є вигідними економічними партнерами. Західний регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких сприяє його економічному зростанню.
Як адміністративна одиниця Львівська область була утворена 4 грудня 1939 року; в 1959 році її територію було розширено за рахунок приєднання Дрогобицької області. Адміністративним центром області є старовинне королівське місто Львів - один із найбільших культурних, економічних, адміністративних та транспортних центрів України.
Центральна частина м. Львова оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до “Списку світової культурної спадщини” ЮНЕСКО.
Львівщина зі своїм адміністративним центром, який має репутацію “українського П'ємонта”, вважається європейською візитівкою України. Перебування в складі різних державних утворень (Польща, Австро-Угорська імперія та Радянський Союз), що відрізнялися своїм конституційним устроєм, рівнем економічного розвитку, етнічними та релігійними домінантами, справило беззаперечний вплив як на демографічні показники, так і на економічну ситуацію та рівень громадянської свідомості населення регіону.
Стратегічний план розвитку області визначає її майбутнє як важливого європейського центру міжнародного політичного та економічного співробітництва, історико-культурного та освітньо-наукового осередку. Львівщина сьогодні зосереджує в собі фінансово-промислову, інтелектуальну та туристично-рекреаційну діяльність, що забезпечує сучасний сервіс та інноваційний менеджмент на базі розвитку підприємництва та залучення інвестицій.
На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Анджей (Андрій) Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав на честь свого старшого синаСтаніслава. Інші ж дослідники вважають це завеликою честю для юнака. Існує й інша, протилежна версія походження -- Не зовсім «земне». А йдеться про святогоСтаніслава Костку - дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у сімнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.
У серпні 1663 року польський король Ян ІІ Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт.
У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано І-у дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицький обряд. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени -- у південній, євреї -- у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол, який через деякий час був збудований Ф. Корассіні та французьким архітектором Карлом Бенуа в українському стилі, обидві пам'ятки збереглися до наших днів.
XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки польським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська, до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. У 1740 році в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша -- відомого ватажка опришків.
На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни. У 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали; передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи із знесення Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць. У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі.
Район знаходиться в межах Волино-Подільської височини і є одним з найбільш ранніх в історії заселення краю. Людина з'явилась тут в епоху раннього палеоліту (пізньоашельська фаза) -- більше 200 тис. років тому назад, про що свідчать палеолітична стоянка біля с.Великий Глибочок, під час досліджень якої були виявлені різноманітні кремінні вироби того часу.
В епоху пізнього палеоліту (біля 50-40 тис. років тому) на території району зафіксовано значно більшу кількість стоянок первісних людей.
В епоху мезоліту та неоліту (Х-V тисячоліття до н. е.) стоянки людей поки що не виявлені, але надзвичайно цікавою є археологічна пам'ятка епохи енеоліту (IV-III тисячоліття до н. е.), яка відноситься до трипільської культури.
В епоху бронзової доби ІІ тисячоліття до н.е на території району зафіксовані пам'ятки архітектури шнурової кераміки та культури Ноа. Найбільший ливарний центр того часу знаходився біля с. Мишковичі. Місцеві майстри виготовляли різноманітні види зброї (бойові сокири -- кельти), ювелірні вироби.
В перехідний період появи перших залізних знарядь праці та зброї місцеве населення з метою оборони від кочівників почало споруджувати різноманітні фортифікаційні споруди. Одна з них знаходиться біля смт.Велика Березовиця. Починаючи з VII-X століття до н. е. на території Західного Поділля відбувається експансія скіфського кочового елементу. На території району виникає достатньо велика кількість різноманітних поселень мешканці яких займались землеробством.
В перших століттях нової ери територія краю була заселена племенами черняхівської археологічної культури (II-IV століття н. е.). Поселення того часу зафіксовані біля сіл Біла, Дичків, Лозова, Чернелів-Руський, Чистилів.
