Аналіз форм взаємодії людини і суспільства. Курсовая работа (т). Социология.
👉🏻👉🏻👉🏻 ВСЯ ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Аналіз форм взаємодії людини і суспільства
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Розділ 1. Соціологічний підхід до вивчення взаємодії людини та
суспільства
.1 Взаємодія людини та суспільства як об’єкт вивчення соціології
.2 Зміст і характерні ознаки соціальної взаємодії
Розділ 2. Характеристика основних форм взаємодії людини та
суспільства
.1 Соціальній конфлікт, як форма взаємодії людини та суспільства
.2 Соціальне співробітництво, як форма взаємодії людини та
суспільства
Розділ 3. Форми взаємодії людини та суспільства в Україні
Список використаних джерел та літератури
Актуальність теми. Питання людини та
суспільства є нерозривними категоріями, які досліджуються великою кількість
дисциплін та науковців. Проблеми людини й особистості займають у системі
сучасного наукового знання одне із центральних місць. Людина, особистість є
основними елементами суспільства. Людина як особистість у реальному соціальному
житті є представником безлічі соціальних інститутів - родини, школи, трудового
колективу або організації тощо.
У процесі соціалізації в людини
формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй
змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається
як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за
умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її
життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності
перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального
життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення
індивіда.
Суспільне життя людини відбувається
в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності, - в
матеріально-економічній, соціально-політичній і духовно-культурній. Потрібно
підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного життя має певною
мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність - це
тісний взаємозв'язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери
суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.
Питання взаємодії людини і
суспільства, не зважаючи на довгу тривалість дослідження, досить залишається
актуальним, тому в своєї роботи пропоную розглянути дані категорії та взаємодію
між ними.
Мета та завдання дослідження. Метою
дослідження курсової роботи є комплексний аналіз форм взаємодії людини і
суспільства. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні
завдання:
) проаналізувати взаємодію людини та
суспільства як об’єкт вивчення соціології;
) охарактеризувати зміст і
характерні ознаки соціальної взаємодії;
) проаналізувати соціальній
конфлікт, як форму взаємодії людини та суспільства;
) проаналізувати соціальне
співробітництво, як форму взаємодії людини та суспільства;
) дослідити форми взаємодії людини
та суспільства в Україні;
) по закінченні курсової роботи
зробити висновки по досліджуваній темі.
Об’єкт та предмет дослідження.
Об’єктом дослідження виступає людина і суспільство, особливості їх взаємодії.
Предметом дослідження є форми взаємодії людини та суспільства.
Методологія дослідження. Джерельною
базою дослідження є сукупність соціогуманітарних і філософських текстів,
присвячених вивченню форм взаємодії людини і суспільства. Окрім того, в роботі
використовувалися діалектичні принципи зв’язку, розвитку, причинності,
об’єктивності й конкретності істини; загальнонаукові методи
дослідницько-пізнавального мислення, зокрема єдності соціальної теорії і
практики, аналізу й синтезу; діалектичні методи побудови системно-цілісного
знання - сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного й
історичного тощо.
Розділ 1 Соціологічний підхід до
вивчення взаємодії людини та суспільства
.1 Взаємодія людини та суспільства
як об’єкт вивчення соціології
Людина і суспільство є категоріями,
які знаходяться у полі зору багатьох наукових досліджень. Поняття «людина» і
«суспільство» набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних
процесів, тобто в процесі зміни природи - як тої, що оточує людину, так і тої,
що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками. В
загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і
суспільства (рис. 1.1):
а) людина перебуває на першому
плані, а суспільство розглядається в якості другорядного;
б) людина і суспільство оцінюються
як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях;
в) суспільство постає найпершою
силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.
Рис. 1.1 - Співвідношення людини та
суспільства
Соціологія в силу свого наукового
статусу вивчає не людину взагалі, а сучасне суспільство. Тому її об'єкт - не
суспільство в людині, а суспільство як середовище (простір) життя людини, з
одного боку, і людина, його роль у суспільстві, з іншої. Причому в першому
випадку він розглядається переважно як об'єкт соціального життя, а в другому -
як її суб'єкт.
