Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей - Музыка курсовая работа

Главная

Музыка
Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей

Педагогічний погляд на розвиток творчих здібностей учнів у процесі хорового співу як найбільш доступної виконавської діяльності школярів. Активізація ритмічного почуття школярів в музично-ритмічних рухах. Основні етапи розвитку співочих навичок учнів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розділ І. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Розділ ІІ. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Розділ ІІІ. ПРОБЛЕМА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ
Кожна освітня галузь додає свій внесок у формування людини, що буде жити в новому тисячолітті.
Освітня галузь - мистецтво, яке надає учням можливість усвідомити себе як духовно-значиму особистість, розвивати здатність художнього, естетичного, морального оцінювання навколишнього світу. Освоїти неминущі цінності культури, перейняти духовний досвід поколінь.
Мистецтво з перших днів шкільного життя служить засобом формування світогляду дитини в цілому, розвиває асоціативне, образне мислення. Саме в мистецтві школяр розвиває свої творчі здібності, здобуває досвід творчої діяльності, формує свою індивідуальність.
Аналізуючи дитячу продуктивну творчість, можемо судити про якості дитини, його схильностях, інтересах, про розмаїтність здібностей. Творча діяльність здатна вплинути на особистість дитини.
Теоретична основа тлумачення поняття дитячої творчості будується на визнанні наявності у дітей уроджених задатків, що незалежно і спонтанно виявляються в діяльності дітей. У ранньому дитинстві вже складається вільна творчість, що відповідає принципам волі творчості.
Джерелом музичної творчості вважають життєві явища, саму музику, музичний досвід, яким опанувала дитина.
Процес дитячої творчості викликає у дітей особливе бажання діяти в щирій і невимушеній обстановці в таких видах діяльності як гра, пісня й інші.
По своїй природі дитяча творчість часто носить імпровізаційний характер. Вона дає можливість значно повніше судити про індивідуальні особливості і вчасно виявити здібності у дітей.
Б.М. Теплов зазначає, що раннє залучення дітей до творчої діяльності корисно для загального розвитку, цілком відповідає до потреб і можливостей дитини. У дітей семи років широко розвивається самостійна творчість: музична, театральна, літературна.
Займаючись творчою діяльністю розвиваються творчі здібності. Термін "здібності", незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, визначається в літературі неоднозначно. Розповсюдженим є визначення:
Здібності - це те, що не зводиться до знань і навичок, але забезпечує їхнє швидке придбання, закріплення й ефективне використання на практиці.
Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей уніс учений Б.М. Теплов.
У поняття "здібності", на його думку, укладено три ідеї.
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.
По-друге, здібностями називають не усякі індивідуальні особливості, а лише такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності.
По-третє, поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок і умінь, що уже вироблені в даної людини.
Здібності, вважає Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Здібність, що не розвивається на практиці, згодом губиться, тому що людина перестає нею користатися.
Тільки завдяки постійним вправам, зв'язаним із систематичними заняттями, ми підтримуємо і розвиваємо далі здібності.
Розрізняють загальні (розумові здібності - розвита пам'ять, досконала мова, точність ручних рухів і спеціальні здібності, наприклад, музичні). Вони визначають успіхи в специфічних видах діяльності, для якої необхідні задатки визначеного роду (у нашому випадку - музичні) і їхній розвиток. У ці задачі входять три основні музичні здібності.
1. Ладове почуття або емоційний перцептивний компонент музичного слуху.
2. Здібність до слухового уявлення, тобто здібність довільно користуватися слуховими уявленнями, що відбиває звуковисотні рухи. Здібність до слухового уявлення разом з ладовим лежить в основі гармонічного слуху. Ця здібність утворює основне ядро музичної уяви.
3. Музично-ритмічне почуття, тобто здібність активно (рухомо) переживати музику, почувати виразність музичного ритму і точно відтворювати останній - це лежить в основі музичної чуйності на музику, багатоплановість і розмаїтність видів діяльності, у яку одночасно включається школяр, виступає однією з умов комплексного і різнобічного розвитку його здібностей.