В слов'янську епоху, яка розпочалася в кінці V століття н. е. територія району входила до складу дулібського племінного об'єднання, яке на початку VII століття зазнало агресії з боку аварів, що негативно відбилося не тільки на економічному житті слов'янського населення, але і було своєрідним гальмом його демографічного росту. Значно пізніше VIII-IX століттях на території району з'являються слов'янські археологічні пам'ятки типу Луки-Райковецької. Поселення того часу досліджено на околицях с. Курники.
За добу стародавньої Руси Х-ХІІІ століття територія району входила до складу Теребовлянського князівства, а з 1199 року -- Галицько-Волинського.
Після смерті останнього Галицько-Волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича) (1340 р.) в 1349 р. польський король Казимир ІІІ захопив територію Галичини. В складі Речі Посполитої територія району знаходилась до 1772 року, коли була приєднана до складу Австрійської імперії. В 1870 році через Тернопіль була побудована залізнична колія в напрямку на Підволочиськ, що призвело до пожвавлення економіки краю.
В період І світової війни на території району проходили жорстокі бої між австро-німецькими і російськими військами. Економічна інфраструктура району була зруйнована. Недовготривале відновлення української державності у 1918-1919 роках не призвело до економічного підйому. Згідно умов Ризького миру (1921 р.) територія краю опинилась у складі Польщі. З початком ІІ світової війни територія західної України була приєднана до УРСР.
До 1939 діяли «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», «Відродження» та інші товариства. 1940-50-і активність проявляли ОУН і УПА; нині встановлені пам'ятні знаки на місцях загибелі героїв національно-визвольних змагань, зокрема у с. Гаї-Шевченківські на місці криївкикомандира 3-ї воєнної округи «Лисоня» В. Якубовського (псевдо «Бондаренко», 1994), споруджено криївку-музей у с. Козівка, встановлено пам'ятний хрест у с.Стегниківці (обидва -- 1999) та ін. У с. Козівка встановлено перший в області пам'ятник С. Бандері (1992, скульп. Б. Григоренко). Освячено символічні могили полеглим за волю України у майже всіх населених пунктах району. Від січня 1940 до грудня 1962 райцентрами були Великі Бірки та Великий Глибочок.
Після Другої світової війни народне господарство на території теперішнього району почало активно розвиватись і нарощувати свій аграрно-промисловий потенціал. Найрозвинутішими стали такі галузі як машинобудування та металообробка, харчова, легка, скляна і фарфоро-фаянсова промисловість.
У 2007, до відзначення 40 річчя утворення району, затверджено його символіку -- герб і хоругву. У 15-16 ст. містами та містечками були Баворів, Буцнів, Великі Бірки,Острів, Чернелів-Руський.
Історія карпатського регіону бере свій початок із часів існування Галицько-Волинського князівства, заснованого 1199 р. волинським князем Романом Мстиславичем. Після його смерті 1205 р. ці землі поділили між собою Угорщина та Польща. Проте 1219 р. новгородський князь Мстислав Відважний звільнив Галич, який знову став частиною відновленого Галицько-Волинського князівства.
Антипольські настрої сприяли тому, що народ краю взяв активну участь у національно-визвольній війні Б. Хмельницького. У 30-40 рр. XVIII ст. у регіоні сформувався рух опришків, тобто месників, яскравим представником якого став легендарний герой Олекса Довбуш.
1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, регіон опинився під владою Австро-Угорської імперії, перетворившись на її провінцію, яка називалася Королівство Галиції і Лядомерії. Після розпаду Австро-Угорської імперії 13 листопада 1918 р. у Львові була створена Українська Національна Рада, яка проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 січня 1919 р. у м. Станіславі (давня назва Івано-Франківська) було ухвалено акт про возз'єднання ЗУНР із Українською Народною Республікою.
У середині 1919 р. край окупували польські війська. Проте 17 вересня 1939 р. Прикарпаття було приєднане до УРСР, тобто стало частиною СРСР.
Населення краю брало активну участь у формуванні Української Повстанської Армії. Тільки 1939 р. східна частина Галичини, населена переважно українцями, стала частиною України, проте у складі СРСР.