Соціологія вивчає суспільство в
цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування та взаємодію. Але
в той самий час, соціологія вивчає не все і вся в суспільстві, а тільки
соціальну сферу його функціонування і розвитку.
Об’єкт соціології - те, на що
направлена соціологічна увага і дослідження. Але це не просто суспільство, чи
деяка сукупність суспільних відносин людей. По-перше, це все сучасне
суспільство. По-друге, частково це і минуле суспільство, оскільки необхідні
історичні порівняння для кращого розуміння сучасності. По-третє, і це особливо
важливо, об’єктом соціології виступає інформація про суспільство: об’єктивна і
суб’єктивна, первинна і вторинна, зібрана за допомогою самих різноманітних
методів, на основі різних джерел.
Головними інформаційними об’єктами
соціології виступають: демографічний (сукупність моделей народжуваності,
смертності, міграції населення); психологічний (сукупність установок і методів
поведінки людей); спільнісний (інформація про класи, групи, прошарки,
організації); „стосунковий” (відомості про взаємодію людей, груп, обумовленням
їх соціальних ролей та займаючими позиціями); культурологічний (пов’язаний з
поведінкою людей, обумовлений нормами і цінностями життя і культури).
Отже, соціальна реальність, що
виражається в сукупності інформації про неї, соціальні фактори утворюють
об’єкти соціології. Вони не відділені від предмета. Предмет - частина об’єкта,
він „виростає” із нього, є сукупністю змістовних вузлових проблем. Скажімо, суспільство
як цілісність - об’єкт соціології. Вивчення його як органічної системи -
предмет. Функціонування суспільства є об’єктом соціологічної науки, а
дослідження механізму функціонування складає предмет.
.2 Зміст і характерні ознаки
соціальної взаємодії
Соціальна взаємодія є характерною
рисою людської життєдіяльності. Кожен наш день включає безліч різних за формою
та змістом типів взаємодії з іншими людьми. Не випадково багато дослідників
вважають, що проблеми взаємодії повинні займати центральне місце в
соціально-психологічній науці. Самим загальним чином соціальну взаємодію можна
визначити як процес, в якому люди діють і реагують на дії інших.
Під соціальною взаємодією в
соціології розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою
систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот, або
індивіда і соціальної спільноти. Більше того, соціальна взаємодія - це будь-яка
поведінка індивіда чи групи індивідів, що має значення для інших індивідів і
груп індивідів чи суспільства в цілому в даний момент і в майбутньому.
Категорія "соціальна взаємодія
" виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як
постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються
за соціальними позиціями (статусами) і соціальними ролями (функціями).
Незалежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній,
політичній, духовній тощо) має місце взаємодія, вона завжди є соціальною за
своїм характером, оскільки виражає зв´язки між індивідами і групами індивідів, тобто зв´язки, що
опосередковувані цілями, які кожна із взаємодіючих сторін переслідує.
Обставини повсякденні щодня
зіштовхують людину з багатьма на інших людей. Відповідно до своїми потребами і
якими інтересами людина відбирає у тому безлічі тих, із якими входить у різні
взаємодії.
· контакти -
короткочасні зв'язку (купівля-продаж, обмін думками надворі, розмова попутників
автобусами);
· соціальні дії - дії
людини, вступаючи вусвідомлені і раціональні зв'язку й орієнтується до дій
іншим людям, намагаючись досягти власних цілей. Це складніша форма зв'язок між
людьми, ніж контакти. Будь-якому суспільному вчинкові передує соціальний
контакт. До скоєння соціальної дії у людини має виникнути стійке спонукання до
активності (мотивація). Вочевидь, що, роблячи соціальні дії, кожна особистість
відчуває у собі дії інших (розмова, будь-яке спільну дію).