Основна вимога до діяльності, що розвиває здібності - творчий характер діяльності. Розвиток музичних творчих здібностей - це вироблення в дитини прагнення до прояву власної ініціативи, музичного таланта: прагнення створити щось нове, своє краще, прагнення розширити кругозір, наповнити новим змістом свої пізнання в області музичної культури.
Ціль роботи: Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей.
Вивчення наукової і методичної літератури , аналіз особистої практичної роботи з хором дозволили сформулювати гіпотезу дослідження: розвиток творчих здібностей хорового співу на уроках музики стає тоді найбільш ефективним, коли хорове навчання здійснюється з обліком вікових і особистісних якостей дитини.
Об'єктом дослідження були уроки музики, як організаційна форма формування творчих здібностей хорового співу у школярів.
Предмет дослідження: теоретичні основи процесу формування творчих здібностей хорового співу у школярів.
РОЗДІЛ І. ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ НА РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Серед педагогів С.В. Смоленський користувався особливою популярністю. Вперше Смоленський ставить проблему єдності навчання і виховання на уроках музики.
У статті "Замітки про навчання співу" він указує три головні задачі:
1. Виховна - формування духовної культури.
2. Освітня - знання музичної літератури.
3. Розвиваюча - навчання прийомам співу.
Він створює підручник, у якому дає свої методичні розробки: Чотиритомний "Курс хорового співу", а також " Абетка хорового співу", у якій дана методика знаменного співу.
У "Курсі хорового співу" викладена методика викладання співу по цифірної нотації для вчителів. Він пропонував, як методичний прийом у початкових класах школи, впродовж 1,5-2 місяців увести заняття по слуху - для розвитку навичок слухового сприйняття. Використовувався метод слухових порівнянь: акорди, що нагадують дзвін, а звуки, які тягнуться - ріку.
Також Смоленський проводив позакласну хорову роботу, що направлялася на виховання слуху й ансамблю, реакцію на жести диригента, ставив виховні завдання.
Учений уявляв хор, як масовий колектив з дидактичними і художніми завданнями: навчити прийомам співу і виконувати артистично. Таким чином, Смоленський не тільки прищеплював дітям музичну культуру, але і навчав їх техніці співу.
Головним завданням масової музичної освіти Смоленський вважав естетичне виховання суспільства через хоровий спів і, у першу чергу, через шкільну музичну освіту.
Надзвичайно велике значення Смоленський надавав репертуару і неодноразово підкреслював особливу відповідальність вчителів при підборі дитячого репертуару. Пісні відбиралися дуже ретельно й обережно, з огляду на змістовність і теситурні умови. Музичний матеріал пропонував підбирати, керуючись наступними принципами: особливості дитячої психології, змістовність, теситура, ладова основа - діатоніка.
В результаті діяльності Смоленського в області шкільного хорового виховання з'явилася музично-педагогічна концепція, що знайшла своє вираження в "Проекті програми музичної освіти в народній школі" і в "Методиці викладання по цифірній нотації для вчителів".
У книзі С.І. Миропольського "Про музичну освіту народу Росії і Західної Європи" є стаття, присвячена огляду учбово-музичної літератури по навчанню співу. Він особливо виділяє значення хорового співу, яке, за його словами, є:
1. Навичкою до дружної, сукупної дії
2. Розумним прагненням загальними силами досягти мети
3. Звичкою ретельно виконувати свою власну діяльність
Говорячи про методи навчання співу Миропольський відзначає, що:
1. "голос формується не раніш 8-9 літнього віку, з цього часу і варто починати навчання співу"
2. "спів по слуху і спів по нотах представляє два етапи у навчанні цьому мистецтву".
Разом з тим, Миропольський допускає в початковому періоді графічне або цифрове зображення висоти звуку, але поряд з цим, не заперечує труднощів навчання нотній грамоті і докладно розбирає ці труднощі. Тому на початковому періоді навчання він допускає графічне зображення звуків ("драбина"). Особливо рекомендує цифровий метод, і відзначає, що навчання по цифровому методу не виключає надалі навчання по нотах, також як навчання по друкованих літерах не виключає навчання письму.