Відвіку на землях Закарпаття жило слов'янське плем'я білих хорватів, які пришли сюди з Волині та Прикарпаття. УIX ст. вони утворили тут князівство, яке незабаром стало частиною Київської Русі. Коли ж у XI ст. ця могутня держава ослабла, закарпатські землі потрапили до складу королівства Угорщина. Відтоді край багато разів переходив від одних завойовників до інших.
У березні 1939 р. була проголошена незалежна Карпатська Україна зі столицею в м. Хуст. Проте незабаром, згідно з таємним пактом 1938 р. між Німеччиною та Угорщиною, край окупували угорські війська. Після звільнення від окупантів у жовтні 1944 р. Закарпаття ввійшло до складу УРСР.
Буковина у X-XII ст. входила до складу Київської Русі, потім (до XIII ст.) - Галицько-Волинського князівства.
Під час навали Батия край потрапив під владу татаро-монголів. Але 1345 р. вони були розгромлені угорськими військами. Північна Буковина опинилася під владою Угорщини, пізніше - Молдавії. 1514 р. вона була завойована турками.
А після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. увійшла до складу Австро-Угорщини. 1918 р. Буковину окупувала Румунія, а коли скінчилася Друга світова війна, Північна Буковина опинилася у складі УРСР.
У регіоні Прикарпаття, Карпат і Закарпаття на порівняно невеликій території проживає багато етнічних груп: це і гуцули, і лемки, і бойки, і угорці, і румуни, і євреї, і поляки та багато-багато інших.
Територію всього регіону зазвичай поділяють на такі історико-етнографічні райони:
Бойківщина - гірські райони Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської областей, від р. Сян до р. Ліминці, від р. Уж до р. Торець; нині частина етнографічної Бойківщини входить до складу Польщі та Словаччини;
Буковина - нині частина Буковини знаходиться на території Румунії, частина - на території Чернівецької обл.;
Галичина - майже вся Львівська обл.;
Гуцульщина - гірські райони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, від кордону з Румунією на півдні до Прикарпаття на сході й півночі та Бойківщини на заході;
У 7--9 століттях Волинь населяли східнослов'янські племена: дуліби, бужани і волиняни. Згадує народ «валінана» арабський мандрівник аль-Масуді (10 століття).Волинянами (дулібами) називали племена, які проживали у верхів'ях Західного Бугу, Прип'яті.
У 9-10 століттях на Волині виникли міста Волинь, Буськ, Луцьк, Червен, Белз. З середини X століття Волинська земля увійшла до складу Київської Русі. Про інкорпораціюКиєвом Волині свідчить літописна звістка про реформи княгині Ольги та встановлення погостів по річці Лузі. На думку Ю.Диби, літописна фраза «и оустави по мьст?. погосты и дань. и по луз? погосты и дань и ?брокы», поміщена в продовженні літописного опису помсти Ольги деревлянам («по мьст?» -- буквально «після помсти»), відображає реалії маршрута походу княгині Ольги після деревлянської помсти далі на захід, до правої притоки Західного Бугу -- Луги. Підкорення Деревлянської землі та Волині відкрило перед Києвом перспективи контролю двох важливих міжнародних торгівельних шляхів. Один з них -- суходольнний, названий «Шлях із німців у хозари», пов'язував Волзьку Булгарію через Київ, Краків та Прагу з Регенсбургом та ринками збуту руських товарів в Баварському Подунав'ї. Крім того, володіння деревлянським та волинським відтинками цього шляху, який проходив через Устилуг, розташований при впадінні Луги до Західного Бугу, давало Києву можливість контролювати водний маршрут по Бугу, який відкривав вигоди прямої торгівлі з Балтикою. Масштаби торгових операцій по Західному Бугу та Віслі відображено в масових знахідках торгових пломб в Дрогичині. Зі 15000 загальної відомої кількості 12000 (80%) виявлено в Дорогичині та його околицях. На Північні околиці Русі припадає лише 2500 (17%) пломб, з яких до 1000 знайдено в Новгороді та Городці на Волзі. Решту 3% дали інші руські землі. Вигідне розташування річки Луги на перетині торгових маршрутів привело до заснування на ній Володимира-Волинського.[7][8]
У 981 році великий князь київський Володимир Святославович приєднав забузькі (забозькі) Червенські гради. 988 року князь заснував тезойменне місто Володимир (Волинський), віддав Волинську землю в уділ своєму синові Всеволоду. Від часу адміністративної реформи Володимира Святославича у Володимирі сиділи сини київських князів.