Соціальне взаємодія ґрунтується на
соціальних статусах і ролях. У цьому заснована друга типологія соціального
взаємодії за сферами життєдіяльності:
· економічна сфера -
де індивіди виступають як власники і наймані робітники, підприємці,
капіталісти, бізнесмени, безробітні, домогосподарки;
· професійна сфера -
де індивіди беруть участь як водії, банкіри, професора, шахтарі, кухарі;
· сфера - де люди
виконують роль батьків, матерів, синів, кузин, бабусь, дядьком, тьотею,
хрещених батьків, побратимів, холостяків, вдів, молодих;
· демографічна сфера
- контакти між представниками різних статей, вікових груп, національностей і
рас (національність входить у поняття що й міжетнічного взаємодії)
· політична сфера -
де люди протиборствують чи співпрацюють представники політичних партій,
народних фронтів, громадських рухів, а як і суб'єкти структурі державної влади
судді, поліцейські, присяжні, дипломати тощо;
· релігійна сфера -
контакти між представників різних релігій, однієї релігії, і навіть віруючих, і
невіруючих, коли з змісту їхні діяння ставляться до області віросповідання;
· територіально-поселенська
сфера - зіткнення, співробітництво, між місцевими і сторонніми, міськими і
сільськими, явище тимчасове і емігрантами, іммігрантами і мігрантами.
Отже, взаємодія - це процес обміну
діями між двома чи більше індивідами.
Соціальні взаємодії мають також об´єктивну і суб´єктивну сторони. Об´єктивна сторона
соціальної взаємодії - це зв´язки, незалежні від окремих особистостей, але які опосередковують
і контролюють зміст і характер їх взаємодії.
Суб´єктивна сторона соціальної взаємодії - це свідоме ставлення
індивідів одне до одного, засноване на взаємних екс-пектаціях (очікуваннях)
відповідної поведінки. Це міжособистісні (або ширше, соціально-психологічні)
відносини, що являють собою безпосередні зв´язки і відносини між індивідами, що складаються в конкретних
умовах визначеного місця і часу.
У цьому зв´язку особливу роль
відіграє механізм соціальної взаємодії, що включає:
а) індивідів, що здійснюють ті чи
інші дії;
б) зміни в зовнішньому світі, що
викликані цими діями;
в) вплив цих змін на інших
індивідів;
г) зворотну реакцію індивідів, на
яких був здійснений вплив.
Слід також усвідомити, що механізм
взаємодії індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням в цілому визначає
"відбиття" соціальних норм і цінностей крізь свідомість індивіда і
його реальні дії на основі осмислення цих норм і цінностей. Крім того, на думку
ряду дослідників, спосіб взаємодії включає, як правило, шість основних
аспектів:
) одержання переробленої інформації;
У соціології відомі наступні теорії
соціальної взаємодії:
) Теорія символічного
інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер). Основна ідея цієї концепції полягає в
тому, що поведінка людей по відношенню одне до одного і предметів навколишнього
світу визначається тими значеннями, які вони їм надають.
) Теорія управління враженнями (Е.
Гоффман). Центральна ідея даної теорії - у розумінні соціальних ситуацій,
схожих на драматичні спектаклі, в яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть
створювати і підтримувати сприятливі враження.
) Психоаналітична теорія (3. Фрейд).
Заснована на ідеї, що міжособистісна взаємодія знаходиться під глибоким впливом
понять, засвоєних у ранньому дитинстві, і конфліктів, пережитих у цей період.
Розділ 2. Характеристика основних
форм взаємодії людини та суспільства
.1 Соціальній конфлікт, як форма
взаємодії людини та суспільства
Взаємодія є визначальним фактором
того, що людина є істотою соціальною, і що без взаємодії з суспільством чи
іншою людиною, людина не зможе реалізувати себе і свої можливості. І сутність
взаємодії полягає в самореалізації і самоактуалізації людини в соціальному
середовищі проживання, і саме взаємодія є важливим способом соціалізації людини
і має велике значення для його існування в цілому.
Взаємодія людини з суспільством може
здійснюватися в трьох основних формах:
Кооперація - співробітництво кількох
індивідів (груп) заради вирішення спільної справи. Простішим прикладом є
перенесення важкого колоди. Кооперація виникає і тоді, де й коли стає зрозуміло
перевагу об'єднаних зусиль над індивідуальними Кооперація передбачає розподіл
праці.