1. "Щоб діти навчилися представляти всякий даний звук у розумі".
2. "Поруч з мелодіями повинні йти вправи в сольмізації".
3. "Усі вправи повинні мати осмислений характер".
4. "Як тільки діти затвердяться у правильному і виразному виконанні легких п'єс середнього темпу, варто переходити до співу двоголосся".
Однак Миропольський не вказує точно, ні коли за часом можливий перехід до двухголосного співу, ні як, якими методами його здійснювати.
Книга С.І. Миропольського зіграла помітну роль в історії музичного виховання, тому що вона давала уявлення про стан музичного виховання.
Велику популярність придбала книга "Методика співу" О.М. Карасєва. Він додає вивченню співу не тільки музично-освітнє, але і виховне значення. Автор особливо підкреслює, що на заняттях хорового співу розвивається активна увага і загострюється розумова робота.
Карасєв ставить ряд цілей при навчанні дітей співу:
1. "Розвиток у дітей музичних здібностей, а разом з тим органів голосу, мови і подиха".
2. "Застосування зазначених здібностей і умінь, отриманих при навчанні, до практики".
1. "Навчити дітей співати "з голосу", але переважно по нотах або іншим знакам, в один голос".
Карасєв стверджує, що більшість дітей наділена гарним слухом, але при цьому відмовляє їм у творчих можливостях: "Не маючи здібностей творчості самостійної мелодії, дитина більш схильна до наслідування".
Велику увагу Карасєв приділяє нотній грамоті, необхідність вивчення якої він наполегливо підкреслює: "При співі "з голосу", людина блукає у темряві, виявляється безпомічною у кожному новому випадку".
О.М. Карасєв, подібно С.І. Миропольському, вважає розумним починати навчання з більш легких способів запису. Цифрову нотацію він описує в такий спосіб: "Перша нота гами - цифрою 1, друга - 2 і т.д., ноти вище 8 - наступна октава, мають крапку над цифрою, а нижня октава крапку під цифрою".
Заняття починалися з освоєння одного зі звуків, звичайно це був звук "до" першої октави. Учні співали його спочатку цілими, потім половинними, чвертями, далі переходили до найпростіших ритмів. Освоєння одного звуку продовжувалося доти, поки всі учні не домагалися чистого співу. На одному звуці співали молитви, народні промовки.
Після чисто проспіваного звуку "до", переходили до звуку "ре", домагалися чистого проспівування секунди, і аналогічний музичний матеріал вже охоплював два звуки. Далі випливав третій звук - "мі", і робота на трьох звуках продовжувалась в такому ж плані.
Але надалі в навчанні Карасєв відкидає цей спосіб позначення, вважаючи, що "Навчання по цифрах з кожним кроком буде показувати робленість і неприродність викладання, а тому і не має за собою міцних дидактичних основ".
У противагу цифровому, Карасєв висуває літерний спосіб позначення: "Назви нот заміняються звуками, звуки зображуються буквами, вартість ноти - цифрою, поставленою над літерою". Наприклад: "до" - а, "ре" - у, "мі" - і, "фа" - про, "соль" - е, "ля" - я, "сі" - ю. Тому що цей спосіб не дає ніякої наочності, представлення про рух мелодії, тому учні повинні попередньо запам'ятати всі звукові відносини. Цьому допомагає "сходинка":
А. Н. Карасєв приділяє значну увагу методичним прийомам вивчення музичних добутків:
1. Читання першого рядка вчителем, якщо не засвоєно це раніше.
2. Виразне повторення кожним учнем зі слабких, і всім класом.
4. Повторення кращими учнями окремо.
5. Повторення двома, трьома, групою і всім класом.
6. Вивчення такими ж прийомами другого рядка.
7. Повторення обох рядків один за іншим.
Переваги методики А.Н. Карасєва полягає в строгій, продуманій послідовності, в побудові всього процесу навчання й у детальній його розробці, що сприяє виробленню міцних навичок в учнів.