Волинська земля продовжувала формуватися у другій половині 11 століття внаслідок об'єднання територій Червенських градів і Белзької землі. Відтак до них було приєднано Берестейську волость. Згодом волинські князі почали освоювати територію на схід від міст Дорогобуж, Острог та Вигошів.
На Любецькому з'їзді 1097 р. Волинську землю було закріплено за князем Давидом Ігоревичем, але Витечівський з'їзд 1100 року позбавив його Волині, і деякий час нею володіли різні князі. В 1117 році Волинь перейшла до володінь Володимира Мономаха. ЗаІзяслава Мстиславовича до складу волинських земель входить Погорина з містами Шумськом, Тихомлем та Гнійницею. За князюванняРомана Мстиславича в 1195 році до його князівства було приєднано Полонне і відтоді надовго східною межею Волині стала річкаСлуч.
На початку ХІІ століття Волинська земля займала територію від Берестя на Західному Бузі до верхів'їв річки Серету на півдні. Її порубіжжя на заході становили міста Сутейськ і Червен, на сході -- Дубровиця, Дорогобуж, Острог, Полонне, Кам'янець.
В 12 столітті одним із центрів консолідації Волинської землі стало місто Луцьк. Для протидії київським князям, які прагнули заволодіти Волинською землею, на сході її території інтенсивно будувалися міста і фортеці. У першій половині 12 століття значна частина волинських кордонів стабілізувалася. З кінця 1150-х років на території Волинської землі складається Волинське або Володимирське князівство. У 1170-1205 роках Володимирське князівство об'єднало навколо себе всі удільні князівства. У 1199 році, з приєднанням до нього Галицького князівства, утворилося Галицько-Волинське князівство.
Остаточно територія землі склалася у першій половині 13 століття. Західний рубіж Волинської землі (з Польщею) пролягав у межиріччі Західного Бугу й Вепра, а на початку 13 століття впритул підступив до Вепра. На північному заході та півночі кордон Волинської землі зВеликим князівством Литовським і ятвягами проходив Західним Бугом і його притоками, зокрема річкою Лесною. Більшість басейну річки Кросни належала до Волинської землі. Тут рубіжною була річка Нур.
У 2-й половині 14 століття польські феодали після запеклої боротьби проти Угорщини і Литви захопили західну частину Волині. Волинські князі Іван і Олександр Чарторийські організували змову руських патріотів і в 1440 р. вбили великого князя Сигізмунда. Одразу ж на білоруських і українських[9] землях спалахнули повстання проти Литви. Вони набрали такого загрозливого характеру, що новообраний великий князь литовський Казимир IV (1440--1492) мусив визнати відновлення Київського й Волинського князівств. Київським князем став син усунутого Вітовтом Володимира Ольгердовича Олелько (Олександр, 1440--1455), волинським -- Свидригайло (1440--1452). Десятирічна визвольна боротьба руських князів і бояр завершилася перемогою. Руські землі в черговий раз відновили свою національну автономну державність. Відомо, зокрема, що в 1506 маршалком Волинської землі був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 -- Острозький Костянтин Іванович. Після Люблінської унії1569 року шляхетська Польща захопила всю Волинь і створила тут Волинське воєводство.