Конкуренція - індивідуальна чи
групова боротьба за володіння дефіцитними цінностями (благами). Ними може бути
гроші, власність, популярність, престиж, влада. Дефіцитними є оскільки, будучи
обмеженими, неможливо знайти поділені порівну усім. Конкуренція вважається
індивідуальної формою боротьби не оскільки у ній беруть участь тільки індивіди,
як тому що конкуруючі боку (групи, партії) прагнуть отримати якнайбільше собі
на шкоду іншим. Конкуренція посилюється, коли індивіди усвідомлюють, що
поодинці вони досягнуть більшого. вона є соціальним взаємодією оскільки люди
обговорюють правил гри.
Конфлікт - приховане чи відкрите
зіткнення конкуруючих сторін. Він може б виникнути й у споживчій кооперації, й
у конкуренції.
Розглянемо більш детально таку форму
соціальної взаємодії, як конфлікт.
Процес взаємодії не завжди
відбувається в бажаному напрямку. Між людьми, які контактують, можуть виникнути
часткові суперечності, а може виявлятися й антагонізм позицій, породжений
наявністю в них цінностей, цілей і мотивів, що взаемозаперечуються. Тоді
стосунки ускладнюються до такої міри, що говорять про виникнення
міжособистісного конфлікту, під яким прийнято розуміти зіткнення протилежних
поглядів, інтересів і дій окремих людей і груп. На психологічному рівні
суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників щодо
ситуації, опонентів і самих себе. Тобто в конфліктів висока психологічна ціна -
розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, гріхів.
Конфлікт може привести до зміни системи відносин і цінностей. В умовах
конфлікту люди немов по-іншому починають сприймати реальність, вдаватися до
дій, які звичайно їм не властиві. Важливо підкреслити, що в конфлікт переростає
не будь-яка суперечність, а, як правило, така, в якій представлені сама
потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її
престиж.
Якщо конфлікт своєчасно не
вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого
розладу стосунків між індивідами, які взаємодіють.
З точки зору соціальної психології
потрібно визначити власний аспект аналізу в конфлікті, оскільки ця проблема є
предметом вивчення ряду інших дисциплін, таких як соціологія, політологія тощо
Тому соціальна психологія чергу зосереджує увагу на таких аспектах конфлікту,
як усвідомлення ситуації конфлікту його учасниками; виділення
соціально-психологічних складових, які зумовлюють внутрішню характеристику
конфлікту, тобто сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що
спонукають людину або групу осіб брати участь у розвитку вирішенні
розбіжностей; з'ясування причин і стадій формування суб'єктивного образу
конфліктної ситуації.
Щодо структури конфлікту, то можна
виділити наступні його основні елементи:
• учасники конфлікту, які
називаються опонентами (від лат. Opponens - той, що заперечує), суперниками,
противниками і представляють не менше двох сторін;
• позиція сторін (внутрішня і
зовнішня);
• інцидент, тобто дія, яка спрямована
на створення конфлікту;
• об'єкт конфлікту (реально наявна
об'єктивна причина, по якій опоненти вступають у «боротьбу»);
• предмет конфлікту (та внутрішня
причина, наприклад, особиста неприязнь, яку має кожен опонент, що вступає в
конфлікт);
Оскільки в конфліктах беруть участь
окремі особи, насамперед захищає не власні інтереси, а інтереси групи, то
опоненти, які вступають в конфлікт, мають різну «силу», яка і визначає
можливість перемоги. Вказану характеристику «сили» в теорії та практиці
конфлікту називають рангом опонента. При цьому опонентом першого рангу стає
людина, яка діє від свого імені і переслідує в конфлікті досягнення особистих
цілей.
Соціально-психологічна сутність
конфлікту усвідомлюється й розуміється скоріше та ефективніше, якщо проведена
деяка класифікація (типологія) конфліктів за їх ознаками. Хоча єдиної
класифікації не створено через різноманітність форм прояву конфліктів, різниць
у характері їх перебігу, можливих наслідків тощо, однак зазвичай для створення
класифікації обирається основна відмінна ознака й за нею здійснюється
угруповання.