У той же час методика А.Н. Карасєва відбивала схоластику, і формалізм навчання того часу. Хоча завдяки строгій послідовності досягалася чистота інтонування і міцність засвоєння музичного матеріалу, уся система була далекою від живої природної музики, придушувала прояв до неї творчого відношення.
Слід зазначити статті професора О.І. Пузиревського. На думку Пузиревського, шкільний спів, правильно поставлений і добре ведений, важливий для школи в різних відносинах: і в релігійному, і в естетичному і в моральному.
У статті "Спів у сімейному вихованні" він відзначає, що дуже важливо заняття співом, тому що "для успішності всяких музичних занять необхідно розвивати загальну музикальність...а для цього кращим засобом є спів, доступний всім нормальним дітям".
Говорячи про методи навчання співу, Пузиревський застерігає від формального навчання нотній грамоті. Багато уваги приділяє питанню про послідовність у навчанні. Він вказує на необхідність враховувати закономірності психофізичного розвитку дитини, ставити перед учнем тільки посильні задачі, що можуть бути їм не тільки правильно зрозумілі, але і виконані. "При співі головну роль грають музичний голос і музичний слух, що розвивається повільніше здатності мислення і при винятковості методу, що не погодиться з цим природним розвитком музикальності, може статися, що ми будемо давати непосильну роботу слуху чи голосу дитини".
Не менший інтерес представляє робота Д.Н. Зорина "Методика", що починається з вступної частини "Про метод хорового співу і його принципи".
На його думку, значення шкільного співу складається не тільки у вихованні естетичного почуття, але й у його виховному впливі:
1. На розумові сили дітей: свідомість, пам'ять, уява.
3. Естетичне почуття, що можливо тільки через виконання гарної музики.
Весь курс занять Зорина поділяється на два періоди: навчання нотній грамоті, і навчання з голосу - рекомендує починати з роботи над розвитком сприйняття висоти, тому що звуковисотний розділ він вважає найбільш цікавим для дітей.
Навички розрізнення висоти радить розвивати спочатку на порівняно великому інтервалі, наприклад, квінти.
Також відзначає, що для розвитку голосу дуже важливий гарний показ вчителя, тому що діти легко наслідують, а також відзначає, що вокальні вправи варто починати зі співу голосної "а", за нею "а" - "е", "і", "у", "и", "я", "е", "ю".
Для розвитку подиху рекомендує спеціальні вправи, що повторюються доти, поки правильний подих не обернеться в звичку, в уміння, інстинкт.
Співочий репертуар повинний бути неодмінно художнім, тобто таким, котрий містить у собі багату і виразну мелодію і гармонію. Найбільш придатним репертуаром Зорин вважає церковні і народні пісні, хоча автор не виключає і твори світських композиторів.
Автор дає докладні методичні вказівки до розучування пісні:
1. Не затягувати надовго розучування.
5. Показ будівлі пісні: однакові і різні фрази.
7. Розучування тексту першої мелодійної фрази.
Перший період Зорин охоплює 22 уроки, з 23 уроку, вважає, що вже можна починати вивчення нотної грамоти.
Вивчати пісні Д.Н. Зорина, як і А.Н. Карасєв, радить у порядку наростання кількості звуків. Більшість що рекомендує Зорин пісень запозичене їм з "Шкільного збірника етнографічної комісії", деякі пісні дані з позначкою: "У педагогічних цілях - спрощена".
Більш рішучим вираженням нових педагогічних тенденцій є "Методика співу в початковій школі, заснована на новітніх даних експериментальній педагогіці" О.Л. Маслова.
Автор описує різні експерименти. Він призиває до методичних пошуків, у яких бачить обов'язок кожного дійсного вчителя, але поряд з цим не закреслює всю спадщину старої російської педагогіки. Він вимагає сполучення нових методів зі старим, перевіреним досвідом.