1469 року «царик Маняк»[10][11] напав на Поділля, також Волинь, Київщину. Хан Менґлі I Ґірей попередив короля про небезпеку, що дозволило зібрати військо та не допустити розорення Галичини та Західної Волині.[11]
Під час існування Української держави XVII століття, урядом Гетьмана Богдана Хмельницького у липні 1648 року була утворена військово-земська одиниця --Волинський полк, яка охоплювала більшість території Волині. Ця одиниця існувала з перервами до 1658 року.
Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру. Так, за підрахунками 1996 року, у трьох областях району (Івано-Франківській, Закарпатській та Рівненській) ще спостерігався незначний приріст населення. У Закарпатській області, впродовж усього післявоєнного періоду, спостерігалася найбільша народжуваність в Україні. Тільки за підсумками 1999 року на Рівненщині та Закарпатті також почався процес депопуляції (11,9 - 12,7 = -0,8 та 10,8 - 11,2 = -0,4 на 1000 осіб населення). Середня густота сільського населення значно вища, ніж у всіх соціально-економічніх районах. Через невисокий рівень урбанізації, середня густота населення (86 осіб на км кв) перевищує пересічну для країни. Частка сільських жителів становить у регіоні 50,5%. Львівська область, де в містах проживає 61% мешканців, займає четверте місце за щільністю населення (125 осіб на км кв) в Україні. Перевищує цей показник 100 осіб на км кв і в інших передкарпатських областях. 25% міських жителів живе в обласних центрах, населення яких (за винятком Львова) не досягло 300 тис. осіб.
Своєрідний район і тим, що зараз у ньому найвища частка (близько 80%) українського населення, добре виражені етнографічні групи корінних жителів краю зі своєрідним побутом і культурними традиціями. Представники національних меншин (росіяни, євреї) проживають переважно у великих і середніх містах всього регіону, а угорці, словаки, поляки, румуни, молдавани -- в основному у прикордонних районах. Незважаючи на те, що територія цього району у минулому входила до складу різних країн, які проводили політику денаціоналізації корінного населення, народ зберіг почуття патріотизму, любові до рідної мови, поваги до української церкви, традицій батьків і прадідів.
Щодо трудових ресурсів, то тут сформувався деякий надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави. Останнім часом став від'ємним і механічний приріст населення Західного соціально-економічного району.
Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не можуть її знайти, що в свою чергу призводить до трудової міграції населення за кордон (особливо кваліфікованої робочої сили), а також різних негативних соціальних явищ.
З-поміж регіональних ринків праці України найгірша ситуація у Західному регіоні. Якщо для України загалом на жовтень 1998р. на одне робоче місце припадало у середньому 20 зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, то для Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської, Львівської, та Тернопільської областей показник відповідно дорівнював 148, 81, 69, 61, 41.
Упродовж останніх років попит на працю у країні не відповідав реальному. Спад виробництва відбувався швидшими темпами, ніж скорочення зайнятості. Різні заходи щодо протистояння масовому безробіттю, з одного боку, формально зберегли робочі місця, а з іншого - призвели до масового затримання виплати заробітної плати. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати у січні 1998р. становила 5 148 млн.грн., що дорівнює двомісячному фонду оплати, нарахованому для виплати працівникам, зайнятим в економіці, а в грудні 1998р. досягла 6 587 млн.грн., у тому числі в бюджетній сфері - 992 млн.грн. Масовим явищем на підприємствах і в організаціях стала вимушена неповна зайнятість населення. Найбільших розмірів приховане безробіття досягло у Західному регіоні України.
За відсутності попиту на робочу силу будь-які заходи щодо поліпшення зайнятості не допоможуть кардинально зменшити чисельність безробітних у регіоні. А відтак дефіцит сукупного попиту на працю є однією з головних причин безробіття.