За безпосередніми
соціально-психологічними причинами виділяють такі види міжособистісних
конфліктів:
• конфлікти, викликані
непорозуміннями у передачі та сприйняття інформації (відсутність або брак
інформації; помилкова інформація; відмінності в розумінні важливості
інформації; відмінності в інтерпретації інформації; несхожість у порядку та
способах оцінки інформації);
• конфлікти, викликані особливостями
взаємодії (виразні емоції; неправильне тлумачення і стереотипність мислення;
відсутність зворотного зв'язку; часто повторювані негативні вчинки, відмінності
в критеріях оцінки ідей та поведінки тощо);
• конфлікти, що виникли на рівні
службово-комунікативної взаємодії, тобто «вертикальні» і «горизонтальні» (перші
можуть бути типу «працівник - керівник» чи навпаки, залежно від того, хто є
ініціатором конфлікту, а другі - типу «працівник - працівник»; ініціатива може
йти від одного з працівників або ж від обох одночасно).
За ознакою «об'єктивність -
суб'єктивність причини» конфлікти поділяють на:
· ділові (в основі
ділового конфлікту лежить цілком конкретна об'єктивна причина, пов'язана з
предметно-діловими розбіжностями);
· емоційні (джерела
емоційних конфліктів криються передусім в особистісно-прагматичних інтересах
опонентів, їх психологічній несумісності.
Серед загальних причин виникнення
конфліктів, пов'язаних з психологічними і соціально-психологічними
особливостями учасників міжособистісної взаємодії, можна назвати наступні:
• ціннісні чинники (принципи, які
проголошує людина або відкидає; особистісні системи переконань, вірувань тощо);
• особливості відносин, пов'язаних з
почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (враховуються їх основа,
сутність, баланс сили, значущість для себе та інших, тривалість, сумісність /
несумісність сторін та ін);
• поведінкові чинники (ущемлення
інтересів, підрівання самооцінки, егоїзм, безвідповідальність,
несправедливість, скептицизм, зосередження уваги на дрібницях, грубість, тиск
тощо);
• незнання тих чи інших
характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
• неправильне тлумачення думок,
вчинків (відсутність неформального спілкування, в результаті чого створюється
поверхове уявлення про співрозмовника; психологічна скутість, невміння або
боязнь продемонструвати свої справжні якості; психологічна насиченість, коли
одноманітність осіб, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції);
• недотримання загальноприйнятих
моральних норм, переоцінка власних можливостей і недооцінка можливостей інших.
Динаміка перебігу конфлікту залежить від поведінки його опонентів. Оскільки
люди неоднаково поводяться під час конфлікту, то питання, яке є предметом
розбіжностей, може вирішуватися як у формі поради, прохання, так і у формі
докорінної ломки взаємостосунків.
Відомі такі форми перебігу
конфлікту:
• відкритий конфлікт, який
характеризується очевидним, яскраво вираженим, емоційно насиченим зіткненням
сторін;
• прихований конфлікт (реальні
розбіжності приховуються опонентами за зовні бездоганними формами стосунків);
• так званий «сліпий» конфлікт (один
або обидва учасники взагалі не усвідомлюють його наявності);
• «невідомий» конфлікт (реальні
суперечності замасковуються, а на поверхні відносин залишається слабко виражена
неприязнь).
Етап рішення міжособистісного
конфлікту є найскладнішим завданням для його учасників, яке потребує прояву
творчості. Саме міжособистісних рівень чергу вимагає вникнути в психологічну
сутність розбіжностей між сторонами, які конфліктують, не віддаючи переваги
тому чи іншому опонентові. Виходячи з цього пропонується чимало практичних
рекомендацій і щодо попередження конфліктів, і стосовно його профілактики чи
послаблення.