Маслов вважає, що шкільний спів повинен бути хоровим, незважаючи на те, що зокрема ставить собі задачу - індивідуальний розвиток дитини. Також Маслов говорить про те, що хоровий спів - це основний вид шкільної роботи з музики. При цьому вважає, що введення посиленого вивчення нотної грамоти легко може убити в дитині, як музичне чуття, так і інтерес до краси і творчої уяви. Нотна грамота, як така в початковій школі, повинна бути лише допоміжним засобом при навчанні. Головна цінність його методики - у стимулюванні творчого потенціалу дітей.
Рекомендує приділяти велику увагу розвитку творчих здібностей дітей. Маслов вважає, що творча діяльність може проявитися:
1. У виконанні вивчених пісень на свій лад.
2. В одноособовому творі виконання мелодії на даний текст.
3. У спільному творі виконання пісень на заданий чи свій текст.
4. У написанні закінчення до даної чотиритактної пропозиції.
5. У написанні мелодії на заданий текст чи ритм.
Творчість дітей він бачив у виконавській інтерпретації пісень і у вокальній імпровізації, і застосовував аналогічні творчі завдання. Разом з тим Маслов спеціально вивчав можливості дітей, яких вчителя відносили до музично нездатних. Звичайно до таких зараховували фальшиво співаючих.
Він провів спеціальне дослідження, у результаті чого прийшов до висновку, що у всіх фізично здорових дітей, є музичний слух, розвитий у різній мірі. Фальшивий спів обумовлений наступними причинами:
1. Обмежений діапазон голосу (2-3 звуки).
2. Зсув діапазону від примарного звуку на кварту або квінту (униз, і значно рідше -нагору).
3. Відсутність координації між слухом і голосом.
4. Недостатня гострота слуху, відсутність співочих навичок.
У цілому дослідження О.Л. Маслова мало велике значення, тому що доводило можливість музичного розвитку всіх дітей при індивідуальному підході до них.
У наш час проблемі формування творчих здібностей у школярів приділяється досить велика увага. Це тема докладно розглядається в методичних працях Г.О. Стулова, Л.Г. Дмитрієва, Н.М. Черноіваненко, В.М. Нікітіна, Л.Б. Безбородова.
Проаналізувавши цілий ряд робіт, я відокремила те, що, на мій погляд, є дійсно важливим. На базі прочитаної літератури в мене сформувалося своє суб'єктивне представлення про те, якими знаннями повинний опанувати педагог, перш ніж уперше відкрити двері в клас музики.
РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ
Хоровий спів - один з видів колективної виконавської діяльності. Він сприяє розвитку співочої культури дітей, їх загальному і музичному розвитку, вихованню духовного світу, становленню їхнього світогляду, формуванню майбутньої особистості.
Рішення задач музичного виховання можливо тільки за умови досягнення дітьми художнього виконання музичного добутку.
Виразне виконання добутків повинне бути емоційним, у ньому повинна почуватися глибина розуміння музичного утворення. Тому виразне виконання вимагає оволодіння вокально-хоровими навичками й уміннями.
Робота над піснею - не нудне зубріння і не механічне наслідування вчителя, це захоплюючий процес, що нагадує наполегливе і поступове сходження на висоту. Вчитель доводить до свідомості дітей, що над кожною, навіть найпростішою піснею варто багато працювати.
Хоровий спів - найбільш доступна виконавська діяльність школярів. Правильний співочий розвиток, з урахуванням вікових особливостей і закономірностей становлення голосу, сприяє розвитку здорового голосового апарата.
Для розвитку і виховання дитячого голосу вчителю необхідно знати голосові і співочі можливості дитини. Так, у шестирічної дитини, вони невеликі й обумовлені тим, що його співочий апарат ще не сформований.
Діапазон, у якому найбільше добре звучить голос першокласника, невеликий: мі1- соль1, фа1- ля1.Отже, як матеріал для співу на перших заняттях, варто використовувати нескладні, дуже обмежені по діапазону, але яскраві по музичному матеріалу мініатюри.
Поступово діапазон пісенних мініатюр розширюється, у роботу включаються пісні, побудовані на звуках тонічного тризвуку, окремих фрагментах ладу.