Створення нових і збереження наявних робочих місць неможливе без подолання економічної депресії й загального підвищення виробництва. У 1997 - першій половині 1998р. хоча і тривав спад виробництва, але його вдалося загальмувати. Так, якщо в 1995р. зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні порівняно з попереднім роком становило 12,2%, то у 1996 - 1997рр. цей показник відповідно дорівнював 10 і 3,2%. Темпи скорочення випуску промислової продукції у 1995-1997рр. відповідно тсановили 12, 5,1, 1,8%, а продукції сільського господарства - 3,6, 9,5, 1,9%. Якщо у 1995р. збитково працювало кожне п'яте підприємство, то у 1997р. - кожне друге, при цьому сума збитків, одержаних ними, за станом на початок грудня становила 4,3 млрд.грн. Проте за перше півріччя 1998р. порівняно відповідним періодом 1997р. приріст ВВП становив 0,2%, темпи освоєння капітальних вкладень зросли на 8,5%, випуск промислової продукції було збільшено на 0,7%.
Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.
Динаміка населення Західного району
Частка міського населення, 1939-2013 рр.
Середній вік населення регіонів України, 1989-2013 рр.
У межах Західного соціально-економічного району знаходиться Передкарпатська паливно-сировинна база країни. Отже, він багатий на мінеральні ресурси. Важливе місце серед запасів паливних ресурсів належить Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейну, де переважаєгазове вугілля (придатне для газифікації й коксування) з домішками сірки. У Закарпатті, Передкарпатті та Придністров'ї є буре вугілля, яке залягає малопотужними пластами. Поклади нафти та газу зосереджені в основному у Передкарпатському нафтогазоносному басейні. Найбільші нафтові родовища: Долинське, Битківське, Лопушнянське; газові: Угерське, Рудківське, Більче-Волицьке та ін. Газові родовища виявлені також на Волині. У районі є значні запаси торфу (Полісся) та менілітових сланців (Передкарпаття).
Рудних корисних копалин тут є небагато. Зосереджені вони в основному у Закарпатській області (поліметалеві, ртутні руди, золото). У Волинській області виявлені перспективні поклади мідних руд.
За запасами мінеральної хімічної та будівельної сировини район один з найба-гатших у країні. Найважливіші серед родовищ: Калусько-Голинське і Стебницьке калійних солей, Яворівське, Немирівське, Подорожнянське сірки (Львівська область), кам'яної солі (Солотвинське), озокериту (Бориславське), а також соляних розсолів у Передкарпатті. Будівельні викопні ресурси характеризуються великою різноманітністю. Тут зосереджені великі поклади цементної сировини , а також гранітів, лабрадоритів, крейди, гіпсу, мармуру, глини, кварцових пісків тощо.
Найбагатший район на водні, гідро- та лісові ресурси. Густа річкова сітка, багато штучних водойм, великі запаси підземних вод. Гірські річки хоч невеликі, але завдяки швидкій течії мають значні запаси гідроенергії. Основні масиви лісів зосереджені у Карпатах та на Поліссі.
Поверхня району охоплює рівнинні простори Поліської низовини, Подільської й Волинської височин, рівнин Передкарпаття і Закарпаття, а також частину Карпатської гірської системи з висотами до 2000 метрів.
Помірно континентальний клімат з достатнім, а в деяких районах надмірним (Карпати, Полісся) зволоженням зумовили формування на рівнинах природних комплексів мішаних лісів з дерново-підзолистими, іноді заболоченими грунтами та лісостепу -- з сірими лісовими та чорноземними грунтами. У горах добре виражена висотна поясність. У Закарпатті склалися сприятливі природні умови для вирощування теплолюбних культур завдяки тому, що гірськими хребтами вони захищені від холодних повітряних мас з півночі.
Західний соціально-економічний район має значні природні рекреаційні ресурси. Це мінеральні води Трускавця, Сваляви, Східниці, Сатанова, лікувальні болота, мальовничі ландшафти Карпат, поліських озер, Поділля тощо.
Наявна мінерально-сировинна база стала фундаментом для формування вугільної, нафтохімічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів. Важливим джерелом енергоносіїв у регіоні є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Інтенсивний видобуток кам'яного вугілля призвів до скорочення його видобутку на рівні 4--5 млн т на рік.