Як відомо, найкращим способом їх
вирішення конфліктів є їх уникнення. Але якщо ж конфлікт вже був допущеним, то
можна запропонувати таки шляхи його подолання:
) попередження розвитку і
накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу - доцільне
на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство виявляється ще не
відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за
інших?», «Нащо нам ці додаткові проблеми?» та ін.);
) досягнення взаєморозуміння -
передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є
очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково
трактуючи ті чи інші факти. Учасників слід спонукати до «стратегії
переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи
збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш
загальних чи навіть зовсім часткових моментах, що не є принциповими та болючими
для учасників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;
) переведення конфлікту з емоційного
на інтелектуальний рівень - виявляється у забороні нетактовних нападок, образ,
погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх
взаємовідносин. Це має здійснюватися спокійним голосом, без упередженості:
підкреслюється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність
його вирішення, робиться спроба переключити увагу учасників на інші аспекти
діяльності, не пов'язані з предметом загострення стосунків між ними;
) трансформація мотивів
конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди - здійснюється за допомогою
роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учасників та оточення
(родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення
власних егоїстичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є проявом
слабкості чи поразки, це природний шлях врегулювання взаємовідносин.
При цьому вибір способів і методів
подолання конфлікту залежить як від об'єктивної ситуації, психічного стану
опонентів, так і від спрямованості конфлікту, тобто чи він буде сприяти більш
глибокому розумінню проблеми, а отже й розвитку елементів кооперативної
взаємодії всередині конфлікту, чи, навпаки, призведе до розхитування і
неузгодженості взаємодії.
Правильною може бути кожна зі
стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають
тенденцію користуватися однією стратегією, вважаючи протиборство єдиним
засобом розв'язання конфлікту. Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів
ефективний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використовувати кожен
із них і робити свідомий вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий
підхід визначається конкретною ситуацією.
Отже, ми повинні розуміти, що
вирішення конфліктної ситуації має бути спокійним, гуманним, етичним, та
максимально відповідати очікуванням обох протиборствуючи сторін.
.2 Соціальне співробітництво, як
форма взаємодії людини та суспільства
Під час взаємодії відбувається обмін
діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також
стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності" розподіл функцій
тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль,
взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у
розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій,
врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей
партнера.
Традиційно види взаємодії поділяють
на дві групи:
. Співробітництво. Воно передбачає
такі дії, які сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її
успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також
поняттями "кооперація", "згода", "пристосування",
"асоціація".
. Суперництво. Цю групу утворюють
дії, які певною мірою розхитують спільну діяльність, створюють перепони на
шляху до порозуміння.
Розглянемо більш детально таку форму
взаємодії, як співробітництво.
Співробітництво - це
взаємодіяльність, яка означає координацію зусиль її учасників, упорядкування,
комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність усіх її учасників
створює певні відносини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію.
Існують на дві основні риси сумісної діяльності: розподіл єдиного процесу
діяльності між її учасниками і зміну діяльності кожного з них.
Системоутворюючим фактором сумісної діяльності, що об'єднує людей в єдину
кооперацію, є загальна ціль, котра здійснює вплив на партнерів
взаємодіяльності.
Важливим питанням у зв'язку з цим є
з'ясування того, на якій підставі формується загальна ціль і як з нею
співвідносяться індивідуальні цілі. Тут відмічаються наступні моменти, важливі
для пошуку відповіді на дане питання.
По-перше, в процесі життя у
особистості формується певна система цілей, так би мовити своєрідне «поле
цілей», в якому одні цілі займають провідне, інші - підпорядковане положення.
Їх співвідношення є динамічним. Завдяки існуючому в особистості полі цілей
створюється можливість узгодження індивідуальних цілей і формування тієї
спільної цілі, яка потрібна для організації конкретної сумісної діяльності.
По-друге, спільна ціль пов'язана з
потребами груп як цілісного утворення, тому важливо, щоб члени груп розуміли
свою роль в реалізації загальної цілі і могли її трансформувати у власну ціль.
Внаслідок контакту і цілеспрямованої
діяльності між індивідами груп утворюються відносини змагальності, які є
провідними в утворенні властивості, яка не мала місця стосовно індивідів, що
входять до сукупної діяльності суб'єкта.