У кожній пісні першокласники освоюють звуковисотний рух мелодії за допомогою рухових, наочних прийомів, що сприяє координації слуху і голосу, точному відтворенню звуків по висоті.
У дітей 2-гого класу найбільш природно голос звучить у діапазоні мі1-сі1. Даний діапазон сприятливий, насамперед, для слухового сприйняття. У той же час він визначається можливостями голосових зв'язок, що ще досить тонкі і короткі. Отже, на заняттях варто домагатися ненапруженого, легкого і світлого звучання.
До кінця другого року навчання середина співочого діапазону дитини зміцнюється й удосконалюється, фарбування звуку стає різноманітним в залежності від характеру і змісту пісні. Звучання голосу вирівнюється в діапазоні ре1-ре2. В окремих дітей можна зустріти навіть звуки малої октави (сі, ля), але вони, як правило, звучать не яскраво і напружено.
З третього року навчання звучання голосу вирівнюється на всьому діапазоні до1-ре2(мі2).
Сила голосу у дітей 6-ти, 8-ми років не має широкої амплітуди. Для них найбільш типовим буде використання помірних динамічних відтінків - m P і m F . Великої шкоди може принести вимога насиченого звучання на нижніх звуках діапазону і тихого - на верхніх. Часте використання високих звуків діапазону говорить про незручну теситуру.
У молодших школярів відбувається становлення характерних якостей співочого голосу, тому тембри дитячих голосів повинні постійно знаходитися в центрі уваги вчителя.
Слід зазначити, що прилучення школярів до співочої діяльності є важливою умовою формування їхньої музичної культури.
Особливе значення має високомистецький репертуар, що освоюється у визначеній системі і послідовності.
Успіх роботи залежить від умінь вчителя, знань і обліку вікових особливостей дитячого голосу, диференційованого підходу до дітей при формуванні в них співочих навичок, розвитку музичних і творчих здібностей.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ХОРОВОГО СПІВУ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ
У своїй роботі я спиралася на вивчення більшості доступних мені досліджень в області методики вокального виховання дітей. Хотілося б відзначити статті і нариси С. Гладкої, Н. Тевлина, Н. Черноіваненко, Л. Дмитрієва, О. Апраксиної, Л. Безбородова, Г. Стулова і багатьох інших педагогів, що допомогли мені в роботі над даною темою.
У пропонованій роботі я спробувала викласти основні моменти своєї роботи з дитячим хором.
Яку мету ми ставимо перед собою, коли навчаємо дітей співати в хорі? Для мене головна мета - розвиток особистості дитини, його емоційного світу, зародження і розвиток естетичного почуття. На мій погляд, співоча діяльність - найбільш доступний спосіб музициювання. Для того щоб діти хотіли співати, вчителю необхідно показати всю красу звучання співочого голосу, зробити процес навчання цікавим для них.
У статті Г. Урбановича "Співочий голос учителя" досить докладно розбирається, якими вокальними навичками повинний володіти викладач музики.
У своєму нарисі він пише про те, що голос є головним знаряддям вчителя: "У задачу учителя входить не тільки уміння співати, але й вміння співати так красиво, щоб його голос подобався дітям. Учитель повинний уміти співати і без музичного супроводу чи акомпануючи собі на музичному інструменті, мати велику палітру голосових фарб, розмаїтністю тембру, необхідним робочим діапазоном, володіти динамікою свого голосу і, нарешті, добре говорити, розповідати, пояснювати".
Коли діти приходять до мене у вересні, після прослуховування, у спеціальному зошиті я роблю запис про кожну дитину. Поки один співає - всі інші - слухають.
Під час прослуховування прошу дитину співати будь-яку пісеньку. Один куплет, дуже рідко два. Для багатьох дітей це завдання виявляється складним, дитина не може згадати ні однієї пісні. У даному випадку я пропоную кілька дитячих "шлягерів" з репертуару дитячого саду.