Більша частина основних нафтових і газових родовищ вироблена частково або повністю. Збільшення видобутку нафти та газу залежить від обсягів експлуатаційного та пошуково-розвідувального буріння.
На території регіону є значні поклади торфу, четверта частина балансових запасів якого має промислове значення. Ступінь експлуатації родовищ торфу невелика. Поки що він використовується переважно для виготовлення органічно-мінеральних добрив і компостів і також як місцеве паливо.
З родовищ металів у регіоні перспективними для освоєння можуть бути Берегівське і Біганське родовища поліметалевих руд, а також поклади Мужієвського золотоносного родовища на Закарпатті. Крім того, розвідані поклади глиноземної сировини і баришу.
Територія Львівської та Івано-Франківської областей багата покладами самородної сірки. Тут розвідано близько 20 родовищ. Експлуатуються Роздольське, Подорожнянське, Язівське і Немирівське родовища, на базі яких функціонують Яворівське і Роздольське виробничі об'єднання «Сірка». Підготовлено до освоєння Любінське родовище, розвідуються обсяги покладів сірки Загайпільського і Тлумацького родовищ на території Івано-Франківської області.
Промислові поклади калійних солей знаходяться на території Львівської та Івано-Франківської областей. їхні промислові запаси становлять 2,9 млрд т. Найбільші родовища -- Стебниківське, Калуш-Голинське і Вориславське. Два перших експлуатується і на їх базі функціонують Стебниківський калійний комбінат і Калушське виробниче об'єднання (ВО) «Хлорвініл».
Розробляються родовища кам'яної солі: Солотвинське (Закарпатська область), Болехівське і Долинське (Івано-Франківська область), Дрогобицьке (Львівська область). Загальнодержавне значення має Бориславське родовище озокериту.
На території Західного регіону є поклади різноманітних будівельних матеріалів: цементної сировини, крейди, вапняків, будівельного каменю, гіпсу, цегельно-черепичної сировини тощо. У регіоні найнижчий у країні рівень сільськогосподарського освоєння і розораності земель. Родючість сільськогосподарських угідь становить 45 балів при 62 по Україні в цілому, в тому числі ріллі -- відповідно 44 і 63 бали.
Потенціал водних ресурсів регіону характеризується задовільним рівнем забезпечення потреб виробництва, населення та комунально-побутових підприємств. У регіоні на одного жителя припадає понад 3 тис. м3 прісної річкової води на рік, що у 3 рази більше середньої водозабезпеченості по Україні (без урахування транзитного стоку). Територіальна нерівномірність у розподілі річкового стоку, нестабільність його річного режиму ускладнюють водо
Аналіз Західного економічного району доклад. География и экономическая география.
Ответ на вопрос по теме Мотив аффилиации
Курсовая Организация Труда Менеджера На Примере Организации
Реферат На Тему Анестезия В Акушерстве И Гинекологии
Анализ Денежных Средств Предприятия Курсовая
Концепция Времени Эйнштейна И Ньютона Курсовая
Эссе Политические Репрессии Советского Периода
Курсовая работа по теме Источники трудового права
Реферат по теме Мерчандайзинг как программирование поведения покупателя
Детская Площадка Реферат
Курсовая работа по теме Возникновение и деятельность системы социальных детских приютов в Беларуси
Контрольная Работа 1 Атомы Химических Элементов
Сочинение Миниатюра На Тему Пословиц
Реферат Тему Теория Культуры
Как Начать Сочинение По Литературе
Группы Закономерностей Механизма Преступления Реферат
Сочинение На Тему Правление Карла Великого
Работа С Мехом Ханты И Манси Реферат
Курсовая работа по теме Формування вертикально інтегрованих компаній в промисловості
Маркс Полное Собрание Сочинений Купить
Учебное пособие: Методические указания по выполнению контрольной работы №1, 2
Статистический анализ и прогноз обстановки с пожарами и их последствиями на территории города Северодвинска - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда дипломная работа
Аудит прочих расходов - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Аудит в організації - Бухгалтерский учет и аудит курс лекций