Ця властивість характеризується як
енергія сукупного суб'єкта, як така, що може значно підсилювати здібності
окремих індивідів, які входять до сукупного суб'єкта. Це видно на прикладі
того, як напруга примноження психічних і фізичних сил у процесі колективної
виробничої діяльності стає однією з умов підвищення продуктивності праці у
кооперації.
Навіть в умовах простого об'єднання
однорідної праці багатьох людей їх сумісна сила перебільшує суму індивідуальних
сил цих осіб, так як в результаті контакту і змагальності, які викликаються цим
контактом, відбувається збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт викликає
змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, який збільшує індивідуальну
продуктивність окремих осіб.
Під впливом взаємодопомоги, єдності
цілей, передачі трудового досвіду, стимулювання навчання у членів колективу
формуються такі типові риси, як інтерес, «смак» до розумової праці, інтерес до
питань виховання, творче ставлення до праці, свідоме і принципове ставлення до
громадської роботи.
Все це складає умови, які формують
колективні здібності, стають фактором впливу на партнерів взаємодії. Масова
діяльність індивідів, їх згуртованість, єдність цілі розвивають у них ті здібності,
які були присвоєні підспудно.
Отже, характер взаємодії
визначається самим предметом діяльності. В реальній практичній діяльності
людини головним питаниям є питания не про те, яким чином спілкується людина, а
з приводу чого вона спілкується. Розглядаючи колектив в якості суб'єкта
сумісної соціально обумовленої діяльності, можна побачити, як суб'єкт
опредметнюється в об'єкті своєї діяльності, і разом з тим, як цей об'єкт
розпредметнюється в суб'єкті, в колективі, опосередковуючи і перетворюючи міжіндивідуальні
зв'язки і відносини.
Пристосування - прийняття індивідом
чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми
й цінності, засвоєні в старому середовищі, не приводять до задоволення потреб,
не створюють прийнятної поведінки. Процеси пристосування виявляються завжди
там, де індивід чи група опиняються в новому середовищі.
Про пристосування говорять,
наприклад, коли група емігрантів потрапляє в країну з іншою культурою і
соціальною організацією; коли змінюються умови економічного і політичного
устрою; коли молода людина приходить з навчального закладу на виробництво та
ін. Таким чином, пристосування - це формування типу поведінки, придатного для
життя в новому зовнішньому середовищі. Оскільки умови зовнішнього середовища безперервно
змінюються, можна вважати, що процеси пристосування певною мірою відбуваються в
суспільстві постійно. Залежно від значимості соціальних змін і ста
Похожие работы на - Аналіз форм взаємодії людини і суспільства Курсовая работа (т). Социология.
Реферат: Определение (выбор) (формы поточного производства)
Нормы Оформления Курсовой Работы 2022
Реферат: по предмету: Античная Литература На тему: Античный Театр
Сочинение На Тему Образ Луки
Реферат: Шлем ужаса в нашей жизни. Скачать бесплатно и без регистрации
Теория Ферментативного Катализа Реферат
Доклады На Тему Реализация Реформы Жилищно-Коммунального Хозяйства
Реферат по теме Петр I, его наружность, привычки, образ жизни и характер
Реферат: Из истории российских специальных журналов по естествознанию (XVIII–XIX вв.)
Форматирование Текстового Документа Практическая Работа
Курсовая работа: Комиссия по трудовым спорам состав, компетенция и работа
Сочинение: Анализ поэмы С.А. Есенина Черный человек
Реферат: Реформы Н.С.Хрущева: предпосылки, сущность, противоречия
Реферат: Ипотечное страхование 2
Черчень Практическая Работа
Реферат: Persona как субъект права. Понятие правоспособности и дееспособности в римском праве
Теоретическое наследие Дж.М. Кейнса
Реферат по теме Физическая культура в основной период трудовой деятельности
Реферат: Художнє відтворення проблеми українізації у комедії "Мина Мазайло" Миколи Куліша
Дипломная работа по теме Модели машинной графики
Учебное пособие: Основы разведения и виды пород крупного рогатого скота
Статья: Оперативный анализ исполнения бюджета с помощью контроллинга
Курсовая работа: Рынок как проявление демократизации в экономике