При виконанні даного завдання перевіряються інтонація й уміння триматися в тональності, пам'ять, діапазон, а часто і музичне середовище, у якому росте дитина (видно по репертуару, яким володіє дитина).
Перевірка ритмічного почуття проводиться у формі гри в "ЕХО". Діти прихлопують чи простукують олівцем ритм слідом за мною.
Пропоную найпростіший, елементарний ритм, потім ускладнюю.
Далі на уроках продовжується активізація ритмічного почуття в музично-ритмічних рухах. У роботі використовуються методи, запропоновані Л. Г. Дмитрієвим і Н. М. Черноіваненко:
1. Гра "ЕХО В РУСІ": повторення ритмічного мотиву спочатку ударами над головою, за спиною і т.д., потім притупуваннями з найпростішими рухами на місці чи комбінуванням приплескувань з боків і притупувань.
2. Учні одержують завдання: проговорити ритмічний малюнок, передані рухом. Спочатку виразний ритмічний мотив у русі показує вчитель, потім учень, а інші у класі передають його ударами.
3. Клас поділяється на 3 групи, що одночасно роблять наступне: 1 група: прихлопує простий ритм:
2 група - простукує олівцем небагато ускладнений ритм:
3 група - прихлопує ускладнений ритм:
У цій грі групи міняються, таким чином, кожна дитина може відчути кожний з вищевказаних ритмів і в той же час тут закладаються навички ритмічного ансамблю.
Завдяки даним прийомам, у дитини розвивається почуття ритму, і вони не утомлюються тому, що навчання проходить у формі гри.
Що стосується першого прослуховування, то результати його не остаточні і, природно, не завжди об'єктивні.
Головною метою першого знайомства є виявлення "гудошників" і явно здатних дітей.
Розвиток вокально-хорових навичок у процесі навчання співу молодших школярів містить у собі кілька етапів, у залежності від поставлених на кожнім етапі цілей.
Я виділяю три етапи розвитку співочих навичок.
1-ий період: підготовчий чи ознайомлювальний. Вперше діти довідаються хто такий диригент і що таке хор. Для наочності я показую малюнок, на якому зображений хор, а також ми прослуховуємо платівку, на якій звучить дитячий хор.
Після одержання зведень про те, що ж таке хор - пояснюю, що і їхній клас може стати хором, але для цього їм доведеться постаратися. Далі - пояснюю, як треба сидіти і стояти під час співу: руки вільно опускаються вниз чи на коліна, голову тримати прямо, рот відкривати вільно. Бажана вертикальна форма рота, тому що вона допомагає "округленню" звуку, його красі. До цих вимог приходиться повертатися кожен урок, тому що навички співочої постави засвоюються дітьми поступово.
2-ий період: первинне освоєння співочих навичок (подих, звукоутворення, дикція). Величезну роль у розвитку первинних вокально-хорових навичок грає подих. Дитячі легені малі по своїй ємності і звідси - природна обмеженість сили звуку дитячого голосу. З перших уроків привчаю дітей брати подих по диригентському жесту. Пропоную кілька ігрових вправ: «дунули на кульбабу, вдихнули аромат квітки, надули кульку і т. д.»
Я неодноразово показую, як робити активний вдих, поступовий видих. Перший час діти трохи перебільшують вдих, часом навіть із призвуком, але згодом це проходить.
Часто при співі у дітей починають підніматися плечі. У таких випадках пояснюю дітям, що необхідно сидіти прямо, не піднімаючи плечі і не задираючи високо голову. Перший рік уважно стежу за посадкою кожне заняття.
На цьому етапі навчання працюю над змішаним подихом, тому що розвивати якийсь визначений тип подиху - шкідливо, тому що в цей період подих у дітей - поверхневий. Правильний співочий подих зв'язаний із правильної атакою звуку. На даному етапі навчання - використовуємо тільки м'яку атаку. Вона сприяє розвитку кантиленного співу й утворенню спокійного, м'якого звуку. Тверда атака звичайно приводить до форсування звуку, що може погано позначитися на розвитку голосового апарата дитини. Дуже часто діти проговорюють текст у ритмі пісні. Головним же у вокальному мистецтві є зв'язний, плавний спів, тому із самого початку навчання варто прищеплювати навички протяжливого співу. Для досягнення цієї мети застосовую російські та українські народні приспівки.
Величезне значення при навчанні має знання діапазону дітей. "Звучна зона" цікавлячого мене віку (діти 7-10 років) розташована від мі1 - сі1 (до2).
У першому класі з цієї "зони" найбільш звучними є: соль, соль#, ля першої октави. Поступово діапазон розширюється вище до "сі" і нижче до "фа", "мі".
На виразне виконання твору величезний вплив робить дикція. Найбільш яскраве визначення дикції я знайшла в книзі Е. Саричева "Сценічна мова": "Слово дикція в точному перекладі значить - вимова (від латинського dіctіo - вимовляти). Під гарною дикцією мається на увазі чітка і ясна вимова, чистота і бездоганність звучання кожної голосної і приголосної окремо, а також слів і фраз у цілому".
Як же працювати над дикцією в хорі? Цю проблему докладно розглядають у своїх методичних працях К.П. Виноградов, В.К. Тевлина, Л.Г. Дмитрієв, Н.М. Черноіваненко й інші. В основному виділяються два етапи роботи над вимовою:
1-ий етап. Рекомендується починати роботу з формування округлих голосних у помірних по темпу піснях.
Відзначено, що в дітей молодшого шкільного віку тембр нерівний. Звичайно це відбувається через "строкатість" голосних. Для рівного їхнього звучання діти повинні прагнути зберігати високу позицію на всіх звуках доступного діапазону. Для цього використовуються розпівки, вправи на голосних "у", "ю", а також пісні зі спадним рухом мелодії. Велика увага у вокальному формуванні приділяється голосному звуку "про". Спів вправ на голосні "про", "е" сприяють утворенню округлого красивого звуку. Спеціального округлення вимагають звуки "і", "а", "е". "І" наближено до звуку "и", "а" - до "про", "е" - до "е". Важливе значення у вимові голосних має положення рота і губ. Якщо голосні необхідно тягнути, то приголосні вимовляються чітко і легко. Насамперед, необхідно учням прищеплювати вміння ясно й одночасно вимовляти приголосні наприкінці слова. Деякі приголосні необхідно вимовляти утріровано, у першу чергу - приголосну "р". Варто звернути увагу дітей на те, як треба переносити приголосну до наступного складу або слово, наприклад: "зво-нко", а не "звон-ко".
Тут часто зіштовхуюся з труднощами: діти починають занадто чіт
Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей курсовая работа. Музыка.
Курсовая работа: Окультуривание пахотных земель
Бродский Эссе Купить
Курсовая Работа На Тему Виды Пособий
Сочинение На Тему Русская Литература 18 Века
Эссе Наука И Религия
Пиво Эсса С Лаймом
Эссе Анатолий Артурович 1972 Год Рождения
Реферат: Краткая характеристика Азербайджана. Скачать бесплатно и без регистрации
Дневник Практики Бухгалтера На Предприятии
Курсовая Работа На Тему Герои Белгородчины
Курсовая работа по теме Лечебно-профилактические мероприятия при метеоризме у кроликов
Реферат По Самопознанию На Тему Счастье Человека
Курсовая Работа На Тему Завершение Проекта
Дипломная работа по теме Доходы государственного бюджета
Реферат: Основні права народу нації людства
Курсовая работа: Анализ и разработка названий брендов салонов связи
Реферат: Электромагнитные реле железнодорожной автоматики
Учебная Практика Ветеринария Дневник
Реферат по теме Развитие коневодства в России
Контрольная работа: Недостатки произношения свистящих звуков
Визначення та аналіз факторів, що впливають на ефективність маркетингової стратегії у брендингу - Маркетинг, реклама и торговля статья
Политические партии в Беларуси в начале ХХ в. - История и исторические личности контрольная работа
Протипожежний захист музейного фонду - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат